Рішення № 135578456, 03.04.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2026 рокуСправа №160/8094/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-2), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 22.01.2025р. №045550028266 щодо відмови ОСОБА_1 , у зарахуванні до стажу періодів її роботи на підставі записів трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 24.07.1983 р., та у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на підставі заяви від 15.01.2025 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) до страхового стажу періоди роботи з 24.02.1988р. по 06.06.1996р., на підставі записів трудової книжки НОМЕР_3 , дата заповнення 24.07.1983р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) пенсію за віком на підставі заяви про призначення пенсій від 15.01.2025 р. та наданих документів, а саме з 09.01.2025 року.

В обґрунтування позовної заяви зазначається, що 15.01.2025 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 22.01.2025р. №045550028266 позивачеві протиправно відмовлено у призначенні такої пенсії з посиланням на відсутність у неї необхідного страхового стажу, передбаченого ст.26 Закону №1058-IV (32 роки), при цьому вказаним рішенням також відмовлено у зарахуванні періоду роботи позивача з 24.02.1988р. по 06.06.1996р. до її загального страхового стажу, з посиланням на те, що записи щодо цього періоду роботи у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 24.07.1983 року внесені з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом МПУ, МІОУ та МСЗНУ від 29.07.1993 року №58, а саме: відсутній підпис відповідальної особи при звільненні з роботи. Однак, позивач вказує, що вона не повинна нести відповідальність за правильність заповнення трудової книжки, бо така відповідальність згідно з чинним законодавством покладена на відповідальних посадових осіб роботодавця, натомість працівник не наділений повноваженнями щодо здійснення контролю за веденням обліку та заповнення трудових книжок. На позивача не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, а наявність буд-яких неточностей не може бути підставою для виключення спірних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських та інших документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Позивач наголошує, що оскаржувана відмова порушує її законне право на отримання належної пенсії за віком, оскільки до її трудової книжки внесені записи, які підтверджують зайнятість в спірний період роботи на займаній посаді, при цьому трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника, що підтверджує стаж роботи, відтак, вказані записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу. Відтак, загальний страховий стаж позивача становить понад 32 роки, що є достатнім для призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV. Враховуючи вищезазначене, позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням та вважає відмову у призначені йому пенсії за віком протиправною і незаконною, у зв`язку із чим просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/8094/25 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

07.04.2025 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на позовну заяву, в якому відповідач-1 пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України Черкаській області від 22.01.2025р. №045550028266 ОСОБА_1 обґрунтовано та на законних підставах відмовлено у призначенні пенсії за віком за її заявою від 15.01.2025р. у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, визначеного ст.26 Закону №1058-IV, оскільки на день подання заяви про призначення пенсії вік позивача становить - 60 років, водночас, страховий стаж за наданими до заяви про призначення пенсії документами та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку станом на 15.01.2025р. становить - 27 років 05 місяців 20 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV. При цьому за доданими документами позивачу до страхового стажу не зараховано період роботи з 24.02.1988р. по 06.06.1996р., оскільки записи щодо цього періоду роботи у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 24.07.1983 року внесені з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом МПУ, МІОУ та МСЗНУ від 29.07.1993 року №58, а саме: відсутній підпис відповідальної особи при звільненні з роботи. Оскільки позивачем при поданні документів про перерахунок пенсії не надано належної уточнюючої довідки, яка б підтверджувала спірний період роботи, тому відсутні правові підстави для зарахування вказаного періоду до страхового стажу позивача. Відтак, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Копія позовної заяви з додатками до неї та копія ухвали суду від 24.03.2025 року скерована за допомогою електронних засобів зв`язку до електронного кабінету відповідача-2 та доставлена до електронного кабінету підсистеми Електронний суд Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 19.03.2025 року о 07:45год. та 29.03.2025 року о 09:25год., відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронних листів, наявними в матеріалах справи, однак, станом на час розгляду справи відповідач-2 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

При цьому, за приписами частини 6 статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 15.01.2025р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 15.01.2025р. Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області рішенням від 22.01.2025р. №045550028266 відмовило позивачеві у призначенні пенсії відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV з посиланням на відсутність у позивача необхідного страхового стажу, передбаченого ч.1 ст.26 цього Закону - не менше 32 років, в той час, як на день подання заяви про призначення пенсії вік позивача становить - 60 років, страховий стаж за наданими до заяви про призначення пенсії документами становить - 27 років 05 місяців 20 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV. Водночас, цим рішенням відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 24.02.1988р. по 06.06.1996р., оскільки записи щодо цього періоду роботи у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 24.07.1983 року внесені з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом МПУ, МІОУ та МСЗНУ від 29.07.1993 року №58, а саме: відсутній підпис відповідальної особи при звільненні з роботи.

