Рішення № 135626079, 02.04.2026, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 205/13281/25

Номер провадження2/205/603/26

Справа № 205/13281/25

Провадження № 2/205/603/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого - судді Федотової В.М.,

при секретарі - Волошенко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року представник позивача - адвокат Ткаченко Ю.О. звернулася до Новокодацького районного суду міста Дніпра із вищевказаною позовною заявою.

В обґрунтування позову зазначила, що 30.07.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 75984661, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 2 000 грн., строком позики - 14 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99% в день (базова процентна ставка/фіксована). Також, 31.07.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 за ініціативою останнього укладено Додаткову угоду № 75984661 до Договору позики № 75984661, за умовами якої позичальник збільшує суму позики на 2 000 грн. Таким чином, загальний розмір позики становить 4 000 грн. Договір позики та додаткову угоду до нього підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, що був надісланий на вказану відповідачем електронну адресу в порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». Позикодавець на виконання вищевказаного договору та додаткової угоди, виконав свої зобов`язання, передавши у власність грошові кошти в розмірі 4 000 грн., шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача за посередництвом платіжної установи ТОВ «ФК Фінекспрес».

21.12.2021 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» уклали Договір факторингу № 2112 від 21.12.2021 року, за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики № 75984661 від 30.07.2021 року.

31.03.2023 року ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» уклали Договір факторингу № 0310323-ФМ від 31.03.2023 року за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики № 75984661 від 30.07.2021 року.

Відповідач свої зобов`язання за вказаним договором не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка складає 12 238,60 грн., з яких: 4 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 8 238,60 грн. - сума заборгованості за відсотками.

На підставі викладеного, представник позивача звертається до суду та просить стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості, а також судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 2 422,40 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 3 500 грн.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 29.09.2025 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання.

12.12.2025 року відповідач ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» направив до суду відзив на позовну заяву у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив, що позивачем не надано належних доказів, що підтверджують перехід від первісного кредитора до позивача прав вимог у сумі, яка вказана в додатках до договорів факторингу. Реєстр прав вимоги не містить достатніх даних, що підтверджують обсяг та зміст переданих прав, зокрема, інформації про залишок заборгованості, підстави її нарахування, дату на яку розраховано розмір заборгованості та відомостей про передачу кредитної справи, витяг із реєстру не має підписів та печаток та неможливо встановити, чи дійсно дана сторінка є частиною реєстру, відсутні докази сплати за договорами факторингу, що є обов`язковим для підтвердження реального переходу прав. Також зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявні в матеріалах справи сторінки договору про надання позики (у вигляді паперової копії) було створено у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що вони підписувалися електронним підписом уповноважених на те осіб (з можливістю ідентифікувати підписантів договору). Звертає увагу суду, що він не укладав та не підписував договір позики та відповідно не погоджував зазначені в цій редакції документа процентні ставки, як і інші кабальні умови кредитування. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази часу та способу генерування одноразового ідентифікатора, його направлення відповідачу, підтвердження ним пропозиції щодо укладення кожного з договорів. На думку відповідача, наведене вказує на неукладеність оспорюваного правочину. Окрім того, безпідставними є заявлені позивачем вимоги про стягнення процентів, оскільки право кредитора нараховувати відсотки за користування кредитом припинилося зі спливом строку дії договору -12.08.2021 року, тому починаючи з цієї дати нарахування процентів кредитором вже не відповідає вимогам закону та договору позики. Позивачем не надано до суду первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували факт зменшення активів первісного кредитора (перерахування саме з його банківських рахунків або видачу готівки, яка належала первісному кредитору) та зарахування цих коштів на банківський картковий рахунок відповідача. Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним та укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами існування боргу. Також не відомо, кому належать карткові рахунки, на які переказано кошти у розмірі 4 000 грн.

Суд звертає увагу, що у тексті відзиву відповідачем зазначено, що відповідач ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу електронних доказів: кредитного договору від 30.07.2021 року № 75984661 з усіма доповненнями та додатками до нього, а також сертифікату ЕЦП/КЕП, що підтверджує підписання договору обома сторонами, а тому просить суд витребувати такі докази. Разом з тим, окремого клопотання з належним обґрунтування позиції сторони відповідача щодо витребування вказаних документів стороною відповідача не було заявлено ні разом із відзивом на позовну заяву, ні під час подальшого розгляду справи судом, а тому підстави для його розгляду у суду відсутні.

