Рішення № 135520353, 08.04.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2026 р. справа № 300/913/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ), 19.02.2026 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі також - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі також - третя особа), в якому просить:

визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 10.02.2026 за №092850032868;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу строк проходження військової служби з 04.05.1984 по 29.04.1986 та періоди роботи з 24.06.2002 по 31.05.2003, з 10.12.2005 по 31.10.2009, з 01.11.2009 по 15.08.2014, з 30.10.2014 по 09.02.2015, з 08.02.2015 по 26.10.2015, з 11.12.2015 по 20.01.2016, з 01.03.2016 по 05.11.2020, з 26.01.2021 05.07.2021; до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи на посаді слюсаря по обслуговуванню бурових з 10.12.2005 по 31.10.2009, з 01.11.2009 по 15.08.2014, з 30.10.2014 по 09.02.2015, з 08.02.2015 по 26.10.2015, з 11.12.2015 по 20.01.2016, з 01.03.2016 по 05.11.2020, з 26.01.2021 05.07.2021.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що пенсійним органом протиправно і необґрунтовано прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком за Списком №2 з підстав відсутності у позивача необхідного страхового і пільгового стажу роботи. При цьому, позивач посилається на приписи статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного суду України №1-р/2020 від 23.01.2020. Так, станом на момент звернення позивачем до територіального підрозділу Пенсійного фонду України, останній набув право на пільгову пенсію, оскільки йому виповнилось 55 років, а також за доводами позивача, він має достатньо страхового і спеціального (пільгового) стажу. Водночас, позивач наголошує на хибності не зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи у російській федерації, які підтверджені записами у трудовій книжці, а також хибності не зарахування до пільгового страхового стажу спірних періодів роботи, які підтверджуються, окрім записів у трудовій книжці, іншими додатковими документами, зокрема уточнюючими довідками, довідками, наказами, документами щодо атестації робочих місць тощо. Поряд із цим, ОСОБА_1 вказує на те, що питання пенсійного забезпечення регулюються та регулювалися на момент набуття ним страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тобто на момент спірних періодів його роботи відповідні міжнародні договори були чинні та у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації. Як наслідок, позивач просить суд зарахувати спірні періоди його роботи до страхового та пільгового стажу.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.02.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.56-57).

11.03.2026 від Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області надійшли пояснення по справі, за змістом яких представник третьої особи заперечує щодо задоволення позовних вимог. Так, зазначено, що ОСОБА_1 звернувся 03.02.2026 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. В зв`язку із призначенням пенсій за принципом екстериторіальності та єдиної черги завдань, в результаті розгляду заяви ГУ ПФУ в Полтавській області ухвалено рішення про відмову в призначенні пенсії. Представник третьої особи вказує на те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому, на думку ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу та врахування заробітної плати набутих в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних держав, здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів. Звернуто увагу суду на те, що на час звернення позивача із заявою щодо призначення пенсії, в Україні не діяла Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Тому на осіб, які працювали в російській федерації після 01.01.1992, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначені/перерахунку пенсії стажу роботи та заробітку на її території. Також зазначено про неможливість зарахування періоду проходження військової з 04.05.1984 по 29.04.1986 через помилку у військовому квитку. З огляду на вказане, Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області просило суд у задоволенні позову відмовити (а.с. 61-65).

Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подало через систему "Електронний суд" відзив на позовну заяву, який зареєстровано судом 16.03.2026. У відзиві представник відповідача заперечує проти позову та зазначає, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до органів Пенсійного фонду 03.02.2026 із заявою про призначення пенсії на за віком на пільгових умовах за списком №2, надавши наступні документи: військовий квиток, довідки про стаж роботи в колгоспі, витяг з реєстру територіальної громади, довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, довідки про заробітну плату, копії наказів, довідку про перейменування, документи щодо атестації та переліку робочих місць, трудові книжки (2), паспорт, код. Заяву позивача щодо призначення пенсії за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області та прийнято рішення від 10.02.2026 №092850032868 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового та загального страхового стажу роботи, підтвердженого в установленому законодавством порядку. Так, аналіз наданих документів показує, що загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить 04 років 02 місяці 17 днів, якого недостатньо для призначення достроково пенсії за віком. Пільговий стаж відсутній. Також наголошено, що 23.12.2022 набрав чинності Закон України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України №240/94-ВР від 10.11.1994 та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 №140/98-ВР. Відтак, при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території російської федерації стаж можливо зарахувати по 31.12.1991. За таких обставин, Головне управління ПФУ в Полтавській області просило суд у задоволенні позову відмовити (а.с. 69-72).

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , відповідно до відомостей паспорта громадянина України, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9).

03.02.2026 ОСОБА_1 звернувся із заявою до територіального органу Пенсійного фонду України про призначення пенсії по віку за Списком №2 відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (зв. ст. а.с. 51).

Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 10.02.2026 за №092850032868 позивачу відмовлено у призначенні пенсії по віку за Списком №2 у зв`язку із відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу, пославшись, при цьому, на положення статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У вказаному рішенні вказано, що страховий стаж позивача становить 4 роки 2 місяці 17 днів, пільговий стаж по списку №2 - відсутній. Водночас, у спірному рішенні пенсійним органом зазначено, що: за результатами розгляду документів, доданих до заяви:

до пільгового стажу роботи не зараховано періоди:

- з 01.03.2016 по 05.11.2020 та з 26.01.2021 по 05.07.2021 згідно з довідкою від 05.07.2021 №01-16/1464, оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території російсько федерації, стаж можливо зарахувати по 31.12,1991;

до загального страхового стажу не зараховано:

- періоди з 24.06.2002 по 31.05.2003, з 10.12.2005 по 31.10.2009, з 01.11.2009 по 15.08.2014, з 30.10.2014 по 09.02.2015, з 08.02.2015 по 26.10.2015, з 11.12.2015 по 20.01.2016, з 01.03.2016 по 05.11.2020, з 26.01.2021 по (відсутній запис про звільнення) робота згідно з трудовою книжкою від 24.06.2002 НОМЕР_1 , оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території російської федерації, стаж можливо зарахувати по 31.12.1991;

- з 04.05.1984 по 29.04.1986 період проходження військової строкової служби, оскільки на титульній сторінці військового квитка НОМЕР_2 від 16.04.1984 по батькові зазначено рос. мовою " ОСОБА_2 ", що не відповідає паспортним даним " ОСОБА_3 ".