Незгода позивача з вищевказаним рішенням відповідача-1 про відмову у призначенні йому пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, а також щодо не зарахування до його страхового стажу спірного періоду роботи, зумовила звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України встановлено, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно із преамбулою Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Абзацом 1 частини 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Абзацом 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Абзацом 1 частини 2 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з абз.1 ч.4 ст.24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

При цьому ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі Закон №1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до чинного законодавства, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Також ст.48 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі Порядок №637).

Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Вищевказані норми свідчать про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи іншими документами, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція від 29.07.1993 №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктом 1.2 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

За приписами з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» також передбачено, що заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Як встановлено судом, спірним рішенням відповідача-1 відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 24.02.1988р. по 06.06.1996р., оскільки записи щодо цього періоду роботи у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 24.07.1983 року внесені з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом МПУ, МІОУ та МСЗНУ від 29.07.1993 року №58, а саме: відсутній підпис відповідальної особи при звільненні з роботи.

Як слідує з трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 24.07.1983 року, відповідно до записів №№10-13 в цій трудовій книжці ОСОБА_1 працювала:

Краматорський металургійний завод імені Куйбишева:

- 24.02.1988 року прийнята в дитячий садок №2 помічником вихователя (наказ №103 від 23.02.1988р.);

- 01.06.1991 року переведена до ТЕЦ-ПВС машиністом-обхідником по турбінному обладнанню тимчасово на час д/відпустки співробітника (наказ №199 від 28.05.1991р.);

- 12.02.1992 року переведена в тому ж цеху машиністом-обхідником по турбінному обладнанні постійно (наказ №58 від 14.02.1992р.);

- 06.06.1996 року звільнена за власним бажанням по ст.38 КЗпП України (наказ №301 від 13.06.1996 р.).

При цьому, дійсно, запис про звільнення позивача з роботи не завірено підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою, проте зазначено прізвище та ініціали особи, яка внесла відповідний запис до трудової книжки позивача ( ОСОБА_2 ).

Водночас, вказані записи, в тому числі і запис про звільнення, завірені печаткою відділу кадрів підприємства-роботодавця, всі ці записи виконані розбірливо та є чіткими, жодних виправлень чи підчисток не мають, внесені на підставі наказів та пов`язані між собою хронологічно, що пенсійним органом не заперечується.

Також суд зазначає, що згідно з п.1 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Тобто, додаткового підтвердження трудовий стаж вимагає у випадку відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Натомість, у випадку наявності трудової книжки або записів у ній пенсійний орган має враховувати наявні у ній записи.

Слід зазначити, що позивачем на підтвердження спірного періоду роботи також було додатково надано довідки від 24.02.2025р. №23.07-05/151 та №23.07-05/150, видані Архівним відділом Краматорської міської ради, про періоди роботи на Краматорському металургійному заводі ім. Куйбишева, які містять відомості про спірні періоди роботи.

Щодо неточночностей або описок при формулюванні записів трудової книжки пенсійний орган має враховувати наявну інформацію щодо трудового стажу особи у сукупності.

Зокрема, для неврахування або вимоги надати додаткові підтверджуючі документи щодо певного запису пенсійний орган, на думку суду, має мати підстави для того, щоб виключити очевидну описку або неточність у записі.

Так, з наданої трудової книжки позивача слідує, що записи щодо спірного періоду роботи, зроблені у чіткій послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесено відповідний запис, записи у трудовій книжці виконані належними посадовими особами та скріплено печаткою підприємства-роботодавця, тобто здійснені відповідно до Інструкції.

Водночас, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах у певний період, а не правильність оформлення трудової книжки.

