Рішення № 135546172, 09.04.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 09.04.2026

Справа № 334/10658/25

Провадження № 2/334/1084/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 року м. Запоріжжя

Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючої: судді Телегуз С.М., при секретарі Каряченко А.О., розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом

Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів надміру виплаченої державної допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, -

ВСТАНОВИВ:

23.12.2025 року до суду звернувся Перший заступник директора Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради Швець Ю. з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів надміру виплаченої державної допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

В позові посилалися на те, що на обліку в Департаменті соціального захисту населення Запорізької міської ради знаходиться особова справа по призначенню допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 .

Згідно рішення Запорізької міської ради від 07.12.2022 №71 Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради є правонаступником, серед іншого, Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району

24.11.2021 року ОСОБА_1 звернулась до управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району з заявою про призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг на себе та на доньку ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Рішенням управління від 30.11.2021 року ОСОБА_1 була призначена допомога на період з 05.10.2021 року по 04.04.2022 року. ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району з 2016 року. З 01.05.2022 року допомога продовжувалась автоматично. Відповідач є особою з інвалідністю, що підтверджується довідкою МСЕК. Відповідачу було призначено допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам на неї особисто та на доньку, починаючи з травня 2022 року у розмірі 6000 грн. щомісячно.

Спеціалістами Департаменту у вересні 2023 року було виявлено подвійні виплати ОСОБА_2 проведені їй особисто та її матері - ОСОБА_1 за серпень 2023 року. Згідно інформації з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери ОСОБА_2 змінила місце проживання та самостійно стала на облік як внутрішньо переміщена особа, про що не було повідомлено, але під час оформлення допомоги відповідач власноруч написала, що зобов`язується повідомити про зміни протягом трьох днів.

Департаментом проведена перевірка особової справи ОСОБА_1 та виявлено, що донька ОСОБА_2 самостійно стала на облік як внутрішньо переміщена особа та сама отримує допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам. Відповідно розрахунку суми допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, яка підлягає поверненню відповідачем, за серпень 2023 року становить 3000 грн

Департаментом, як правонаступником, на адресу місця проживання відповідача направлявся лист з пропозицією повернути переплачену суму державної соціальної допомоги добровільно, але переплачені кошти відповідач у добровільному порядку станом на дату подання позову не повернула.

Прохали стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради надміру виплачену допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам у розмірі 3000 грн. та судовий збір в сумі 3028 грн.

24.12.2025 року ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче засідання.

11.03.2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті на 09.04.2026 року.

09.04.2026 року представник позивача в судове засідання не з`явився, 09.03.2026 року подали заяву про розгляд справи у відсутність представника, позовні вимоги підтримали та прохали задовольнити, не заперечували проти заочного розгляду справи.

09.04.2026 року відповідач в судове засідання не з`явилася повторно, про дату, час та місце слухання справи була повідомлена належним чином, про причини неявки суду не повідомила, відзив на позов не подала.

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України якщо відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи по суті повідомлений завчасно і належним чином, причин неявки суду не повідомив, відзив на позов не подав, то за згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи.

Тому суд на підставі ч.4 ст.223, ст.280 ЦПК України, постановляє заочне рішення.

Виходячи з положень ч.3 ст.211 ЦПК України суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити при проведенні судового засідання за відсутності учасників процесу.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася відповідач ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю №2170832 від 24.12.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру, фактично мешкає як ВПО за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповіддю №2170851 від 24.12.2025 року з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери.

Згідно рішенням Запорізької міської ради від 07.12.2022 року №71 «Про реорганізацію управлінь соціального захисту населення Запорізької міської ради та перейменування управління соціального захисту населення Запорізької міської ради в Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради» Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради є правонаступником, серед іншого, Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району.

24.11.2021 року ОСОБА_1 , як інвалід ІІІ групи з дитинства безстроково (довідка до Акту огляду МСЕК серія АД №018583 від 28.03.2005 року) звернулась до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району з заявою про призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг на себе та на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказавши адресу фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 .

