Рішення № 135583720, 07.04.2026, Хорольський районний суд Полтавської області

Справа № 548/51/26

Провадження № 2/548/274/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.04.2026 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі :

головуючого судді - Коновод О. В.

за участю : секретаря судового засідання - Матвієнко О.А.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Хорол цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області про встановлення факту належності права власності на спадкове майно спадкодавцю та визнання права власності на нерухоме мйно в порядку спадкування

ВСТАНОВИВ:

Позиція позивачки та відповідача, процесуальні дії, вчинені по справі.

Позивачка звернулася до Хорольського районного суду з вищевказаним позовом.

На обґрунтування позову зазначає, що вона ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за законом померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_2 (спадкова справа №26/2013). Після смерті останнього відкрилася спадщина на його спадкове майно, в тому числі на гараж, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 .

Позивач як єдиний спадкоємець спадщину прийняла, проте оформити свої спадкові права на вказане майно, а саме на гараж, що розташований на території Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області, не має можливості, оскільки за життя спадкодавець не оформив право власності на вказаний гараж, в зв`язку з чим Позивач змушена просити суд визнати за позивачем факт належності спадкодавцю нерухомого майна та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

За життя спадкодавець ОСОБА_2 отримав дозвіл на будівництво гаража, а саме згідно рішення засідання виконавчого комітету Хорольської міської ради б/н від 18.11.1980 р. отримав дозвіл № НОМЕР_2 від 20.11.1980 р. на проведення будівельних робіт.

Спадкодавець ОСОБА_2 за спільні з Позивачем кошти у 1981 році збудував гараж, став ним користуватися за призначенням. Даний факт має юридичне значення, оскільки дозволить позивачу використувати своє право як власника на розпорядження належним майном.

Згідно довідки №244-Т від 04.09.2017 р. право власності на гараж за адресою: АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 , не зареєстровано в КП «Лубенське МБТІ».

Згідно технічного паспорта від 14.08.2017 р. за адресою: АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 розташований гараж, який є самостійним об`єктом нерухомого майна. За зазначеною адресою знаходиться гараж, що складається з: гаража (номер приміщення 1, літера «Г») загальною площею 20,3 кв.м., підвалу (номер приміщення 2, літера «під Г») загальною площею 4,5 кв.м., разом площа приміщень 24,8 кв.м.

Відповідно до довідки про вартість та технічний стан нерухомого майна - гаража, що розташовується за адресою: АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 , його вартість станом на 01.09.2017 року становить 28 698 (двадцять вісім тисяч шістсот дев`яносто вісім 00 коп.) грн.

Згідно повідомлень державного нотаріуса Світлани Решти №1674/02-14 від 06.10.2017 р. у зв`язку з відсутністю документів на гараж Позивачу рекомендовано звернутися до суду для вирішення питання про визнання права власності в порядку спадкування.

У зв`язку з викладеним вище у Позивача немає іншого способу захисту свого права власності, ніж звернення до суду з позовом про визнання права власності.

Рух справи в суді.

Ухвалою судді Хорольського районного суду Полтавської області від 09.01.2026 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначене підготовче судове засідання по розгляду позовної заяви.

Заяви учасників процесу по суті справи та клопотання.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Третяк К.П. позов підтримали .

Відповідач по справі подав відзив на позовну заяву ( а.с. 28) в якому зазначив, що при вирішенні справи покладається на розсуд суду.

Позиція суду.

Суд дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приходить до наступних висновків.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Позивачка, ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за законом померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_2 (спадкова справа №26/2013). Після смерті останнього відкрилася спадщина на його спадкове майно, в тому числі на гараж, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 .

Позивачка як єдиний спадкоємець спадщину прийняла, проте оформити свої спадкові права на вказане майно, а саме на гараж, що розташований на території Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області, не має можливості, оскільки за життя спадкодавець не оформив право власності на вказаний гараж, в зв`язку з чим Позивач змушена просити суд визнати за позивачем факт належності спадкодавцю нерухомого майна та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

За життя спадкодавець ОСОБА_2 отримав дозвіл на будівництво гаража, а саме згідно рішення засідання виконавчого комітету Хорольської міської ради б/н від 18.11.1980 р. отримав дозвіл № НОМЕР_2 від 20.11.1980 р. на проведення будівельних робіт.

Спадкодавець ОСОБА_2 за спільні з Позивачем кошти у 1981 році збудував гараж, став ним користуватися за призначенням. Даний факт має юридичне значення, оскільки дозволить позивачу використувати своє право як власника на розпорядження належним майном.

Згідно довідки №244-Т від 04.09.2017 р. право власності на гараж за адресою: АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 , не зареєстровано в КП «Лубенське МБТІ».

Згідно технічного паспорта від 14.08.2017 р. за адресою: АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 розташований гараж, який є самостійним об`єктом нерухомого майна. За зазначеною адресою знаходиться гараж, що складається з: гаража (номер приміщення 1, літера «Г») загальною площею 20,3 кв.м., підвалу (номер приміщення 2, літера «під Г») загальною площею 4,5 кв.м., разом площа приміщень 24,8 кв.м.

Відповідно до довідки про вартість та технічний стан нерухомого майна - гаража, що розташовується за адресою: АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 , його вартість станом на 01.09.2017 року становить 28 698 (двадцять вісім тисяч шістсот дев`яносто вісім 00 коп.) грн.

Згідно повідомлень державного нотаріуса Світлани Решти №1674/02-14 від 06.10.2017 р. у зв`язку з відсутністю документів на гараж Позивачу рекомендовано звернутися до суду для вирішення питання про визнання права власності в порядку спадкування.

У зв`язку з викладеним вище у Позивача немає іншого способу захисту свого права власності, ніж звернення до суду з позовом про визнання права власності.

Надаючи правову оцінку встановленим фактам, суд вважає наступне.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно пунктів 5, 7 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути примусове виконання обов`язку в натурі та припинення правовідношення.

Положеннями ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 2 ст.78ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожна особа має право на судовий захист.

Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Право власності є непорушним.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені певні обставини та оцінка доказів, наданих сторонами.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Частиною другою статті 329 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно зі статтею 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За загальним правилом, встановленим у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частиною другою статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина восьма статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проєкта (будівельного паспорта) або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Судом встановлено, що 1980 роках без належних дозвільних документів на земельній ділянці збудовано гараж, загальною площею 20,3 кв. м.

Відповідно до частини третьої, п`ятої статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Формулювання статті 376 ЦК України виключає можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Встановивши, що спадкодавець здійснила будівництво гаража без відповідних документів, які дають право виконувати будівельні роботи: дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проєкта (будівельного паспорта), а також на земельній ділянці, яка не була йому відведена для цієї мети, суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 376 ЦК України, для визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва в судовому порядку.

Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим (частина третя статті 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України))

Відповідно до частини третьої статті 20 ЗК України категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.

Частиною п`ятою указаною статті передбачено, що класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру.

Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини.

Відповідно до статті 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.

Поняття «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням» стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки.

Тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п.п.8 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях сім`ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи. Позивач є членом сім`ї загиблого захисника.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 19, 76-81, 141, 247 258-259, 264-265, 354-355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області про встановлення факту належності права власності на спадкове майно спадкодавцю та визнання права власності на нерухоме мйно в порядку спадкування,-відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 07.04.2026 року.

Суддя : О.В. Коновод