17.12.2025 року від представника позивача ОСОБА_2 до суду надійшла відповідь на відзив у якій вона просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зазначила, що посилання відповідача щодо не укладання договору позики № 75984661 є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи, оскільки вказаний договір позики відповідачем підписано (акцептовано) оферту) одноразовим ідентифікатором (GutE2gd5s0), чим засвідчено вивчення умов оферти, повну та безумовну згоду з цими умовами, свідоме прийняття пропозиції укласти Договір та згоду на використання одноразового ідентифікатора в якості особистого підпису Договору, а тому, на думку представника, між сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строку та умов кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення укладання такого договору шляхом вивчення відповідних дій. Без власного волевиявлення відповідача та без надання останньою особою інформації необхідної для укладення договору позики (ідентифікаційного коду, паспортних даних, адреси реєстрації, банківської карти для зарахування коштів тощо), позикодавцем би не здійснювалися дії щодо надання коштів на картковий рахунок вказаний відповідачем. До того ж, без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету, без ознайомлення/погодження з Умовами договору позики та Правилами надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики) подальше укладення електронного договору позики на сайті є неможливим. Таким чином, підписанням договору позики позичальник підтвердили прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчили, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. Посилання відповідача стосовно відсутності доказів зарахування коштів на картковий рахунок відповідача є безпідставними. Матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують перерахування коштів на картковий відповідача, а саме:

- електронна платіжна інструкція № 01ffeb34-5624-4628-b406-76d91ffec9c1 від 30.07.2021 року видана ТОВ «ФІНЕКСПРЕС» (фінансова компанія, яка діє на підставі ліцензії, яка видана Національним банком України на надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку - платіжний інструмент/платіжна система);

- довідка № КД-000038453/ТНПП від 15.07.2025 р. видана платіжною системою/ТОВ «ФІНЕКСПРЕС», що підтверджує перерахування коштів за платіжною інструкцією /квитанцією № 01ffeb34-5624-4628-b406 76d91ffec9c1 від 30.07.2021 року;

- лист №15/07/25-22 від 15.07.2025 року, виданий ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», що підтверджує видачу/перерахування на банківську карту відповідача онлайн-позики на підставі платіжної інструкції № 01ffeb34-5624-4628-b406-76d91ffec9c1 від 30.07.2021 року.

Твердження відповідача стосовного того, що позивачем не доведено право грошової вимоги за договором позики спростовується матеріалами справи, оскільки до позовної заяви додано докази здійснення оплати за договором факторингу № 2112 від 21.12.2021 року та за договором факторингу № 310323-ФМ від 31.03.2023 року. Щодо нарахування процентів за договором позики зазначила, що відповідно до п. 5.2. договору позики № 75984661 від 30.07.2021 року, позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначена в правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації, йому зрозумілі. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок та умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору. Положеннями п. 6.5 правил, у редакції, що діяла на час укладення договору позики, передбачено, що у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування процентів на позику (або її частину) за понадстрокове користування позикою за договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на позику за понадстрокове користування. Таким чином, у договорі позики встановлено строк позики 14 днів, однак у самому договорі позики наявні умови щодо пролонгації або автопролонгації строку користування позикою. Умовами, які передбачені у правилах, строк пролонгації обмежено 90 календарними днями. Доводи відповідача щодо безпідставного нарахування заборгованості за процентами - є передчасними, оскільки таке нарахування здійснювалось у відповідності до умов договору та додатків до них/правил, й саме через неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань. Більш того, позивач просить стягнути суму заборгованості за договором позики лише до моменту відступлення права вимоги первісними кредиторами, інших нарахувань позивачем не заявлялось, зокрема процентна ставка за понадстрокове користування позикою - 2.70 % за кожен день, яка передбачена договором позики, погодженими відповідачем та регламентована правилами надання грошових коштів у позику - не нараховано, оскільки зазначена процента ставка значно фінансово навантажить відповідача.. Звертає увагу суду, що на підтвердження факту набуття позивачем права вимоги у даній справі до матеріалів позову долучено належні та допустимі докази, а саме:

