Рішення № 135525629, 08.04.2026, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 308/17249/25

Провадження № 2/302/211/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(у повному обсязі)

08 квітня 2026 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі

головуючого судді Готри В. Ю.,

за участі: секретаря судового засідання Царь О. В.,

представниці позивача ТОВ «Коллект центр» - адвокатки Єськової О. В.,

представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Рішка С. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року ТОВ «Коллект центр» звернулося до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 29 жовтня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір № 100142389, за умовами якого позичальниці ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 6 000 грн, зі сплатою 2 250 грн, які нараховуються за ставкою 1,25% за кожен день від фактичного залишку кредиту протягом строку користування кредитом.

10 лютого 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір № 10-02/2022-50, відповідно до якого перше відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за цим кредитним договором № 1001142389.

Також 10 січня 2023 року було укладено договір № 10-01/2023, згідно з яким ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, зокрема і за договором № 1001142389. Відтак ТОВ «Коллект центр» наділено правом вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.

Зважаючи на невиконання відповідачкою своїх зобов`язань за вказаним договором № 1001142389, у неї станом на час формування цього позову існує заборгованість у загальному розмірі 31 050 грн, яка складається із 6 000 грн тіла кредиту та 24 450 грн процентів на дату відступлення права вимоги та 600 грн з комісії.

Посилаючись на наведені вище обставини, а також на ухилення відповідачкою від виконання своїх зобов`язань за цим кредитним договором, просило суд стягнути зі ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором № 1001142389 від 29.10.2021 у розмірі 31 050 грн, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн та 13 000 грн витрат на правничу допомогу.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08.12.2025 дану цивільну справу за цим позовом ТОВ «Коллект центр» до ОСОБА_1 передано за територіальною підсудністю до Міжгірського районного суду Закарпатської області, яка надійшла до останнього 05.02.2026.

Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 06.02.2026 цю позовну заяву ТОВ «Коллект центр» було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У відзиві на позов ТОВ «Коллект центр» відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Рішко С. І., посилалася на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог до неї.

Зазначала, що позивачем не надано доказів того, що номер телефону НОМЕР_1 , який зазначений у кредитному договорі як контактний телефон позичальника, дійсно належить їй, а також доказів надсилання на цей номер телефону одноразового ідентифікатора та використання саме нею такого ідентифікатора в якості електронного підпису позичальника при укладенні кредитного договору.

Окрім того, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» не надано суду доказів перерахування ТОВ «МІЛОАН» 29.10.2021 грошових коштів у розмірі 6 000 грн на банківський рахунок належний їй. Без надання таких доказів неможливо встановити факт укладення 29.10.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та нею кредитного договору. А відтак заявлені ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до неї позовні вимоги є безпідставними.

Стверджувала і про неправомірність нарахування за цим кредитним договором відсотків після закінчення строку кредитування, тобто після 28.11.2021, а тому розмір процентів за користування кредитом може бути стягнуто не більше ніж 2 250 гривень.

Зауважувала і на тому, що у кредитному договорі не зазначено та позивачем не надано суду доказів наявності переліку додаткових та супутніх фінансових послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються їй та за які кредитодавцем встановлена одноразова комісія за надання кредиту, тому просила суд визнати нікчемними положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплатити на користь позивача комісію, пов`язану з наданням кредиту, оскільки така умова не відповідає вимогам законодавства про захист прав споживачів. Відповідно, у порядку застосування наслідків нікчемності умов кредитного договору щодо стягнення з позичальника комісії за надання кредиту, просила суд відмовити у вимозі ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» щодо стягнення з неї заборгованості за комісією у розмірі 600,00 гривень.

Отже, оскільки позивач не вправі вимагати стягнення процентів за користування кредитом, нарахованих після 28.11.2021, а умови кредитного договору щодо стягнення комісії за видачу кредиту є нікчемними, то заборгованість за цим кредитним договором становить 8 250,00 грн, із яких 6 000 грн заборгованість за тілом кредиту та 2 250,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.

