Вирок № 135542665, 07.04.2026, Глобинський районний суд Полтавської області

Справа № 527/2810/25

провадження № 1-кп/527/60/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року м. Глобине

Глобинський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

в режимі відеоконференції прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції представника потерпілої ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Глобине обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025170500000637 від 11.04.2025 року по обвинуваченню:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця смт. Градизьк, Глобинського району, Полтавської області, військовослужбовця, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, -

ВСТАНОВИВ :

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 281 від 03.10.2024 старшого солдата ОСОБА_5 призначено на посаду кулеметника-розвідника 2 розвідувального відділення 2 розвідувального взводу розвідувальної роти.

11.04.2025 приблизно о 07 годині 50 хвилин, в світлий час доби, ОСОБА_5 , перебуваючи поза службою, керуючи на законних підставах технічно справним автомобілем марки ВАЗ 21074, номерний знак НОМЕР_2 , рухався по мокрому ґрунтовому покриттю по вулиці О. Білаша в смт. Градизьк Кременчуцького району Полтавської області, в напрямку від вулиці Вишнева до вулиці Хорольська.

В цей же час по мокрому асфальтобетонному покриттю по вул. Хорольська в напрямку від вул. Поштова до вул. Київська, керуючи автомобілем Dacia Sandero, державний номер НОМЕР_3 , рухався водій ОСОБА_7 , який перевозив в якості пасажира на задньому правому пасажирському сидінні ОСОБА_8 .

Під час руху у вказаному напрямку, в заданій дорожній обстановці, водій ОСОБА_5 , порушивши вимоги п. 16.11 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року, де вказано:

-п. 16.11 На перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху;

-при виїзді з другорядної дороги не надав перевагу у русі автомобілю Dacia Sandero державний номер НОМЕР_3 , та допустив зіткнення передньою чистиною автомобіля Dacia Sandero державний номер НОМЕР_3 з передньою лівою частиною автомобіля ВАЗ 21074 номерний знак НОМЕР_2 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого багатоуламкового перелому в\3 діафаза лівої великогомілкової кістки зі зміщенням уламків, закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, рани нижньої повіки правого ока і рваної рани правої гомілки, параорбітальної гематоми праворуч, субконьюктивального крововиливу справа, підшкірної гематоми лівої гомілки, саден обличчя і нижніх кінцівок, які за ступенем тяжкості відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Відповідно висновку судової автотехнічної експертизи № СЕ-19/117- 25/17412-ІТ від 14.08.2025 в умовах заданої події водій автомобіля марки ВАЗ- 21074 реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_5 мав технічну можливість попередити ДТП шляхом виконання вимог п. 16.11 Правил дорожнього руху, для чого у нього не було яких-небудь перешкод технічного характеру.

У заданій дорожній обстановці в діях водія автомобіля марки ВАЗ-21074 реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_5 вбачаються невідповідності з вимогами п. 16.11 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору знаходилися в причинному зв`язку з виникненням даної пригоди.

Таким чином, ОСОБА_5 обвинувачується в тому, що своїми діями, які виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, вчинив кримінальне правопорушення (злочин), передбачений ч. 1 ст. 286 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України визнав повністю та у повному обсязі визнав заявлені цивільні позови прокурором та потерпілою особою. Згідно ст.63 Конституції України відмовився давати показання у даному кримінальному провадженні.

Суд, на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються та обмежив дослідження доказів дослідженням матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого та стосуються речових доказів. Учасники судового провадження проти цього не заперечували. Суд з`ясував, що обвинувачений та інші учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин та немає сумнівів у добровільності їх позиції. Суд роз`яснив учасникам судового провадження, що у цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Оцінюючи у даному кримінальному провадженні кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд вважає, що стороною обвинувачення доведено вину ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України поза розумним сумнівом.

Таким чином, суд вважає, що вина ОСОБА_5 у порушенні ним правил безпеки дорожнього руху, як особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілій ОСОБА_8 середньої тяжкості тілесні ушкодження, встановлена і доведена, а його дії необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 286 КК України.

Згідно з вимогами ст.65 КК України при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Призначаючи покарання, суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами) враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також обставини злочину, тяжкість його наслідків, думку потерпілого.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено про те, що досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р. № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Обвинувачений ОСОБА_5 раніше не судимий, відомостей щодо притягнення його до адміністративної відповідальності суду не надано. ОСОБА_5 є військовослужбовцем, учасником бойових дій.

Як вбачається зі службової характеристики, за місцем служби ОСОБА_5 зарекомендував себе посередньо.

Згідно довідок лікарняних закладів, на обліку у лікарів нарколога та психіатра ОСОБА_5 не перебуває.

На підставі ст. 66 КК України обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_5 , в ході судового розгляду не встановлено.

Представник потерпілої особи в судовому засіданні вказала, що потерпіла ОСОБА_8 не наполягає на суворій мірі покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , однак прохає задовольнити її позов у повному обсязі.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару , а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Реалізуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, врахувавши все вищевикладене, в тому числі обставини злочину та його наслідки, думку потерпілої та представника потерпілої, суд дійшов висновку, що за вчинене кримінальне правопорушення обвинувачений ОСОБА_5 заслуговує покарання у виді штрафу, в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 286 КК України, у розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, яке буде необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів.

Підстав для застосування ст. 69 КК України не вбачається.

Враховуючи, що обвинувачений допустив грубе порушення Правил дорожнього руху, наслідки у виді спричинення потерпілій тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, суд вважає, що з урахуванням вимог ст.65 КК України, для попередження вчинення обвинуваченим аналогічних злочинів та для забезпечення виправлення обвинуваченого, до ОСОБА_5 необхідно застосувати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

Саме таке покарання в даному випадку буде співмірним діянню і характеристиці особи та відповідатиме меті покарання, передбаченій ст. 50 КК України.

Враховуючи встановлені обставини справи та наведені мотиви, суд вважає, що призначене покарання не містить ознак явно несправедливого, критерії якого визначені у постанові Верховного Суду від 01.11.2018 року по справі №524/5999/17.

Крім того, разом з обвинувальним актом до суду надійшов цивільний позов прокурора Полтавської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони центрального регіону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Національної служби здоров`я України, Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до обвинуваченого ОСОБА_5 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи внаслідок кримінального правопорушення в розмірі 50352,78 грн.

Розглядаючи цивільний позов прокурора суд дійшов наступного висновку.

Згідно ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні. Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд, в залежності від доведеності підстав і розміру позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України).

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Аналізуючи обставини справи та надані прокурором докази на підтвердження своїх вимог в частині матеріальної шкоди, суд приходить до висновку про необхідність їх задоволення.

Разом з цим, по кримінальному провадженню потерпілою ОСОБА_8 заявлений цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_5 , в якому вона просить стягнути з останнього на її користь завдану матеріальну шкоду у сумі 70915,70 грн., моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Завдану матеріальну шкоду обґрунтовує тим, що вона змушена була перебувати на стаціонарному лікуванні та потребувала тривалого лікування, в зв`язку з чим нею понесено значні затрати на дороговартісне лікування. Моральну шкоду потерпіла мотивує тим, що спричинення їй тілесних ушкоджень потягло за собою психологічний дискомфорт, вона знаходиться в стані морального пригнічення, зазнала душевних страждань. Вказане підтверджується наданими суду копіями чеків у підтвердження понесених витрат на лікування.

Заслухавши сторони кримінального провадження з підстав заявленого цивільного позову потерпілим, суд приходить до такого висновку.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала, якщо не доведе, що шкоду завдано не з її вини.

На підтвердження суми заподіяної матеріальної шкоди подано фіскальні чеки, які визнано та не оспорюється обвинуваченим. Отже, суд вважає доведеною суму заподіяння матеріальної шкоди, що становить 70915,70 грн., а тому вона підлягає стягненню за вироком суду.