- договір факторингу № 2112 від 21.12.2021 року;

- витяг з реєстру прав вимог від 21.12.2021 року до договору факторингу № 2 112 від 21.12.2021 року;

- докази здійснення оплати за договором факторингу № 2112 від 21.12.2021 року;

- договір факторингу № 310323-ФМ від 31.03.2023 року;

- витяг з реєстру прав вимог від 31.03.2023 року до договору факторингу № 310323-ФМ від 31.03.2023 року;

- докази здійснення оплати за договором факторингу № 310323-ФМ від 31.03.2023 року.

На думку представника позивача, відзив на позов ґрунтується на припущеннях та зводиться до незгоди з доказами позивача, свого контррозрахунку стороною відповідача не надано.

Ухвалою Новокодацького районного суду від 02.03.2026 року клопотання представника позивача про витребування доказів було задоволено, витребувано у АТ КБ «Приватбанк» відповідну інформацію.

01.04.2026 року до суду від АТ КБ «Приватбанк» на виконання ухвали суду надійшли витребувані документи, зокрема, виписка по рахунку відповідача.

Представник позивача Ткаченко Ю.О. письмово просила судове засідання проводити за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

При цьому, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є користувачем електронного суду, має зареєстрований кабінет у системі ЄСІТС та всі процесуальній документи, в тому числі повістки та виклики до суду, були доставлені до електронного кабінету відповідача, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

На думку суду, відсутність будь-якої реакції зі сторони відповідача свідчить про втрату ним інтересу до зазначеної справи та зловживання своїми процесуальними правами.

У постанові Верховного Суду від 01.06.2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) зроблено висновок, що за змістом статті 14 ЦПК України для цілей цього Кодексу офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Верховний Суд у постанові від 31.08.2021 року у справі № 570/5535/17 провадження № 61-6076св21 зазначив, що за змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Таким чином на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Згідно із частиною 3 статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Суд у зв`язку з вищевикладеним зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

У рішеннях у справах «DomboBeheer B.V. v. the Netherlands» від 27 жовтня 1993 року та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 року також визначено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Створення рівних можливостей учасникам процесу в доступі до суду та до реалізації та захисту їхніх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Також судом враховано правовий висновок, викладений у постанові КЦС ВС від 24.10.2024 року № 752/8103/13-ц (61-6892св23), відповідно до якого якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином суд, враховуючи ту обставину, що сторонам по справі були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи, зважаючи на наявність відзиву на позовну заяву та відповіді на відзив, порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне ухвалити відповідне рішення по справі на підставі наявних матеріалів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, вивчивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 30.07.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 75984661, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 2 000 грн. зі строком позики - 14 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99% в день (базова процентна ставка/фіксована). Також, 31.07.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 за ініціативою останнього укладено Додаткову угоду № 75984661 до Договору позики № 75984661, за умовами якої позичальник збільшує суму позики на 2 000 грн. Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису GutE2gd5s0, що був надісланий на вказану Відповідачем електронну адресу - illiamakovei1993@gmail.com). Додаткова угода підписана електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису YC6OP0HqKG, що був надісланий на вказану відповідачем електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Таким чином, суд встановив, що загальний розмір позики складає 4 000 грн.

В матеріалах справи також наявна довідка про ідентифікацію, яка видана ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», якою підтверджено, що відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з яким/якою укладено договір № 75984661 від 30.07.2021 року, ідентифікований ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів». Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора). Одноразовий ідентифікатор: GutE2gd5s0. Час відправки ідентифікатора позичальнику:30.07.2021 00:58:02. Електронна пошта, на яку направлено ідентифікатор: illiamakovei1993@gmail.com.

Позикодавець на виконання умов договору позики № 75984661 від 30.07.2021 року та Додаткової угоди до Договору позики, виконав свої зобов`язання, зокрема передав відповідачу у власність грошові кошти в загальному розмірі 4 000 грн. за посередництвом платіжної установи (ТОВ «ФК Фінекспрес» діє на підставі ліцензії на надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку (платіжний інструмент для перерахування коштів на картковий рахунок фізичної особи), так як перерахунок коштів з банківського рахунку Позикодавця на картковий рахунок фізичної особи технічно неможливий.