Також посилалася і на те, що заявлена позивачем ціна позову складає 31 050,00 грн, а заявлена до стягнення сума судових витрат на професійну правничу складає 41,87% від ціни позову, що прямо вказує на диспропорцію між заявленою у позові шкодою майновим правам позивача та сумою заявлених судових витрат, що, у свою чергу, свідчить про неспівмірність ціни позову та суми заявлених судових витрат. До того ж, згідно з доданих до позову тарифів Адвокатського об`єднання «Лігал Ассістанс» (п.3.1) вартість складання позовної заяви складає або 3 000,00 грн (фіксована), або від 1 500,00 грн (погодинна). Натомість, відповідно до витягу з Акту № 15 про надання юридичної допомоги від 31.10.2025 ціна складання позовної заяви склала 3 год. х 3 000,00 грн = 9 000,00 грн. Аналогічні розрахунки з послугою усної консультації. При цьому жодним доданим до позову документом не визначено порядок застосування між сторонами фіксованих чи погодинних ставок. Отже, з огляду на погодинну тарифікацію оплати послуг представника позивача, на її переконання, у даному випадку мали бути застосовані погодинні тарифи, а відповідно вартість послуг склала 7 500,00 грн, у т. ч.: усна консультація з вивченням документів - 2 год х 1500,00 грн = 3 000,00 грн; складання позовної заяви - 3 год х 1500,00 грн = 4 500,00 гривень.

Посилаючись на наведені вище обставини просила суд у задоволені позову ТОВ «Коллект центр» до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити повністю та вирішити питання розподілу судових витрат між сторонами за результатами розгляду справи.

У відповіді на відзив позивач посилався на безпідставність і надуманість доводів відповідачки, оскільки між первісним кредитором ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі кредитний договір та надано відповідачці кредитні кошти, адже без отримання ОСОБА_1 листа на її адресу електронної пошти та смс повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, кредитний договір не був би укладений. При цьому факт ідентифікація відповідачки підтверджується відповідною довідкою про ідентифікацію, згідно з якої на номер телефону ОСОБА_1 було направлено одноразовий ідентифікатор, яким і було підписано договір. Окрім того, відповідачка не заперечує, що всі відомості, вказані в заявці-анкеті є коректними, зокрема, ПІБ, РНОКПП, паспортні дані, телефон, реквізити банківської картки тощо.

Зазначало і те, що відповідачкою не було надано ніяких доказів виконання зобов`язань, у тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсоткам, відповідно до умов договору про споживчий кредит, зокрема шляхом проведення та надання власного контррозрахунку відповідно до всіх погоджених умов.

За таких обставин просив позовні вимоги задовольнити повністю.

Представниця позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити.

Представник відповідачки у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечив із підстав наведених у відзиві на позов.

Заслухавши доводи представників сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини у справі та об`єктивно оцінивши у сукупності докази, які мають значення для справи, суд зазначає таке.

Судом установлено, що 29 жовтня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі Договір про споживчий кредит № 100142389, за умовами якого позичальниці ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 6 000 грн, строком на 30 днів, тобто до 28.11.2021, зі сплатою 2 250 грн, які нараховуються за ставкою 1,25% за кожен день від фактичного залишку кредиту протягом строку користування кредитом та сплатою комісії за надання кредиту у сумі 600 гривень /пункти 1.2.-1.5.2. договору/ (т.1 а.с.45-53).

Цей договір підписаний його сторонами, а також підписана ОСОБА_1 анкета-заява на кредит № 100142389 на отримання кредиту підписані його сторонами з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», про що зазначено у розділі 6 договору. Договір і анкета-заява на отримання кредиту містить повну інформацію щодо особи позичальниці, її персональні дані, реквізити платіжної картки, номер мобільного телефону, на який було відправлено одноразовий ідентифікатор в якості аналога власноручного підпису позичальниці у виді V66036 (т.1 а.с.122).

