Рішення № 135616317, 10.04.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 10.04.2026

Справа № 766/22405/24

Провадження № 2/334/550/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2026 року

Дніпровський районний суд м. Запоріжжя в складі:

Головуючого судді Гнатюк О.М.

За участі секретаря Якущенка Е.Р.

Представника позивача ОСОБА_15

Представника відповідача ОСОБА_1 .

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Токмацький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Пологівському районі ПМУЮ (м. Одеса), про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини (оспорювання батьківства),

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини (оспорювання батьківства).

Позов обґрунтований наступним.

05.08.2017 року між позивачем та відповідачкою був укладений шлюб, зареєстрований Токмацьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис №84.

У шлюбі було двоє дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 23.11.2023 року шлюб між позивачем та відповідачкою розірваний.

Відповідачка усіляко перешкоджає спілкування позивача з дітьми та вимагає сплати аліментів на обох дітей.

Одна з дочок - ОСОБА_4 народилася до реєстрації шлюбу. При укладенні шлюбу позивач не ставив під сумнів своє батьківство відносно ОСОБА_4 .

Позивач просить виключити відомості про батька ОСОБА_2 з актового запису, внесеного Токмацьким міським відділом ДРАЦС ГТУЮ у Запорізькій області №31 від 5.02.2024 року, про народження дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, зазначивши, що позивач та відповідачка познайомилися у 2008 році, задовго до реєстрації шлюбу. При народженні доньки ОСОБА_4 позивач вважав себе батьком. У подальшому після реєстрації шлюбу він подав заяву до відділу РАЦС з метою оформлення свого батьківства. У подальшому, коли відносини між сторонами погіршилися, він став сумніватися у своєму біологічному батьківстві відносно старшої доньки. Вказав, що є підстави сумніватися у поясненнях свідків, оскільки вони є родичами відповідачки та певний чином зацікавлені у вирішенні справи.

Позивач в судове засіданні не з`явився, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, повідомлена належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо можливості задоволення позову з мотивів, викладених у відзиві. Надав відзив, відповідно до якого зазначив, що позивач та відповідачка познайомилися у вересні 2015 року, спілкуючись у соц. мережах. При знайомстві відповідачка повідомила позивача про наявність в неї маленької дитини, яку вона виховує сама. На той момент дитині було 1 рік 8 місяців. Відповідачка на той час мешкала із своїми батьками у місті Токмак. Позивач на той час навчався у ХНУ Повітряних Сил імені Івана Кожедуба та, коли його відпускали, він приїзди до свого батька у місто Токмак. Після початку відносин, позивачка приїздила до відповідача у Харків, де вони винаймали квартиру, а коли поверталися до Токмака , то жили або в її батьків або в його батька. 5.08.2017 року сторони зареєстрували шлюб. Після реєстрації шлюбу та закінчення навчання позивачем вони разом переїхали за місцем служби ОСОБА_2 у місто Херсон, де орендували житло. 16.08.2018 року сторони звернулися до відділу РАЦС із спільною заявою про визнання батьківства. При цьому у дитини було змінено прізвище з « ІНФОРМАЦІЯ_5 » на « ІНФОРМАЦІЯ_5 », по батькові з « ІНФОРМАЦІЯ_5 » на « ІНФОРМАЦІЯ_5 », а також всі відомості про батька дитини. На підставі поданої заяви були внесені відомості до актового запису про народження дитини та видане оновлене свідоцтво про народження. У подальшому сторони розірвали шлюб в судовому порядку. Також рішенням суду було стягнуто аліменти з позивача на користь відповідачки на утримання дітей.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, надав заяву про слухання справи за його відсутності. У вирішенні справи поклався на розсуд суду.

Заслухавши пояснення учасників справи, покази свідків, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно до рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23.11.2023 року шлюб між позивачем та відповідачкою розірваний.

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження 5.02.2014 року проведена реєстрація актового запису про народження ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відомості про батька дитини « ОСОБА_12 » внесені відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. 28.08.2017 року на підставі заяви матері та батька дитини про визнання батьківства №97/14.24-53 від 16.08.2018 року внесено відомості про визнання батьківства: змінено прізвище дитини з « ІНФОРМАЦІЯ_5 » на « ІНФОРМАЦІЯ_5 », по батькові з « ІНФОРМАЦІЯ_5 » на « ІНФОРМАЦІЯ_5 », а також всі відомості про батька дитини. ОСОБА_2 записаний батьком дитини замість ОСОБА_12 .

Сторонами визнається та обставина, що позивач не є біологічним батьком дитини, про що сторони повідомили суд у позові, відзиві на позов, клопотанні про призначення експертизи. За вказаних обставин суд вважав недоцільним у вказаній справі проведення експертизи для встановлення обставин, які визнаються сторонами у справі, що викладено в ухвалі суду від 5.12.2025 року.

В судовому засіданні допитані свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 вказали на те, що позивач було відомо про те, що він не є біологічним батьком дитини ще до реєстрації шлюбу, але він після одруження виявив бажання подати заяву до РАЦС щодо свого батьківства.