Факт перерахування позичальнику кредитних коштів підтверджується:

- електронною платіжною інструкцією № 01ffeb34-5624-4628-b406-76d91ffec9c1 від 30.07.2021 року про перерахування коштів в розмірі 2 000 грн. на банківський картковий рахунок, що зазначив відповідач № НОМЕР_2 ;

- електронною платіжною інструкцією № fa888c13-f510-4ca9-a035-b6de5103e1f3 від 31.07.2021 року про перерахування коштів в розмірі 2 000 грн. на банківський картковий рахунок, що зазначив відповідач № НОМЕР_2 .

Згідно довідок № КД-000038453/ТНПП від 15.07.2025 року та № КД-000038473/ТНПП від 15.07.2025 року ТОВ «ФК Фінекспрес» (платіжна установа), підтверджує прийняття до виконання платіжної інструкції, наданої за допомогою АРІ-інтерфейсу ініціатором платіжної операції ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» , відповідно до умов договору про переказ коштів № 23-01-18/5 від 23.01.2018 року, укладеного між ТОВ «ФК ФІНЕКСПРЕС» та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та завершення наступних платіжних операцій, зокрема 30.07.2021 року, сума 2 000,00 грн. за номером платіжної картки № НОМЕР_2 , номер платежу 01ffeb34-5624-4628-b406-76d91ffec9c1, отримувач ОСОБА_3 , та 31.07.2021 року, сума 2 000,00 грн. за номером платіжної картки № НОМЕР_2 , номер платежу НОМЕР_3 , отримувач ОСОБА_3 .

Пунктом 5.5 договору позики № 75984661 встановлено, що позичальник розуміє та погоджується, що у випадку неналежного виконання зобов`язань за договором позикодавець має право, зокрема, відступити право вимоги за договором.

У додатку № 1 до договору позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 75984661 від 30.07.2021 року наведена Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Відповідно до п. 5.2. договору позики № 75984661, позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначена в правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації, йому зрозумілі.

Згідно із п. 6.5 Правил про надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», у редакції, що діяла на час укладення договору позики, передбачено, що у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування процентів на позику (або її частину) за понадстрокове користування позикою за договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на позику за понадстрокове користування.

Матеріалами справи підтверджено, що 21.12.2021 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» уклали Договір факторингу № 2112 від 21.12.2021 року, за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики № 75984661 від 30.07.2021 року.

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимог № 4 року до договору факторингу № 2112 від 21.12.2021 року ТОВ «Фінансова компанія управління активами» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором позики № 75984661 від 30.07.2021 року.

31.03.2023 року ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» уклали Договір факторингу № 0310323-ФМ від 31.03.2023 року за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики № 75984661 від 30.07.2021 року.

Так, згідно із п. 5.2. зазначеного вище Договору факторингу встановлено, що перехід від Клієнта до Позивача/Фактора прав вимог за портфелем заборгованості відбувається в момент підписання Актів прийому передачі Реєстру Заборгованостей, після чого Позивач/Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Портфеля Заборгованості та набуває відповідних Прав Вимог. Підписані сторонами Акти прийому-передачі Реєстру Заборгованостей підтверджують факт переходу від Клієнта до Позивача/Фактора відповідних Прав Вимоги та є невід`ємними частинами цього Договору.

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимог від 31.03.2023 року до договору факторингу № 310323-ФМ від 31.03.2023 року ТОВ «Фінпром Маркет» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 12 238,60 грн., з яких: 4 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 8 238,60 грн. - сума заборгованості за відсотками.

Також, представником позивача надано докази оплати за вищевказаними договорами факторингу.

Представником позивача також надано розрахунок заборгованості за вказаним договором позики, відповідно до якого заборгованість відповідача ОСОБА_1 складає 12 238,60 грн., з яких: 4 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 8 238,60 грн. - сума заборгованості за відсотками.

Оскільки відповідач у добровільному порядку свої договірні зобов`язання не виконує, то між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Щодо відступлення прав вимоги, суд зазначає наступне.

