Ухвала суду № 135547469, 09.04.2026, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 521/1501/26

Провадження № 2-о/947/243/26

УХВАЛА

про залишення заяви без руху та усунення недоліків

09.04.2026 року

суддя Київського районного суду м. Одеси Куриленко О.М., розглянувши матеріали справи за заявою ОСОБА_1 заінтересовані особи - Державна Міграційна служба України та Головне управління ДМС в Одеській області про встановлення факту постійного проживання на території України,

ВСТАНОВИВ :

Заявниця - ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернулась до Хаджибейського районного суду м. Одеси з заявою, поданою в порядку окремого провадження, Державна Міграційна служба України, Головне управління ДМС в Одеській області про встановлення факту постійного проживання на території України.

Справа надійшла в провадження судді Роїк Д.Я.

Ухвалою судді від 24.02.2026 року цивільну справу передано для розгляду за підсудністю до Київського районного суду м. Одеси.

Матеріали цивільної справи надійшли до Київського районного суду м. Одеси 07.04.2026 року та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Куриленко О.М.

Перевіривши матеріали заяви та долучених до неї документів, суддею встановлено такі недоліки.

У поданій заяві заявник просить встановити факт постійного проживання на території України ОСОБА_1 , уродженки с. Тутове, Джанкоїського району, Автономної республіки Крим, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 28.12.2005 року по 28.02.2014 рік, тобто до тимчасової окупації Автономної Республіки Крим.

За змістом частини першої статті 15 ЦК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Тлумачення частини першої статті 293 ЦПК України свідчить, що суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з метою підтвердження наявності або відсутності таких фактів.

За змістом частин першої, другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як вбачається із частини другої статті 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У поданій заяві заявник просить встановити факт постійного проживання на території України в період з 28.12.2005 року по 28.02.2014 рік.

Відповідно до частини третьої статі 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені розділом IV цього Кодексу.

Порядок розгляду судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення визначено Главою 6 Розділу IV ЦПК України.

Частиною першою статті 316 ЦПК України встановлено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Отже, підсудність розгляду даної категорії справ визначається за місцем проживання особи-заявника.

Відповідно до частини шостої-дев`ятої статті 187 ЦПК України, у разі якщо у заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п`яти днів з моменту отримання відповідним органом звернення суду. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

Таким чином, питання про вирішення підсудності справи вирішується судом саме на стадії відкриття провадження у справі.

З відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 06 лютого 2026 року № 2313094 встановлено, що відомостей про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Єдиному державному демографічному реєстрі не знайдено.

Обґрунтовуючи вимоги заяви, представник заявника зазначив, що ОСОБА_1 народилася та фактично проживала у АРК Крим, водночас, повної адреси проживання не зазначив, доказів на підтвердження зазначеного не надав.

Суд також враховує, що актуальної адреси зареєстрованого/фактичного місця проживання на території України, адресу для листування заявниця також не зазначила.

Крім того, відомостей про те, що заявниця проживала чи була зареєстрована, чи має нерухоме майно на території, що підсудна Київському районному суду м. Одеси заявником до матеріалів заяви не надано.

Відсутність достовірних відомостей про зареєстроване чи останнє відоме місце проживання заявника позбавляє суд можливості визначити підсудність даної справи Київському районному суду м. Одеси.

Поряд з цим, суд звертає увагу заявника, що положеннями статті 376 ЦПК України передбачено, що самостійною підставою для скасування судового рішення є порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку, коли справу розглянуто неповноважним складом суду.

Таким чином, на виконання вимог ухвали про залишення заяви без руху заявникові слід надати інформацію та документи, що підтверджують факт проживання заявника ОСОБА_1 за адресою саме на території, що підсудна Київському районному суду м. Одеси, або іншою адресою на території України.

Законодавець визначив на рівні процесуального закону особливості, пов`язані із розглядом справ окремого провадження. Такі особливості проявляються в тому, що під час розгляду справ не застосовуються положення щодо змагальності (стаття 12 ЦПК України) та меж судового розгляду (статті 13 ЦПК України). Законодавець в справах окремого провадження наділив суд можливістю за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Тільки в окремих випадках законодавець встановив необхідність подання разом із заявою доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини (наприклад, у частині другій статті 318 ЦПК України) (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року в справі № 569/4466/23).

Згідно пункту 1 постанови пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зі змінами вбачається, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 490/6057/19-ц (провадження № 61-18514сво21), зазначено, що «у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки».

Отже, питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулась до суду, вирішується залежно від мети його встановлення.

У своїх постановах Верховний Суду неодноразово зазначав, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за певних умов, зокрема, факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду висловлену в постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 591/5199/20 (провадження № 61-19527св20), де Верховний Суд зазначив, що для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та іншої мети - ні.

Важливе значення має вимога про обов`язкове зазначення у заяві мети встановлення юридичного факту, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки. У заяві необхідно також вказати причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та навести докази його існування. З урахуванням зазначеної в заяві мети, суд визначає коло осіб, які можуть бути залучені до участі у справі.

Пунктами 2 та 3 частини першої статті 318 ЦПК України встановлено, що у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення повинно бути зазначено причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, а також докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів (частина друга статті 318 ЦПК України).

У статті 1 Закону України від 18 січня 2001 року «Про громадянство України» передбачено визначення, зокрема, таких термінів:

Громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках.

Громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Чинне законодавство, яке регулює підстави і порядок набуття громадянства та його припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб розрізняє, зокрема, порядок та процедуру встановлення належності до громадянства України та набуття громадянства України.

Статтею 3 Закону України Про громадянство» Громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про громадянство» особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.

Особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України.

Особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави, є громадянином України.

Особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України.

Особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є громадянином України.

Особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України.

Новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України.

Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Встановлення належності особи до громадянства України це - визнання особи громадянином України відповідно до статті 3 Закону України «Про громадянство України», але яка з тих чи інших причин досі не має паспорта громадянина України та не є громадянином іншої держави.

З метою організації виконання Закону України «Про громадянство України» Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, зокрема, затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001.

Так, цим Порядком відповідно до Закону України «Про громадянство України» визначено перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.

У пункті 17 Порядку від 27 березня 2001 року № 215/2001, встановлено, що для оформлення набуття громадянства України за народженням дитиною, батьки (один з них) якої на момент її народження були громадянами України, один з батьків або інший законний представник дитини подає такі документи:

а) заяву про оформлення набуття громадянства України за народженням;

б) свідоцтво про народження особи або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави;

в) паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон або інший документ, передбачений статтею 5 Закону, що підтверджує факт перебування одного із батьків особи у громадянстві України на момент її народження.

Е-паспорт - для громадян України, які проживають на території України, е-паспорт для виїзду за кордон - для громадян України, які проживають за кордоном, у разі наявності технічної можливості для його перевірки та отримання електронної копії;

г) дві фотокартки (розміром 35 * 45 мм).

У разі якщо свідоцтво про народження особи, яка народилася на території України, або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження не може бути подано для оформлення набуття особою громадянства України за народженням відповідно до частини першої статті 7 Закону, у заяві робиться відповідна відмітка та зазначаються надані заявником відомості про свідоцтво про народження.

У разі смерті або позбавлення батьківських прав того з батьків, який є громадянином України, замість паспорта громадянина України або іншого документа, передбаченого статтею 5 Закону, що підтверджує факт перебування одного із батьків особи у громадянстві України на момент її народження, до заяви про набуття громадянства України за народженням додається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про факт перебування батьків (одного з них) у громадянстві України на момент народження особи за результатами перевірки, проведеної за даними інформаційно-комунікаційної системи Державної міграційної служби України, а також документ, що підтверджує факт смерті або позбавлення батьківських прав того з батьків особи, який перебував на момент її народження у громадянстві України.

Поряд з цим, згідно пункту 31 Порядку від 27 березня 2001 року № 215/2001, повнолітня особа/особа, яка набула повної цивільної дієздатності або якій надано повну цивільну дієздатність до досягнення повноліття, що набула громадянство України за народженням відповідно до частин першої - чотирнадцятої статті 7 Закону, для оформлення набуття громадянства України за народженням особисто подає документи, передбачені пунктами 17-30 цього Порядку відповідно.

У разі відсутності документів, передбачених підпунктом «в» пунктів 17, 22, підпунктами «в», «г» пунктів 18, 25, 26, 29, підпунктами «в»-«ґ» пунктів 19, 21, 23, 24, 27, 28, підпунктами «в»-«д» пункту 20 цього Порядку, стосовно повнолітньої особи, яка народилася та проживала/проживає на територіях активних бойових дій, територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України до дати завершення їх тимчасової окупації відповідно до відомостей Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством розвитку громад та територій України, набула громадянство України за народженням і звертається із заявою про оформлення набуття громадянства України за народженням, територіальний підрозділ Державної міграційної служби України, до якого подається відповідна заява, проводить перевірки за даними інформаційно-комунікаційної системи Державної міграційної служби України, Міністерства закордонних справ України, отримує інформацію з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, Державного реєстру виборців, Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, інших державних та єдиних реєстрів, інформаційних баз, що перебувають у власності держави, шляхом надсилання запитів.

У разі якщо за результатами перевірок територіальним підрозділом Державної міграційної служби України не буде підтверджено подану заявником інформацію та/або документи, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України або його заступник приймає рішення про припинення провадження за заявою про оформлення набуття громадянства України за народженням.

Відповідно до пункту 32 Порядку від 27 березня 2001 року № 215/2001 під час проведення процедури оформлення набуття громадянства України за народженням повнолітньою особою подається довідка про встановлення особи, видана територіальним органом Державної міграційної служби України за результатами проведення процедури встановлення особи, передбаченої абзацами другим - десятим пункту 16 цього Порядку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 вказано, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Таким чином, встановлення належності особи до громадянства України здійснюється у передбаченому законом позасудовому порядку.

Водночас, звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заявниця не зазначає чи зверталася вона до органів Державної міграційної служби України із заявою щодо отримання паспорта громадянина України, з урахуванням положень статті 7 Закону України «Про громадянство» та пунктів 17, 31, 32 Порядку від 27 березня 2001 року № 215/2001, чи отримувала відмову органу у видачі паспорта громадянина України.

Суддя також звертає увагу заявниці, що у разі незгоди з прийнятим компетентним органом держави рішенням за результатом вирішення питання про встановлення громадянства, заінтересована особа має право оскаржити таке рішення в судовому порядку.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких-не допустити судовий процес у безладний рух. Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

У зв`язку з наведеним, вимога суду про усунення недоліків заяви не є порушенням права на справедливий судовий захист.

Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до частини 1 та 2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Керуючись ст. ст.175, 185 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 заінтересовані особи - Державна Міграційна служба України та Головне управління ДМС в Одеській області про встановлення факту постійного проживання на території України, - залишити без руху.

Надати заявнику строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків - п`ять днів з дня отримання копії даної ухвали.

Попередити, що у разі невиконання вимог суду у вказаний строк, заява буде вважатись неподаною та повернута позивачу.

Ухвала в апеляційному порядку оскарженню не підлягає.

Суддя Куриленко О. М.