Рішення № 135540410, 08.04.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2026 р. справа № 300/2951/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі, також позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Крупей Станіслав Євгенійович (надалі, також представник позивача), звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства освіти і науки України (надалі, також відповідач, МОН), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України, яка полягає у невжитті заходів по виправленню відомостей, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, про порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України "Про освіту", ОСОБА_1 у зв`язку з навчанням на денній формі, за освітнім рівнем бакалавр, спеціальність 026 Сценічне мовлення, у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника;

зобов`язати Міністерство освіти і науки України вжити заходів щодо внесення до Єдиної державної електронної бази з питань освіти відомостей про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України "Про освіту", ОСОБА_1 у зв`язку з навчанням на денній формі, за освітнім рівнем бакалавр, спеціальність 026 Сценічне мовлення, у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач станом на зараз здобуває освіту у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника за освітньо-професійним ступенем "бакалавр". Позивач зазначає, що він здобув повну загальну середню освіту у Яремчанській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 1 Яремчанської міської ради Івано-Франківської області 24.06.2017 року. Раніше позивач здобував освіту у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника на освітньо-кваліфікаційному рівні бакалавра, однак був відрахований із нього 31.01.2018 року за академічну неуспішність. Таким чином, оскільки позивачем не було отримано диплома бакалавра, то навчаючись на освітньо-професійному ступені бакалавра він здобуває послідовний рівень вищої освіти, відповідно до вимог статті 10 Закону України "Про освіту". З огляду на це просить позов задовольнити (а.с. 1-8).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 10-11).

13.05.2025 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від позивача надійшов друкований примірник позовної заяви із додатками (а.с. 15-53).

23.06.2025 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач зазначає, що вища освіта, відповідно до вимог Закону України "Про освіту" визначається як сукупність умінь, знань та навичок, способів мислення, професійних, світоглядних та громадських якостей, морально-етичних цінностей та інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти у певній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, які за своєю складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти. Отже, після першого зарахування на навчання для здобуття відповідного рівня освіти, особі, яка таки приступила до навчання і отримувала відповідні освітні послуги, передбачається що вона формувала відповідні знання, уміння і навички за певним рівнем освіти. Таким чином повторне зарахування на такий самий освітній рівень означатиме, що особа повторно формуватиме відповідні знання, вміння та компетентності, що в контексті послідовності здобуття освіти свідчитиме про непослідовне здобуття вищої освіти. Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 здобував освіту за освітньо-професійним ступенем бакалавра, а тому здобуття позивачем освіти за освітнім рівнем бакалавра у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника суперечить статті 10 Закону України "Про освіту" та є непослідовним здобуттям вищої освіти в розумінні даного Закону. З огляду на це, у задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі (а.с. 54-71).

Також у даному відзиві відповідачем заявлено клопотання про поновлення строку його подання до суду (зворотна сторона а.с. 62).

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відзиві відповідач вказує, що строк подання ним відзиву пропущено у зв`язку з великим навантаженням та відсутністю можливості своєчасно розглядати всю вхідну кореспонденцію. З огляду на це, просить прийняти відзив на позовну заяву до розгляду.

Суд зауважує, що відповідачем пропущено строк на подання відзиву на позовну заяву більше ніж на 1 місяць.

Однак, беручи до уваги зовнішні обставини, зокрема воєнний стан, безпекову ситуацію в місці розташування відповідача та значний обсяг навантаження, суд вважає за необхідне прийняти відзив до матеріалів справи та розглядати справу з урахуванням поданого відповідачем відзиву.

26.06.2025 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив. У своїй відповіді на відзив, позивач заперечив проти аргументів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву. Також позивачем заявлено клопотання про відмову в задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву (а.с. 72-76).

08.12.2025 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення по справі, в яких зазначено судову практику на підтвердження доводів позивача (а.с. 77-80).

На виконання вимог підпункту 2.3.44 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11.11.2024 № 39 у зв`язку з відстороненням від здійснення правосуддя судді ОСОБА_2 відповідно до наказу голови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 № 27-ОС, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 300/2951/25 (а.с. 81).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2026 справу № 300/2951/25 передано на розгляд головуючому судді Главачу І.А. (а.с. 82).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 адміністративну справу № 300/2951/25 прийнято до провадження судді Главача І.А. (а.с. 83-84).

06.04.2026 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про компенсацію судових витрат, до якої позивачем долучено акт приймання-передачі виконаних робіт (а.с. 86-88).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

01.09.2017 ОСОБА_1 було зараховано до Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника на освітньо-професійний ступінь "бакалавр" на заочну форму навчання.

31.01.2018 ОСОБА_1 був відрахований із Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Диплом бакалавра ним отримано не було.

01.09.2023 ОСОБА_1 було зараховано до Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника на освітньо-професійний ступінь "бакалавр" за спеціальністю 026 "Сценічне мистецтво" на денну форму навчання, що підтверджується довідкою про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 10864 від 05.06.2024 та довідкою, виданою Прикарпатським національним університетом імені Василя Стефаника № 06-04/09-13/181 від 20.09.2024 (а.с. 28-29).

05.06.2024 ОСОБА_1 отримано довідку про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 10864, в якій у графі на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" зазначено "Ні, порушує" (а.с. 28).

За даною довідкою про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 10864 від 05.06.2024 в таблиці "Інформація про документи про освіту" зазначено про наявність свідоцтва про базову загальну середню освіту серії НОМЕР_1 , отриманого 10.06.2015 у Яремчанській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 1 Яремчанської міської ради Івано-Франківської області та атестату про повну загальну середню освіту серії НОМЕР_2 , отриманого 24.06.2017 у Яремчанській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 1 Яремчанської міської ради Івано-Франківської області (а.с. 28).

11.03.2025 представником позивача було подано до відповідача адвокатський запит про надання інформації щодо послідовності здобуття ОСОБА_1 вищої освіти та причин відображення в довідці про здобувача освіти інформації про порушення позивачем порядку здобуття вищої освіти (а.с. 16-17).

Міністерство освіти і науки України у відповідь на вказаний запит направило представнику позивача лист № 3/2273-25 від 13.03.2025, в якому зазначило, що позивачем здобувалася вища освіта за освітнім ступенем бакалавра, а тому, оскільки позивач повторно вступив до закладу вищої освіти для здобуття того самого ступеня освіти, на якому він здобував освіту раніше, то відповідно ОСОБА_1 порушує порядок здобуття вищої освіти (а.с. 24-26).

17.03.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо послідовності здобуття ним вищої освіти та внесення змін до ЄДЕБО про відсутність порушення послідовності здобуття освіти позивачем (а.с. 45-47). Дана заява була вручена представнику відповідача 20.03.2025. що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення № 0350300483521 (а.с. 42).

Аналогічна за змістом заява була подана до Державного підприємства "Інфоресурс" (а.с. 39-41). Дана заява була вручена представнику Державного підприємства "Інфоресурс" 20.03.2025. що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення № 7601800668068 (а.с. 36).

Однак відповіді на дані запити від відповідача та Державного підприємства "Інфоресурс" позивачу не надійшли.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, з метою зобов`язання внести зміни до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 53 Конституції України, кожен має право на освіту.

Відповідно до частини 4 статті 53 Конституції України, громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (строк дії воєнного стану в Україні продовжено надалі іншими Указами до сьогоднішнього дня).

Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженого Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом (строк проведення загальної мобілізації продовжено надалі іншими Указами до сьогоднішнього дня).

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначені Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (надалі, також Закон № 3543-XII), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 23 Закону № 3543-XII призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджений Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (надалі, також Порядок № 560).

Додатком 5 до Порядку № 560 затверджений перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Вказаним переліком передбачено, що документами, що підтверджують право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторантів та осіб, зарахованих на навчання до інтернатури, є довідка про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, або довідка закладу освіти про зарахування на навчання до інтернатури та довідка закладу охорони здоров`я про місце роботи на посаді лікаря-інтерна.

Додатком 9 до Порядку № 560 затверджена форма довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти.

Отже, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації мають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту".

При цьому, документом, що підтверджує право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", є довідка про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти.

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регулює та визначає Закон України № 2145-VIII від 05.09.2017 року "Про освіту" (надалі, також Закон № 2145-VIII).

Відповідно до пункту 23 частини 1 статті 1 Закону № 2145-VIII, рівень освіти завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.

Частиною 2 статті 10 Закону № 2145-VIII передбачено такі рівні освіти: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; професійна освіта; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.

Відповідно до статті 15 Закону № 2145-VIII професійна освіта здобувається на основі базової або повної загальної середньої освіти. Здобуття професійної освіти на основі базової середньої освіти здійснюється з одночасним здобуттям профільної середньої освіти та отриманням відповідного документа про повну загальну середню освіту.

Відповідно до статті 16 Закону № 2145-VIII, фахова передвища освіта спрямована на формування та розвиток освітньої кваліфікації, що підтверджує здатність особи до виконання типових спеціалізованих завдань у певній галузі професійної діяльності, пов`язаних з виконанням виробничих завдань підвищеної складності та/або здійсненням обмежених управлінських функцій, що характеризуються певною невизначеністю умов та потребують застосування положень і методів відповідної науки, і завершується здобуттям відповідної освітньої та/або професійної кваліфікації.

Відповідно до статті 17 Закону № 2145-VIII метою вищої освіти є здобуття особою високого рівня наукових та/або творчих мистецьких, професійних і загальних компетентностей, необхідних для діяльності за певною спеціальністю чи в певній галузі знань.

Вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти.

Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.

За приписами статті 40 Закону № 2145-VIII після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту. Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб`єктами освітньої діяльності. Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до Єдиного державного реєстру документів про освіту в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях встановлює та створює Закон України № 1556-VII від 01.07.2014 року "Про вищу освіту" (надалі, також Закон № 1556-VII).

Згідно із частинами 1, 2, 5 статті 5 Закону України "Про вищу освіту" від 01.07.2014 № 1556-VII, норми якого суд застосовує, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.

Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв`язування складних спеціалізованих задач у певній галузі професійної діяльності.

Другий (магістерський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв`язування задач дослідницького та/або інноваційного характеру у певній галузі професійної діяльності.

Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва.

Частиною 4 даної статті передбачено, що бакалавр це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня бакалавра на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти. Особа має право здобувати ступінь бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.

Статтею 7 Закону № 1556-VII встановлено, що документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію. Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва.

Інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.

Аналіз наведених вище норм права дає суду підстави для висновку про те, що фізична особа вважається такою, що здобула певний рівень освіти та набула знань і навичок, які відповідають такому рівню, у разі завершення нею навчання за відповідною освітньо-кваліфікаційною програмою, виконання відповідної освітньої програми необхідного обсягу та проходження атестації. Основним критерієм є завершеність попереднього етапу навчання та здобуття певного рівня освіти, що, своєю чергою, має підтверджуватися відповідним документом про освіту.

Зі змісту Довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 10864 від 05.06.2024, суд встановив, що ОСОБА_1 з 01.09.2023 та станом на день розгляду справи, навчається на денній формі навчання у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника на освітньо-професійному ступені "бакалавр" за спеціальністю 026 "Сценічне мистецтво" (а.с. 28).

Як встановлено судом раніше, позивач завершив навчання у Яремчанській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 1 Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, та отримав атестат про повну загальну середню освіту, інформація про що міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти (а.с. 28).

Виходячи із вищезазначених норм права, позивач отримав свідоцтво про отримання повної загальної середньої освіти за рівнем освіти, який відповідно до частини 2 статті 10 Закону № 2145-VIII належить до рівня середньої освіти. Натомість навчання позивача на освітньо-професійному ступені бакалавра є навчанням за рівнем вищої освіти, який є вищим рівнем освіти, ніж рівень середньої освіти.