Відповідний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а (адміністративне провадження №К/9901/11030/18).

Враховуючи наведене, виявлений відповідачем-1 недолік оформлення трудової книжки позивача, не може вважатися достатньою підставою для неврахування відомостей при обчисленні стажу роботи, оскільки внесення записів до відомостей про особу до трудової книжки не здійснювалось позивачем.

Поряд з цим, суд наголошує, що обов`язок належного оформлення документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Та обставина, що уповноважена особа підприємства (установи), де працював позивач, не засвідчив запис в трудовій книжці позивача своїм підписом чи печаткою або здійснив запис не у точній відповідності з формуванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону, не робить такі записи неправдивими.

Верховним Судом у постанові від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Аналізуючи вищевказані норми законодавства України, суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.

Також суд вказує, що на особу не може перекладатись обов`язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а, від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17.

Враховуючи наведене, суд вважає, що виявлені недоліки оформлення трудової книжки позивача не можуть вважатися достатньою підставою для відмови останньому у зарахуванні спірного періоду роботи до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.

Пенсійним органом не надано доказів того, що позивач не працював або його періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.

Відтак, суд вважає необґрунтованими та безпідставними доводи пенсійного органу щодо неврахування спірного періоду роботи позивача до її загального страхового стажу, з підстав того, що запис про звільнення у трудовій книжці заповнений з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд доходить висновку, що відповідач-1, приймаючи оскаржуване рішення щодо відмови в призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», не виконав свого обов`язку щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів та дійшов помилкового висновку про загальну кількість страхового стажу позивача.

Таким чином, зважаючи на те, що спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 22.01.2025р. №045550028266 про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV через відсутність необхідного страхового стажу було прийнято відповідачем-1 із розрахунку страхового стажу позивача: 27 років 05 місяців 20 днів, при необхідних 32 роках, разом з цим, судом встановлено факт протиправного незарахування пенсійним органом періоду роботи позивача з 24.02.1988р. по 06.06.1996р., до її загального страхового стажу, що, в свою чергу, свідчить про помилковість викладених в оскаржуваному рішенні висновків пенсійного органу щодо кількості страхового стажу позивача та, як наслідок, про відсутність у позивача необхідного страхового стажу, передбаченого ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 22.01.2025р. №045550028266 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV та, відповідно, про задоволення позовних вимог в цій частині.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Щодо зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду роботи з 24.02.1988р. по 06.06.1996р. суд зазначає наступне.

З наданого розрахунку страхового стажу позивача (форма РС-право), зробленого пенсійним органом, встановлено, що до страхового стажу ОСОБА_1 дійсно не враховано період її роботи на Краматорському металургійному заводі ім. Куйбишева, починаючи з 24.02.1988 року, однак, до страхового стажу позивача відповідачем-1 самостійно зараховано період з 04.02.1989р. по 03.02.1992р., як період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років, відтак, частина спірного періоду є зарахованою.

Отже, безпідставно неврахованими до страхового стажу позивача лишаються періоди роботи на Краматорському металургійному заводі ім. Куйбишева з 24.02.1988р. по 03.02.1989 року та з 04.02.1992р. по 06.06.1996р.

Відтак, суд доходить висновку, що, з метою ефективного відновлення порушеного права позивача, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи на Краматорському металургійному заводі ім. Куйбишева саме з 24.02.1988р. по 03.02.1989 року та з 04.02.1992р. по 06.06.1996р. та, відповідно, про задоволення позовних вимог в цій частині.

Водночас, підстави для зобов`язання відповідача-1 зарахувати до страхового стажу позивача період з 04.02.1989р. по 03.02.1992р. відсутні, бо, як встановлено судом з розрахунку страхового стажу позивача (форма РС-право), цей період вже зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 , відтак, у задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання призначити та виплатити їй пенсію за віком на підставі заяви про призначення пенсії від 15.01.2025 року та наданих документів, з 09.01.2025 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки спірним рішенням відповідача-1 було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV лише через недостатність страхового стажу, передбаченого цією нормою Закону, водночас, судом встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії такий необхідний страховий стаж (понад 32 роки) мав, бо відповідач-1 безпідставно визначив, що загальний страховий стаж позивача складає лише 27 років 05 місяців 20 днів та протиправно не зарахував до цього стажу періоди роботи позивача на Краматорському металургійному заводі ім. Куйбишева з 24.02.1988р. по 03.02.1989 року та з 04.02.1992р. по 06.06.1996р., тобто понад 5 років, які мають бути зараховані, внаслідок чого загальний страховий стаж ОСОБА_1 перевищить 32 роки, суд вважає, що у даному випадку у пенсійного органу відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення позивачеві пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV на підставі його заяви від 15.01.2025 року про призначення пенсії за віком, оскільки спірне рішення прийняте саме за наслідками розгляду цієї заяви.

Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Отже, оскільки позивач досяг пенсійного віку (60 років), необхідного для призначення пенсії за віком, 08.01.2025р., а матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії позивач звернувся 15.01.2025р., тобто звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, внаслідок чого пенсія має бути призначена з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 09.01.2025р.

Таким чином, суд дійшов висновку про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV на підставі її заяви від 15.01.2025 року про призначення пенсії саме з 09.01.2025р. та, відповідно, про задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо підстав зобов`язання саме відповідача-1 здійснити зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи, а також призначити позивачеві пенсію за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, суд зазначає наступне.

Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі Порядок №22-1).

Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

З аналізу наведених норм слідує, що рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначенні приймається пенсійним органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності, а в подальшому, у разі прийняття таким органом рішення про призначення пенсії, це рішення разом з електронною пенсійною справою засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Зважаючи на те, що у даному випадку, органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності за заявою позивача було саме Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, яке, відповідно, при розгляді документів позивача здійснювало розрахунок його стажу, а також приймало рішення про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV через недостатність страхового стажу, то саме на нього, як на належного відповідача, і слід покласти обов`язок щодо зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи, а також щодо призначення позивачеві пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV з 09.01.2025р.

Водночас, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, за наведених обставин, не є належним відповідачем у цій справі щодо позовних вимог про оскарження рішення про відмову у призначенні позивачеві пенсії та про відмову у зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів роботи, оскільки розгляд заяви позивача про призначення пенсії відповідач-2 не здійснював і жодного рішення з цього приводу, в тому числі й оскаржуваного, не приймав, тож, у задоволенні цієї частини позовних вимог до відповідача-2 слід відмовити.

Також суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині щодо зобов`язання пенсійного органу виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 09.01.2025 року, позаяк такі позовні вимоги є передчасними і право позивача щодо виплати пенсії за віком ще порушене не було, бо здійснення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області такої виплати відповідно до вищенаведених приписів абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 може мати місце лише після призначення позивачеві пенсії відповідачем-1 та передачі ним електронної пенсійної справи позивача засобами програмного забезпечення до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для здійснення подальшої виплати такої пенсії, водночас, задоволення позовних вимог на майбутнє суперечить приписам ст.5 КАС України, згідно з якими судовому захисту підлягає саме порушене право особи.

Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, зважаючи на підтвердження обґрунтованості позовних вимог саме до відповідача-1 відповідними доказами та встановлені судом обставини справи, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211,20грн, тому, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області за рахунок його бюджетних асигнувань підлягають судові витрати зі сплати судового збору пропорційно частині задоволених позовних вимог у розмірі 807,47грн.

Керуючись ст. ст. 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538, місцезнаходження: вул. Смілянська, буд.23, м. Черкаси, 18000), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 22.01.2025р. №045550028266 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на підставі її заяви про призначення пенсії від 15.01.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538, місцезнаходження: вул. Смілянська, буд.23, м. Черкаси, 18000) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) періоди її роботи на Краматорському металургійному заводі ім. Куйбишева з 24.02.1988р. по 03.02.1989 року та з 04.02.1992р. по 06.06.1996р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538, місцезнаходження: вул. Смілянська, буд.23, м. Черкаси, 18000) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) з 09.01.2025 року пенсію за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на підставі її заяви від 15.01.2025 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538, місцезнаходження: вул. Смілянська, буд.23, м. Черкаси, 18000) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до частини задоволених позовних вимог у розмірі 807,47грн. (вісімсот сім гривень 47 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Турова