Рішення № 135532206, 08.04.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/11605/24

Провадження № 2-др/202/25/26

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпра у складі судді Михальченко А.О.

секретар судового засідання Пономаренко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі

питання розподілу судових витрат у цивільній справі № 202/11605/24

за позовом

ОСОБА_1

до

Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА»

ОСОБА_2

про стягнення недоплаченого страхового відшкодування,

матеріальної та моральної шкоди,

завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 26.02.2026 позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА», ОСОБА_2 про стягнення недоплаченого страхового відшкодування, матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА» на користь ОСОБА_1 недоплачене страхове відшкодування у розмірі 20 204,56 грн (двадцять тисяч двісті чотири грн 56 коп.), витрати на дослідження у розмірі 4 500,00 грн (чотири тисячі п`ятсот грн 00 коп) та судовий збір у розмірі 246,99 грн (двісті сорок шість грн 99 коп.).

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 94 679,38 грн (дев`яносто чотири тисячі шістсот сімдесят дев`ять грн 38 коп.), моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн (п`ять тисяч грн 00 коп.) та судовий збір у розмірі 996,80 грн. (дев`ятсот дев`яносто шість грн 80 коп.).

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 11.03.2026 Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ПРОВАГРОІНВЕСТ» (попередня назва Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПРОВІДНА» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 2 512 грн 50 коп. (дві тисячі п`ятсот дванадцять грн 50 коп.)

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 10 140 грн 00 коп. (десять тисяч сто сорок грн 00 коп.)

15.03.2026 через підсистему «Електронний суд» представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Воронцов В.В. подав заяву про ухвалення додаткового рішення у якій зазначив, що у відзиві на позов письмово повідомлялось суд, що плановий орієнтовний розмір судових витрат, які ОСОБА_2 планує понести у зв`язку із розглядом даної справи складає 40 000 грн., які складаються із витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн., що сплачені Відповідачем-2 відповідно до умов Договору про надання правової допомоги №22/11 від 22 листопада 2024 року та Додаткової угоди №2611/24 від 26 листопада 2024 року із розрахунку 2 000 грн. за одну годину робіт Адвоката, але не більше 20 000 грн. загального гонорару, також очікуються витрати на проведення трасологічної автотехнічної експертизи, орієнтовний розмір яких становить 20 000 грн., інші витрати не очікуються.

Факт понесення судових витрат на професійну правничу допомогу підтверджується наступними доказами: Договором про надання правової допомоги №22/11 від 22 листопада 2024 року, Додатковою угодою №2611/24 від 26 листопада 2024 року, квитанцією до прибуткового касового ордера №2611/24 від 26 листопада 2024 року на суму 20 000 грн., актом виконаних робіт з детальним описом від 09 грудня 2024 року, які були подані разом із відзивом на позовну заяву. Таким чином, Відповідачем-2 під час розгляду даної справи понесено судові витрати на правову допомогу у розмірі 20 000 грн., які мали бути розподілені судом під час ухвалення судового рішення по суті спору, однак розподілені не були.

Крім того, Відповідачем-2 було понесено 16 963,20 грн. судових витрат зі сплати вартості проведеної по справі судової автотехнічної експертизи, які також мали бути розподілені судом при ухваленні рішення по суті, однак розподілені не були.

Оскільки позов задоволено частково, а саме позовні вимоги до ОСОБА_2 задоволено лише на 40,56%, а тому відповідно судові витрати мали бути розподілені пропорційно задоволеним вимогам, тобто ОСОБА_2 має право на відшкодування як мінімум 59,44% понесених судових витрат, зокрема витрат на правову допомогу та витрат на проведення експертизи у даній справі.

Враховуючи викладене просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати у загальному розмірі 36 963,20 грн., з яких 20 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 16 936,20 грн. витрат на проведення експертизи.

24.03.2026 заява прийнята до розгляду та її розгляд призначено на 03.04.2026 без виклику сторін.

31.03.2026 через підсистему «Електронний суд» представник позивача ОСОБА_1 адвокат Скосарев П.В. подав заперечення на заяву представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Воронцов В.В. у якій зазначив, що твердження представника Відповідача-2 що судом не здійснив розподіл судових витрат на користь ОСОБА_2 є безпідставним.

Так, відповідно до ч. 9 ст. 141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зазначив, що Відповідач-2 всіляко уникав досудового врегулювання. На відміну від Позивача (який був на усіх судових засіданнях), Відповідаіч-2 був лише на одному судовому засіданні. Жодних пояснень щодо поважності пропуску судових засідань Відповідач-2 так і не надав. Також представник Відповідача-2 постійне подавав заяви про перенесення судових засідань. Завдяки чому справа тривала більше року. Представник Відповідача-2 користуючись свою кримінальною практикою, ігноруючи, те, що судові засіданні призначалися завчасно, з урахуванням можливостей сторін, ставив у пріоритет саме кримінальні справи, та заяви про перенесення подавав у останній момент, фактично перед самим засіданням.

Призначена за клопотанням представника Відповідача-2 автотехнічна експертиза, жодних нових фактів по справі не надала.

Таким чином, вважає, що з боку представника Відповідача-2 було зловживання його процесуальними правами.

Також зазначив, що рішення Індустріального районного суду м Дніпра від 26 лютого 2026 року має розподіл судових витрат. Факт подання представником Відповідача-2 заяви про ухвалення додаткового рішення лише свідчить про незгоду з рішенням Індустріального районного суду м Дніпра у частині розподілу судових витрат, але у такому випадку ЦПК України передбачає відповідний порядок щодо його оскарження.