30.11.2021 року Рішенням Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району про призначення допомоги переміщеним особам на проживання відповідачу призначено допомогу переміщеним особам на проживання на неї в розмірі 1854 грн. та на дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1000 грн., загальна сума допомоги на сім`ю з 05.10.2021 року по 30.11.2021 року - 2854 грн., з 01.12.2021 року по 04.04.2022 року 2934 грн.

З 01.05.2022 року відповідачу було призначено допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам на неї особисто та на доньку у розмірі 6000 грн. щомісячно.

Згідно копії довідки Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради від 28.11.2023 року з 08.2023 року донька отримує допомогу сама на себе, за період з 01.08.2023 року по 31.08.2023 року виникла переплата в розмірі 3000 грн.

01.02.2024 року Департаментом соціального захисту населення Запорізької міської ради на адресу місця проживання відповідача направлено Повідомлення про припинення надання та повернення державної соціальної допомоги №04.01-06/637 з пропозицією повернути переплачену суму державної допомоги в розмірі 3000 грн. добровільно до 20.03.2024 року.

Відповідач суму державної допомоги в розмірі 3000 грн. у добровільному порядку не повернула.

Суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходить з наступного.

Відповідно ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно п.1 ч.1 ст.1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Таким чином, у ст.1215 ЦК України встановлено як загальне правило (поверненню не підлягає допомога, яка виплачена юридичною особою добровільно), так і виключення з нього - відсутність розрахункової помилки зі сторони платника та недобросовісність з боку набувача. Наявність хоча б однієї з таких підстав виключає можливість застосування загального правила.

Правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 753/15556/15-ц, Постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 607/4570/17-ц.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам визначає Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою КМУ від 20.03.2022 №332.

Облік внутрішньо переміщених осіб ведеться відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб».

Так, п.2 Порядку (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Російською Федерацією території України, а також території адміністративно-територіальних одиниць, де проводяться бойові дії та що визначені в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми єПідтримка, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 року № 204.

Згідно п.3 Порядку (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) допомога на проживання призначається автоматично без подання додаткового звернення внутрішньо переміщеним особам, які станом на 1 березня 2022 р. отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 505 Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. Виплата допомоги внутрішньо переміщеним особам за місяці, у яких вони отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, не здійснюється.

Відповідно абз.1-3 п.3 Порядку (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) допомога надається щомісячно з місяця звернення до квітня 2022 р. включно на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах: для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень; для інших осіб - 2000 гривень. Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням.

Пунктами 8, 9 Порядку визначено, що перевірка відомостей, зазначених внутрішньо переміщеною особою в заяві, проводиться органами соціального захисту населення, уповноваженою особою виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центру надання адміністративних послуг під час формування та подання заяви засобами Порталу Дія.

Список внутрішньо переміщених осіб, які звернулися щодо виплати допомоги на проживання, за формою згідно з додатком 2 формується органами соціального захисту населення та Мінцифри на підставі поданих заяв після проведення перевірки інформації та подається державному підприємству «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики».

Пунктом 11 Порядку передбачено, що у разі неправомірного або повторного отримання внутрішньо переміщеною особою допомоги на проживання за певний період суми виплаченої допомоги повертаються особою добровільно або за вимогою органу соціального захисту населення.

Враховуючи зазначені положення, грошова сума не підлягає поверненню, якщо особа, яка її сплатила, не доведе, що виплата була здійснена внаслідок рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у Постанові від 16.01.2019 року у справі № 753/15556/15, відповідно якого правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

ЦК України закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (ч.5 ст.12 ЦК України). Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в такій поведінці особи-носія такого права, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов`язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.

З`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані позивачем докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв`язку, проаналізувавши вимоги законодавства, суд вважає позовні вимоги Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Так, між сторонами виник спір щодо повернення надміру виплаченої відповідачу допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за серпень 2023 року у розмірі 3000 грн., яка, на думку позивача, була виплачена їй безпідставно, оскільки донька відповідача з серпня 2023 року самостійно отримує допомогу на себе.

Водночас, аналіз положень ст.1215 ЦК України дає підстави для висновку, що за загальним правилом безпідставно набута особою допомога не підлягає поверненню, натомість закон встановлює два виключення з цього правила: по-перше, якщо її виплата є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Таким чином, повернення надмірно виплаченої суми допомоги передбачає стягнення зазначеної суми у випадку, якщо є рахункова помилка позивача при виплаті допомоги та така надмірна сплата відбулась з вини набувача, а саме через зловживання, зокрема у випадку надання недостовірної інформації або взагалі ненадання відповідної інформації.

Отже, виходячи із характеру та суті даного спору, вимог діючого законодавства, суд вважає, що обов`язковому доказуванню під час розгляду даної справи підлягає факт рахункової помилки позивача при виплаті допомоги відповідачу та недобросовісності (зловживань) з його боку.

Матеріали справи не містять належних доказів наявності навмисного подання відповідачем недостовірних відомостей, що вплинули або могли вплинути на встановлення права на державну соціальну допомогу та на визначення її розміру, натомість, призначення, нарахування та виплата допомоги здійснювалась Управлінням соціального захисту населення за територіальністю фактичного проживання ОСОБА_1 з використанням дискреційних повноважень під час прийняття відповідного рішення.

Крім того, згідно вимог п.9 Порядку 332 подані заяви відповідача та її доньки мали бути перевірені позивачем перед здійсненням відповідних виплат, а згідно п.5 Порядку 509 з метою обліку внутрішньо переміщених осіб уповноважений орган веде Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб, держателем якої є Мінсоцполітики.

Суд вважає, що зловживанням або недобросовісністю з боку набувача соціальної допомоги в розумінні норм цивільного законодавства, зокрема, Порядку №332, є подання ним документів з явно неправильними відомостями, про які йому було достовірно відомо. При цьому, ані Порядок №332, ані Порядок №509 не містять вимоги щодо повідомлення отримувачем допомоги уповноваженому органу про зміну місця проживання за попереднім місцем проживання.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, вони не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 26.04.2018 року у справі «CAKAREVIC v. CROATIA» суд звертав увагу, що у випадку, коли компетентний орган приймає рішення на користь заявника та продовжує здійснювати відповідні платежі, заявник має законні підстави припускати, що отримані платежі є юридично правильними. Також ЄСПЛ підкреслював, що з урахуванням того, що сума, яку отримувала заявниця, була достатньо скромною і витрачена на задоволення основних життєвих потреб, вимога до заявниці про відшкодування суми допомоги, виплаченої помилково компетентним органом, становить надмірний індивідуальний тягар для неї і свідчить про порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії», у справі «Трґо проти Хорватії»).

Таким чином, підстав, передбачених ст.1215 ЦК України, для стягнення з відповідача на користь позивача надміру виплаченої допомоги за серпень 2023 року у розмірі 3000 грн., як безпідставно отриманої, суд не знаходить.

Відповідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 ст.8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В свою чергу, однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В Постановах Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Згідно ч.1 ст.76, ч.1 ст.77 та ст.80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частин 1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В силу вимог ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно підходу, зазначеного в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19).

Таким чином, всебічне дослідження усіх обставин справи та наданих доказів, дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню, як такий, що не підтверджений встановленими обставинами та наданими суду доказами.

Відповідно ст.264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує, у тому числі, і питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідно ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

В зв`язку з відмовою у задоволенні позову суд покладає судові витрати на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 141, 211, 247, 258-259, 264-265, 268, 280-283, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів надміру виплаченої державної допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Копію заочного рішення направити відповідачу рекомендованим листом із повідомленням не пізніше двох днів з дня його проголошення.

Суддя: С.М. Телегуз