Крім того, з сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 з 01.09.2017 розпочав навчання у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника на освітньо-професійному ступені "бакалавр", однак позивач не завершив навчання за даним освітньо-професійним ступенем і 31.01.2018 був відрахований із Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Диплом бакалавра ним отримано не було.

Разом з тим, повторне зарахування позивача не означатиме, що особа знову формуватиме такі знання, уміння, навички та загальні компетентності на тому самому рівні освіти, оскільки як уже зазначалося судом, факт здобуття знань і навичок за відповідним освітньо-професійним ступенем освіти має підтверджуватися відповідним документом про освіту, наявність якого не підтверджується матеріалами справи.

Відповідачем не надано суду доказів того, що позивач отримав диплом за освітньо-професійним ступенем бакалавра. Відповідна інформація у Єдиній державній електронній базі з питань освіти також відсутня.

Таким чином, суд зауважує, що навчання ОСОБА_1 у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника не може свідчити про порушення послідовності здобуття ним освіти, оскільки стаття 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачає саме попереднє здобуття освіти, а не навчання протягом певного періоду.

Відсутність диплома бакалавра безпосередньо підтверджується довідкою про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 10864 від 05.06.2024 в якій в таблиці "Інформація про документи про освіту" зазначено про наявність свідоцтва про базову загальну середню освіту серії НОМЕР_1 , отриманого 10.06.2015 у Яремчанській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 1 Яремчанської міської ради Івано-Франківської області та атестату про повну загальну середню освіту серії НОМЕР_2 , отриманого 24.06.2017 у Яремчанській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 1 Яремчанської міської ради Івано-Франківської області (а.с. 28).

Суд враховує, що незавершене здобуття освіти за рівнем "бакалавр" свідчить про відсутність у ОСОБА_1 іншого рівня освіти, ніж повна загальна середня освіта, яка здобута ним у 2017 році.

Пунктом 1 частини 3 статті 23 Закону № 3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до пункту 1 частини третьої цієї статті призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

Словосполучення у цій нормі "здобутий рівень освіти" вказує на факт завершеності процесу здобуття освіти. При цьому, Закон № 2145-VIII, Закон № 2984-ІІІ, Закон № 2745-VIII та Закон № 1556-VII чітко визначають, що здобуття рівня освіти підтверджується отриманням відповідного документа.

Отже, законодавець використовує термін "здобутий" для позначення завершеного і офіційно підтвердженого рівня освіти.

Покликання відповідача на алгоритм визначення послідовності здобуття освіти, який встановлений за дорученням Міністра освіти і науки України від 31.05.2024 № 1/34-Д-24, як на належне джерело правового регулювання цих правовідносин, суд до уваги не бере, оскільки листи це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не можуть містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Норми права мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого на це суб`єкта нормотворення, погодженого із заінтересованими органами та зареєстрованого Мін`юстом у порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів.

Відтак, суд дійшов висновку, що зазначення у Довідці від 05.06.2024 № 10864 про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо ОСОБА_1 , відомостей про те, що поточне здобуття освіти порушує послідовність, визначену частиною 2 статті 10 Закону України "Про освіту", є протиправним.

Стосовно доводів відповідача про те, що уповноваженим суб`єктом на внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО є суб`єкти освітньої діяльності, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 8 Закону № 1556-VII, засади функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти визначаються законодавством.

Інформація про здобувачів освіти та працівників закладів вищої освіти, що міститься у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, надається безоплатно центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, для використання у статистичних цілях.

Статтею 74 Закону № 2145-VIII встановлено, що у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система Єдина державна електронна база з питань освіти.

Електронна база містить такі складові: Реєстр суб`єктів освітньої діяльності, Реєстр здобувачів освіти, Реєстр документів про освіту, Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, Реєстр студентських (учнівських) квитків, Реєстр педагогічних, науково-педагогічних працівників, Реєстр сертифікатів педагогічних працівників (надалі по тексту також публічні електронні реєстри у сфері освіти).

Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 5 статті 74 Закону України "Про освіту" держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов`язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових.

Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом.

Міністерство освіти і науки на виконання статті 74 Закону України "Про освіту", з метою визначення порядку функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти, наказом від 08.06.2016 за № 620 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 05.10.2018 за № 1132/32584) затвердило Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти (надалі по тексту також Положення № 620).

Згідно з пунктом 5 розділу І Положення № 620, власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором державне підприємство "Інфоресурс", що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО.

Розпорядник ЄДЕБО є володільцем інформації, що міститься в ЄДЕБО.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІІ Положення № 620 інформація вноситься до ЄДЕБО за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення ЄДЕБО або спеціалізованого програмного забезпечення, що використовується уповноваженими суб`єктами, узгодженого з технічним адміністратором ЄДЕБО.

Відповідно до пункту 1 розділу ІV Положення № 620, розпорядник ЄДЕБО:

1) вживає організаційних заходів, пов`язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО;

2) здійснює контроль за забезпеченням захисту інформації в ЄДЕБО згідно із законодавством;

3) використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством;

4) вносить до ЄДЕБО інформацію щодо:

ліцензування (рішення про видачу, анулювання ліцензій на провадження освітньої діяльності, звуження, розширення освітньої діяльності) суб`єктів освітньої діяльності відповідно до ліцензійних умов на провадження освітньої діяльності;

результатів перевірок, ініційованих розпорядником ЄДЕБО, щодо дотримання суб`єктами освітньої діяльності ліцензіатами ліцензійних умов на провадження освітньої діяльності;

акредитації спеціальностей, напрямів підготовки у закладах освіти, освітньо-професійних програм, за якими здійснюється підготовка здобувачів освітньо-кваліфікаційного рівня "молодший спеціаліст", а також освітньо-професійних програм у сфері фахової передвищої освіти (до затвердження положення про акредитацію освітньо-професійних програм у сфері фахової передвищої освіти);

іншу інформацію, визначену законодавством;

5) забезпечує верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначеної підпунктами 1, 2 пункту 8, абзацами п`ятим сьомим підпункту 1 та підпунктом 4 пункту 9 розділу III цього Положення, що підтверджується накладенням кваліфікованого електронного підпису;

6) встановлює вимоги до апаратного та програмного забезпечення ЄДЕБО;

7) визначає: перелік інформації, доступ до якої надається уповноваженим суб`єктам; вартість послуг з організації та підтримання доступу до ЄДЕБО, а також інших послуг, пов`язаних з ЄДЕБО та її реєстрами, що надаються технічним адміністратором ЄДЕБО.

Отже, за змістом вказаних вище норм законодавства, Міністерство освіти і науки України, як володілець інформації, що міститься в ЄДЕБО та розпорядник ЄДЕБО, є відповідальною особою за організаційне забезпечення ЄДЕБО та встановлення вимог апаратного та програмного забезпечення ЄДЕБО, а також за внесення до ЄДЕБО інформації, визначеної законом.

При цьому, є безпідставними посилання відповідачів про те, що вся інформація вноситься навчальними закладами, оскільки у спірному випадку ОСОБА_1 не заперечується правильність внесення інформації щодо здобуття освіти позивачем, а ставиться під сумнів правомірність здійснення заповнення інформації у довідці, стосовно того, порушує чи не порушує на підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти послідовності, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України "Про освіту", яка здійснюється в ЄДЕБО автоматично згідно з алгоритмом, визначеним Міністерством освіти і науки України, який описано у листі від 03.06.2024 за № 1/9758-24. У той час, як вищий навчальний заклад не уповноважений на внесення змін в ЄДЕБО в частині послідовності здобуття освіти.

Суд звертає увагу, що відповідачем не було вчинено дій щодо внесення змін до ЄДЕБО про відсутність порушення здобуття позивачем послідовності здобуття освіти, у зв`язку з чим відповідачем допущено протиправну бездіяльність.

Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Разом з цим суд зауважує, що у відповідача була наявна інформація про те, які рівні освіти є здобутими позивачем. Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача вчинити відповідні дії, передбачені чинним законодавством, то з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України, щодо невнесення змін до відомостей, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, про порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України "Про освіту" ОСОБА_1 , який навчається у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника на освітньо-професійному ступені "бакалавр" за спеціальністю 026 "Сценічне мистецтво" на денній формі навчання та зобов`язати Міністерство освіти і науки України вчинити дії щодо внесення змін в Єдиній державної електронній базі з питань освіти, а саме: виключити інформацію про порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України "Про освіту" шляхом заміни запису "Ні, порушує" на запис "Так, не порушує" при формуванні довідки здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про повне обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню повністю.

Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною другою статті 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.

Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн згідно квитанції до платіжної інструкції № 1952-6523-5824-2912 від 29.04.2025 (а.с. 53).

Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки підлягає стягненню сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн, відповідно до розміру задоволених позовних вимог.

Також позивачем у позовній заяві заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Судом встановлено, що клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу заявлено позивачем у позовній заяві, а отже таку вимогу подано з дотриманням строків, передбачених частиною 7 статті 139 КАС України.

Розглянувши вказану вимогу позивача, суд зазначає наступне.

Так, положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно положень частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень пунктів 1, 5 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частин 3-4 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З аналізу положень статті 134 КАС України встановлено, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частинами 6, 7 статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, до матеріалів справи позивачем для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано наступні копії документів: договір про надання правової допомоги № 8 від 17.03.2025 року, додаткову угоду від 17.03.2025 до договору про надання правової допомоги № 8 від 17.03.2025 року, рахунок № 2025030021 від 21.03.2025, акт здачі-приймання до договору про надання правової допомоги № 8 від 17.03.2025 року та квитанція до платіжної інструкції № 1.109281179.1 від 24.03.2025 (а.с. 19-20, 30-35, 87).

Відповідно до положень договору про надання правової допомоги № 8 від 17.03.2025 року, ОСОБА_1 та адвокатське бюро "Крупей та партнери" уклали цей договір про надання правової допомоги щодо з`ясування обставин щодо некоректних даних в Довідці здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти та оскарження дій Міністерства освіти і науки України в разі відмови внести зміни до відповідної довідки. За змістом пункту 3.1 даного договору, розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану в межах договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін (а.с. 30-33).

За змістом пункту 2 додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги № 8 від 17.03.2025 року, сторони уклали додаткову угоду про те, що розмір гонорару становить 25000 грн, з яких 10000 грн це підготовка до розгляду справи, 5000 це 2 адвокатські запити, 10000 грн це підготовка позовної заяви та відповіді на відзив. Відповідно до пункту 8.1 додаткової угоди, правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується сторонами. Пунктом 3.1 додаткової угоди визначено, що оплата послуг за додатковою угодою здійснюється в порядку оплати 100% вартості гонорару (а.с. 34-35).

Згідно акту приймання-передачі до Договору про надання правничої допомоги № 8 від 17.03.2025, адвокатське бюро "Крупей та партнери" в особі керуючого Крупея С.Д. з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої строни, склали цей Акт про надання правничої допомоги за такими послугами:

1. Підготовка до розгляду справи, кількість 1 шт, вартість 10000,00 грн;

2. Адвокатські запити, кількість 1 шт, вартість 5000,00 грн;

3. Підготовка позовної заяви та відповіді на відзив, кількість 1 шт, вартість 10000,00 грн.

Загальна вартість наданих послуг становить 25000 гривень (а.с. 87).

Також до документів, що підтверджують понесення позивачем витрат на правову допомогу додано квитанцію до платіжної інструкції № 1.109281179.1 від 24.03.2025, відповідно до змісту якої від ОСОБА_1 на банківський рахунок адвокатського бюро "Крупей та партнери" перераховано грошові кошти в сумі 25000,00 грн. Призначення платежу 2025030021 оплата за договором № 8 від 17.03.2025 (а.с. 20).

Заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу від відповідача не надійшло.

Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 640/16093/21 вказав, що в будь-якому випадку, суд зобов`язаний перевірити докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартість, з огляду на положення частини четвертої статті 134 КАС України, згідно з якою для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи (частина п`ята статті 134 КАС України).

Частиною 9 статті 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених вище норм права дає підстави вважати, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів.

Крім того, відповідно до частин 2, 3 статті 30 Закону № 5076-VI порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Вказана правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

При вирішенні питання стосовно розподілу витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвоката, суд враховує те, що розгляд цієї справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи. Представник позивача, адвокат Крупей С.Є. в межах даної справи здійснював подання позовної заяви та відповіді на відзив.

Водночас, положеннями додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги № 8 від 17.03.2025 та акту приймання-передачі до вказаного договору правничої допомоги передбачено надання адвокатом позивачу послуг щодо підготовки до розгляду справи на загальну вартість 10000,00 грн. Суд звертає увагу позивача, що жодним з наданих документів не конкретизовано, що стосується даного пункту витрат та які саме дії вчинено адвокатом в межах підготовки справи до розгляду. Таким чином, в суду відсутні підстави для висновку про належність підтвердження витрат на підготовку до розгляду справи без належної конкретизації змісту та обсягу наданої послуги. Крім того, суд звертає увагу, що положеннями пункту 2 додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги № 8 від 17.03.2025 передбачено подання адвокатом в інтересах клієнта 2 адвокатських запитів, загальна вартість даних дій визначена в розмірі 5000,00 грн. Суд звертає увагу позивача, що матеріалами справи підтверджено подання адвокатом Крупеєм С.Є. в інтересах позивача адвокатського запиту № 154 від 11.03.2025. Водночас, в матеріалах справи відсутні докази подання другого адвокатського запиту, вартість подання якого включена до додаткової угоди до договору та акту приймання-передачі. Висновок про включення такого запиту до акту приймання-передачі суд робить з формулювання "Подання адвокатських запитів", що передбачає подання більше ніж одного адвокатського запиту. Беручи до уваги те, що додатковою угодою загальна вартість подання адвокатських запитів визначена в сумі 5000,00 грн за 2 адвокатські запити, то суд робить висновок про те, що вартість одного адвокатського запиту буде дорівнювати 2500,00 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено понесення позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 12500,00 грн.

Зважаючи на відсутність заперечень відповідача, беручи до уваги положення частини 6 КАС України, суд робить висновок про те, що обґрунтованими є заявлені представником позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 12500,00 грн.

Суд відмічає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014, заява № 19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення заяви представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а саме на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу адвоката в сумі 12500,00 грн.

Інші витрати, питання про розподіл яких може бути вирішено судом, відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України, щодо невнесення змін до відомостей, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, про порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України "Про освіту" ОСОБА_1 , який навчається у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника на освітньо-професійному ступені "бакалавр" за спеціальністю 026 "Сценічне мистецтво" на денній формі навчання.

Зобов`язати Міністерство освіти і науки України вчинити дії щодо внесення змін в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, а саме: виключити інформацію про порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти визначеної статтею 10 Закону України "Про освіту" шляхом заміни запису "Ні, порушує" на запис "Так, не порушує" при формуванні довідки здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, який навчається у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника на освітньо-професійному ступені "бакалавр" за спеціальністю 026 "Сценічне мистецтво" на денній формі навчання.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України (код ЄДРПОУ 38621185, просп. Берестейський, буд. 10, м. Київ, 01135) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України (код ЄДРПОУ 38621185, просп. Берестейський, буд. 10, м. Київ, 01135) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12500 (дванадцять тисяч п`ятсот) гривень 00 (нуль) копійок.

Копію рішення надіслати представнику позивача та відповідачу через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 );

відповідач Міністерство освіти і науки України (код ЄДРПОУ 38621185, просп. Берестейський, буд. 10, м. Київ, 01135).

Суддя Главач І.А.