Рішення № 135626419, 13.04.2026, Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 136/213/26

провадження № 2/136/94/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

13 квітня 2026 року м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Присяжного О.І.,

за участю секретаря судового засідання Мельник В.Р., прокурора Загребельного Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду міста Липовець, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом керівника Немирівської окружної прокуратури Вінницької області, в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОБУД», про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій учасників справи.

Керівник Немирівської окружної прокуратури Вінницької області Дмитро Данилов звернувся до суду в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - позивач), із зазначеним вище позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку 0522280300:04:000:0029 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом посвідченого приватним нотаріусом Липовецького районного нотаріального округу Кобзар С.В. від 12.07.2018 згідно якого остання після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , успадкувала земельну ділянку з кадастровим номером 0522280300:04:000:0029 площею 6,4291 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0522280300:04:000:0029 відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстроване за громадянином російської федерації ОСОБА_1 12.07.2018 за № 42031649.

Відповідно до договору оренди землі від 13.07.2018, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «АГРОБУД» останньому передано в оренду на 7 років земельну ділянку з кадастровим номером 0522280300:04:000:0029. Право оренди земельної ділянки за ТОВ «АГРОБУД» 20.02.2019 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

На момент державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0522280300:04:000:0029 та до теперішнього часу відповідач ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації.

Відповідно до інформації Державної міграційної служби України за обліками територіальних органів та підрозділів ДМС громадянка рф ОСОБА_1 не рахується.

Прокурор звертає увагу суду на те, що за змістом ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Згідно ч. 1 ст. 145 Земельного кодексу України якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.

Відповідно до ст. 140 Земельного кодексу України, підставами припинення права власності на земельну ділянку є, зокрема, не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

У разі невиконання цієї вимоги настають наслідки, передбачені ч.ч. 2, 4 ст. 145 Земельного кодексу України, а саме, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах.

ОСОБА_1 , будучи громадянкою російської федерації, упродовж одного року з дня набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення (з 12.07.2018) не здійснила її відчуження, у зв`язку з чим наявні підстави для конфіскації зазначених земельних ділянок у власність держави, у зв`язку із чим керівник Немирівської окружної прокуратури Вінницької області звернувся до суду із відповідним позовом.

Згідно письмових пояснень представника Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Скоцької А.Е. представник просить позов задовольнити.

Відповідно до письмових пояснень на позовну заяву представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОБУД» щодо задоволення позову покладається на розсуд суду.

Відповідач у визначений судом строк відзиву на позов не подала.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 16.02.2026 розгляд зазначеної цивільної справи призначено за правилами загального позовного провадження, а у справі призначене підготовче судове засідання. Окрім того, судом залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОБУД».

Судом було встановлено, що відповідач проживає за адресою: АДРЕСА_1 , російська федерація.

Відповідно до ч. 2 ст. 496 ЦПК України передбачено, що іноземні особи мають процесуальні права та обов`язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 1 ст. 498 ЦПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 2 ст. 498 ЦПК України доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Згідно з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в Україні з 24.02.2022 року введений воєнний стан, який неодноразово продовжувався та триває по теперішній час.

Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 року з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Відповідно до Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 01.12.2022, який набрав чинності 23.12.2022, визначено про вихід та зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь.

Враховуючи вищевикладене, у зв`язку з неможливістю виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів у даній справі, суд дійшов до висновку, що повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду даної цивільної справи потрібно здійснити шляхом оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, які було розміщено 17.02.2026, 16.03.2026 та 07.04.2026.

03.03.2026 від третьої особи ТОВ «АГРОБУД» надійшло клопотання про слухання справи без їх участі, за наявними матеріалами та прийняти рішення на розгляд суду.

06.03.2026 через систему «Електронний суд» від представника позивача Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Скоцької А.Е. надійшли додаткові пояснення по справі у яких просять позов задовольнити, судові засідання проводити без участі представника Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

12.03.2026 ухвалою суду закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

02.04.2026 у судовому засіданні прокурор Загребельний Є.В. підтримав позовну заяву, просив її задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві. Належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, що не перешкоджало суду провести розгляд справи без їх участі.

Приймаючи до уваги те, що відповідач будучи належним чином повідомленою, повторно не з`явилася в судове засідання без поважних причин, відзиву на позов не подала, а прокурор не заперечує проти заочного вирішення справи, відтак суд ухвалив провести заочний розгляд даної цивільної справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів відповідно до ч. 4 ст. 223 , ст. 280 ЦПК України, про що було постановлено ухвалу 02.04.2026. Того ж дня судом закінчено з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, перейдено до судових дебатів, завершено стадію судових дебатів та на підставі ч. 1 ст. 244 ЦПК України постановлено ухвалу про перехід до стадії ухвалення судового рішення з відкладенням його ухвалення та проголошення до 13.04.2026.

13.04.2026 у судове засідання належним чином повідомлені прокурор, позивач, а також відповідач та третя особа без самостійних вимог, чи їх представники не з`явились, що не перешкоджає суду ухвалити рішення у даному судовому засіданні.

