Рішення № 135548567, 07.04.2026, Шахтарський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Першотравенський міський суд Дніпропетровської області)

Провадження номер № 2/0186/527/26

Справа № 186/2637/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року м.Шахтарське.

Шахтарський міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді - Янжули С.А.,

при секретарі - Лиман Н.П.,

з участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника третьої особи - Осядлої М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Шахтарському в режимі ВКЗ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Луганської міської ради, Луганської обласної державної адміністрації - Луганської обласної військової адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Верховна Рада України, про визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

18 грудня 2025 року в провадження Шахтарського міського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Луганської міської ради, Луганської обласної державної адміністрації - Луганської обласної військової адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Верховна Рада України, про визнання права власності на нерухоме майно.

І. Стислий виклад позицій учасників справи.

В обґрунтування позову позивачі зазначили, що їм на праві спільної часткової власності, по 1/3 частці кожному, належить квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 53,7 кв.м, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням Луганської міської ради по приватизації житла, обліку та розподілу житлової площі за розпорядженням №2945 від 24 грудня 2003 року.

У зв`язку з початком військових дій в Луганській області в тому числі в населеному пункті м.Луганськ, позивачі вимушені були покинути місце свого проживання.

З метою реєстрації права власності на вказану квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04 вересня 2025 року позивачі звернулися до державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Баришівської селищної ради Броварського району Київської області, однак отримали відмову у здійсненні реєстраційних дій №80730564 від 08 вересня 2025 року, оскільки міське КП "БТІ" м.Луганська не відновило свою роботу на підконтрольній органам державної влади України території, архівні матеріали залишилися на тимчасово окупованій території, що позбавляє реєстратора можливості отримати інформацію щодо підтвердження набуття права власності на квартиру.

Наведені об`єктивні поважні причини, які виникли незалежно від волі позивачів, виключають можливість реєстрації права приватної власності на квартиру за адресою АДРЕСА_2 в Державному реєстрі прав у відповідності до норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Звернення до суду із позовом про визнання права власності є єдиним способом для захисту майнового права позивачів.

Просять суд визнати за ними право спільної часткової власності по 1/3 частці за кожним на квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав свої позовні вимоги, просив їх задовільнити.

Позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, надали заяви про розгляд справи в їх відсутність, позовні вимоги підтримують,просять їх задовільнити.

Представник відповідача - Луганської обласної державної адміністрації - Луганської обласної військової адміністрації в судове засідання не з`явився, надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Позивачами визначено облдержадміністрацію в якості відповідача, але при цьому у позові неналежним чином обґрунтовано, які їх права та законні інтереси облдержадміністрація порушила.Предметом позову у даній справі є вимога позивачів до облдержадміністрації про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна- квартиру. Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Враховуючи вказане у позові не обґрунтовано те, що облдержадміністрація ставить під сумнів наявність права власності позивачів на спірне нерухоме майно, як і не обґрунтовано порушення, невизнання та/або оспорення їх прав власників будь-якими іншими особами. Вказане узгоджується з судовою практикою (постанова Верховного суду від 13.05.2019 по справі № 905/494/18 ).

Крім того, позивачами у позові вказано, що «облдержадміністрація шляхом ненадання відомостей щодо державної реєстрації прав власності на спірну квартиру порушила права позивачів щодо визнання їх права власності на зазначений об`єкт».

Облдержадміністрація 08 вересня 2025 року державному реєстратору речових прав на нерухоме майно Баришівської селищної ради Броварського району Київської області на його запит повідомила, що до 01 січня 2013 року державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна, що розташовані у місті Луганську здійснювалося органами БТІ. Луганське міське підприємство БТІ не відновило своєї діяльності на підконтрольній органам державної влади України території, архівні матеріали залишилися на тимчасово окупованій території. До відома позивачів Луганське міське підприємство БТІ, як і Управління Луганської міської ради по приватизації житла, обліку та розподілу житлової площі, яке видало позивачам свідоцтво про право власності на житло-спірну квартиру не знаходяться у підпорядкуванні та не створені облдержадміністрацією. Вказані суб`єкти створені Луганською міською радою та підпорядковані їй. Окрім вказаного, облдержадміністрація є неналежним відповідачем у справі.

Постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-IX «Про утворення і ліквідацію районів» у Луганській області утворено Луганський район (з адміністративним центром у місті Луганськ) у складі територій Луганської міської, Лутугинської міської, Молодогвардійської міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» вся територія Луганського району ( НОМЕР_1 ), у тому числі місто Луганськ, тимчасово окупований з 07 квітня 2014 року.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р (в редакції від 02.02.2022 №117-р) «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії розмежування» усі населені пункти Луганського району, включені до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр (абзац другий статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Представницький орган місцевого самоврядування виборний орган (рада), наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення (абзац шостий статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України.

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у разі утворення військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів) Верховна Рада України за поданням Президента України може прийняти рішення про те, що у період дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування начальник військової адміністрації населеного пункту (пунктів) здійснює повноваження сільської, селищної, міської ради, її виконавчого комітету, сільського, селищного, міського голови.

Луганська міська військова адміністрація не утворювалася, тому жоден орган державної влади на підконтрольній українській владі території не здійснює повноважень Луганської міської ради.

За законом та фактично відповідачем у цій справі має бути орган місцевого самоврядування, повноваження якого поширюються на територію територіальної громади міста Луганська, тобто лише Луганська міська рада.

Просить відмовити в задоволенні позову, судові витрати залишити за позивачами, справу розглянути в його відсутність.

Представник відповідача - Луганської міської ради, в судове засідання повторно не з`явився, про дату розгляду справи повідомлений належним чином через оголошення на офіційному веб-сайті "Судова влада України", відзив на позовну заяву не надав, про причини неявки суд не сповістив, заяви про розгляд справи в його відсутність на адресу суду не надходило.

Представник третьої особи в судовому засіданні підтримала свої письмові пояснення по справі, в яких зазначено, що в аспекті окресленого у позовній заяві правового спору, проведений аналіз засад правозастосування положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України» від 27 квітня 2007 року М 997-V, що дає підстави стверджувати про наступне. Положеннями статті 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Статтею 75 Конституції України закріплено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Правовий статус та порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України. Регламент - це спеціальний акт, яким встановлюються парламентські правила та процедури здійснення Верховною Радою України конституційних повноважень на виконання відповідно законодавчої, установчої, контрольної чи іншої функції.

У пункті 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України) Конституційний Суд України роз`яснив: Верховна Рада України визначена в статті 75 Конституції України парламентом - єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п`ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів.

Верховна Рада України є повноважною, тобто набуває здатності (стає дієздатною) приймати закони і реалізовувати інші свої конституційно визначені повноваження, за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (частина друга статті 82 Конституції України). Це конституційне Положення і уповноважує певну кількість громадян, обраних народними депутатами України (триста і більше), які після складення присяги перед відкриттям першої сесії новообраного парламенту набули повноважень, спільно діяти як Верховна Рада України - єдиний орган законодавчої влади.

Отже, за смислом Конституції України Верховна Рада України - є єдиним органом законодавчої влади, який має колегіальний характер і складається з чотирьохсот п`ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на чотири роки на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування, і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Повноваження Верховної Ради України здійснюються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій.

При цьому, відповідно до статті 81 Цивільного кодексу України, який набув чинності 01 січня 2004 року, Верховна Рада України віднесена до юридичних осіб публічного права.

Положення Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» та Цивільного кодексу України, які набули чинності 1 січня 2004 року, не передбачали автоматичного припинення діючої юридичної особи за відсутності державної реєстрації, адже відповідно до частини 4 статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення.

Таким чином, Верховна Рада України в силу свого конституційно- правового статусу, не зареєстрована в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, проте парламент є юридичною особою публічного права.

Беручи до уваги зазначене, важливо відмітити, що певний час органами реєстрації прав власності, майно загальнодержавної форми власності реєструвалось за державою в особі Верховної Ради України. Вказані дії вчинялись на підставі діючої на той час частини першої статті 32 Закону України «Про власність», положеннями якого було передбачено, що суб`єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України.

Водночас, з 20 червня 2007 року набув чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України» від 27 квітня 2007 року № 997-V, відповідно до якого втратив чинність Закон України «Про власність».

Окрім того, положеннями статті 75 Конституції України встановлено, що Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні, а правовий режим власності в державі, відповідно до пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України, визначається виключно законами України.

Так, згідно частини другої статті 326 Цивільного кодексу України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади.

Правові основи управління об`єктами державної власності в Україні було встановлено Законом України «Про управління об`єктами державної власності». Положення статті першої вказаного Закону визначають, що управління об`єктами державної власності - здійснюється Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Це відповідає пункту 5 статті 116 Конституції України, в якому Кабінету Міністрів України, як вищому органу в системі органів виконавчої влади, надано право здійснювати управління об`єктами державної власності відповідно до закону.

Правовий аналіз нормативних положень дає підстави зробити висновок, що управління об`єктами державної власності не належить до повноважень Верховної Ради України, а є виконавчо-розпорядчою дією, тому належне представництво інтересів держави у даній категорії справ, відповідно до чинного законодавства, здійснюється Кабінетом Міністрів України та уповноважені органи виконавчої влади.

Таким чином, Верховна Рада України у Конституції України та Законом України «Про управління об`єктами державної власності» закріпила за Кабінетом Міністрів України (та уповноваженими ним органами) право здійснення повноважень щодо реалізації прав держави як власника зазначених об`єктів, а отже, й представляти інтереси держави в зазначеній сфері, у тому числі представництва інтересів держави в сфері судочинства.

При цьому важливо зазначити, що відповідно до Закону України «Про правовий режим майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України» управління державним майном, яке відповідно до законодавства України знаходиться на балансі або у віданні Верховної Ради України та забезпечує її діяльність (цілісні майнові комплекси підприємств та організацій, їх структурні підрозділи, будинки, споруди тощо), здійснюється органами і в порядку, визначеними Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про правовий режим майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України» розпорядження (відчуження) і передача державного майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та знаходиться на її балансі або у віданні, провадяться лише за рішенням Верховної Ради України.

У листі заступника Керівника Апарату Верховної Ради України - керівника Управління справами № 15/14-2026/36775 від 19 лютого 2026 року зазначено, що відповідно до Положення про Єдиний реєстр об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2004 року № 467 (зі змінами), Управлінням справами Апарату Верховної Ради України ведеться облік об`єктів державної власності, які належать до сфери управління Апарату Верховної Ради України, та надається інформація щоквартально про такі об`єкти до Фонду державного майна України для внесення до Єдиного реєстру об`єктів державної власності.

Спірний об`єкт нерухомості - квартира АДРЕСА_1 , не належить до майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України, не знаходиться на балансі та у її віданні, а також на балансі державних підприємств та установ, що належать до сфери управління Апарату Верховної Ради України, тому на нього не поширюється дія Закону України «Про правовий режим майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України» (копія листа Заступника Керівника Апарату Верховної Ради України - керівника Управління додається до матеріалів справи).

Відповідно до положень, викладених у статі 316, статті 317 та статті 319 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, які він може використати на власний розсуд.

Водночас, Верховна Рада України будучи так званим «власником» десятків тисяч таких об`єктів нерухомості по всій країні, не має права володіння, користування та розпорядження цим майном.

Виходячи з вищевикладеного, вважає, що вказані юридичні обставини, які виникли у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення Змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України» та Закону України «Про управління об`єктами державної власності», вказують, що спірна квартира не знаходиться на балансі чи у віданні Верховної Ради України.

Просить суд ухвалити рішення згідно чинного законодавства.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2025 року було відкрито провадження у цивільній справі та призначено підготовче судове засідання по справі, визначено, що справа підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження.

13 лютого 2026 року ухвалою суду було залучено Верховну Раду України до участі в справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

06 березня 2026 року ухвалою суду закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.

Під час розгляду справи судом були вислухані позивач ОСОБА_1 та представник третьої особи, досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, всебічно, повно та об`єктивно дослідивши та оцінивши за внутрішнім переконанням наявні в матеріалах справи докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_2 від 24 грудня 2003 року, виданого Управлінням Луганської міської ради по приватизації житла, обліку та розподілу житлової площі, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 дійсно належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та членам його сім`ї - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в рівних частках. Квартира приватизована згідно з Законом України "Про приватизація державного житлового фонду". Загальна площа квартири становить 53,7 кв.м, а відновна вартість на момент приватизації 9,67 грн. Свідоцтво видане за розпорядженням №2945 від 24 грудня 2003 року.

Вказана квартира зареєстрована управлінням Луганської міської ради по приватизації житла, обліку та розподілу житлової площі на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності і записана у реєстрову книгу за №19/381.

Позивачі по справі були зареєстровані за вказаною адресою, що підтверджується копіями їх паспортів громадян України.

У зв`язку з початком військових дій в Луганській області, в тому числі в населеному пункті м.Луганськ, позивачі покинули місце свого проживання та перемістилися на підконтрольну територію України.

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №457230912 від 18 грудня 2025 року встановлено, що квартира АДРЕСА_1 з 24 червня 2003 року належить державі в особі Верховної Ради України (балансоутримувач військова частина НОМЕР_3 ), форма власності - загальнодержавна, частка власності - 1/1, підстава виникнення права власності - рішення господарського суду Луганської області від 10 квітня 2003 року.

З метою реєстрації права власності на вказану квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04 вересня 2025 року позивачі звернулися до державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Баришівської селищної ради Броварського району Київської області, однак отримали відмову у здійсненні реєстраційних дій №80730564 від 08 вересня 2025 року, оскільки міське КП "БТІ" м.Луганська не відновило свою роботу на підконтрольній органам державної влади України території, архівні матеріали залишилися на тимчасово окупованій території, що позбавляє реєстратора можливості отримати інформацію щодо підтвердження набуття права власності на квартиру.

Наведені об`єктивні поважні причини, які виникли незалежно від волі позивача, виключають можливість реєстрації права приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 в Державному реєстрі прав у відповідності до норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК), статей 4, 5 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі статтями 12, 13, 81 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до положень частини 1-4 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм правом та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (ч.2 ст.41Конституції України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Як зазначено у постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №127/28130/20, від 02 листопада 2022 року у справі №686/27167/21, при дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є з цілісною і недоторканною (стаття 2 Конституції України).

Згідно зі статтею 2 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до статті 2 Закон № 1207-VII, датою початку тимчасової окупації окремих територій України є 19 лютого 2014 року.

Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими починаючи з 07 квітня 2014 року.

Згідно зі статтею 9 Закону № 1207-VII державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Встановлення зв`язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.

Згідно з частиною четвертою, п`ятою статті 11 Закону № 1207-VII набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.

Верховна Рада України у Конституції України та Законом України «Про управління об`єктами державної власності» закріпила за Кабінетом Міністрів України (та уповноваженими ним органами) право здійснення повноважень щодо реалізації прав держави як власника зазначених об`єктів, а отже, й представляти інтереси держави в зазначеній сфері, у тому числі представництва інтересів держави в сфері судочинства.

Відповідно до Закону України «Про правовий режим майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України» управління державним майном, яке відповідно до законодавства України знаходиться на балансі або у віданні Верховної Ради України та забезпечує її діяльність (цілісні майнові комплекси підприємств та організацій, їх структурні підрозділи, будинки, споруди тощо), здійснюється органами і в порядку, визначеними Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про правовий режим майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України» розпорядження (відчуження) і передача державного майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та знаходиться на її балансі або у віданні, провадяться лише за рішенням Верховної Ради України.

У листі заступника Керівника Апарату Верховної Ради України - керівника Управління справами № 15/14-2026/36775 від 19 лютого 2026 року зазначено, що відповідно до Положення про Єдиний реєстр об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2004 року № 467 (зі змінами), Управлінням справами Апарату Верховної Ради України ведеться облік об`єктів державної власності, які належать до сфери управління Апарату Верховної Ради України, та надається інформація щоквартально про такі об`єкти до Фонду державного майна України для внесення до Єдиного реєстру об`єктів державної власності.

Спірний об`єкт нерухомості - квартира АДРЕСА_1 , не належить до майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України, не знаходиться на балансі та у її віданні, а також на балансі державних підприємств та установ, що належать до сфери управління Апарату Верховної Ради України, тому на нього не поширюється дія Закону України «Про правовий режим майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України» (копія листа Заступника Керівника Апарату Верховної Ради України - керівника Управління наявна в матеріалах справи).

Відповідно до положень, викладених у статі 316, статті 317 та статті 319 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, які він може використати на власний розсуд.

Водночас, Верховна Рада України не має права володіння, користування та розпорядження цим майном.

Виходячи з вищевикладеного, вважає, що вказані юридичні обставини, які виникли у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення Змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України» та Закону України «Про управління об`єктами державної власності», вказують, що спірна квартира не знаходиться на балансі чи у віданні Верховної Ради України.

Встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , як нерухоме майно, знаходиться на території Луганської області, яка від 07 квітня 2014 року є тимчасово окупованою територією.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи вказана квартира належить позивачам на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24 грудня 2003 року, згідно із Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду". Право власності на вказану квартиру зареєстроване Луганським міським бюро технічної інвентаризації.

Згідно з частиною першою статті 182 ЦК України та статей 4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності та інші права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України «Про врегулювання відносин, пов`язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, що розташоване на тимчасово окупованій території України» від 28 березня 2016 року № 898/5 (далі - Наказ № 898/5) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація права власності та інших речових прав на нерухоме майно, що розташоване в межах тимчасово окупованої території Донецької та Луганської областей, проводиться незалежно від місцезнаходження такого майна; ведення реєстраційних справ у паперовій формі щодо нерухомого майна, що розташоване в межах тимчасово окупованої території Донецької та Луганської областей, забезпечує Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків).

Отже, право власності на квартиру, як об`єкта нерухомого майна, що знаходиться в Луганській області, яка є тимчасово окупованою територією України, підлягає державній реєстрації за межами тимчасово окупованої території Луганської області відповідно до законодавства України з дотриманням вимог статей 182, 657 ЦК України, а також статей 4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з урахуванням положення Наказу № 898/5.

З матеріалів справи, вбачається, що державним реєстратором не отримано документів та/або інформації, необхідної для державної реєстрації прав.

Суд зазначає, що згідно пункту 3 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може гуртуватися на припущеннях.

Наведені об`єктивні поважні причини, які виникли незалежно від волі позивачів, виключають можливість реєстрації права приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 в Державному реєстрі прав у відповідності до норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

В зв`язку з чим, позовні вимоги позивачів є такими, що підлягають задоволенню.

Питання судових витрат суд вирішує на підставі ст.141 ЦПК України.

Судові витрати по справі слід залишити за позивачами по справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 16, 328, 331,392 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 223, 258, 259, 264, 265, 273,280-283 ЦПК України, ст.ст.2,3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV від 01 липня 2004 року, 1.4, 2.2., 4.1. Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходиться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених Наказом державного комітету України по житлово-комунальному господарству №56 від 13 грудня 1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 19 січня 1996 року за №31/1056 п. 22 Постанови Кабінету Міністрів України №432 від 02 травня 2023 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України у сферах державної реєстрації», абз.6 п.12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25 грудня 2015 року №1127, - суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Луганської міської ради, Луганської обласної державної адміністрації - Луганської обласної військової адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Верховна Рада України, про визнання права власності на нерухоме майно - задовільнити.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , право спільної часткової власності на 1/3 (одну третю) частку квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , право спільної часткової власності на 1/3 (одну третю) частку квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , право спільної часткової власності на 1/3 (одну третю) частку квартири АДРЕСА_1 .

Судові витрати по справі залишити за позивачами.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Інформація про учасників справи.

Позивачі:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , проживаючі по АДРЕСА_3 .

Відповідачі:

Луганська міська рада, код ЄДРПОУ 26070794, юридична адреса: вул.Коцюбинського, буд.14, м.Луганськ.

Луганська обласна державна адміністрація (Луганська обласна військова адміністрація), код ЄДРПОУ 00022450, юридична адреса: вул.Запорізьке шосе, буд.30ф, м.Дніпро.

Третя особа:

Верховна Рада України, юридична адреса: вул.Грушевського, буд.5, м.Київ.

Повний текст рішення суду виготовлений 08 квітня 2026 року.

Суддя: С.А.Янжула.