Так, поняття договору факторингу закріплено у ст. 1077 ЦК України.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Форма правочину щодо заміни кредитора у зобов`язанні визначено у ст. 513 ЦК України, згідно вимог якої правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду по справі № 465/646/11 (Постанова від 31.10.2018 року) зазначила, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанова Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17).

Аналізуючи в сукупності надані стороною позивача докази на підтвердження відступлення прав вимоги, суд встановив, що до позивача перейшло право вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором позики.

Матеріалами справи підтверджено належними та допустимими доказами факт набуття позивачем права вимоги у даній справі. Зокрема, представником позивача долучено належні копії:

- договору факторингу № 2112 від 21.12.2021 року;

- витягу з реєстру прав вимог від 21.12.2021 року до договору факторингу № 2 112 від 21.12.2021 року;

- здійснення оплати за договором факторингу № 2112 від 21.12.2021 року;

- договору факторингу № 310323-ФМ від 31.03.2023 року;

- витягу з реєстру прав вимог від 31.03.2023 року до договору факторингу № 310323-ФМ від 31.03.2023 року;

- здійснення оплати за договором факторингу № 310323-ФМ від 31.03.2023 року.

При цьому, згідно із положеннями ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України, закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

В матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач оспорював договори факторингу в частині передання прав вимоги до нього за договором позики.

З урахуванням відсутності спростування відповідачем презумпції правомірності договору на рівні закону або судового рішення, не можливості учасників цивільних відносин на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), суд дійшов висновку, що вказані договори факторингу є дійсними та чинними, а тому ТОВ «Фінпром Маркет» на підставі чинного договору набуло право вимоги до відповідача за вказаним договором позики.

Щодо правомірності укладення договору позики № 75984661 від 30.07.2021 року, суд зазначає наступне.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Особливості укладання договорів в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Згідно із частинами 1, 2 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

За правилами частини 1 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» .

Відповідно до частини 3 статті 207 ЦК України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму.

Судом встановлено, що вказаний договір позики та додаткова угода до нього між первісним кредитором та відповідачем укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису сторін.

Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису GutE2gd5s0, що був надісланий на вказану Відповідачем електронну адресу - illiamakovei1993@gmail.com). Додаткова угода підписана електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису YC6OP0HqKG, що був надісланий на вказану відповідачем електронну адресу - illiamakovei1993@gmail.com).

Представником позивача надано суду письмову форму укладеного між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 договору позики № 75984661 від 30.07.2021 року у якому наявний електронний підпис одноразовим ідентифікатором, а саме комбінація цифр і букв, згідно з положеннями ЗУ «Про електронну комерцію», який також містить погоджені сторонами: суму кредиту, строк кредитування та проценти за користування кредитом, а також інші умови договору.

При цьому, відповідач ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитора подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав позичальнику за допомогою засобів зв`язку, на зазначену ним електронну пошту, одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду (одноразовий ідентифікатор - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності), який відповідач використав для підтвердження підписання вказаного договору позики.

Без здійснення вищевказаних дій відповідачем договір позики не був би укладеним, отже такий правочин, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюються до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Відповідно до правового висновку, викладеного в Постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року, по справі № 127/33824/19, обґрунтованим висновком є те, що без отримання смс-повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на веб-сайт Кредитора до особистого кабінету, без отримання смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, Кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, а кредитні кошти не були би перераховані відповідачу.

Суд зазначає, що відповідачем здійснені дії, які чітко свідчать про його свідомий вибір щодо укладення вказаного договору. Дії відповідача спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки. Без відповідних дій з боку відповідача укладення договору є неможливим.

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 524/5556/19 від 12.01.2021 року дійшов такого висновку, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».

Подібна правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду у справі №127/33824/19 від 07.10.2020 року, проте у цій справі мова йшла про відсутність відображення електронного підпису на договорі та відсутність доказів отримання такого підпису позичальником: «Без отримання листа на адресу електронної пошти і смс-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 та у справі № 732/670/19 від 09 вересня 2020 року.

Як вбачається із постанови Верховного Суду від 05.02.2025 року по справі 752/30879/21, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим.

Матеріали справи свідчить про досягнення між сторонами згоди щодо істотних умов договору позики, як того вимагають положення ст. 638 ЦК України.

Згідно із ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).

