Рішення № 135573768, 02.04.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/38417/25

Провадження 2/127/9126/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2026 року

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Вохмінової О.С.

з участю секретаря судових засідань Сєдінкіної Ю.В.

розглянувши в загальному провадженні у відкритому судовому засіданні в м.Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури, третя особа без самостійних вимог Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про відшкодування шкоди, -

в с т а н о в и в:

08.12.2025 року судом зареєстровано позов ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури, третя особа без самостійних вимог Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про відшкодування шкоди.

Мотивований позов тим, що 11.01.2020 року позивача було затримано як підозрюваного в приміщенні СУ ГУНП у Вінницькій області в кримінальному провадженні № 12020020220000036 від 11.01.2020 року, процесуальне керівництво в якому здійснювала Вінницька обласна прокуратура в особі прокурорів Данилюка В.В., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які мали перевіряти законність рішень в межах вказаного провадження та здійснювати діяльність на принципах верховенства права та законності.

12.01.2020 позивачу було оголошено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, вчинене з корисливих мотивів за попередньою змовою з 14 іншими особами (за версією слідства).

13.01.2020 року Вінницьким міським судом Вінницької області позивачу було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою та поміщено до СІЗО ДУ «Вінницька установа виконання покарань».

Внаслідок позбавлення позивача волі, його рідним довелось відшукати значну суму грошових коштів, брати кредити і суми в борг з метою внесення застави. Протягом двох років відносно позивача діяв запобіжний захід, що обмежувало його вільне пересування, вільний вибір місця проживання, спілкування з рідними та друзями, оскільки на нього були покладені обов`язки згідно ст. 194 КПК України, а саме: не відлучатись із населеного пункту, в якому зареєстрований, проживає чи перебуває без дозволу слідчого, прокурора або суду, повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи, утримуватись від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим-суддею, судом або спілкуватись з нею з недотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом, не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Крім того, позивач тривалий час вимушений був пропускати роботу, оскільки на першу вимогу прибував до слідчого, прокурора, суду, що відображалось на розмірі його заробітної плати. Арешт з його майна скасований лише виправдувальним вироком суду від 13.12.2021 року, що також створювало відповідні незручності.

В зв`язку із звинуваченням у вчиненні тяжкого злочину, якого позивач не вчиняв, у нього зіпсувались стосунки із дружиною, з його рідними та близькими. Життя позивача перетворилось на суцільну спробу довести рідним та оточуючим, що він добропорядний громадянин і нічого протизаконного не вчиняв. Шлюб із дружиною був розірваний.

Вироком Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 13.12.2021 року № 138/1907/20 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано невинуватим за ч. 3 ст. 186 КК України та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України через недоведеність вчинення ним кримінального правопорушення.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21.06.2022 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 13.12.2021 року відносно ОСОБА_1 без змін. Ухвала набрала чинності з моменту її оголошення з 21.06.2022 року.

Касаційна скарга на ухвалу суду апеляційної інстанції не подавалась.

Отже, під слідством та судом позивач перебував з 11.01.2020 року по 21.06.2022 року 2 роки 160 днів, або загалом 890 днів.

Вся ця ситуація негативно вплинула на стан здоров`я позивача, він нервував, переживав, постійно перебував у стресі. Порушився сон, він не міг будувати плани на майбутнє, адже йому загрожувало покарання у виді позбавлення волі за тяжкий злочин, який він не вчиняв.

Внаслідок неправомірних дій прокурорів працівників Вінницької обласної прокуратури щодо незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності позивачеві було завдано моральної шкоди, яку він оцінив в 500 000 грн.

Зазначаючи правовою підставою даного позову ст.ст. 23 ч. 3, 1176 ч. 1 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», ОСОБА_1 просив стягнути на його користь з Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду 500 000 грн. та судові витрати.

Судом вчинені наступні процесуальні дії.

15.12.2025 року було прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у даній справі.

