Рішення № 135594641, 06.03.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 752/3510/20-ц

пр. 2-1959/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Остапчук Т.В.,

при секретарі судового засідання - Погребняк В.Д.,

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 треті особи: ОСОБА_5 , приватне акціонерне товариство Автомобільна компанія «Укртранс», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дульська Тетяна Володимирівна про витребування майна

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2020р. позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним правочину та скасування записів про право власності. В обґрунтування позову посилається, що 15.12.2003 між ВАТ Автомобільна компанія «Укртранс» та ТОВ «Центрінвестбуд-2000» було укладено Договір № 31 про інвестування будівництва житла. 27.12.2005 між ТОВ «Центрінвестбуд-2000», Акціонерним комерційним банком «Київ» та ОСОБА_6 було укладено Інвестиційний договір № 43.

У відповідності до п. п. 1.1.-1.4. Інвестиційного договору № 43 ОСОБА_6 за рахунок власних та/або залучених грошових коштів здійснює інвестування будівництва квартири АДРЕСА_1 (з урахуванням всіх Додаткових угод до Інвестиційного договору № 43) з метою отримання права власності на квартиру після введення будинку в експлуатацію.

Як стверджує позивач, свої зобов`язання перед ТОВ «Центрінвестбуд-2000» ОСОБА_6 виконав у повному обсязі, сплативши на користь ТОВ «Центрінвестбуд-2000» 1 005 941,00 грн. У подальшому, ОСОБА_6 відступив ОСОБА_1 (своєму сину) право вимоги за Інвестиційним договором № 43, уклавши Договір № 43-В/МП відступлення права вимоги від 09.09.2009.

Позивач вважає, що ОСОБА_1 набув майнові права на квартиру АДРЕСА_1 . Між тим, стверджує, що дізнався згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що на підставі запису про право власності № 34042952 квартиру АДРЕСА_2 було зареєстровано за ОСОБА_5 , жителем Луганської області, який проживав у гуртожитку у м. Києві. На переконання позивача, забудовник (ПАТ «Автомобільна компанія Укртранс») втратив право розпоряджатись об`єктом інвестування - квартирою АДРЕСА_2 , враховуючи, що позивач виконав свої зобов`язання за Інвестиційним договором № 43 та сплатив кошти, тому вважає, що Договір № 18-інв12 про інвестування будівництва житла від 02.02.2012 щодо квартири АДРЕСА_2 укладений в порушення чинного законодавства. Між тим, відповідача ОСОБА_5 було замінено належним відповідачем у справі - ОСОБА_4 , оскільки останній набув права власності на спірну квартиру АДРЕСА_2 згідно наявного в матеріалах справи договору купівлі-продажу квартири від 08.02.2020, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . В подальшому позивач подав заяву про зміну предмета позову та просив «Витребувати у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1955725580000).В судовому засіданні позивач. Представник позивача позов підтримали, просили задовольнити.

Представн6ик відповідача ОСОБА_4 надав відзив , зазначив, що він набув права власності на квартиру у відповідності до чинних умов законодавства. Стверджував, що на момент укладення договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2 жодних обтяжень та заборон щодо спірного майна не було, тому просив суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник 3-ї особи ОСОБА_5 , в відзиві вказував, що пунктом 2.6. Інвестиційного договору № 43 визначено, що у випадку, якщо загальна площа Об`єкту згідно технічного паспорту, виданого Бюро технічної інвентаризації, буде перевищувати загальну площу згідно договору, то ця різниця оплачується Інвестором через рахунок Повіреного Товариству за ціною вимірної одиниці загальної площі об`єкта, встановленої п. 2.1. договору, протягом 20-ти календарних днів з моменту ведення технічної інвентаризації Об`єкта.

Як вбачається з Технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_3 , виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, загальна площа квартири складає 75,7 кв. м. Отже, загальна площа квартири АДРЕСА_2 , яка є предметом Інвестиційного договору № 43 та додатків до нього станом на 14.09.2011, збільшилась з 72,30 кв. м до 75,70 кв. м.

