Ухвала суду № 135522849, 08.04.2026, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Справа № 500/5632/25

08 квітня 2026 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши в письмовому провадженні клопотання про залишення позовної зави без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду через представника адвоката Єрьоміну Вікторію Анатоліївну надійшла позовна заява ОСОБА_1 до 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області , у якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Тернопільській області не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

зобов`язати 5 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління ДСНС України у Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Ухвалою суду від 02.10.2025 позовну заяву залишено без руху з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду та визнання причин такого пропуску неповажними, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви (п`ять днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху) шляхом подання (надіслання) до суду заяви про поновлення строку звернення до суду, у якій вказати інші підстави для поновлення строку з наданням доказів поважності причин пропуску цього строку.

03.10.2025 до суду надійшла заява від представника позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 09.10.2025 позовну заяву повернуто позивачу з тих підстав, що ним пропущено строк звернення до суду, а вказані підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнані неповажними.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2026 ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 05.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Цією ж ухвалою зобов`язано відповідача надати суду разом із поданням відзиву докази, що стосуються предмету спору, у тому числі: щодо розміру та порядку обчислення складових грошового забезпечення позивача, виплаченого у період з 19.07.2022 по 20.05.2023, а також докази надання позивачу документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць спірного періоду, а саме з 19.07.2022 по 20.05.2023.

19.02.2026 представником відповідача на виконання ухвали суду від 05.02.2026 подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, а також надано відзив на позовну заяву.

Крім того, 19.02.2026 від 5 Державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Тернопільській області до суду надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду. В обґрунтування вказаного представник відповідача зазначає, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого призначено таке грошове забезпечення та/або змінено його розмір, з яких складових воно складається, як обраховано та на підставі яких нормативно правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових. При цьому відповідач вважає, що питання строку звернення до суду щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби регулюються ч.5 ст.122 КАС України, і цей строк становить один місяць.

Надаючи правову оцінку вказаному клопотанню на предмет дотримання норм процесуального права, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як слідує зі змісту прохальної частини позовної заяви, позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому грошового забезпечення у період з 19.07.2022 по 20.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, під час проходження ним служби цивільного захисту, яка є різновидом публічної служби. Тобто, спір виник у зв`язку з нарахуванням та виплатою позивачу під час проходження ним публічної служби грошового забезпечення у неналежному розмірі.

Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

При цьому слід зазначити, що у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці осіб, які перебувають на публічній службі, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України мають перевагу у застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України, якою установлено місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та послідовною, та викладена, зокрема, у постановах від 27 грудня 2024 року у справі №420/15311/23, від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

З огляду на викладене суд вважає помилковим твердження представника відповідача щодо застосування до спірних правовідносин положень частини п`ятої статті 122 КАС України, якою передбачено місячний строк звернення до суду, оскільки застосуванню підлягає стаття 233 КЗпП України.

Так, за правилами частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) працівник міг звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин (далі - Закон № 2352-ІХ) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Закон України № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Верховний Суд неодноразово вже висловлював правову позицію щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України як до, так і після змін, запроваджених Законом № 2352-IX.

Так, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року по справі № 460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин) ( пункт 65.1. Постанови).

Як встановлено судом, предметом оскарження у даній справі є незгода позивача з нарахованим йому грошовим забезпеченням за період з 19.07.2022 по 20.05.2023, тобто спірні правовідносини охоплюють період після 19 липня 2022 року, які підлягають правовому регулюванню згідно з положеннями статті 233 КЗпП України у редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, згідно якої: із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду в тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Ураховуючи щомісячний характер нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, правовідносини щодо невиплати сум грошового забезпечення позивача за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 регулюються приписами частини першої статті 233 КЗпП України (була чинна в спірний період), яка початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову пов`язує з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Зазначаючи про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом відповідач пов`язує початок обчислення тримісячного строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, з днем отримання щомісячного грошового забезпечення, а також з днем розрахунку при звільненні, а саме 05.10.2023.

У контексті зазначених доводів відповідача суд зауважує про таке.

Так, за приписами пункту 1 розділу ХХХІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 №623 при переміщеннях по службі, переведеннях, а також при звільненні осіб рядового і начальницького складу фінансовий підрозділ (бухгалтерія) зобов`язаний забезпечити їх усіма належними видами грошового забезпечення і про виплачені суми зробити відповідні записи в грошовому атестаті.

Форма грошового атестата встановлена додатком 4 Інструкції та передбачає відображення в атестаті розміру фактично виплаченого грошового забезпечення особі рядового та начальницького складу за останній період служби (в межах місяця, за який проводиться виплата) з розбивкою по видах; зазначення у відсотках розмірів надбавок та доплат, що були фактично встановлені особі відповідно до чинного законодавства (наказів керівника органу управління (підрозділу)); одноразові грошові виплати особі, які були здійснені протягом поточного року, із зазначенням назви одноразової виплати (допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань тощо) та фактичної суми виплати, а також грошове забезпечення, що виплачувалось особі за останньою штатною посадою за повний місяць служби.

