Ухвала суду № 135556064, 09.04.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

09 квітня 2026 року Справа 160/8405/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., перевіривши в м.Дніпрі матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до відповідача-1: Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ», до відповідача-2: Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання недійсними результатів атестації робочого місця, скасування інформаційної довідки умови праці та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

06 квітня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 (далі позивач) до відповідача-1: Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ», до відповідача-2: Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, що надійшла в підсистемі «Електронний Суд», в якій позивач просить:

- визнати недійсними результати атестації робочого місця, а саме в частині атестації робочого місця ОСОБА_1 за період роботи на шахті ЗахідноДонбаська виробничому структурному підрозділі Шахтоуправлінні Тернівське ПрАТ ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ за період з 2005 року по 2024 року;

- зобов`язати ПрАТ ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ провести позачергову атестацію робочого місця та скласти нову Карту умов праці ОСОБА_1 ;

- скасувати інформаційну довідку умов праці працівника при підозрі в нього хронічного професійного захворювання (отруєння) стосовно ОСОБА_1 від 21.04.2025 року №ПС/3.1/7673-25;

- зобов`язати Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці скласти нову інформаційну довідку умов праці працівника при підозрі в нього хронічного професійного захворювання (отруєння) стосовно ОСОБА_1 .

Позовна заява обґрунтована посиланнями на результатів атестації робочого місця позивача, а також інформаційної довідки умов праці позивача.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/8405/26 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам ст. ст. 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху, з наступних підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Способи захисту визначено у ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як у пункті 4 частини четвертої статті 5, так і пункті 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України цей спосіб захисту складається з двох частин:

а) констатуючої - суд визнає бездіяльність, дію, рішення протиправною і

б) зобов`язуючої - суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вчинити певну дію, прийняти рішення.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09.05.2024 року у справі №580/2259/23.

Зміст позовних вимог - це вимоги позивача (предмет позову). Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, складають підстави позову. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31.03.2026 року у справі №160/21704/25.

Зміст та обсяг порушеного права і виклад обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але разом із цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних з визнанням позовної заяви прийнятною / неприйнятною.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2024 року у справі №990/220/24.

Заявлені позивачем позовні вимоги та їх обґрунтування вищевказаному не відповідають.

Так, вимога про визнання результатів атестації «недійсними» є непередбаченим статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту.

Окрім цього, така вимога містить правову невизначеність, оскільки позивач не вказує конкретних правових актів, які просить визнати «недійсними». Результати атестації робочого місця оформлюються наказами по підприємству про затвердження таких результатів, що і є індивідуально-правовим актом, який може впливати на права позивача.

Отже, позивач повинен уточнити виклад позовних вимог до відповідача-1, узгодивши їх з вимогами правової визначеності та ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо обґрунтування позовних вимог в цій частині суд зазначає наступне.

Так, щодо результатів атестації робочого місця підстави позову відсутні взагалі, жодні обставини не зазначені. Тобто, вони не є такими, що принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних з визнанням позовної заяви прийнятною / неприйнятною.

Позивач не лише не вказав належним чином що саме він оскаржує, а й не навів обґрунтування такого оскарження. В т.ч. позивач не вказує обставин проведення таких атестацій, не наводить доводів чому конкретно він не погоджується з результатами таких атестацій, не пояснює якими на його думку мали б бути результати атестації робочого місця та як саме, згідно позиції позивача, атестація робочого місця впливала на його права, а заявлені вимоги відновлять такі права.

Так, робоче місце позивача згідно його трудової книжки було атестоване по Списку №1, що є визнанням шкідливості відповідного виробництва. В зв`язку з цим позивачу належить вказати чому він не погоджується з таким результатом атестації та який результат атестації вважає належним. Адже згідно позовної заяви відсутні обставини коли, наприклад, посада не була атестована (а мала б бути) або атестована по Списку №2, а не по Списку №2.