Крім того, зазначив, що 18 лютого 2025 року до матеріалів справи було подано клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомоги, яке просив суд врахувати під час розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення.

Враховуючи викладене просив суд у задоволенні заяви представника Відповідача-2 про ухвалення додаткового рішення відмовити.

Суд, вирішив питання щодо судових витрат без повідомлення учасників справи, у відповідності до ч.3 ст.270 ЦПК України.

Вирішуючи питання про стягнення з позивача на користь відповідача ОСОБА_2 судових витрат, суд виходить з такого.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із проведенням експертиз. (ст.ст. 137, 139 ЦПК України).

Частинами першою, другою статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Представником відповідача Мироненка О.Л. суду надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, а саме: договір про надання правової допомоги №22/11 від 22 листопада 2024 року, додаткова угода №2611/24 від 26 листопада 2024 року, квитанція до прибуткового касового ордера №2611/24 від 26 листопада 2024 року на суму 20 000 грн., акт виконаних робіт з детальним описом від 09 грудня 2024 року, які були подані разом із відзивом на позовну заяву.

Також судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 оплатив проведення судової інженерно-транспортної експертизи №1471-25, яка призначена судом за його клопотанням. Витрати на проведення експертизи становлять 16 963,20 грн, що підтверджено рахунком на оплату №405 від 12.06.2025 та квитанцією від 17.07.2025.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Приписами ч.3 ст.141 ЦПК України унормовано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. (ч.9 ст.141 ЦПК України)

Висновок щодо застування наведеної норми викладено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, (провадження № 12-94гс20) відповідно до якого процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим.

Наведена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною (див. постанови Верховного Суду від 08 квітня 2021 року у справі № 905/716/20, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/10159/21).

Суд має застосовувати зазначені положення процесуального закону за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони.

Зміст вказаної норми також свідчить про те, що останньою встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право, а не обов`язок здійснити розподіл судових витрат у вищезазначений спосіб. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим (див. постанови Верховного Суду від 12 липня 2022 року у справі № 910/18790/19, від 31 травня 2022 року у справі № 927/515/21).

Аналізуючи обставини справи за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА», ОСОБА_2 про стягнення недоплаченого страхового відшкодування, матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди суд зазначає, що приписами п.33.2 статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV, в редакції станом на 17.08.2022, яка діяла на момент пригоди, передбачено, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.

У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов`язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання.

У цій справі судом було встановлено, що на місці дорожньо-транспортної пригоди відповідач ОСОБА_2 у повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду (Європротоколі) визнав свою вину у ДТП, але після того, як йому стало відомо про те, що сплаченого страхового відшкодування позивачу ОСОБА_1 недостатньо для повного відшкодування завданих збитків, він кардинально змінив свою позицію та почав заперечувати свою вину у дорожньо-транспортній пригоді, що свідчить про непослідовність та недобросовісність його дій по відношенню до потерпілого.

Крім того, ОСОБА_2 також відмовився від досудового вирішення спору шляхом сплати ОСОБА_1 завданої матеріальної шкоди, яка не була покрита страховим відшкодуванням, хоча ОСОБА_1 направляв на його адресу відповідну вимогу.

Вказані обставини стали передумовою та підставою звернення ОСОБА_1 до суду з позовними вимогами до ОСОБА_2 .

Крім того, під час судового розгляду справи позиція відповідача ОСОБА_2 щодо його невинуватості у дорожньо-транспортної пригоди не змінилася, що свідчить про небажання врегулювати спір мирним шляхом.

Оцінюючи поведінку сторони відповідача ОСОБА_2 під час розгляду справи у суді першої інстанції суд зазначає, що відповідач ОСОБА_2 особисто не з`явився у жодне з 15-ти судових засідань, його представник адвокат Воронцов В.В. був присутній на 5-ти судових засіданнях, а також подав 7 заяв про відкладення судових засідань (1 заява для ознайомлення з матеріалами справи, 2 заяви у зв`язку з хворобою, 4 заяви у зв`язку з зайнятістю у інших засіданнях, при цьому дати засідань у даній справі погоджувались судом з представником). Вказані дії сторони відповідача мали наслідком відкладення судових засідань та збільшення строків розгляду справи.

Також суд зазначає, що часткове задоволення позовних вимог позивача до ОСОБА_2 пов`язане не з безпідставністю позову, а з тим, що судом були зменшена сума заявленої до стягнення різниці між виплаченим страховим відшкодуванням та завданим позивачу матеріальним збитком на 20% ПДВ (43 669,85 грн), а сума стягнутої моральної шкоди, визначена судом виходячи з характеру правопорушення, характеру механічних пошкоджень автомобілю, переживань ОСОБА_1 та поведінки ОСОБА_3 .

Підсумовуючи викладене суд доходить висновку, що спір між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 виник саме у зв`язку з неправильними діями відповідача ОСОБА_2 , а відтак враховуючи наявність одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом того, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд, керуючись ч.9 ст.141 ЦПК України, вважає необхідним скористатися своїм правом та покласти на відповідача ОСОБА_2 понесені ним судові витрати повністю незалежно від результатів вирішення спору.

Керуючись ч.9 ст.141, ст. 270 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Воронцова Владислава Вячеславовича про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесених судових витрат у загальному розмірі 36 963,20 грн., з яких 20 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 16 936,20 грн. витрат на проведення експертизи.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до абз. 2 ч. 1 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст додаткового рішення суддя склала 08.04.2026

Суддя АНАСТАСІЯ МИХАЛЬЧЕНКО