Оскільки, технічна інвентаризація квартири АДРЕСА_2 була проведена 14 вересня 2011 року, ОСОБА_1 , з урахуванням вимог п. 2.6. Інвестиційного договору зобов`язаний був не пізніше, ніж 04 жовтня 2011 року сплати різниці площ об`єкту інвестування, чого позивачем зроблено не було.

Відповідно до п. 5.6. Інвестиційного договору № 43 з всіма дальшими змінами та доповненнями ТОВ «Центрінвестбуд-2000» у випадку, якщо інвестор порушить строки оплати згідно з п. 2.4.2. та/або п. 2.6. цього договору більше, ніж на 5 робочих днів, Товариство має право розірвати даний договір в односторонньому порядку та стягнути з Інвестора на свою користь штраф в розмірі 5% від загальної вартості Об`єкта. Оскільки інвестором було порушено вимоги пункту 2.6 Інвестиційного договору № 1, ТОВ «Центрінвестбуд-2000» скористалось своїм правом на розірвання таких інвестиційних договорів, тому від 11 жовтня 2011 року (після спливу 5 робочих днів, у відповідності до п. 5.6. інвестиційних договорів) Інвестиційний договір № 43 вважається розірваними в односторонньому порядку).

Відповідно до Акту без номеру від 19 листопада 2007 року ВАТ «Укртранс» передав, а ТОВ «Центрінвестбуд-200» прийняв майнові права на квартири, серед яких і квартира АДРЕСА_2 (поверх 9, кількість кімнат 2, житлова площа 34,70 кв. м, загальна площа 72,50 секція 1). Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю «Центрінвестбуд-2000» набуло майнові права на квартиру АДРЕСА_4 лише 25 вересня 2007 року, а тому ТОВ «Центрінвестбуд-2000» 27 грудня 2005 року не мало майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 та не могло укладати Інвестиційний договір № 43 від 25 грудня 2005 року з ОСОБА_6 .Стверджував, що ОСОБА_6 не набув майнових прав на квартиру АДРЕСА_5 , ані 29.09.2006, ані в будь-яку іншу дату, а тому не міг передати право вимоги ОСОБА_1 . В судове засідання не з`явився.

Третя особа Приватний нотаріус КМНО Дульська Т.В. заперечувала щодо позовних вимог ОСОБА_1 . У своєму відзиві зазначила, що вчинені нею реєстраційні дії законні, здійснені на підставі наданих належним заявником (відповідачем-1) всіх необхідних документів. Сумнівів у законності правочину, що підлягає реєстрації (оспорюваний за вказаним позовом договір № 84-інв12 про інвестування будівництва житла від 02.02.2012, укладеного між відповідачем-1 і відповідачем-2) у неї не виникало.Просила розглядати справу в відсутність.

Представник 3-ї ПАТ Автомобільна компанія «Укртранс» пояснення не надав, в судове засідання не з`явився.

Судом визнано можливим розгляд справи в відсутність нез`явившихся осіб.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 18.02.2020 позовну заяву ОСОБА_1 передано за підсудністю на розгляд Печерського районного суду м. Києва.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.06.2020 прийнято до провадження цивільну справу № 752/3510/20-ц .

Ухвалою Печерського районного суду від 21.01.2021р. накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 (РНОНМ 1955725580000)

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 відкрито провадження у справі № 910/2116/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Автомобільна компанія "Укртранс".

Позивач заявив клопотання про передачу справи № 752/3510/20-ц для розгляду в межах справи № 910/2116/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Автомобільна компанія "Укртранс".

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.10.2022 задоволено клопотання позивача та цивільну справу № 752/3510/20-ц передано до Господарського суду міста Києва для розгляду судом по суті в межах справи № 910/2116/21 про банкрутство ПрАТ "Автомобільна компанія "Укртранс".