Окремо суд зауважує, що позивач взагалі не обґрунтував обраний спосіб захисту щодо проведення позачергової атестації робочого місця, в т.ч. в аспекті того, що він вже не працює (не вказано яким чином нова атестація вплине на обсяг прав позивача за 2005-2024 роки).

Також окремо щодо позовних вимог до відповідача-1 суд зауважує, що позивач жодним чином не обґрунтував підсудність цього спору саме адміністративному суду, в т.ч. не вказав які публічно-владні управлінські функції реалізовував відповідач-1 та в зв`язку з чим він діяв як суб`єкт владних повноважень у межах спірних правовідносин.

При цьому, слід врахувати, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч.2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства).

Щодо вимог до відповідача-2 суд зазначає наступне.

Позивач навів лише одне речення обґрунтування таких вимог: «Позивач вважає, що такий низький відсоток втрати працездатності при врахуванні важкості, шкідливості та строку роботи у шкідливих умовах йому встановлено через занижені показники в документах наданих підприємством для складання інформаційної довідки умов праці».

Водночас, згідно Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 року №1338, оцінювання проводиться «з метою визначення наявності або відсутності порушень структур та/або функцій організму».

За п. 31 Порядку №1338 під час розгляду справи члени експертної команди досліджують всі надані документи, а також відповідні медичні записи, що підтверджують стан здоров`я особи, щодо якої проводиться оцінювання, що містяться в електронній системі охорони здоров`я.

Отже, позивачу належить детально обґрунтувати «похідний» характер відсотку втрати працездатності та інформаційної довідки умов праці, в т.ч. в аспекті того, що експертна команда оцінює стан здоров`я, тобто об`єктивний параметр на боці позивача.

При цьому сам позивач жодним чином не конкретизує в чому саме полягає «заниженість» показників в «документах для складання інформаційної довідки умов праці» - позивач не вказує які саме показники занижені, яким чином це вплинуло на інформаційну довідку і тд.

Також спонукальна позовна вимога передбачає зобов`язання складання нової карти умов праці, однак констатуюча вимога та позовна заява в цілому не містить обґрунтування цієї позовної вимоги та зв`язку з нею, в т.ч. в аспекті хронології виникнення карти умов праці та результатів атестації робочого місця.

Більш того, позивач лише просить скласти «нову інформаційну довідку», жодним чином не роз`яснюючи чому «нова довідка» забезпечить відновлення прав позивача (за рахунок яких саме змін в її змісті), як не вказано конкретно і в чому саме полягає недолік, на думку позивача «старої» довідки (в якій частині її зміст є невірним та чому, які положення законодавства порушено і тд). Таке уточнення відсутнє як у підставах позову, так і у предметі позову.

Також, позивачу слід врахувати, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пп. 1, 2, 3, 7, 19 ч.1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд зазначає, що визначатися з предметом спору має саме позивач, оскільки саме він є ініціатором судового процесу, а суд створює умови для реалізації ним процесуальних прав сторони спору.

Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №826/16958/17.

Відповідно до ч.3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

За ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VI (далі - Закон №3674-VI), судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2026 становить 3328 грн.

Розміри ставок судового збору визначені у ст.4 Закону №3674-VI.

Згідно із приписами ст.4 Закону №3674-VI, за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, позивачем поданий позов з двома парами позовних вимог. Відповідно, судовий збір за подання даного позову становить 1331,20 грн (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб) *2 = 2662,40 грн.

Враховуючи подання позовної заяви через підсистему «Електронний Суд» та з урахуванням положень ч. 3 ст. 4 Закону №3674-VI застосовується понижуючий коефіцієнт 0,8.

Отже, за подання цієї позовної заяви належить сплатити судовий збір у розмірі 2129,92 грн.

Позивачем в свою чергу сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн. Відповідно, позивачу належить доплатити судовий збір на суму 1064,96 грн.

Відповідно до ч.6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Згідно ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексу адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави виснувати про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Щоб переконатись, що особа могла і повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод, інтересів), суд повинен установити обставини, які б беззаперечно свідчили, що обізнаність особи була ймовірною, а ступінь ймовірності був високим і достатнім для висновку, що строк звернення до суду особа пропустила з поважних причин.