Отже, грошовий атестат за своєю правовою природою є документом про остаточний розрахунок з особою рядового та начальницького складу служби цивільного захисту у день її виключення зі списків особового складу управління та підтверджує виплату належних йому складових грошового забезпечення саме на цей день, водночас грошовий атестат не містить інформацію про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення з розшифровкою за його складовими за минулі періоди служби.

Верховний Суд у постанові від 29.12.2025 у справі №580/9034/24 звертає увагу, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Судової палати у згаданій вище постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.

Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.

Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Спеціальне законодавство не встановлює обов`язку роботодавця інформувати осіб рядового і начальницького складу цивільного захисту про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов`язок.

Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;

в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Обумовлений приписами цієї статті обов`язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.

Зазначений підхід узгоджується і з міжнародними стандартами. Норми національного законодавства (стаття 110 КЗпП України) повністю відповідають положенням статті 14 Конвенції про захист заробітної плати 1949 року (№95), ратифікованої Україною 04.08.1961, яка передбачає необхідність ужиття ефективних заходів для забезпечення інформування працівників у належний і зрозумілий спосіб, зокрема, під час кожної виплати заробітної плати - про відомості щодо їхньої заробітної плати за відповідний період оплати праці, якщо такі відомості можуть змінюватися.

У розвиток положень Конвенції 95 Комітет експертів із застосування конвенцій та рекомендацій CEACR (МОП) сформував Рекомендацію щодо захисту заробітної плати 1949 року (№85), пункт 7 розділу IV якої конкретизує, що працівників слід інформувати під час кожної виплати заробітної плати про такі відомості, які стосуються відповідного періоду виплати та можуть зазнавати змін: валова сума нарахованої заробітної плати; усі відрахування, які були здійснені, із зазначенням підстав та їхнього розміру; чиста сума заробітної плати, що підлягає виплаті.

Отже, як норми національного законодавства, так і міжнародні стандарти покладають на роботодавця чіткий обов`язок забезпечити працівникові повну, своєчасну та зрозумілу інформацію про склад, розмір і підстави нарахування та виплати заробітної плати.

Як зазначалось вище, законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з`ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві.

Таким чином, для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 20.05.2023, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначеного періоду.

На виконання зазначеного обов`язку суд ухвалою від 05.02.2026 зобов`язав відповідача подати разом із відзивом на позов докази надання позивачу документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць спірного періоду, а саме з 19.07.2022 по 20.05.2023.

19.02.2026 до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 на позовну заяву, а також надано розрахункові листи ОСОБА_1 за 2022-2023 роки, грошовий атестат та витяг з журналу про його реєстрацію.

Разом з тим, доказів ознайомлення позивача з розрахунковими листами про розмір та складові нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за спірний період відповідачем не надано. Інших доказів на підтвердження надання позивачу документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць спірного періоду, а саме з 19.07.2022 по 20.05.2023, матеріали справи також не містять.

Разом з тим, як слідує з матеріалів справи, інформація щодо обчислення грошового забезпечення позивача з урахуванням розрахункової величини 1762 грн викладена відповідачем у листі від 28.05.2025, адресованому адвокату Єрьоміній В.А. Інформація щодо дати отримання копії вказаного листа позивачем чи його представником у матеріалах справи відсутня, а тому відсутні підстави вважати строк звернення до суду пропущеним.

Крім того, суд звертає увагу, що питання дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом вже було предметом розгляду у цій справі, у зв`язку з чим Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 12.06.2026 дійшов висновку, що витяг з наказу про звільнення, за необізнаності позивача про належне виплату (невиплату) грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, з визначенням їх розміру, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, як мінімум, не давали позивачу ґрунтовних сумнівів щодо неправильного розрахунку такої при звільненні, а також технічно не вказували щодо неправильного розрахунку грошового забезпечення за вказаний період служби.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховано, що Велика палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу № 1-7/2024(337/24) за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України та ухвалила Рішення № 1-р/2025, яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

В цьому Рішенні Конституційний Суд України вказав, що установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Надавши правову оцінку наведеним у клопотанні представника відповідача доводам та підставам для залишення позовної заяви без розгляду, та не встановивши їх правової та фактичної обґрунтованості, суд дійшов висновку про безпідставність вказаного клопотання та, як наслідок, відсутність підстав для його задоволення.

Керуючись статтями 122, 248, 256 КАС України, статтею 233 КЗпП України суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Оскарження ухвали окремо від рішення не допускається. Заперечення на ухвалу може бути включене до апеляційної скарги на рішення суду.

Повний текст ухвали виготовлено і підписано 08 квітня 2026 року.

Головуючий суддя Мірінович У.А.