Ухвала суду № 135559448, 09.04.2026, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

з питань забезпечення адміністративного позову

Справа № 500/1435/26

09 квітня 2026 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши у порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

13.03.2026 до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області, у якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у Тернопільській області №93/6/19-00-24-07-03-3 від 06 січня 2026 року;

зобов`язати відповідача поновити реєстрацію ФОП ОСОБА_1 як платника єдиного податку з 31.12.2025.

В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначає, що оскаржуване рішення прийняте на підставі акта камеральної перевірки. Однак, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.01.2025 у справі № 380/17870/24 та постанові від 30.04.2025 у справі № 420/4006/25, встановлення порушень, що призводять до анулювання статусу платника єдиного податку (зокрема наявності боргу або перевищення доходу), може бути здійснено виключно шляхом проведення документальної перевірки.

Також ФОП ОСОБА_1 вказує, що рішення про анулювання статусу платника єдиного податку прийняте відповідачем без урахування 10-денного терміну на подання заперечень, що за позицією позивача є грубим процедурним порушенням та самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Крім того позивач звертає увагу на протиправність визначення у рішенні дати, з якої анульовано статус платника єдиного податку, а саме 31.12.2025, оскільки згідно пункту 299.11 ПКУ анулювання здійснюється з першого числа місяця, наступного за кварталом, у якому допущено порушення. Тобто, навіть за наявності боргу у 3-4 кварталах 2025 року, позивач вважає, що реєстрація могла бути анульована не раніше 01.01.2026.

Додатково вказує, що відповідачем не надано витяг з інтегрованої картки платника (ІКП) за кожним податком (ЄП, ВЗ, ЄСВ) окремо, що свідчить про відсутність складу порушення, а камеральна перевірка проведена без урахування фактичних оплат та пільг, передбачених для 1-ї групи у воєнний стан.

07.04.2026 позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення ГУ ДПС у Тернопільській області №93/6/19-00-24-07-03-3 від 06 січня 2026 року про анулювання реєстрації ФОП ОСОБА_1 як платника єдиного податку до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Вказана заява обґрунтована тим, що анулювання реєстрації платника єдиного податку автоматично переводить позивача на загальну систему оподаткування, що має наслідком радикальну зміну порядку обліку, звітності та значне збільшення податкового навантаження (18% ПДФО, 1,5% ВЗ замість фіксованої ставки). Позивач зазначає, що у разі задоволення позову, але невжиття заходів забезпечення, вона буде змушена сплачувати податки за загальною системою оподаткування протягом усього часу розгляду справи. Повернення цих коштів з бюджету у майбутньому є вкрай складним та тривалим процесом, що може призвести до банкрутства та припинення діяльності позивача, як суб`єкта господарювання.

07.04.2026 представником ГУ ДПС у Тернопільській області подано до суду заперечення на заяву позивача про забезпечення позову, у яких відповідач просить відмовити у задоволенні вказаної заяви з підстав її необґрунтованості.

В обґрунтування своєї позиції представник відповідача зазначає, що у поданій заяві не наведено жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність реальної загрози невиконання рішення суду або неможливість поновлення прав позивача у разі задоволення позову. Посилання позивача на збільшення податкового навантаження у зв`язку із застосуванням загальної системи оподаткування відповідач вважає недостатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову, оскільки такі обставини є звичайними правовими наслідками прийнятого контролюючим органом рішення та не свідчать про неможливість відновлення прав позивача у разі задоволення позову. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не надано до суду жодних доказів, які б підтверджували наявність реальної загрози припинення господарської діяльності чи інших незворотних наслідків.

Також відповідач зауважує, що заявлений позивачем спосіб забезпечення позову фактично призводить до тимчасового відновлення статусу платника єдиного податку на період розгляду справи, що означатиме про досягнення результату, на який спрямовані позовні вимоги, ще до розгляду справи по суті.