Ураховуючи те, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Встановлені судом фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив, що 12.07.2018 приватним нотаріусом Липовецького районного нотаріального округу видано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянці російської федерації, свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 762, після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: на земельну ділянку площею 6,4291 гектарів, у межах згідно планом, кадастровий номер земельної ділянки 0522280300:04:000:0029, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Богданівської сільської ради Липовецького району Вінницької області (а.с.26).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 460463532 від 15.01.2026, 12.07.2018 о 15:48:50 проведено реєстрацію права власності ОСОБА_1 , громадянки російської федерації на земельну ділянку з кадастровим номером 0522280300:04:000:0029, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, підстава: свідоцтво про право на спадщину № 762 від 12.07.2018(а.с.22-23).

13.07.2018 між ОСОБА_1 та ТОВ «АГРОБУД» укладено договір оренди землі із кадастровим номером 0522280300:04:000:0029, згідно п.8 якого Договір укладено строком на 7 (сім) років (а.с.33-37).

Згідно витягу № НВ-9907664232026 із технічної документації з нормативно грошової оцінки земельних ділянок станом на 16.01.2026 нормативно грошова оцінка земельної ділянки із кадастром номером 0522280300:04:000:0029 становить 242 753,94 грн. (а.с.38).

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Частинами 1, 2 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до частин 3, 4, 5 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16 ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, підпункті 8.19 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та пункті 40 постанови від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

За приписами ч. 4 ст. 145 Земельного кодексу України позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель.

Відповідно до п. 1, п. п. 33 п. 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 зі змінами та доповненнями, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності, зокрема, у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, як територіальний орган Держгеокадастру, є уповноваженим органом щодо здійснення державного контролю в частині дотримання вимог земельного законодавства та, з урахуванням приписів ч. ч. 2, 4 ст. 145 Земельного кодексу України, суб`єктом звернення до суду з позовом про конфіскацію земельної ділянки.

Прокурор у цій справі стверджує, що сам факт не звернення до суду Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про бездіяльність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Крім того, обраний спосіб захисту порушеного права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яку відповідач незаконно використовує, є ефективним та належним способом захисту порушених прав держави. Зазначений спосіб захисту чітко визначений ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України. Задоволення такого позову призведе до відновлення порушених прав та законних інтересів держави, виходячи з того, що стан збереження земель сільськогосподарського призначення має загальнонаціональне значення.

Розглядаючи питання щодо наявності у прокурора достатніх підстав для представництва інтересів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у даній справі, суд ураховує наступне.

У пунктах 115-117 постанови від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача. Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача. При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

У п. 140 постанови від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Судом встановлено, що керівником Немирівської окружної прокуратури Вінницької області 16.01.2026 було направлено лист за № 54/1-200вих26 на адресу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якому він просив повідомити наступну інформацію:

- які заходи вживались Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області щодо конфіскації зазначеної земельної ділянки (кадастровий номер 0522280300:04:000:0029) в досудовому та судовому порядку?

- чи зверталося Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області до суду із позовом про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації?

- у разі невжиття заходів зазначити причини такої бездіяльності (а.с.39-40).

Листом № 0-2-0.6-741/2-26 від 28.01.2026 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повідомило керівника Немирівської окружної прокуратури Вінницької області, що листами Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області повідомлено Вінницьку обласну прокуратуру про неможливість представництва інтересів держави в суді, в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області. Враховуючи значну кількість земельних ділянок, які підлягають конфіскації на території області, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не зможе забезпечити подання позовів про конфіскацію земельних ділянок. Тобто не забезпечить належний захист державних інтересів (а.с.41).

Надалі листом № 54/1-407вих-26 від 04.02.2026 керівником Немирівської окружної прокуратури Вінницької області повідомлено Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, що окружною прокуратурою планується пред`явлення та буде подано позовну заяву до Липовецького районного суду Вінницької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації (а.с.42).

Ураховуючи наведене, та зважаючи на наявність суспільного інтересу у поверненні земельної ділянки державі, суд вважає, що прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді та визначив, у чому полягає порушення інтересів держави.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить із того, що відповідно до положень статей 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Згідно з частиною першою статті 3 Земельного кодексу України відносини щодо володіння земельними ділянками в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України).

Суб`єктами права приватної власності на землю згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України визначено громадян України та юридичних осіб. Проте з урахуванням змісту частини другої статті 81 та інших норм Земельного кодексу України суб`єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.

При цьому, частиною п`ятою статті 22 Земельного кодексу України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства.

Зокрема, іноземні громадяни та особи без громадянства відповідно до частини другої статті 81 Земельного кодексу України можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

При цьому, відповідно до частини третьої статті 81 Земельного кодексу України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.

Суд наголошує на тому, що згідно положень частини четвертої статті 81 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації таких прав.

Разом з тим відповідно до статті 145 Земельного кодексу України, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду. Особа, до якої переходить право власності на земельну ділянку і яка не може набути право власності на землю, має право отримати її в оренду.