ТОВ «Мілоан» виконало взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит відповідно до умов укладеного договору в розмірі 6 000 грн, про що свідчить відповідна квитанція АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про переказ через платіжну систему «LIQPAY» 29.10.2021 коштів у сумі 6 000 грн згідно з договором № 100142389 (т. 1 а.с.123).

Із наданої суду відповіді АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 04.03.2026 видно, що на ім`я ОСОБА_1 було емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 , на яку 29.10.2021 було зараховано грошовий переказ коштів у розмірі 6 000 гривень (т.2 а.с.3-5).

Проте ОСОБА_1 свої договірні зобов`язання не виконала, у зв`язку з чим у неї перед первісним кредитором ТОВ «Мілоан» станом на 27.01.2022 утворилася заборгованість у розмірі 26 850грн, яка складається з 6 000 грн заборгованості за тілом кредиту, 20 250 грн заборгованості за нарахованими процентами та 600 грн боргу за комісією (т.1 а.с.124-126).

10 лютого 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 10-02/2022-50, відповідно до якого перше відступило за плату на користь ТОВ «Вердикт Капітал» належні права вимоги за кредитними договорами до позичальників, указаних у реєстрі боржників від 10.02.2022, у тому числі щодо відповідачки за цим кредитним договором № 1001142389 у розмірі заборгованості 26 850грн, яка складається з 6 000 грн тіла кредиту, 20 250 грн нарахованих процентів та 600 грн боргу за комісією (т.1 а.с.18-44).

10 січня 2023 року було укладено договір № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимог, згідно з яким ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, зокрема і за договором № 1001142389 щодо ОСОБА_1 у розмірі її заборгованості 31 050 грн, яка складається з 6 000 грн тіла кредиту, 24 450 грн нарахованих процентів та 600 грн боргу за комісією (т.1 а.с.54-84).

Розглядаючи цей спір, суд керується тим, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються, зокрема, загальними положення ЦК України про зобов`язання, параграфом 1, 2 Глави 71 ЦК України «Кредит», законами України «Про споживче кредитування», «Про електронну комерцію».

Так, за правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За положеннями пункту 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац другий ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У пункті 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір уважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

За правилами ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору (ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Пунктом 1-1 ч. 1 ст. Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, установлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, установлених договором.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає (ст. 1077 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (ст. 1078 ЦК України).

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як кореспондують частини перші ст. 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Положеннями ч. 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (п. 45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey, заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000-VII).

Суд відхиляє доводи сторони відповідача про не укладення цього кредитного договору з підстав того, що відсутні докази про належність номеру телефону, який зазначений у кредитному договорі як контактний телефон ОСОБА_1 , дійсно належить їй, відсутність доказів надсилання на цей номер телефону одноразового ідентифікатора і використання саме нею такого ідентифікатора в якості електронного підпису позичальника при укладенні кредитного договору, оскільки в анкеті-заяві на кредит № 100142389 від 29.10.2021 ОСОБА_1 зазначено повну інформацію щодо себе, її персональні дані, РНОКПП, адресу проживання, реквізити платіжної картки, адресу електронної пошти, номер мобільного телефону, на який і було відправлено одноразовий ідентифікатор в якості аналога власноручного підпису позичальниці у виді V66036, про що свідчить також довідка про ідентифікацію клієнта ОСОБА_1 (т.1 а.с.111,112,122).

На переконання суду, голослівним є і твердження відповідачки про те, що є відсутніми у матеріалах справи докази про перерахування їй ТОВ «МІЛОАН» 29.10.2021 грошових коштів у розмірі 6 000 грн, оскільки у справі наявна відповідна квитанція АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про переказ Плисці Г. В. через платіжну систему «LIQPAY» 29.10.2021 коштів у сумі 6 000 грн згідно з договором № 100142389 (т.1 а.с.123), а також інформація АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 04.03.2026 про те, що на ім`я ОСОБА_1 було емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 , на яку 29.10.2021 було зараховано грошовий переказ коштів у розмірі 6 000 гривень (т.2 а.с.3-5).

