Ухвала суду № 135615555, 13.04.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/1155/26

УХВАЛА

"13" квітня 2026 р. суддя Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області Булкат М.С., дослідивши матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

В С Т А Н О В И В:

17 березня 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Оскільки позовна заява не відповідала вимогам, викладеним у ст. 177 ЦПК України, ухвалою суду від 20 березня 2026 року вона була залишена без руху, а позивачу був наданий строк для усунення недоліків заяви (п`ять днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху).

Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою (частина 7 статті 14 ЦПК України).

Відповідно до довідки Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області про доставку електронного документа в електронному вигляді «Ухвала» від 20.03.2026 по справі № 473/1155/26 (суддя Булкат М.С.), а також (за наявності) прикріплені до нього файли були надіслані одержувачу ОСОБА_1 в її електронний кабінет, документ доставлено до електронного кабінету 22.03.2026(а. с. 10).

Таким чином, відповідно до статті 272 ЦПК України ухвала суду вважається врученою 22 березня 2026 року.

Разом із тим, положеннями частини 4 статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи питання щодо реалізації фізичними особами права на звернення до суду з використанням електронних засобів, зазначила, що з огляду на вимоги до «якості закону», національне законодавство має бути доступним і передбачуваним. Це означає, що правові норми повинні бути сформульовані з достатнім ступенем точності, аби забезпечити особам розуміння умов і підстав, за яких державні органи можуть вживати заходів, що впливають на їхні права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

У цьому контексті Велика Палата послалася на усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої принцип «якості закону» охоплює не лише наявність норми, але й її чіткість і передбачуваність для адресата (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «C. G. та інші проти Болгарії» (C. G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, § 39, від 24.04.2008; рішення у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), заява № 21722/11, § 170, від 09.01.2013).

Відтак, фізична особа (за винятком адвокатів та інших осіб, визначених пунктом 10 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС), при зверненні до суду повинна мати можливість однозначно зрозуміти, що вона може створювати та надсилати до суду процесуальні та інші документи в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд». Водночас реєстрація офіційної електронної адреси в ЄСІТС для фізичних осіб є добровільною.

З урахуванням презумпції рівнозначності кваліфікованого електронного підпису власноручному підпису, Велика Палата дійшла висновку, що направлення процесуального електронного документа, підписаного КЕП, на офіційну електронну адресу суду є юридично рівнозначним безпосередньому зверненню до суду в паперовій формі. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2024 року у справі № 990/174/24 (провадження № 11-125заі24)).

Однак жодних клопотань чи заяв позивачки у паперовій формі, засобами поштового зв`язку, на електронну пошту суду тощо не надійшло.

Позивачка не повідомляла про наявність обставин, які перешкоджають усунути зазначені недоліки, заява про продовження строку на усунення недоліків в позовній заяві до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області не надходила, інших заяв або клопотань не надходило.

Станом на 13 квітня 2026 року недоліки позивачем не усунуто, а саме позивачкою не сплачено судовий збір за подання позовної заяви; не надано копію позовної заяви відповідачу; до позову не додано доказів, що підтверджують кожну обставину справи, на якій ґрунтуються позовні вимоги, а саме доказів укладення шлюбу - оригіналу свідоцтва про шлюб; позивачкою не надано документів, що посвідчують особу (паспорт, РНОКПП) та відсутні належні відомості про місце проживання (реєстрації) позивачки.

Відповідно до пунктів 4, 5, 6 частини другої статті 175 Цивільного процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

Також у позовній заяві зазначаються: відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору (у разі, якщо це вимагається законом або договором), інші дані, необхідні для правильного вирішення справи, а також підтвердження надсилання копій позовної заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи.

Згідно зі статтею 177 Цивільного процесуального кодексу України визначено документи, які додаються до позовної заяви. Зокрема, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви: копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб; документ про сплату судового збору; докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (у разі подання письмових чи електронних доказів можуть бути подані їхні копії); документи, що підтверджують вжиття заходів досудового врегулювання спору (якщо це передбачено законом або договором); довіреність або інший документ, що підтверджує повноваження представника (у разі подання позову представником); у разі подання позову про визнання правочину (акту, договору) недійсним додається копія (або оригінал) відповідного документа або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності такого документа у позивача клопотання про його витребування.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особи право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Призначення процесуально-правових норм у демократичній, правовій державі полягає, крім іншого, в забезпеченні однакових організаційних умов доступу до правосуддя. Повага та дотримання однакових організаційних умов доступу до правосуддя усіма учасниками судового розгляду є повагою до законодавства Української держави, суспільства в цілому.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989р. у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» сформував позицію про те, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Рішеннями Європейського суду визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany) наголосив, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод про право кожного на доступ до суду в контексті дотримання права на доступ до суду рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (заява № 28249/95), - сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету сплати судового збору.

У цьому контексті у п. п. 55, 64-67 зазначеного рішення Страсбурзького суду «Креуз проти Польщі» вказано, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, тільки якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

Таким чином, суд переслідує законну мету, надаючи позивачеві строк для усунення недоліків заяви, вважаючи сумлінне дотримання однакових організаційних умов доступу до правосуддя (процесуально-правових норм) виявом дотримання основоположних принципів судочинства у демократичній, правовій державі (законності, рівності перед законом і судом тощо). «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 185 Цивільного процесуального кодексу України, у разі якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, така заява вважається неподаною та повертається позивачеві.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29 серпня 2024 року у справі № 990/174/24 (провадження № 11-125заі24) звернула увагу на те, що сам по собі факт повернення позовної заяви з підстав недотримання вимог процесуального закону не може розцінюватися як порушення права особи на доступ до правосуддя.

Зокрема, у пункті 6.16 зазначеної постанови вказано, що доводи про нібито позбавлення особи права на доступ до суду у зв`язку з поверненням позовної заяви є необґрунтованими, оскільки повернення позову з процесуальних підстав не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду в порядку, встановленому законом.

Таким чином, повернення позовної заяви відповідно до вимог статті 185 ЦПК України не перешкоджає реалізації права особи на судовий захист, за умови дотримання встановлених процесуальним законом вимог при повторному зверненні.

Частиною першою статті 353 ЦПК України визначено ухвали, на які може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Положеннями практики Великої Палати Верховного Суду наголошено, що апеляційному оскарженню лише разом з рішенням суду підлягає ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, якщо суд першої інстанції у цій ухвалі встановлює розмір судового збору, який позивач (заявник) має сплатити при зверненні до суду, або порядок його обчислення, однак особа не погоджується або з таким розміром, або з порядком його обчислення. Такі ухвали суду першої інстанції не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду (Постанова від 14 червня 2023 року в справі № 607/23244/21 (№ 14-116цс22)).

Положеннями рішень Європейського суду з прав людини визначено, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Разом із тим, згідно з положеннями статті 353 ЦПК України, ухвала про повернення заяви позивачці може бути оскаржена окремо від рішення суду (п. 6. ч. 1 ).

Крім того, повернення позовної заяви не позбавляє позивачку права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись ч. 3 ст. 185, ст.ст. 258-260 ЦПК України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - вважати неподаною та повернути позивачу.

Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.

Суддя М. С. Булкат