Задовольняючи позов по відшкодуванню моральної шкоди, суд бере до уваги тяжкість заподіяних наслідків, глибину моральних та психічних страждань потерпілої, перенесення фізичного болю, вимушеність змін у звичному житті останньої.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в заявах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.95 р., суд визначає розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав потерпілий, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як роз`яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою.

Як роз`яснено в п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами від 25.05.2001 та від 27.02.2009), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у порушенні права власності та інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими та при настанні інших негативних явищ. При вирішені спору про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд погоджується з тим, що потерпілій дійсно спричинено моральну шкоду в результаті протиправних дій обвинуваченого, потерпіла зазнала больових та душевних страждань, пов`язаних з нанесенням тілесних ушкоджень, що призвело до змін в її житті.

Тому, виходячи з вимог ст.ст. 23, 1167 ЦК України, засад розумності, виваженості, справедливості та співмірності, а також з урахуванням позиції відповідача, що визнав позовну заяву потерпілої, характеру немайнових витрат і їх тривалості, суд вважає, що заявлений потерпілою розмір моральної шкоди у сумі 50000,00 грн. підлягає до задоволення, зважаючи, що відшкодування шкоди в такому розмірі відповідає суті позовних вимог, конкретних обставин справи та характеру вчиненого злочину обвинуваченим ОСОБА_5 .

Також підлягає до задоволення стягнення витрат на правничу допомогу у сумі 15000 грн., що підтверджені належним чином.

Суд вважає за необхідне у відповідності до вимог ч.4 ст.174 КПК України скасувати арешти майна, накладені ухвалами слідчого судді Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 15.04.2025 року на автомобіль марки «ВАЗ 21074», номерний знак НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_5 та на автомобіль марки «Dacia Sandero», державний номер НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_7 .

Питання про речові докази суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.

Запобіжний захід до обвинуваченого ОСОБА_5 не застосовувався.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 124 КПК України з обвинуваченого ОСОБА_5

на користь держави слід стягнути витрати на залучення експерта у розмірі 8914,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.349, 368-371, 373-374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51000 (п`ятдесят одна тисяча) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

Підстав для обрання ОСОБА_5 запобіжного заходу, до набрання вироком законної сиди, суд не вбачає.

Цивільний позов Полтавської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони центрального регіону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Національної служби здоров`я України, Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до обвинуваченого ОСОБА_5 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи внаслідок кримінального правопорушення - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до державного та місцевого бюджетів України витрати на лікування потерпілої від кримінального правопорушення ОСОБА_8 у сумі 50352,78 грн.: в тому числі кошти Національної служби здоров`я України 25209,00 грн., які перерахувати на номер рахунку: UA10899998031302011500001676; код отримувача 37959255, ГУК у Полтавській обл/тг м.Кременчук/24060300 та кошти місцевого бюджету 25143,78 грн., які перерахувати на номер рахунку: UA378999980314030544000016706; код отримувача 37959255, ГУК у Полтавській обл/тг м.Кременчук/24060300.

Цивільний позов ОСОБА_8 до обвинуваченого ОСОБА_5 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 70915,70 грн. матеріальної шкоди та 50000 грн. моральної шкоди, 15000 грн. витрат на правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави вартість понесених витрат на проведення експертиз у сумі 8914,00 грн.

Арешти, накладені на підставі ухвали слідчого судді Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 15.04.2025 року на автомобіль марки «ВАЗ 21074», номерний знак НОМЕР_2 та на автомобіль марки «Dacia Sandero», державний номер НОМЕР_3 скасувати.

Речові докази:

-автомобіль марки «ВАЗ 21074», номерний знак НОМЕР_2 повернути власнику ОСОБА_5 ;

-автомобіль марки «Dacia Sandero», державний номер НОМЕР_3 повернути власникуОСОБА_7 .

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст.394 КПК України, до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1