Рішення № 135520504, 07.04.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2026 року м. Київ справа №320/12189/25

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Білоноженко М.А.,

розглянувши у приміщені суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп відсутній)доЦентрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А, код ЄДРПОУ 42552598)провизнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити діївстановив:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, у якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви громадянки російської федерації ОСОБА_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 14.10.2024;

- зобов?язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області прийняти заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року №649 та надати рішення за результатами розгляду заяви від 14.10.2024.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо прийняття заяви громадянки російської федерації ОСОБА_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 14.10.2024.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву в якому щодо задоволення позовних вимог заперечував зазначивши, що позивач у встановленому законом порядку із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, форма якої затверджена Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, які зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 № 1146/19884 не звертався.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів, позивач зазначає, що 14.10.2024 особисто звернулась до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області із заявою із проханням визнати її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку із тим, що остання підтримує ЗСУ, засуджує військову агресію російської федерації у відношенні України, а також побоюються за своє життя у разі повернення до країни походження.

Позивач наголошує на тому, що жодної письмової відповіді на вказану вище заяву не отримала.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності такої заяви від 14.10.2024, а також будь-яких інших доказів на підтвердження факту звернення до відповідача.

В той же час, згідно матеріалів справи, 09.12.2024 позивач звернулась до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області у зв`язку з наміром бути визнаною біженцем в України або особою, яка потребує додаткового захисту за допомогою поштового зв`язку, шляхом направлення супровідного листа до якого долучено заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту без дати та номера.

Листом від 09.01.2025 №8010.7.3-1242/80.1-25, за результатами розгляду супровідний лист від 09.12.2024 з заявою без номера та дати, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області роз`яснило заявнику порядок та строки звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у відповідності до положень чинного законодавства.

При цьому міграційний орган, в у вказаному листі вказав, що позивачем пропущено строк звернення з заявою про визнання біженцем, визначений Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», проінформовано заявника, що надсилання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту поштовим або електронним відправленням законодавством не передбачено та відмічено, що відповідно до позиції УВКБ ООН щодо України від березня 2022 року, УВКБ ООН не вважає Україну «безпечною країною походження» та рекомендує направляти іноземців, які проживали на території України і не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту для проходження національної процедури надання захисту в третій безпечній країні.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не прийняття заяви від 14.10.2024, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні регулює Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі Закон № 3671-VI).

Згідно з пунктами 1, 4, 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України (ч. 5 ст. 5 Закону № 3671-VI).

Частиною 1 статті 7 Закону № 3671-VI регламентовано, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону № 3671-VI заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Між тим, положеннями частин 7-10, 12 статті 7 Закону № 3671-VI регламентовано, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, його прізвище, ім`я, по батькові та інші дані про нього попередньо, до встановлення особи, записуються за його вказівкою, про що зазначається в реєстраційному листку на особу та робиться відповідний запис на заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються також по чотири фотокартки заявника та членів його сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, відомості про яких внесено до заяви.

Відомості, що подаються заявником, інформація про факт подання заяви про визнання особою, яка має право на захист в Україні, є конфіденційною інформацією.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:

реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи;

ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України;

заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

У той же час, процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, які зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 № 1146/19884 (далі Правила).

За правилами пунктів 2.1-2.2 розділу II Правил уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

Відповідно до пункту 2.4 розділу II Правил встановлено, що у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:

видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3);

під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Разом з цим, частиною 6 статті 5 Закону № 3671-VI встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Аналізуючи наведене, суд приходить до висновку, що Законом № 3671-VI, у взаємозв`язку із положеннями Правил, визначено чіткий алгоритм дій уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту при прийнятті відповідної заяви.

При цьому, Правилами передбачено, що заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту подається особою до міграційного органу особисто, що обумовлено, серед іншого тим, що при прийнятті останньої слід встановити особу заявника, провести дактилоскопію заявника та вчинити інші дії, які вимагають безпосередню присутність особи (заявника) при їх здійснені.

Окрім наведеного, Правилами затверджено зразок заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка складається у формі заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Також, чинним законодавством окреслено підстави для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яким є: в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Тобто, на законодавчому рівні встановлено вичерпний перелік підстав для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до міграційної служби із заявою без номеру та дати шляхом надсилання на поштову адресу із супровідним листом від 09.12.2024, що не відповідає затвердженим Правилами.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Приймаючи до уваги наведене, суд формує висновки про те, що ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, розглядаючи заяву позивача без номеру та дати, направлену супровідним листом від 09.12.2024, правомірно застосувало до спірних відносин Закон України «Про звернення громадян», адже подана заява не відповідає формі, затвердженої Правилами, відтак виключає процедуру її розгляду у відповідності до Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, які зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 № 1146/19884.

Водночас суд враховує твердження позивача про усну відмову відповідача у вчиненні дій щодо прийняття (реєстрації) заяви про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, внаслідок чого вона була вимушений подати через засоби поштового зв`язку, проте зазначене не може нівелювати тих обставин, що подана нею заява не відповідає формі, яка затверджена вказаними вище правилами.

Більше того, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження існування заяви про 14.10.2024.

За таких обставини, на переконання суду, лист від 09.01.2025 №8010.7.3-1242/80.1-25 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області не можливо розцінювати як відмову позивачу в реєстрації (прийнятті) заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 14.10.2024, оскільки така заява була зареєстрована та розглянута відповідачем в порядку та строки встановлені Законом України «Про звернення громадян».

Окрім цього, суд наголошує, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б підтверджували факт звернення позивача до відповідача із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за формою, що встановлена Правилами, як і обставини відмови ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області у прийнятті такої заяви.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Беручи до уваги викладене, з огляду на відсутність належних та достатніх доказів на підтвердження обставин подання позивачем до відповідача заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у формі затвердженої Правилами, суд вважає відсутніми обставини порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача станом на час вирішення спору по суті.

При цьому, суд наголошує на відсутності правових підстав для надання оцінки по суті обставинам, які викладені в листі від 09.01.2025 №8010.7.3-1242/80.1-25 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, оскільки останній наданий в порядку Закону України «Про звернення громадян», за результатами розгляду її заяви без дати та номеру, направлену супровідним листом від 09.12.2024, а не заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд відмічає, що в даному випадку не можливо трактувати дії ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області як протиправні та вчинені з надмірним формалізмом, оскільки розгляд заяви, яка не відповідає формі, яка затверджена Правилами із дотриманням порядку, визначеному в останньому мало б своїм наслідком порушення суб`єктом владних повноважень положень частини 2 статті 19 Конституції України.

Додатково, суд звертає увагу позивача, що останній не позбавлений можливості звернутися до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у формі, яка затверджена Правилами.

Резюмуючи викладене, суд вважає, що станом на час вирішення спору по суті права та охоронювані законом інтереси позивача відповідачем не порушені, що виключає наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову в цілому.

Також, слід зазначити, що при вирішенні даного спору по суті, судом не здійснюється оцінка, ані наявності/відсутності підстав для прийняття ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ані наявність/відсутність підстав для отримання позивачем відповідного статусу, оскільки відповідної заяви-анкети за формою, визначеною Правилами ним до міграційного органу подано не було.

Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Підсумовуючи вищевикладене, повно та всебічно проаналізувавши матеріали адміністративної справи суд дійшов до висновку про відсутність правих підстав для задоволення адміністративного позову в цілому.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Положеннями частини 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки адміністративний позов не підлягає до задоволення, то відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп відсутній) до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А, код ЄДРПОУ 42552598) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Білоноженко М.А.