З викладеного випливає, що землі сільськогосподарського призначення на постійній основі можуть належати тільки громадянину України.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї (1952 року) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві.

Так, відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з нормою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права.

Отже, правомочності власника та межі здійснення ним прав встановлені законом.

Право власності є найбільш фундаментальним речовим правом, яке створює основну юридичну передумову для нормального функціонування цивільного обороту. Тому закон спеціально регулює не тільки підстави набуття права власності, а й підстави його припинення, які визначено у статті 346 Цивільного кодексу України.

У даному випадку законодавством України прямо заборонено бути власниками земельних ділянок сільськогосподарського призначення протягом строку, який визначений законом у один рік, та встановлює, що у випадку порушення такого строку , існуюче право підлягає припиненню, а сама земельна ділянка підлягає конфіскації у дохід держави (вимоги статті 145 Земельного кодексу України).

Законодавець не визначив факту знаходження зазначених земельних ділянок у користуванні інших осіб (оренду, емфітевзис) як можливість продовження відповідного строку або неможливості конфіскації.

Пунктом 10 частини першої статті 346 Цивільного кодексу України конфіскація визначена як одна з підстав припинення права власності.

Згідно із частиною першою статті 354 Цивільного кодексу України до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом.

Відповідно до інформації Державної міграційної служби України за обліками територіальних органів та підрозділів ДМС ОСОБА_1 не значиться (а.с.27-32).

Таким чином судом встановлено, що ОСОБА_1 - як іноземна громадянка протягом року після реєстрації права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення не здійснила її відчуження, чим порушила визначену законодавством України процедуру використання іноземцями земельних ділянок такого призначення, на даний час вона без перешкод використовує спірну земельну ділянку на території України.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно практики Європейського суду з прав людини у справах «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 , як громадянкою іноземної держави не дотримано передбаченої земельним законодавством процедури щодо відчуження набутої 12.07.2018 земельної ділянки сільськогосподарського призначення (товарного сільськогосподарського виробництва) з кадастровим номером 0522280300:04:000:0029 протягом року з моменту набуття такого права, така земельна ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

При цьому, суд зазначає, що статтею 145 Земельного кодексу України передбачено порядок відшкодування колишньому власнику земельної ділянки її вартості, внаслідок конфіскації та відчуження її уповноваженим органом.

В даному випадку наявна справедлива рівновага між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника оспорюваної земельної ділянки, оскільки останній мав достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов`язку, однак, до цього часу земельну ділянку не відчужив, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу.

За таких обставин, позовні вимоги керівника Немирівської окружної прокуратури Вінницької області є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Додатково суд звертає увагу на те, що згідно висновків про застосування норм права, які викладені у п. 101 постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.12.2025 у справі № 559/2900/23, укладений іноземцем договір оренди земельної ділянки, яка підлягає конфіскації, не є таким, який порушує публічний порядок. Застосування конфіскації зумовлює настання, зокрема, таких правових наслідків припинення інших (аніж право власності) цивільних прав. Конфіскація є примусовою підставою припинення права власності на майно і відноситься до способів набуття права власності державою незалежно від прав попереднього власника, тому інші права (речові, зобов`язальні) стосовно майна, що конфісковане, припиняються в результаті припинення права власності шляхом конфіскації. Припинення права власності іноземця на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства шляхом їх конфіскації на користь держави тягне за собою припинення права оренди цих земельних ділянок.

Розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до платіжної інструкції № 219 від 05.02.2026 Вінницькою обласною прокуратурою сплачено за подання позову судовий збір у розмірі 3 641 (три тисячі шістсот сорок одна) гривня 31 коп., який зважаючи на те, що судом задоволено усі позовні вимоги, слід стягнути з відповідача на користь Вінницької обласної прокуратури.

Керуючись ст.ст. 2, 11, 13, 141, 258-259, 263-265, 268, 354, 355, 280-289 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов керівника Немирівської окружної прокуратури Вінницької області, в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОБУД», про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації, - задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 0522280300:04:000:0029 площею 6,4291 га, яка розташована на території Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури (21050, м. Вінниця, вул. Монастирська, 33, МФО 820172, Державна казначейська служба України, м. Київ р/р UA568201720343110002000003988 код за ЄДРПОУ 02909909) судовий збір у розмірі 3 641 (три тисячі шістсот сорок одна) гривня 31 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів до Вінницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Немирівська окружна прокуратура Вінницької області (місцезнаходження: вул. Шевченка, 23, м. Немирів, Вінницький район, Вінницька область, ЄДРПОУ : 02909909).

Позивач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (місцезнаходження: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницький район, Вінницька область, ЄДРПОУ: 39767547).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , країна громадянства: російська федерація, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , російська федерація).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОБУД» (місцезнаходження: провулок Аграрний, 3, селище Оратів, Вінницький район, Вінницька область, ЄДРПОУ: 05531021).

Суддя Олексій ПРИСЯЖНИЙ