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону № 1734-VIII Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 № 49 затвердило Правила про споживчий кредит. Додатком 2 до Правил про споживчий кредит до платежів за додаткові та супутні послуги банку віднесено, у тому числі, розрахунково-касове обслуговування. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону № 1734-VIII та підтверджують правомірність дій кредитодавця щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за видачу кредиту.

У цій справі комісія для ОСОБА_1 була встановлена не за обслуговування кредитної заборгованості, а за надання кредиту, зокрема, що супроводжувалося і переказом кредитних коштів на картковий рахунок відповідачки платіжним провайдером.

Варто зауважити і те, що споживач (позичальник) не звільнений від обов`язку бути добросовісним при укладенні договору, що означає повне з`ясування позичальником умов договору (тобто умов, на яких йому кредитор видасть кредитні кошти, і які наслідки він матиме для себе) до підписання договору і відповідно до отримання позичальником на підставі підписаного договору кредитних коштів, а не навпаки. Ураховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, ОСОБА_1 мала можливість не вступати у кредитні відносини із ТОВ «Мілоан», якщо дійсно вважала встановлення комісії за видачу кредиту несправедливою умовою, натомість вона погодила зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень. Підписавши кредитний договір, позичальниця засвідчила, що погодилась на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором.

Отже, зважаючи на те, що відповідачкою не виконано своїх зобов`язань за цим кредитним договором щодо повернення тіла кредиту у розмірі 6 000 грн та одноразової комісії за його надання у розмірі 600 грн, суд доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Із приводу позовної вимоги про стягнення з відповідачки 24 450 грн заборгованості за нарахованими процентами, суд зазначає таке.

У пунктах 55, 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18) констатовано, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 виснувала, що припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 91). Указаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає (пункт 92). У разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором (пункт 141). Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem /лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачяться проти того, хто їх написав/ (пункт 128).

Щодо можливості нарахування процентів поза межами стоку кредитування на підставі умов договору, Велика Палата Верховного Суду зауважила: «сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх». Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних відносинах, які регулює глава 71 ЦК України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин. Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 146).

Як уже зазначалося вище відповідачка ОСОБА_1 21 лютого 2020 року в анкеті-заяві на кредит № 100142389 від 29.10.2021 просила первісного кредитора ТОВ «Мілоан» надати їй кредит у розмірі 6 000 грн строком на 30 днів, тобто до 28.11.2021 (т.1 а.с.111), що відповідає самим умовам пунктів 1,2-1,4 Договору про споживчий кредит № 100142389 від 29.10.2021, що кредит надається строком на 30 днів, починаючи з 29.10.2021 та з датою повернення кредиту, сплати процентів і комісії - 28.11.2021.

За таких обставин строк користування кредитом становив 30 днів, тобто з 29.10.2021 по 28.11.2021. До речі, закінчення строку кредитування саме 28.11.2021 узгоджується і безпосередньо в зазначеному первісним кредитором реєстрі боржників до договору факторингу № 10-02/2022-50 від 10.02.2022 (т.1 а.с.41-43).

З огляду на наведене, на переконання суду, нараховані проценти після закінчення 28.11.2021 строку кредитування задоволенню не підлягають, у тому числі і в порядку ст. 625 ЦК України, оскільки з такими вимогами про їх стягнення на підставі ст. 625 ЦК України позивач до суду не звертався, а відтак із відповідачки ОСОБА_1 із заявлених до стягнення процентів у розмірі 24 450 грн до задоволення підлягають проценти у розмірі 2 250 грн /1). 6 000 грн тіло кредиту х 1,25% на день = 75 грн; 2). 75 грн х 30днів = 2 250).