Таким чином, судом встановлено, що між позивачем і відповідачем було укладено договір позики у електронній формі та погоджені всі його істотні умови.

У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані товариством для укладення договору від його імені, відповідачем до суду не надані. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно відповідача шахрайських дій останній не звертався, як і не оскаржував правомірність укладеного договору позики.

Укладення договору онлайн знаходиться в рамках правового поля України. Сторони електронних правочинів відповідають за невиконання своїх зобов`язань у порядку визначеному законодавством України або укладеним договором.

Таким чином, посилання сторони відповідача на те, що вказаний договір позики є неукладеним суд до уваги не приймає, оскільки таке твердження спростовується матеріалами справи.

При цьому, відповідач, будучи стороною вказаного правочину, мав можливість надати суду відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів стосовно того, що відповідні кошти не зараховувались на його картковий рахунок, указаний у договорі, у період часу, про який стверджує позивач, або того, що картковий рахунок йому не належить, проте зазначеного не зробив, та, всупереч ст. 81 ЦПК України, не надав суду жодного доказу на підтвердження того, що вказаний договір він не укладав або доказів погашення ним зазначеної заборгованості.

Суд звертає увагу, що від АТ КБ «Приватбанк» на виконання ухвали суду надійшли витребувані документи, а саме виписка за картковим рахунком платіжної карти № НОМЕР_4 ОСОБА_1 за період з 15.12.2023 року по 26.12.2023 року.

Відповідно до п. 5 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 червня 2003 року № 254, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Судом у повному обсязі досліджено надану інформацію та встановлено, що із виписки за картковим рахунком платіжної карти № НОМЕР_4 ОСОБА_1 за період з 30.07.2021 року по 02.08.2021 року вбачається, що на картковий рахунок відповідача 30.07.2021 року та 31.07.2021 року було зараховано грошові кошти у загальному розмірі 4 000 грн. (по 2 000 грн.). Із вказаної виписки також вбачається, що відповідач активно користувався наданими коштами, здійснював оплату послуг та товарів.

Таким чином виписка, яка міститься в матеріалах справи, є належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, що відповідає пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, та узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18-ц (провадження № 61-9618св19).

У постанові КЦС ВС від 15.01.2025 року № 753/16762/15-ц (61-7242св24) викладено правовий висновок про те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Положенням ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до вимог договору та вимог закону.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

У статті 599 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється його належним виконанням.

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Положеннями ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Представником позивача надано суду належні та допустимі докази, які підтверджують перерахування відповідачу грошових коштів за вказаним договором позики у встановленому договором розмірі. Відповідачем свого контррозрахунку не надано.

Верховним Судом у постанові від 07.06.2023 року по справі № 234/3840/15-ц (провадження № 61-3014св22), наголошено, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Верховним Судом неодноразово наголошувалось, що незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Вказана позиція суду узгоджується також з висновками Верховного Суду у постановах від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц (провадження № 61-283св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц (провадження № 61-20113св18), від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19.

Пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2 передбачено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Суд вважає, що сторона відповідача, заперечуючи отримання кредитних коштів, застосувала концепцію «негативного доказу» при вирішенні цього спору (постанова ВС від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13), оскільки належних доказів таких тверджень відповідачем не надано при тому, що він мав безперешкодний та повний доступ до своїх банківських даних. Сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Отже, сторона відповідача, висловлюючи заперечення проти певних обставин та не надаючи доказів, які підтверджують ці доводи, не може перекладати на позивача обов`язок їх доведення.

Жодних належних, допустимих і достовірних доказів про те, що відповідачу не належить і він ніколи не користувався платіжною карткою № НОМЕР_2 , реквізити якої зазначено у договорі позики та на яку перераховувалися кошти позики 30.07.2021 року та 31.07.2021 року, стороною відповідача не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача за основною сумою боргу у розмірі 4 000 грн. підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

Щодо стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 8 238,60 грн. суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договором позики № 75984661 від 30.07.2021 року передбачено, що позика в сумі 2 000 грн. надається відповідачу на строк 14 днів, останній день під фіксовану процентну ставку у розмірі 1,99 % в день.

Додатковою угодою № 75984661 від 31.07.2021 року до Договору позики № 75984661 сторони домовились збільшити розмір позики на 2 000 грн., інші умови договору позики не змінювались.