Частиною першою статті 154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

З огляду на викладене заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Надаючи правову оцінку доводам сторін, викладеним у заяві про забезпечення позову та письмових запереченнях, дослідивши наявні в матеріалах справи докази обґрунтованості заяви про забезпечення позову, суд дійшов наступного.

Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

За умовами статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно з частиною другою статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Відповідно до статті 153 КАС України, заява про забезпечення позову подається:

1) до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;

2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;

3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно з Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів у конкретній справі з урахуванням, зокрема, розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 27 квітня 2023 року у справі №140/8127/22, від 16 квітня 2024 року у справі №120/15171/23, від 4 грудня 2024 року у справі №500/3027/24, від 4 лютого 2025 року у справі № 280/8758/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, 15 січня 2025 року у справі № 520/20854/24, для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

У постанові від 13 березня 2025 року у справі № 160/23707/24 Верховним Судом зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому, забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними або невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваного позивачем рішення зумовить настання негативних та незворотних наслідків.

Згідно до абзацом другим пункту 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Як слідує зі змісту заяви, що є предметом розгляду, необхідність застосування заходів забезпечення шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення позивач обґрунтовує тим, що у період розгляду справи ФОП ОСОБА_1 буде змушена здійснювати податковий облік та виконання обов`язків зі сплати податків за загальною системою оподаткування, а повернення коштів є складним та тривалим процесом, що на думку позивача може привести до її банкрутства та припинення підприємницької діяльності.

При цьому, доказів на підтвердження вказаних обставин заявником до заяви про забезпечення позову не надано.

Також позивачем не зазначено інших обставин, які б свідчили про істотні труднощі виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулась, або очевидність протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, що є предметом оскарження.

Із наведених у заяві обґрунтувань та наявних у справі доказів на підтвердження доводів, що викладені у заяві, суд не має можливості встановити ознаки очевидної протиправності рішення відповідача. Разом з тим, перевірка правомірності оскаржуваного рішення можлива лише в ході з`ясування усіх фактичних обставин справи при розгляді її по суті, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності. Тобто, встановлення ознак протиправності рішення (за винятком очевидних) відповідача є фактично вирішенням розглядуваного спору по суті, що є неприпустимим при вирішенні заяви.

Усталеною є позиція Верховного Суду, що безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний негативний вплив на суб`єктів господарювання, зокрема, на їх господарську діяльність. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Як вже зазначалось вище, підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин суд вважає, що заявником у цій справі не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди її правам та інтересам, які б унеможливили захист таких прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.

Щодо посилання позивача на висновки Верховного Суду про адекватність обраного нею способу забезпечення позову та його співмірність з предметом оскарження, нібито викладені у постанові Верховного Суду від 12.02.2024 у справі № 640/13735/22, то суд зазначає, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень Верховним Судом у такій справі рішень не приймалось та, відповідно, правові висновки не сформовані. Останнім процесуальним документом у справі №640/13735/22 є ухвала Київського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 про прийняття адміністративної справи до провадження (https://reyestr.court.gov.ua/Review/110579917).

Поряд з цим та обставина, що в іншій справі позов було забезпечено і Верховний Суд з цим погодився, не означає наявність безумовних підстав для застосування таких заходів у будь-якій іншій справі, в тому числі з подібним предметом спору. Це обґрунтовується тим, що за змістом частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Натомість, результат вирішення справи та/або порушеного питання завжди залежить від фактичних обставин у кожній конкретній справі, доказів, наявних на підтвердження доводів та/або заперечень, та їх сукупної правової оцінки.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2025 у справі №380/2383/25.

За наведених обставин, зважаючи на те, що у ході розгляду заяви про забезпечення позову заявником не надано належних та достатніх доказів існування очевидної небезпеки порушення її прав та інтересів до прийняття у цій справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні такої заяви з підстав її необґрунтованості.

Керуючись статтями 150, 151, 152, 154, 241, 243, 248, 256, 294 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви про забезпечення позову фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити в повному обсязі.

Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст ухвали виготовлено і підписано 09 квітня 2026 року.

Головуючий суддя Мірінович У.А.