Ухвалою від 10.07.2023 Господарський суд міста Києва здійснив перехід до розгляду справи у підготовчому провадженні, прийняв до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову із позовною вимогою про витребування , задовольнив заяву позивача та залучив ОСОБА_4 до участі у справі в якості відповідача, змінив процесуальний статус ОСОБА_5 , Приватного акціонерного товариства "Укртранс", Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дульської Тетяни Володимирівни із співвідповідачів на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02 квітня 2024 р. (Справа№ 910/2116/21 (752/3510/20-ц) Рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 у справі № 910/2116/21 (752/3510/20-ц) скасовано. Закрито провадження у справі № 910/2116/21 (752/3510/20-ц) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 треті особи: ОСОБА_5 , приватне акціонерне товариство Автомобільна компанія «Укртранс», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дульська Тетяна Володимирівна про витребування майна

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02 квітня 2024 р. Справу № 910/2116/21 (752/3510/20-ц) направлено на розгляд до Печерського районного суду міста Києва.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.04.2025 прийнято до провадження цивільну справу № 752/3510/20-ц .

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.07.2025 р. закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до слідуючого.

Згідно із ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому, суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено .

15.12.2003 між ВАТ Автомобільна компанія «Укртранс» та ТОВ «Центрінвестбуд-2000» було укладено Договір № 31 про інвестування будівництва житла. Відповідно до п. 1.1. Договору № 31 ТОВ «Центрінвестбуд-2000» зобов`язується здійснити інвестування будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним гаражем (місцями паркування машин) на земельній ділянці, що розташована по АДРЕСА_6 (з урахуванням всіх Додаткових угод до Договору «надалі - Будинок), а ВАТ Автомобільна компанія «Укртранс» зобов`язується здійснити капітальне будівництво Будинку своїми або залученими силами за власні або залучені кошти і надати ТОВ «Центрінвестбуд-2000» всі необхідні документи для оформлення у власність Об`єкту інвестування, визначеного п. 1.2. даного Договору, за умови виконання Інвестором інвестиційних зобов`язань за даним Договором у повному обсязі.

Пунктом 1.2. Договору № 31 встановлено, що об`єктом інвестування за цим договором є квартири, зокрема, і квартира АДРЕСА_1 (з урахуванням додаткових угод до Договору № 31).

15.12.2003 між ВАТ Автомобільна компанія «Укртранс» та ТОВ «Центрінвестбуд-2000» було укладено Договір № 31 про інвестування будівництва житла. 27.12.2005 між ТОВ «Центрінвестбуд-2000», Акціонерним комерційним банком «Київ» та ОСОБА_6 було укладено Інвестиційний договір № 43.

У відповідності до п. п. 1.1.-1.4. Інвестиційного договору № 43 ОСОБА_6 за рахунок власних та/або залучених грошових коштів здійснює інвестування будівництва квартири АДРЕСА_1 (з урахуванням всіх Додаткових угод до Інвестиційного договору № 43) з метою отримання права власності на квартиру після введення будинку в експлуатацію.

Позивач повністю сплатив кошти за предмет інвестування, що підтверджується Квитанцією № 59 від 22.09.2006 р., Квитанцією № 91 від 27.09.2006 р., Квитанцією № 90 від 28.09.2006 р., Квитанцією № 67 від 29.09.2006 р. , оригінали квитанцій оглянуті в судовому засіданні.

Додатковою угодою № 1 від 02.06.2009 до Інвестиційного договору № 43 від 27.12.2005 було змінено предмет інвестування із майнових прав на квартиру АДРЕСА_5 . Вартість об`єкту інвестування залишилася тією самою. Отже, Позивач набув майнові права на предмет інвестування - квартиру АДРЕСА_1 з моменту внесення коштів на рахунок ТОВ «Центінвестбуд-2000» на загальну суму 1 005 941,00 грн., тобто з 29.09.2006 (дата останньої квитанції № 67 від 29.09.2006).

У подальшому, ОСОБА_6 відступив ОСОБА_1 (своєму сину) право вимоги за Інвестиційним договором № 43, уклавши Договір № 43-В/МП відступлення права вимоги від 09.09.2009.