Разом з тим, вказаний договір позики не містить конкретних умов щодо пролонгації строку користування позикою та нарахування відсотків після закінчення строку, на який було надано позику, тобто після 13.08.2021 року.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що відсотки нараховано відповідно до п. 5.2 договору позики, який передбачає умови щодо пролонгації і автопролонгації строку користування позикою, та п. 6.5 Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», у редакції, що діяла на час укладання договору позики, який передбачав, що у разі неповернення або несвоєчасного повернення позики і процентів, товариство на неповернуту суму позики має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування до повернення позики, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів.

Пункт 6.5 правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (на умовах повернення позики в кінці строку позики), затверджених наказом директора ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» № 14/05/2021 від 14 травня 2021 року, дійсно передбачає можливість нарахування відсотків у разі неповернення або несвоєчасного повернення позики та процентів, у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування до повернення позики, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів.

Проте вказані правила надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» не були підписані відповідачем, а матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими правилами ознайомився відповідач та погодився з ними, підписуючи вищевказаний договір позики.

Надані позивачем правила надання грошових коштів у позику, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в договорі, який безпосередньо підписаний відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому правил приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Тому, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді умови пролонгації по кредиту.

До того ж, позивачем не надано доказів звернення позичальника за продовженням строку користування позикою у будь-який спосіб, чи то визначений договором, чи законом.

Верховний Суд у правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, дійшов висновків, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові від 05.04.2023 року, справа № 910/4518/16, Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вимоги про стягнення відсотків, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, позивачем не заявлено.

Суд зазначає, що у позикодавця виникло право нарахування процентів за договором тільки у межах строку його дії, отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки за договором позики № 75984661 від 30.07.2021 року лише протягом 14 днів, тобто за період з 30.07.2021 року по 13.08.2021 року (включно) в межах строку користування кредитом, у розмірі 1 074,60 грн.

Подальше, поза встановленим договором позики строком, нарахування TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» процентів за користування відповідачем коштами, отриманими в позику, є безпідставним.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2023 року у справі № 209/3103/21 зазначив, що при вирішенні цивільних справ судами ураховується стандарт доказування «більшої вірогідності».

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Положеннями ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики № 75984661 від 30.07.2021 року у розмірі 5 074,60 грн., з яких: 4 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 1 074,60 грн. - сума заборгованості за відсотками за період з 30.07.2021 року по 13.08.2021 року (включно). В іншій частині у задоволенні позовних вимог слід відмовити через їх необґрунтованість та недоведеність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд зазначає наступне

Представник позивача просила суд стягнути із відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 3 500 грн.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини 1 статті 133 ЦПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги, стороною позивача було надано до суду всі необхідні документи.

Згідно із частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на вищевикладене, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення із відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, а також судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних, а саме: витрати на правову допомогу складають 1 451,24 грн. (5 074,60 грн. * 3 500 грн. / 12 238,60 грн.), судовий збір - 1 004,03 грн. (5 074,60 грн. * 2 422,40 грн. / 12 238,60 грн.).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 15-16, 509, 512, 514, 525-526, 598-599, 610, 611, 612, 614, 615, 625, 626, 628, 629, 1049-1050 ЦК України, ст.ст. 4, 12-13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (ЄДРПОУ: 43311346, місцезнаходження: Київська область, м. Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, буд. 9А, офіс 204) заборгованість за договором позики № 75984661 від 30.07.2021 року у розмірі 5 074,60 (п`ять тисяч сімдесят чотири) гривні 60 копійок, з яких: 4 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 1 074,60 грн. - сума заборгованості за відсотками за період з 30.07.2021 року по 13.08.2021 року (включно).

В задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (ЄДРПОУ: 43311346, місцезнаходження: Київська область, м. Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, буд. 9А, офіс 204) судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 004,03 (одна тисяча чотири) гривні 03 копійок та витрати на правову допомогу у розмірі 1 451,24 (одна тисяча чотириста п`ятдесят одну) гривню 24 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», ЄДРПОУ: 43311346, місцезнаходження: Київська область, м. Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, буд. 9А, офіс 204;

відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 13 квітня 2026 року.

Суддя: Федотова В.М.