02.03.2026 року підготовче провадження у справі закрите.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Жовмір Д.О. позов підтримала за викладених обставин. Просила задоволити вимоги позивача. Зауважила, що сам факт визнання позивача невинуватим у вчиненні злочину підтверджує незаконність дій прокуратури і завдання позивачу моральної шкоди. Під час перебування під слідством та судом позивач зазнав моральних страждань, розмір яких оцінив в 500 000 грн.

В судовому засіданні представник Вінницької обласної прокуратури Колівошко С.М. позов не визнала, підтримала відзив на позов. Вважає, що підстав для відшкодування шкоди немає, оскільки незаконність дій працівників прокуратури не встановлена, а факти завдання позивачеві моральної шкоди, порушення його конституційних прав та свобод в ході досудового розслідування при вчиненні процесуальних дій ним не доведені. Наголосила, що позивач обвинувачувався у вчиненні тяжкого злочину. Позивач не подавав будь-яких скарг в процесі досудового слідства при затриманні, при обранні запобіжного заходу, накладенні арешту тощо. Для проведення слідчих та інших процесуальних дій позивач викликався лише тричі, а в суді було 21 засідання, 4 з яких було відкладено за заявами захисника позивача. Зауважила, що під вартою позивач перебував лише 4 дні, під слідством та судом з 11.01.2020 по 21.06.2022 року. Виправдувальний вирок був постановлений через недоведеність вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України. При цьому обласною прокуратурою не вчинено жодних протиправних дій щодо позивача. Просила відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В судовому засіданні представник Державної казначейської служби України Кравчук С.О. позов не визнав. Підтримав відзив на позов, який приєднаний до матеріалів справи. Суду пояснив, що ДКСУ прав позивача не порушувала. До компетенції ДКСУ належить виконання судових рішень щодо безспірного списання коштів з бюджету відповідно до Порядку № 845. Також вважає, що позивачем не доведені підстави для відшкодування моральної шкоди.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Правовідносини виникли між сторонами з приводу завдання шкоди внаслідок незаконних дій органу державної влади, тому при вирішенні спору суд застосовує норми глави 82 Цивільного кодексу України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Судом встановлено, що 11.01.2020 року позивача було затримано як підозрюваного в приміщенні СУ ГУНП у Вінницькій області в кримінальному провадженні № 12020020220000036 від 11.01.2020 року, процесуальне керівництво в якому здійснювала Вінницька обласна прокуратура.

12.01.2020 позивачу було оголошено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, вчинене з корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб.

13.01.2020 року Вінницьким міським судом Вінницької області позивачу було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою та поміщено до СІЗО ДУ «Вінницька установа виконання покарань».

Вироком Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 13.12.2021 року № 138/1907/20 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано невинуватим за ч. 3 ст. 186 КК України та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України через недоведеність вчинення ним кримінального правопорушення.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21.06.2022 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 13.12.2021 року відносно ОСОБА_1 без змін. Ухвала набрала чинності з моменту її оголошення з 21.06.2022 року.

Касаційна скарга на ухвалу суду апеляційної інстанції не подавалась.

Отже, під слідством та судом позивач перебував з 11.01.2020 року по 21.06.2022 року, загалом 29 місяців.

Також з вироку суду від 13.12.2021 року вбачається, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 13.01.2020 року до підозрюваного ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 10.03.2020 року із можливістю внесення застави в розмірі 157 650 грн.

14.01.2020 року ОСОБА_1 звільнено з місць попереднього ув`язнення у зв`язку із внесенням застави.

На ОСОБА_1 покладені обов`язки, визначені ст. 194 КПК України, строк дії яких ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 06.03.2020 року продовжено до 04.05.2020 року.

Таким чином, під вартою позивач перебував 4 дні, з 11.01.2020 року по 14.01.2020 року.

Ухвалами слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 14.01.2020 року, 17.02.2020 року на майно ОСОБА_1 , вилучене при обшуку і в ході затримання, накладено арешт.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що внаслідок незаконних дій прокуратури і притягнення до кримінальної відповідальності він зазнав душевних страждань, тому визначив компенсацію моральної шкоди в сумі 500 000 грн., яку просив стягнути шляхом безспірного списання коштів державного бюджету.

Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 55, 56 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Така шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої посадовими і службовими особами органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Крім того, пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Статтею 2 вказаного закону визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно п. 5 ст. 3 вказаного Закону, у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Частиною 5, ч. 6 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (ч. 3 ст. 13 Закону).

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру відшкодування моральної шкоди віднесено до компетенції суду.

Здійснення провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 186 КК України і виправдання у зв`язку з недоведеністю його винуватості свідчить про незаконні дії посадових осіб прокуратури Вінницької області, які ініціювали та здійснювали нагляд за вказаним провадженням. Кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 тривало більше двох років. Протягом цього часу проводились оперативно-розшукові заходи, до ОСОБА_1 були застосовані запобіжні заходи, в тому числі тримання під вартою, внаслідок чого він був ізольованим від суспільства, що є надзвичайною мірою впливу на особу та кардинальним чином впливає на його життя. В зв`язку із внесенням застави діяли обмеження, визначені ст. 194 КПК України. На майно ОСОБА_1 був накладений арешт, який знятий лише за вироком суду від 13.12.2021 року.

Крім того, позивач втратив авторитет серед близьких та рідних, сім`ю, нормальні життєві зв`язки, змушений був доводити свою невинуватість, що вимагало додаткових зусиль для організації свого життя, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Вироком Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 13.12.2021 року, який набув сили на підставі ухвали Вінницького апеляційного суду від 21.06.2022 року, ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 186 КК України було виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, що свідчить про те, що ОСОБА_1 притягнуто до кримінальної відповідальності незаконно.

Складові елементи для цивільно-правової відповідальності у виді шкоди, протиправних діянь осіб, які завдали шкоди, причинного зв`язку між ними, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.

Кількісний еквівалент моральної шкоди (моральних страждань), спричиненої ОСОБА_1 може становити 29 мінімальних заробітних плат (за 29 місяців), розмір яких приймається рівним розміру мінімальної заробітної плати в Україні, прийнятої на момент ухвалення судом рішення.

Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» установлено з 1 січня 2026 мінімальну заробітну плату в розмірі 8 647 грн.

Вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини даної справи, характер дій працівників органу прокуратури, ступінь негативного впливу на життя та свідомість позивача як факту безпідставного кримінального переслідування в цілому, так і факту його утримання під вартою, визначенням обмежень, накладенням арешту на майно, глибину душевних страждань позивача, тривалу неможливість відновити свої права, тривалість кримінального провадження з 11.01.2020 року по 21.06.2022 року (29 місяців), вимоги розумності, справедливості, а також співмірності, тому суд дійшов висновку, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди слід визначити в сумі 250 763 грн. (за розрахунком 8 647 грн. ? 29 = 250 763 грн.).

При ухваленні такого рішення суд на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує висновки щодо застосування вказаних норм права, надані Верховним Судом, зокрема, в постановах від 19.09.2018 року № 534/955/17, від 11.10.2019 року № 757/53996/17, від 12.03.2019 року № 920/715/17, від 03.08.2022 року № 686/25511/20.

Так, відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) вказано, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

З урахуванням наведеного, Державна казначейська служба України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Враховуючи вказані висновки Верховного Суду сума відшкодування в розмірі 250 763 грн. підлягає стягненню з Державного бюджету України.

Оскільки позивач ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом був звільнений від сплати судового збору, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 23, 1167, 1176, 1173, 1174 ЦК України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 258-259, 263, 264-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

позов задоволити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 250 763 (двісті п`ятдесят тисяч сімсот шістдесят три) грн.

В решті позову відмовити.

Судовий збір залишити за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до вимог ст.ст. 354, 355 ЦПК України, розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

відповідач Вінницька обласна прокуратура, 21050 м. Вінниця, вул. Монастирська, 33, ЄДРПОУ 02909909

третя особа без самостійних вимог Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, 21018 м. Вінниця, вул. Пирогова, 29, ЄДРПОУ 37979858

Повне судове рішення складене 09 квітня 2026 року.

Суддя: