Рішення № 135532243, 08.04.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 175/19491/25

Провадження № 2/202/2444/2026

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

8 квітня 2026 року Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі: головуючого судді Бєльченко Л.А., за участю секретаря судового засідання Агабалаєвої М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в місті Дніпрі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

14.06.2025 до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ТОВ «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17.12.2025 року позовну заяву ТОВ «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості передано за підсудністю до Індустріального районного суду міста Дніпра.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2026 року визначено суддю Бєльченко Л.А. для розгляду даної справи.

Ухвалою судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 21.01.2026 року прийнято позовну заяву ТОВ «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено цивільну справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.

В обгрунтування позову представником ТОВ «Він Фінанс» зазначено, що 18.03.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №109941 в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до індивідуальної частини договору №109941 про надання фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна» надало відповідачу позику в сумі 7 000,00 грн. Таким чином, ТОВ «Авентус Україна» виконало умови договору про надання фінансового кредиту №109941 від 18.03.2018 року та перерахувало на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 7 000,00 грн., а відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повернення суми позики, сплати пені і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед правонаступником первісного кредитора ТОВ «Він Фінанс».

12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс») укладено договір факторингу №1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами.

В п.2.2 договору факторингу №1 від 12.04.2018 року, окрім іншого, зазначено, що у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не замінює попередній.

15.08.2018 року укладено додаткову угоду №4 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги №5 від 15.08.2018 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту №109941 від 18.03.2018 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс»).

Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення договору відступлення права вимоги №1 від 12.04.2018, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 17 126,00 грн., з котрих: 3800,00 грн. - сума основного боргу; 2052,00 грн. - сума боргу за процентами; 10374,00 грн. - сума боргу за пенею та штрафами.

Відповідно до умов договору про надання фінансового кредиту позичальник погоджується, що кредитор має право передати персональні дані клієнта третім особам для захисту своїх законних прав та інтересів, стягнення заборгованості за договором, договірної неустойки, збитків та інших засобів правового захисту.

25.07.2024 року відповідно протоколу загальних зборів №1706, ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» перейменовано на ТОВ «Він Фінанс». Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання протоколу загальних зборів №1706 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів товариства.

Представник позивача зазначає, що позивач має право на стягнення відсотків, визначених ст.625 ЦПК України. На підставі розрахунку, наданого позивачем, інфляційні витрати за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 року становлять 3 744,85 грн., 3% річних за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 року - 1 542,75 грн.

З урахуванням наведеного, представник позивача просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Він Фінанс» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №109941 від 18.03.2018 року в розмірі 22 413,60 грн., з котрих: 3800,00 грн. - сума основного боргу; 2052,00 грн. - сума боргу за процентами; 10374,00 грн. - сума боргу за пенею та штрафами; 3 744,85 грн. сума інфляційних втрат за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 року; 1 542,75 грн. - 3% річних за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 року, сплачений позивачем судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позовній заяві просив провести розгляд справи за відсутності представника позивача.

Відповідач в судове засідання не з`явився. Через систему «Електронний суд» подав відзив, в котрому просив застосувати наслідки спливу позовної давності, відмовити у задоволенні позову ТОВ «Він Фінанс» до нього у повному обсязі з таких підстав.

Як зазначає відповідач у відзиві, позивач зобов`язаний довести: факт укладення кредитного договору саме з ним, відповідапчем; факт отримання ним грошових коштів; належність і правильність розрахунку заборгованості; правомірність нарахування відсотків, пені та штрафів; належний та безперервний перехід права вимоги до ТОВ «Він Фінанс». Проте позивачем не доведені вказані факти.

З матеріалів позову вбачається, що кредитний договір укладений у 2018 році, а позов поданий у 2025 році, тобто з пропуском строку позовної давності. Посилання позивача на карантин та воєнний стан не є безумовною підставою для поновлення строку та не звільняє позивача від обов`язку довести неможливість звернення до суду в межах встановленого законом строку. У зв`язку з цим, відповідач заявляє про застосування наслідків спливу позовної давності.

Зазначає, що відповідно до ст. 512516 ЦК України, заміна кредитора допускається, однак новий кредитор зобов`язаний довести: включення саме договору № 109941 до реєстрів відступлення; повний та безперервний ланцюг переходу права вимоги; відповідність суми вимог умовам первісного зобов`язання. Надання загальних договорів факторингу без належних витягів з реєстрів боржників, на думку відповідача, не підтверджує належність позивача як кредитора.

На думку відповідача, розрахунок заборгованості є спірним та неперевірним. Крім того, позивач заявляє про стягнення з нього пені та штрафів, однак позивачем не надано детального розрахунку; не зазначено періоди, ставки та підстави нарахування; відсутня можливість перевірки правомірності заявленої суми. Наданий позивачем розрахунок не відповідає вимогам належності та допустимості доказів у відповідності до вимог ст.ст. 7678 ЦПК України. Інфляційні втрати розраховані шляхом застосування загального коефіцієнта з посиланням на онлайн-калькулятор. Водночас, позивач не надав помісячного розрахунку з посиланням на офіційні індекси інфляції, що унеможливлює перевірку правильності заявленої суми. Хоча позивач формально розбив 3% річних за періодами, правильність їх нарахування напряму залежить від наявності дійсного та неприпиненого зобов`язання, що є спірним з огляду на пропуск позовної давності.

Суд, з`ясувавши всі обставини справи і перевіривши їх доказами, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

На підтвердження права вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Договором №109941 про надання фінансового кредиту від 18.03.2018 року в якості додатків до позовної заяви позивачем долучено наступні документи: індивідуальну частину договору №29094 про надання фінансового кредиту від 13.11.2017 року; графік розрахунків до договору про надання фінансового кредиту від 13.11.2017 року; індивідуальну частину договору №64625 про надання фінансового кредиту від 21.01.2018 року; графік розрахунків до договору про надання фінансового кредиту від 21.01.2018 року; індивідуальну частину договору №69425 про надання фінансового кредиту від 29.01.2018 року; графік розрахунків до договору про надання фінансового кредиту від 29.01.2018 року; індивідуальну частину договору №108856 про надання фінансового кредиту від 21.03.2018 року; графік розрахунків до договору про надання фінансового кредиту від 21.03.2018 року; індивідуальну частину договору №109975 про надання фінансового кредиту від 22.03.2018 року; графік розрахунків до договору про надання фінансового кредиту від 22.03.2018 року; індивідуальну частину договору №129873 про надання фінансового кредиту від 13.04.2018 року; графік розрахунків до договору про надання фінансового кредиту від 13.04.2018 року. Вказані договори нібито укладені ТОВ «Авентус Україна» з відповідачем ОСОБА_1 , проте без зазначення одноразового ідентифікатора відповідача.

Так, у позовній заяві представник позивача просив стягнути заборгованість за кредитним договором №109941 від 18.03.2018 року. З-поміж наданих суду письмових доказів, суду не надано індивідуальної частини договору №109941 про надання фінансового кредиту від 18.03.2018 року та графіку розрахунків до договору про надання фінансового кредиту від 18.03.2018 року, що позбавляє можливості встановити факт укладення зазначеного кредитного договору.

Позивачем надано в якості письмового доказу довідку, видану директором ТОВ «Авентус Україна» за кредитним договором №129873 від 13.04.2018 року, а також картку обліку договору (розрахунок заборгованості) за кредитним договором №129873 від 13.04.2018 року. Проте суд уважає, що вищевказане не підтверджує як вимоги позивача за кредитним договором №109941 від 18.03.2018 року у заявленому розмірі, так і факт укладення зазначеного договору первісного кредитора ТОВ «Авентус Україна» з відповідачем ОСОБА_1 , оскільки позивачем не надано жодних первинних документів, котрі б підтверджували факт укладення кредитного договору №109941 від 18.03.2018 року, надання відповідачу кредитних коштів за даним договором та користування відповідачем кредитними коштами.

