Рішення № 135554022, 06.04.2026, Личаківський районний суд м.Львова

463/1967/26

2-о/463/109/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 року м.Львів

Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Білоуса Ю.Б.

за участю секретаря с/з Козак О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою адвоката ЗАБРОДНЬОГО ЄВГЕНА ОЛЕКСАНДРОВИЧА в інтересах ОСОБА_1 , заінтересована особа: Галицький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту, що має юридичне значення,

за участі:

заявника ОСОБА_1 ,

представника заявника адвоката Заброднього Є.О.

в с т а н о в и в:

адвокат Забродній Євген Олександрович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Личаківського районного суду м.Львова із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Просить суд: встановити факт смерті громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженки м. Ракверя Естонія, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. москва російська федерація.

Заяву мотивує тим, що заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла в м. москва російська федерація, на підтвердження чого у заявника наявна копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 18.10.2025 органом реєстрації актів цивільного стану в м. москва російська федерація.

Водночас, у заявника ОСОБА_1 відсутні оригінали документів, на підтвердження факту смерті матері, оскільки ці документи видані та знаходяться на території російської федерації. Отримати дані документи заявник не має змоги в силу того, що останній є учасником бойових дій на підставі пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та відповідно відвідування державних органів/установ російської федерації загрожують його життю та здоров`ю. Зазначене підтверджується електронним посвідченням учасника бойових дій (витяг з мобільного застосунку «Дія»).

Так як свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 , видане 18.10.2025, органом реєстрації актів цивільного стану в м. москва російська федерація може підтверджувати смерть ОСОБА_2 лише у випадку засвідчення його оригіналу (дублікату) апостилем. Разом з тим, ОСОБА_1 не має ні оригіналу, ні дублікату вказаного свідоцтва про смерть.

23.12.2025 ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Заброднього Є.О., звернувся до Галицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Галицький відділ ДРАЦС) з заявою про проведення державної реєстрації смерті ОСОБА_2 . Листом від 27.12.2025 вих. № 467/33.21-02-17 Галицький відділ ДРАЦС повідомив про відмову в державній реєстрації смерті ОСОБА_2 .

З огляду на викладене, враховуючи військові дії між рф та Україною заявник (син померлої) об`єктивно не має можливості як на звернення за дублікатом свідоцтва про смерть матері на території держави-агресора, так і на апостилювання цього документа відповідними органами рф, яким надаються повноваження на проставлення апостиля.

Встановлення факту смерті ОСОБА_2 необхідно заявнику для отримання свідоцтва про смерть встановленого зразка та подальшої реалізації спадкових прав після смерті спадкодавця.

Враховуючи викладене, заявник позбавлений можливості зареєструвати смерть матері інакше як за рішенням суду про встановлення факту смерті, у зв`язку із чим і звертається до суду з цією заявою.

Ухвалою судді від 04.03.2026 року заяву прийнято до розгляду, а провадження по справі - відкрито.

Заявник та його представник в судовому засіданні подану заяву підтримали та просили задовольнити в повному обсязі.

Заінтересована особа в судове засідання з розгляду вказаної справи не з`явилася, про дату та час розгляду справи була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Приведений до присяги та допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 надала суду показання, згідно яких підтвердила факт виїзду ОСОБА_2 до м. москва російська федерація на лікування, де остання і померла.

Заслухавши пояснення заявника та його представника, показання свідка, оглянувши матеріали справи та додані до неї письмові документи, постановляючи рішення відповідно до ст.ст.265,319 ЦПК України, суд вважає, що в задоволенні заяви слід відмовити виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження останнього серії НОМЕР_3 , виданого 01.06.1971.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла в м. москва російська федерація. На підтвердження вказаного факту заявник долучив до матеріалів справи наступні докази: копію медичного свідоцтва про смерть серії 45 № НОМЕР_5, виданого 18.10.2025, згідно з яким ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті - серцева недостатність, атеросклероз артерії кінцівок; копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 18.10.2025, органом реєстрації актів цивільного стану в м. москва російська федерація; скріншоти з месенджера TELEGRAM; фото урни з прахом померлої ОСОБА_2 ; копію договору на надання платних медичних послуг від 18.10.2025 № 56008998, згідно з яким гр. ОСОБА_4 надаються патологоанатомічні послуги щодо померлої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; копію договору на надання ритуальних послуг від 18.10.2025 № 101578У-503- 2025 з додатками, згідно з яким гр. ОСОБА_4 надаються ритуальні послуги щодо померлої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; копію договору про надання ритуальних послуг по кремації від 19.10.2025№ 139/УК-14 637-2025, згідно з яким гр. ОСОБА_4 надаються ритуальні послуги щодо кремації померлої ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

23.12.2025 ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Заброднього Є.О., звернувся до Галицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Галицький відділ ДРАЦС) з заявою про проведення державної реєстрації смерті ОСОБА_2 .