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У рішенні від 07 грудня 2006 року в справі «Хант проти України», заява № 31111/04, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

СК України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання (частина перша статті 2 СК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

За вимогами статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 122 СК України визначено, що дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя. Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір`ю дитини заяви про визнання батьківства. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком.

За змістом положень статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 3) за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Згідно з частиною першою статті 135 СК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

У частинах першій-другій статті 136 СК України визначено, що особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу (частина п`ята статті 136 СК України).

Зазначена норма спрямована на захист законних інтересів дитини.

Вважається, що під час прийняття рішення про «оформлення» свого батьківства чоловік враховував усі можливі правові наслідки для себе, навіть з урахуванням того, що фактично батьком дитини є інша особа. Саме тому довільна зміна ним у майбутньому початкового рішення чи відзив поданої заяви до органу РАЦС про встановлення батьківства після його державної реєстрації не допускається.

Водночас законодавець не виключає право особи, записаної батьком дитини за її заявою про встановлення батьківства, оспорювати здійснений органом РАЦС запис за мотивами порушення волевиявлення (наприклад, якщо заява про встановлення батьківства була подана під впливом погрози, насильства тощо).

Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду 19 червня 2024 року у справі № 940/919/22, від 10 січня 2024 року у справі № 332/1618/22, від 29 січня 2025 року у справі № 216/3526/16-ц.

Верховний Суд в постанові від 17 березня 2020 року в справі № 606/2142/18 виснував, що під час вирішення справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін у справі. За приписами частини п`ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати.

ЄСПЛ зазначив у справі «Йевремович проти Сербії», що у відповідності до статті 8 Конвенції під час розгляду скарги про встановлення батьківства, суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).

Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини, а також вимогу ухвалювати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).

Отже, при вирішенні справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін по справі.

ЄСПЛ визнає існування сімейного життя з урахуванням біологічного та фактичного сімейного зв`язку. Існують випадки, коли наявність «сімейного життя» встановлювалася навіть попри відсутність біологічного споріднення. Наприклад у тих випадках, коли відсутність біологічного зв`язку встановлювалася після тривалого фактичного контакту батьків і дітей.

Тривалість стосунків з дитиною є ключовим фактором у визнанні ЄСПЛ наявності сімейного життя. Так у справі Wagner and J.M.W.L. v. Luxembourg (no. 76240/01, § 117, 28 червня 2007) співжиття тривало більше десяти років; у справі Nazarenko проти росії § 58), в якій одружений чоловік взяв на себе батьківські обов`язки до того, як дізнався, що він не є біологічним батьком дитини, період, проведений разом, тривав більше п`яти років (пункт 153 рішення).

Поняття сімейного життя є автономним (Marckx проти Бельгії, § 31). Відповідь на питання, існує чи ні «сімейне життя», залежить переважно від факту реального існування у дійсності тісних особистих зв`язків (Paradiso і Campanelli проти Італії [ВП], § 140).

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що врахування інтересів дитини може і має здійснюватися винятково в тому випадку, коли встановлені ознаки сімейного життя. За умови відсутності таких критеріїв особа, яка оспорює батьківство, має право на відповідний захист своїх прав.

Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.

Аналогічні правові висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 127/25686/17, від 06 травня 2020 року у справі № 641/2867/17-ц, від 22 грудня 2020 року у справі № 127/25686/17, від 05 лютого 2021 року у справі № 615/483/20, від 11 січня 2023 року у справі № 172/1206/21.

За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З урахуванням таких вимог статті 81 ЦПК України та положень пункту 3 частини першої і частини другої статті 318 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази.

За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Верховного Суду від 20 вересня 2024 року у справі № 183/2690/21, від 16 травня 2018 року в справі № 591/6441/14-ц зазначено, що СК України не визначає будь-яких особливостей предмету доказування у такій категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.

Суд на на підставі досліджених доказів, встановивши, що відповідач довела те, що позивач у момент реєстрації народження дитини знав, що не є біологічним батьком дитини, оскільки дитина народилася у 2014 році, а шлюб було зареєстровано у 2017 році, тривалість стосунків ОСОБА_2 з дитиною, період яких становить понад 8 років з моменту реєстрації шлюбу, що є підставою для висновку про наявність de facto сімейного життя між дитиною і позивачем, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Такі висновки суду відповідають найкращими інтересами дитини, забезпечують баланс між інтересами дитини та позивачем, узгоджуються з чинним законодавством та сталою практикою ЄСПЛ.

За вказаних обставин позовні вимоги не підлягають задоволенню

Керуючись ст.ст. 4, 7, 8, 11, 12, 13, 141,206, 247, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, ст. 136 СК України, суд ,

В И Р І Ш И В :

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Токмацький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Пологівському районі ПМУЮ (м. Одеса), про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини (оспорювання батьківства).

Рішення суду може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 10.04.2026 року.

Суддя: Гнатюк О. М.