Між тим, стверджує, що дізнався згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що на підставі запису про право власності № 34042952 квартиру АДРЕСА_2 було зареєстровано за ОСОБА_5 , жителем Луганської області, який проживав у гуртожитку у м. Києві. На переконання позивача, забудовник (ПАТ «Автомобільна компанія Укртранс») втратив право розпоряджатись об`єктом інвестування - квартирою АДРЕСА_2 , враховуючи, що позивач виконав свої зобов`язання за Інвестиційним договором № 43 та сплатив кошти, тому вважає, що Договір № 18-інв12 про інвестування будівництва житла від 02.02.2012 щодо квартири АДРЕСА_2 укладений в порушення чинного законодавства.

Не погоджуючись з позицією позивача, відповідач ОСОБА_5 у своєму відзиві на позов зазначає, що 02 лютого 2012 року між ПАТ «Автомобільна компанія «Укртаранс» та ОСОБА_5 укладено Договір 18-інв12 про інвестування будівництва житла.

Відповідно до п. 1.1. Договору № 18-інв12 про інвестування будівництва житла інвестор зв`язується здійснити інвестування будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудинковими приміщеннями та підземним гаражем (місцем паркування машин) на земельній ділянці, що розташована на розі АДРЕСА_6 та АДРЕСА_7 та прийняти у власність майнові права на об`єкт інвестування, а Виконавець зобов`язується здійснити капітальне будівництво будинку своїми силами або залученими силами за власні або залучені кошти, передати майнові права на Об`єкт інвестування, визначеного п. 1.2. даного Договору, за умови виконання інвестором інвестиційних зобов`язань за даним Договором у повному обсязі.

Відповідно до п. 1.2. Договору № 18-інв 12 про інвестування будівництва житла, об`єктом інвестування за цим договором є квартири загальною площею 226,3 кв. м Відповідно до п. 2.1. Договору № 18-інв 12 про інвестування будівництва житла загальна вартість об`єкту інвестування складає 1 902 051,50 грн.

25 квітня 2018 року ТОВ «Автомобільна компанія «Укртранс» видано Довідку № 256, в якій зазначено, що відповідно до умов Договору № 18-інв 12 про інвестування будівництва житла від 02.02.2012 (зі змінами і доповненнями), укладеного з ПАТ «Автомобільна компапія «Укртранс», ОСОБА_5 повністю виконав умови цього договору, сплатив вартість Об`єкту інвестування в сумі 1 995 347,00 грн, в т.ч. ПДВ 2 557,83 грн, що відповідає повній вартості Об`єкту інвестування, а саме: квартири АДРЕСА_8 та квартири АДРЕСА_1 .

04 листопада 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дульською Тетяною Володимирівною зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Частиною 1 статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановленими частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний проект Такими цінностями, зокрема, можуть бути кошти. Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій (ст.2 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

Судом встановлено, що 02 лютого 2012 року між ПАТ «Автомобільна компанія Укртранс» та ОСОБА_5 (Інвестор) укладено Договір № 18-інв12 про інвестування будівництва житла(а.с.43)

25 квітня 2018 року ТОВ «Автомобільна компанія «Укртранс» видано Довідку № 256 в якій зазначено, що відповідно до умов Договору № 18-інв12 про інвестування будівництва 02.02.2012 року (зі змінами і доповненнями), укладеного з ПАТ «Автомобільна «Укртранс», ОСОБА_5 повністю виконав умови даного договору, сплатив вартість Об`єкту інвестування в сумі 1 995 347,00 грн, в т.ч. ГІДВ - 332 557,83 грн, що відповідає повній вартості Об`єкту інвестування, а саме: квартири АДРЕСА_1 .( а.с50)

04 листопада 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дульською Тетяною Володимирівною зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 (а.с.51 т.1)

Встановлено , що між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 08.02.2020 р., серія та номер: р/№ 238, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондрою Людмилою Вікторівною. Продаж вчинено за 1 141 384 грн. (згідно звіту про оцінку майна 30.01.2020р.) (а.с.207 )

Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

У частині першій статті 2 ЦПК України зазначено, що метою цивільного судочинства визначено ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови від 05.06.2018 р. по справі N 338/180/17, пункт 89 постанови від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, пункт 7.23 постанови від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц та пункт 67 постанови від 15.09.2020 по справі № 469/1044/17).

Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника (пункт 7.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 369/10789/14).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство відокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України,).

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ньому, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі N 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Верховний Суд акцентує, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено, самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на суд.

За змістом позовних вимог ОСОБА_1 основним обраним позивачем способом захисту порушеного права власності є витребування власником майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України (постанови Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 727/9547/13, від 28.01.2021 у справі № 367/8910/17).

Згідно із положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (постанова Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 766/4410/17).

Таким чином, право на витребування майна у добросовісного набувача має саме власник або інший титульний володілець майна і в тому випадку, коли майно перебувало безпосередньо у його володінні або особи, якій він передав майно у володіння, та вибуло з такого їх володіння не з їхньої волі.

Предмет доказування у справах за віндикаційним позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Схожої правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 27.11.2019 по справі № 203/3937/16-ц.

Отже, на підтвердження наявності у нього суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, позивач за віндикаційним позовом повинен надати суду відповідні докази, що підтверджують його права титульного володільця на зазначене майно, факт вибуття такого майна з його володіння, наявність майна в натурі у володінні відповідача та відсутність у відповідача правових підстав для володіння цим майном.

Зазначене свідчить про те, що позивачем набуто у власність спірну квартиру за значно більшу суму грошових коштів, ніж ОСОБА_4 .

З огляду на викладене, суд визнає неспроможними, необгрунтованими доводи про те, що ОСОБА_4 є добросовісним набувачем спірних машиномісць, а тому їх витребування у нього (відповідача) є неможливим та незаконним.

Отже, спірне майно вибуло з власності ОСОБА_1 поза його волею, іншим шляхом, за грошові кошти, розмір яких значно перевищує понесені на їх придбання витрати відповідачем, що в силу положень ст. 388 ЦПК України надає право його витребування у ОСОБА_4 .

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 05.05.2020 у справі № 750/3917/17 та багатьох інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 наголошується, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (пункти 33, 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц).

При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Таким чином, враховуючи вказані норми закону та практику Верховного суду, враховуючи, що квартира , належна позивачу, вибула з його володіння поза його волею, суд вважає обґрунтованими його доводи, що він має право витребувати спірні об`єкти від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦКУ.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, постанова Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 761/17557/15-ц).

Тому у цьому конкретному випадку за обставин цієї справи витребування майна є законним та пропорційним заходом, є виправданим, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, а тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

За наведених підстав, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 840 грн 80 коп.

Відповідно до ст.158 ЦПК України підлягає скасуванняю Ухвала Печерського районного суду від 21.01.2021р. про накладання арешту на квартиру АДРЕСА_1 (РНОНМ 1955725580000).

Керуючись ст..387,388 ЦК України, ст.ст. 12,13,82,133,137,141,259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 треті особи: ОСОБА_5 , приватне акціонерне товариство Автомобільна компанія «Укртранс», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дульська Тетяна Володимирівна про витребування майна задовольнити.

Витребувати з володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1955725580000)

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Скасувати Ухвалу Печерського районного суду від 21.01.2021р. про накладання арешту на квартиру АДРЕСА_1 (РНОНМ 1955725580000).

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_9

відповідач: ОСОБА_4 АДРЕСА_10 ,

третя особа 1: ОСОБА_5 АДРЕСА_11 .

третя особа 2: приватне акціонерне товариство Автомобільна компанія «Укртранс» 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 83-А

третя особа 3: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дульська Тетяна Володимирівна 04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, буд. 4-А, офіс 216-А

Дата складання повного тексту рішення 31.03.2026р.

Суддя Т.В.Остапчук