Листом від 27.12.2025 вих. № 467/33.21-02-17 Галицький відділ ДРАЦС повідомив про відмову в державній реєстрації смерті ОСОБА_2 .

Оцінюючи мотивованість та підставність заявленої вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, на предмет її відповідності обставинам справи та вимогам чинного законодавства, суд враховує наступне.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

ЦПК України передбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи державної реєстрації актів цивільного стану можуть видати свідоцтво про смерть:

- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);

- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

У частинах третій - четвертій статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою.

Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлені Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом Міністерством охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545 (далі - Інструкція).

Відповідно до вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації

Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940 (далі - Правила), встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

За пунктом 7 Правил документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, чинним законодавством передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку, або такий порядок може бути визначений міжнародно-правовим договором.

У статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

10 січня 2002 року Верховна Рада України дала згоду на приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (далі - Гаазька конвенція 1961 року). Гаазька конвенція 1961 року набрала чинності для України 22 грудня 2003 року і застосовується у відносинах з державами, що не висловили заперечень проти приєднання України до Конвенції.

Частинами 1, 2 статті 1 Гаазької конвенції 1961 року передбачено, що вона поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

Відповідно до статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року (далі - Конвенція 1993 року), укладеної між державами - членами СНД, зокрема, Україною і російською федерацією, та ратифікованою Законом України № 240/94-ВР від 10 листопада 1994 року, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Разом з тим, 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».

Відповідно до вказаного Закону дію Конвенції 1993 року було зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь.

Це означає, що дія цієї Конвенції 1993 року, у тому числі, і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (російська федерація та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Проте з дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка була підписана 05 жовтня 1961 року в м. Гаага. Відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів» від 10 січня 2002 року № 2933-ІІІ Україна приєдналася до Конвенції, яка набрала чинності з 22 грудня 2003 року та залишається чинною у відносинах України з російською федерації і республікою білорусь.

Водночас для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінетом Міністрів України було врегульоване питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Так, відповідно до пункту 1 постанови Кабінетом Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

З урахуванням обставин справи суд встановив, що видане свідоцтво про смерть на підставі вимог чинного законодавства іноземної держави (російської федерації), на території якої померла мати заявника, містить необхідні реквізити, на підставі вимог постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04 лютого 2023 року № 107, не потребує засвідчення апостилем і подальшої легалізації, та вважається дійсним на території України.

При цьому, суд зазначає, що за наведених обставин необхідність у реєстрації факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , компетентними органами державної реєстрації актів цивільного стану України та видачі українського свідоцтва про смерть відсутня. Заявник не позбавлений можливості використовувати свідоцтво про смерть своєї матері (копія якого в нього є), яке видане компетентними органами іноземної держави у будь-яких правовідносинах на території України, зокрема, щодо оформлення спадщини.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29 листопада 2023 року у справі № 202/4449/22 (провадження № 61-4479св23) та від 24 грудня 2024 року у справі № 387/228/24 (провадження № 61-11539св24), від 04 серпня 2025 року у справі № 757/27745/24-ц (провадження № 61-2461св25).

У зв`язку з чим суд вважає, що в заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, слід відмовити.

Керуючись ст.ст.10,12,13,76-80,259,263,264,273,315,319,354,355 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

В задоволенні заяви адвоката ЗАБРОДНЬОГО ЄВГЕНА ОЛЕКСАНДРОВИЧА в інтересах ОСОБА_1 , заінтересована особа: Галицький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку в порядок та строки, передбачені ст.ст.354,355 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Заявник: ОСОБА_1 (зареєстроване місце перебування як ВПО за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 );

Заінтересована особа: Галицький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (ел. пошта gl.dracs@gmail.com, адреса вул. Грушевського, буд. 16, м. Львів, 79005, ЄДРПОУ 33286062);

Суддя: Білоус Ю. Б.