На підтвердження факту передачі прав вимоги за кредитним договором №109941 від 18.03.2018 року від первісного кредитора до правонаступника ТОВ «Він Фінанс» останнім надано суду: договір факторингу №1 від 12.04.2018 року; додаткову угоду №4 до договору факторингу №1 від 12.04.2018 року; лист ТОВ «Авентус Україна» про підтвердження видачі на платіжні карти клієнтів онлайн кредитів, в котрому відсутня інформація щодо видачі коштів за кредитним договором №129873 від 13.04.2018 року; реєстр прав вимог №5 від 15.08.2018 року, в котрому є відомості про факт передачі прав вимоги до відповідача ОСОБА_1 , проте не зазначено номер відповідного договору.

Зазначені документи не містять будь-яких посилань на первинні документи, які б підтверджували розмір заборгованості та, за яким саме кредитним договором первісний кредитор відступає право вимоги.

Таким чином, на думку суду, позивачем за допомогою належних та допустимих доказів не доведено факт укладення між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 кредитного договору №109941 від 18.03.2018 року та факт передачі первісним кредитором права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №109941 від 18.03.2018 року Товариству з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс».

Згідно з умовами договору факторингу, клієнт передає фактору документацію, що стосується заборгованостей та є необхідною для пред`явлення вимоги до боржника щодо погашення заборгованості, а саме: електронні документи, що стосуються заборгованостей окремих боржників, які підтверджують дійсність та наявність права грошових вимог клієнта до боржників по заборгованостям, а також є необхідними для пред`явлення вимоги до боржника щодо погашення заборгованості, а саме: договорів позики, детальні розрахунки заборгованості по договору позики на дату відступлення права вимог. Тобто при укладенні договору факторингу позивач (фактор) володіє повною інформацією щодо кредитної справи кожного боржника в тому числі і первинними документами, що підтверджують факт надання коштів у кредит та відповідно заборгованості за кредитними договорами.

Суд зазначає, що саме первинні документи, що оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є тими, доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір.

Водночас ч.1 ст. 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Водночас, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують перерахування коштів на рахунок відповідача та здійснення будь-якого руху коштів по рахунку відповідача.

Згідно з вище указаними положенням Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

У пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 встановлено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів, є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Аналогічні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц, провадження №61-4685св19.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, не надав таких доказів.

Надана позивачем довідка ТОВ «Авентус Україна» та інші документи, не є тими первинними документами, що підтверджують факт надання відповідачу кредитних коштів та відповідно заборгованості відповідача за кредитним договором №109941 від 18.03.2018 року, оскільки є внутрішніми документами фінансової установи та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит, а також електронного підпису відповідача (одноразового ідентифікатора).

Такі докази суд розцінює як внутрішні документи фінансової установи, що жодним чином не підтверджують, як факт укладення кредитного договору №109941 від 18.03.2018 року та надання кредиту, так і виниклу заборгованість за кредитним договором.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 травня 2020 року, справа №219/1704/17, провадження №61-1211св19.

Належним доказом заборгованості відповідача за тілом кредиту може бути виписка по картковому рахунку, яка повинна досліджуватися в сукупності з іншими доказами. Разом з тим, позивачем не надано належних доказів на підтвердження перерахування відповідачу коштів по кредитному договору - розрахункового документа (платіжного доручення, меморіального ордеру, тощо) або виписки з банківського рахунку, які б відповідали вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Отже, позивач належними та допустимими доказами не довів наявність заборгованості відповідача у заявленому розмірі.

Таким чином, суд враховує факт того, що позивачем не додані первинні належні та допустимі докази на підтвердження факту укладення кредитного договору №109941 від 18.03.2018 року з відповідачем ОСОБА_1 , факту отримання відповідачем кредитних коштів від первісного кредитора та неповернення або часткового повернення кредиту, якими є документи первинної бухгалтерської документації (виписка по рахунку, платіжні документи щодо перерахування коштів на рахунки відповідача).

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

За таких обставин, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову ТОВ «Він Фінанс».

Оскільки суд дійшов висновку про відмову ТОВ «Він Фінанс» у задоволенні позову, судові витрати відповідно до статті 141 ЦПК України не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 4,5,12,81,141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до ч.5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суддя Бєльченко Л.А.