У разі якщо особа не знала про допущене порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав. Законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2025 року у справі №990/20/25.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31.03.2021 по справі №240/12017/19.

Суд звертає увагу, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі № 816/197/18, від 20.10.2020 у справі № 640/14865/16-а, від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах.

Строки звернення до суду за захистом свого порушеного права мають кілька важливих цілей, а саме: гарантувати правову визначеність шляхом фіксації провадження, захистити потенційних відповідачів від пізніх скарг, які можуть бути важкими для вирішення, та запобігти несправедливості, яка могла б статися, якщо суди були б покликані ухвалювати рішення про події, що мали місце в далекому минулому, на підставі доказів, у які вже не можна було повірити і які були б неповними через те, що минув час (такого змісту висновки були сформульовані в одному з рішень ЄСПЛ, фактичні обставини якого з певними винятками чи особливостями частково можна застосувати до обставин цієї справи. У цьому рішення ЄСПЛ послався на аналогічну прецедентну практику у справі «Стербінс та ін. проти Сполученого Королівства», рішення від 24 вересня 1996 року, Звіти про судові рішення та рішення 1996-IV, pp. 1502-1503, § 51; «Вo проти Франції» [GC], № 53924/00, § 92, ECHR 2004-VIII).

Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексу адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2025 року у справі №9901/415/21.

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, с. 3255, § 45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).

Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Суд зауважує, що положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2024 року у справі №990/226/24.

Передусім суд зауважує, що позивач згадує в позовній заяві оскарження «бездіяльності» відповідача-2, однак жодна бездіяльність у позовних вимогах не оскаржена.

Позивач оскаржує індивідуально-правові акти. Щодо відповідача-2 це інформаційна довідка умов праці від 21.04.2025 року. Отже, строк звернення до суду розпочав свій перебіг з дати ознайомлення позивача з цим документом.

Позиція позивача щодо обчислення строку звернення відносно результатів оцінювання повсякденного функціонування особи є необґрунтованою, оскільки позивач оскаржує не такі результати оцінювання, а самостійний індивідуально-правовий акт.

Щодо вимог до відповідача-1 суд зазначає, що позивач фактично оскаржує результати атестації робочого місця, які затверджені конкретними наказами відповідача. Отже, строк звернення до суду з такими вимогами обчислюється відносно обізнаності позивача про результати атестації його посади. В трудовій книжці позивача проставлені печатки про атестацію його посади, а також реквізити відповідних наказів. Отже, позивач не міг не знати про те, що його посада в певний період часу атестована по Списку №1. Як наслідок, строк звернення до суду з вимогами до відповідача-1 також пропущені, оскільки усі записи здійснено за межами шестимісячного строку, що передує дню звернення до суду.

У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (ч. 2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 123, 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (ч.1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин, суд вважає, за необхідне, дану позовну заяву залишити без руху із наданням строку для усунення недоліків.

Керуючись ст. ст. 123, 160, 169, 171, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача-1: Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ», до відповідача-2: Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання недійсними результатів атестації робочого місця, скасування інформаційної довідки умови праці та зобов`язання вчинити певні дії залишити без руху.

Запропонувати позивачу протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали надати до суду:

- позовну заяву, оформлену відповідно до викладених в мотивувальній частині цієї ухвали зауважень, разом з доказами її направлення відповідачу в підсистемі «Електронний Суд»;

- квитанції про сплату судового збору в сумі 1064,96 грн за наступними реквізитами: "Отримувач коштів: УК у Чечел.р.м.Дніпра/Чечел.р./22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37988155, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача -№UA368999980313141206084004632, код класифікації доходів бюджету - 22030101. Призначення платежу: *;101;_____(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ______ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Дніпропетровський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа);

- заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України та пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали надіслати особі, що звернулася із позовною заявою.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями), згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко