Рішення № 135548218, 09.04.2026, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/3291/26

2/212/3767/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2026 року місто Кривий Ріг

Суддя Покровського районного суду міста Кривого Рогу, Козлов Д. О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за договором, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення суми боргу за договором, посилаючись на те, що 27 квітня 2024 року ОСОБА_1 уклала із ТОВ «Селфі Кредит» договір № 1468844, за яким отримала кредит в сумі 4000 грн. строком на 360 днів зі сплатою 1,5 відсотків на день за його використання. В подальшому однак відповідач заборгував кредитору 18400 грн. боргу за таким договором кредиту. Також 18.12.2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Ум Факторинг» було укладено договір факторингу № 18.12.2024, за яким ТОВ «Селфі Кредит» передало ТОВ «Ум Факторинг» належні первинному кредитору права вимоги до відповідача за договором від 27 квітня 2024 року № 1468844. Так відповідно до реєстру божників до договору факторингу № 18.12.2024 позивач набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 18400 грн., з яких 4000 грн. заборгованість за тілом кредиту та 14400 грн. заборгованість по несплаченим відсоткам. Однак, всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконав свого зобов`язання та після відступлення позивачу права грошової вимоги не здійснила погашення заборгованості. На підставі викладеного просив суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Ум Факторинг» заборгованість за кредитним договором № 1468844 в сумі 18400 грн. та витрати на судовий збір у сумі 2662,40 грн.

Від відповідача, ОСОБА_1 , надійшов відзив на позов ТОВ «Ум Факторинг», де було вказано, що первісний кредитор пропонував їй погасити борг, сплативши лише заборгованість по тілу кредиту в сумі 4000 грн. Також вважала, що нараховані відсотки в розмірі 14400 грн. на суму боргу 4000 грн. порушують ч. 3 ст. 21 Закону «Про споживче кредитування». Тому вважала, що позивач діє недобросовісно. Додавала, що вона отримує лише соціальну допомогу, перебуваючи під тимчасовим захистом в Німеччині, тому за ч. 9 ст. 141 ЦПК просила судові витрати покласти на позивача. Отже, просила суд відмовити позивачу у стягненні з неї відсотків в сумі 14400 грн. та судового збору, а також просила суд надати розстрочку у виконанні рішення.

У відповіді на відзив представник позивача зазначав, що пропозиція про закриття кредиту є добровільною діє первісного кредитора, не є обов`язковою та жодного відношення до позивача не має. Також посилався на невірне застосування відповідачкою положень ст. 21 Закону «Про споживче кредитування». Крім того позивачем було здійснено нарахування відсотків за процентною ставкою 1% на день, хоча договором визначено відсоткову ставку на рівні 1,5% на день, що спростовує посилання відповідача на зловживання позивачем своїми правами. Додавав, що клопотання відповідачки про розстрочку виконання рішення суду є передчасним. Таким чином просив суд задовольнити позов ТОВ «Ум Факторинг» повністю.

У письмових запереченнях ОСОБА_1 вказувала, що її чоловік є військовослужбовцем ЗСУ, який отримав бойове поранення, потребує тривалого лікування, а також на утриманні відповідачки перебуває неповнолітня дитина, тому просила суд відмовити позивачу в стягненні з неї відсотків та судового збору.

В письмових поясненнях представник позивача вказував, що сімейний стан відповідачки та її майновий стан не впливає на підстави для задоволення заявлених ТОВ «Ум Факторинг» до неї вимог, до якої також не можна застосувати положення п. 15 ст. 14 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки вона стала дружиною ОСОБА_2 вже після укладення договору кредиту № 1468844, в момент укладення якого положення п. 15 ст. 14 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не розповсюджувались на дружин військових. Таким чином просив суд задовольнити позов ТОВ «Ум Факторинг» повністю.

В письмових поясненнях ОСОБА_1 вказувала, що одноразове стягнення боргу за судовим рішенням суттєво вплине на майновий стан її родини. Додавала, що нараховані відсотки на суму кредиту є неспівмірними. Також просила суд надати їй відстрочку виконання рішення суду строком на 10 місяців.

Ухвалою суду від 12 березня 2026 року було відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Представник позивача, ОСОБА_3 , у позовній заяві просила провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідачка, ОСОБА_1 , будучи повідомленою про наявність у провадженні суду даного позову, подала заяву з проханням провести розгляд справи за її відсутністю.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає поданий позов таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних міркувань.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України (далі за текстом рішення - ЦК) зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ст. 634 ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

На підставі ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно із ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.

На підставі ст. 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Крім того суд вказує, що за п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до змісту ч. 1-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

За ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

На підставі ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно із ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

На підставі абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З урахуванням викладеного вмотивування суд дійшов висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК).

Головне, щоб електронний договір включав усі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним через недодержання письмової форми в силу прямої вказівки закону.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Отже, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є комбінацією цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічна правова позиції була викладена Верховним Судом у постанові від 12 січня 2021 року по справі № 524/5556/19.

Судом було встановлено, що 27 квітня 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису шляхом одноразового ідентифікатору укладено договір кредиту № 1468844, за умовами якого кредитор надав боржнику кредит у сумі 4000 грн. шляхом перерахування коштів на карту № НОМЕР_1 строком на 360 днів зі сплатою відсотків в сумі 1,5% на день від суми боргу за кожен день користування кредитом, що підтверджується графіком проведення платежів до такого договору.

Таким чином суд дійшов висновку, що договір № 1468844 від 27 квітня 2024 року був підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, чим підтверджено його укладання сторонами такої угоди, оскільки без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт позивача за допомогою логіну та пароля договір між сторонами не був би укладений, тому сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Грошові кошти в сумі 4000 грн. були перераховані на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , що підтверджується інформацією від 08.07.2025 року ТОВ «Пейтек».

Згідно відповіді АТ «ПУМБ» від 16.03.2026 року вбачається, що на карту ОСОБА_1 в такому банку були зараховані 27 квітня 2024 року кошти в сумі 4000 грн. на виконання умов кредитного договору від 27 квітня 2024 року № 1468844.

Судом також було встановлено, що 18.12.2024 року між ТОВ «Ум Факторинг» та ТОВ «Селфі Кредит» укладено договір факторингу № 18.12.2024, за яким ТОВ «Селфі Кредит» передав ТОВ «Ум Факторинг» за плату належні йому права вимоги до відповідача за договором кредиту від 27 квітня 2024 року.

Відповідно до Акту приймання-передачі прав вимоги до такого договору факторингу від 18.12.2024 року позивач набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 18400 грн., з яких 4000 грн. борг за тілом кредиту та 14400 грн. борг по відсоткам.

За п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином права вимоги за договором кредиту № 1468844, укладеним ОСОБА_1 з ТОВ «Селфі Кредит», з рештою перейшло до ТОВ «Ум Факторинг».

Встановлено також, що борг в сумі 18400 грн. не було погашено ОСОБА_1 , що підтверджується розрахунком боргу, наданого ТОВ «Ум Факторинг».

Судом встановлено, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання за таким кредитним договором щодо повернення кредиту та процентів за користування ним, внаслідок чого у ОСОБА_1 утворилась заборгованість перед позивачем.

Вирішуючи питання про розмір такої заборгованості суд вказує, що згідно із п. 15 ст. 14 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції від 18 травня 2024 року) військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Отже, за змістом п. 15 ч. 14 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з 18 травня 2024 року військовослужбовцям на весь час їх призову, а також їх дружинам проценти за користування кредитом не нараховуються.

Суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 20 листопада 2025 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (серія НОМЕР_2 ), актовий запис № 17279 від 20 листопада 2025 р.

Також встановлено, що ОСОБА_2 , як військовослужбовцем ЗСУ, було отримано травму, пов`язану із проходженням ним військової служби, що підтверджується довідкою ВЛК від 11.03.2026 року.

Натомість, суд вказує, що кредитний договір був укладений ОСОБА_1 із ТОВ «Селфі Кредит» 27 квітня 2024 року, умовами якого було визначено нарахування процентів протягом 360 днів, тобто до 22 квітня 2025 року.

Таким чином на момент укладення договору кредиту № 1468844 від 27 квітня 2024 року не набула чинності редакція від 18 травня 2024 року п. 15 ч. 14 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також на момент закінчення строку його дії ОСОБА_1 не була ще дружиною військового ОСОБА_2 , тому до даного спору наведені положення закону не можуть бути застосовані.

Також суд відкидає посилання ОСОБА_1 на те, що первісний кредитор пропонував їй погасити борг, сплативши лише заборгованість по тілу кредиту в сумі 4000 грн., оскільки така пропозиція була добровільною, натомість, не була прийнята відповідачкою.

При цьому такі дії первісного кредитора не є обов`язковими для позивача та не впливають на правові наслідки невиконання умов кредитного договору від 27.04.2024 року відповідачкою.

Суд також відкидає посилання відповідачки на необхідність застосування ч. 3 ст. 21 Закону «Про споживче кредитування», оскільки у такій нормі йдеться про те, що сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Тобто у такій нормі йдеться про розмір санкції у виді неустойки за порушення умов зобов`язання позичальником за кредитним договором, а не про розмір обрахованих за таким договором кредиту відсотків.

Суд натомість зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону «Про споживче кредитування» (в редакції від 24 грудня 2023 року) максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Однак суд встановив, що за умовами договору кредиту від 27.04.2024 року було визначено процентну ставку в сумі 1,5% на день, хоча умовами законодавства було визначено відсоткову ставку на рівні не більше 1% на день.

В цьому сенсі суд враховує, що ОСОБА_1 як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не могла ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування ТОВ «Селфі Кредит», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема, щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом, тому на думку суду укладення такого договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

За наведених умов суд вважає, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Так відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Первісний кредитор, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 9 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на до контрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 7 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 14400 грн. не є спів розмірною сумі кредиту у розмірі 4000 грн. за кредитним договором від 27 квітня 2024 року № 1468844, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого суд дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру заборгованості за тілом кредиту, тобто до суми 4000 грн.

Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року по справі № 185/1186/25.

Отже, суд дійшов висновку, що позов ТОВ «Ум Факторинг» підлягає задоволенню частково шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за договором № 1468844 в сумі саме 8000 грн., з яких 4000 грн. борг за тілом кредиту та 4000 грн. борг з відсотків.

Відповідно до ст. 141 ЦПК на користь позивача з відповідача підлягають також стягненню витрати ТОВ «Ум Факторинг» зі сплати судового збору відповідно до частки задоволених судом позовних вимог, що дорівнює 1157,56 грн. (8000 / 18400 х 2662,40 = 1157,56), оскільки суд не вбачає законних підстав для звільнення ОСОБА_1 від його сплати.

ОСОБА_1 також просила суд надати їй розстрочку виконання рішення суду строком на 10 місяців.

Суд встановив, що надходження коштів на рахунок відповідачки щомісяця в сумі лише 6000 грн. підтверджується випискою з АТ «КБ «Приватбанк» від 13.03.2026 року.

Також згідно із свідоцтвом про народження, виданим 10 вересня 2009 року виконкомом Вільненської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, актовий запис № 24 від 10 вересня 2009 року, вбачається, що ОСОБА_4 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір`ю якої вказана ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 265 ЦПК у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду вказується про надання відстрочення або розстрочення його виконання.

За ст. 267 ЦПК суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ч. 3 ст. 435 ЦПК підставою для відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

На підставі п. 2 ч. 4 ст. 435 ЦПК вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує щодо фізичної особи її матеріальний стан.

При цьому за ч. 5 ст. 435 ЦПК розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Так за ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць становить з 1 січня 2026 року: для працездатних осіб 3328 грн.

Перелічені обставини судом, враховуючи майновий стан ОСОБА_1 , яка перебуває в Німеччині, отримуючи там лише соціальну допомогу, маючи на утриманні неповнолітню дитину, чоловік, якої є військовослужбовцем ЗСУ, який отримав травму, пов`язану із проходженням військової служби, тому потребує лікування, на думку суду свідчать про істотне ускладнення виконання такого рішення суду.

Внаслідок викладених мотивів суд дійшов висновку, що клопотання ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду слід задовольнити частково шляхом розстрочення виконання рішення по даній справі строком на 4 місяці зі сплатою стягнутої за ним суми боргу з неї на користь позивача частинами, тобто щомісячно рівними платежами.

Отже, за наявності підстав для розстрочки сплати боргу ОСОБА_1 у загальному розмірі 9157,56 грн. суд вважає доцільним зобов`язати останню сплачувати позивачу його частинами протягом 4-х місяців рівними платежами по 2289,39 грн. щомісячно після набуття рішенням суду чинності (9157,56 / 4 = 2289,39).

Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за договором кредиту задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» заборгованість за кредитним договором у розмірі 8000 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» витрати з оплати судового збору в сумі 1157,56 грн.

У задоволенні решти заявлених вимог відмовити.

Розстрочити ОСОБА_1 сплату суми боргу перед Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» за кредитним договором у розмірі 8000 грн. та з витрат на оплату судового збору в сумі 1157,56 грн., що загалом становить 9157,56 грн., - шляхом щомісячної оплати ОСОБА_1 рівними частинами протягом 4-х місяців після набуття рішенням суду законної сили, тобто оплати по 2289,39 грн. щомісяця.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 9 квітня 2026 року

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», ЄДРПОУ 42986956, юридична адреса: м. Київ, вул. Юрія Поправки буд.6 каб.13.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя: Д. О. Козлов