Отже, підсумовуючи зазначене вище суд доходить висновку, що позивач частково довів поза розумним сумнівом належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності та взаємозв`язку між собою достатніми доказами свої вимоги, а відтак позов підлягає до часткового задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1, пункту 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

За таких обставин з відповідачки ОСОБА_1 слід стягнути на користь позивача ТОВ «Коллект центр» понесені останнім у справі судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог, що становить 696,14 грн (2 442,40 грн /сплачений судовий збір/ х 28,50% /задоволених позовних вимог/ = 696,14).

Із приводу стягнення з відповідачки на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000 грн, а також стягнення таких же витрат із позивача на користь відповідачки у розмірі 5 500 грн суд зазначає наступне.

Так, статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 15 ЦПК України).

Положеннями ч. 1, пунктів 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з учиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами 1-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду.

Як установлено матеріалами справи інтереси позивача у цій справі щодо вивчення і підготовки позовних документів до суду представляло Адвокатське об`єднання «Лігал Ассістанс» на підставі договору про надання правової допомоги за № 01-07/2024 від 01.07.2024 (т.1 а.с.97-101), заявки на надання юридичної допомоги № 499 від 01.10.2025 (а.с.107). Відповідно до витягу з Акту № 15 від 31.10.2025 ТОВ «Коллект центр» та Адвокатське об`єднання «Лігал Ассістанс» погодили між собою надання останнім правничих послуг щодо відповідачки ОСОБА_1 на суму в розмірі 13 000 гривень (т.1 а.с.108).

Водночас інтереси відповідачки у даній справі представляв адвокат Рішко С. І., який діє на підставі договору про надання правничої допомоги від 19.02.2026 (т.1 а.с.197,198), свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗР № 21/1187 від 03.07.2017 (т.1 а.с.196). Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера № 2 від 19.02.2026 адвокатом Рішком С. І. прийнято від ОСОБА_1 на підставі договору про надання правничої допомоги від 19.02.2026 кошти за надання правничих послуг у цій справі в розмірі 5 500 гривень (т.1 а.с.199).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки викладені і в постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі у справі № 205/5969/15-ц (провадження № 61-12669св23).

Отже, з приводу заявлених сторонами до стягнення розмірів понесених ними витрат на професійну правничу допомогу та керуючись наведеним вище, принципів співмірності та розумності судових витрат, ураховуючи характер спірних правовідносин, обсяг наданих адвокатами послуг як позивачу, так і відповідачці, складність справи, ціну позову, необхідність процесуальних дій сторони, реальність наданих адвокатських послуг, розумність їхнього розміру, часткове задоволення позову, суд доходить висновку про необхідність стягнення: 1) з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн, у стягненні решта таких витрат у розмірі 11 000 грн слід відмовити і покласти їх на позивача; 2) з позивача на користь відповідачки витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн, у стягненні решта таких витрат у розмірі 3 500 грн слід відмовити і покласти їх на відповідачку.

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З урахуванням того, що кожна сторона повинна сплатити іншій стороні 2 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, а тому на підставі ч. 10 ст. 141 ЦПК України слід звільнити кожну сторону від обов`язку сплатити іншій стороні ці понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000 гривень.

Керуючись статтями 76-81, 89, 133, 137, 141, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» заборгованість за договором про споживчий кредит № 100142389 від 29.10.2021 у розмірі 8 850 (вісім тисяч вісімсот п`ятдесят) грн, яка складається із 6 000 грн тіла кредиту, 2 250 грн відсотків за їх користування та 600 грн комісії.

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» 696 (шістсот дев`яносто шість) грн 14 коп. сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили у порядку визначеному ст. 273 ЦПК України.

Повне судове рішення складено та підписано 08.04.2026.

Учасники справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр», місцезнаходження: вул. Мечнікова, буд. № 3, офіс № 306, м. Київ, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 44276926;

Відповідачка ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя В. Ю. Готра