У зв`язку із цим управлінням прийнято рішення: відмовити гр. ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 в призначенні дострокової пенсії за віком на пільгових умовах згідно підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в зв`язку з відсутністю необхідного пільгового та загального страхового стажу роботи, підтвердженого в установленому законодавством порядку (а.с. 51-52).

Вважаючи відмову пенсійного органу у призначенні пенсії за віком за Списком №2 протиправною та необґрунтованою, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У відповідності до частини 1 статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина 1 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

Зокрема, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

При цьому, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

В свою чергу, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.

Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1 р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02..03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: … б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам".

Отже, у статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII було встановлено страховий стаж роботи для чоловіків не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців пільговий стаж.

Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.

Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

Таким чином стаття 13, частина 2 статті 14, пункт "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 по справі №360/3611/20 в аналогічних відносинах дійшла до висновку, що застосуванню підлягають норми Закону №1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-IV.

За вказаних обставин, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.

Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. При цьому, працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

Отже, суд погоджується із позивачем стосовно неправильного застосування відповідачем вимог пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що є менш сприятливою нормою для позивача у порівнянні з статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Більше того, суд звертає увагу, що у власноручно написані заяві, яка надавалась пенсійному органу, позивач просив призначити йому пенсію саме на підставі статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (зв. ст. а.с. 50), а тому суд відхиляє доводи третьої особи, що ОСОБА_1 звернувся із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Суд встановив, що підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 є відсутність необхідного страхового і спеціального стажу. Водночас, як слідує із матеріалів справи, позивачу не зараховано як до страхового стажу, так і до пільгового, періоди його роботи у російській федерації та період проходження військової служби.

Однак, суд констатує про протиправність такого не зарахування, з огляду на таке.

Питання пенсійного забезпечення регулюються, а також регулювалися на момент набуття позивачем страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода), згідно із статтею 1 якої, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якого вони проживають.

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлено чи буде встановлено законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання.

Для визначення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої із цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до введення в дію цієї Угоди.

За змістом цих норм стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.

Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав учасниць Співдружності без легалізації.

Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993 (чинної як на момент набуття позивачем стажу, так і на момент звернення за пенсією), трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Також зі змісту наведених норм можна дійти висновку, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.

Це означає, що у випадку виникнення спору у таких питаннях, суд має перевірити умови, за яких такий стаж підлягає зарахуванню відповідно до законодавства країни, де особа його набула.

Постановою Міністерства праці і соціального розвитку російської федерації від 10.10.2003 №69 затверджено Інструкцію заповнення трудових книжок.

Так, підпунктом 5.1 пункту 5 вказаної Інструкції передбачено, що запис про звільнення (припинення трудового договору) в трудовій книжці працівника провадиться в такому порядку: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 вказується дата звільнення (припинення трудового договору); в графі 3 робиться запис про причини звільнення (припинення трудового договору); в графі 4 вказується найменування документа, на підставі якого внесено запис - наказ (розпорядження) або інше рішення роботодавця, його дата і номер.

Згідно зі змістом пунктів 2, 45 Правил ведення і зберігання трудових книжок, виготовлення бланків трудової книжки і забезпечення ними роботодавців, затверджених Постановою Уряду російської федерації від 16.04.2003 №225 "Про трудові книжки", трудова книжка є основним документом про трудову діяльність і трудовий стаж працівника. Відповідальність за організацію роботи з ведення, зберігання, обліку та видачі трудових книжок і вкладишів до них покладається на роботодавця. Відповідальність за ведення, зберігання, облік і видачу трудових книжок несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (Розпорядженням) роботодавця. За порушення встановленого цими Правилами порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність, встановлену законодавством російської федерації.

Наведені положення узгоджуються також і з приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 №301, а також приписами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення", Кодексу законів про працю України та Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637.

Крім того, згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII (далі Закон №1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі Порядок №637).

Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Відповідно до пункту 1.1 "Загальні положення" Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Отже, зі змісту вказаних вище норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка та позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки.

Так, судом встановлено, що у позивача є в наявності трудова книжка від 24.06.2002 НОМЕР_1 , при цьому, така трудова книжка містить усі необхідні записи та підтверджують стаж роботи ОСОБА_1 , зокрема:

з 24.06.2002 по 31.05.2003 (11 місяців, 8 днів) - на посаді тракториста;

з 10.12.2005 по 31.10.2009 (3 роки, 10 місяців, 22 дні), з 01.11.2009 по 15.08.2014 (4 роки, 9 місяців, 15 днів) - на посаді слюсаря по обслуговуванню бурових в ООО "Сервисная буровая компания";

з 30.10.2014 по 09.02.2015 (3 місяці, 11 днів) на посаді слюсаря по обслуговуванню бурових в ООО "КНГ-Сервис";

з 08.02.2015 по 26.10.2015 (8 місяців, 19 днів), з 11.12.2015 по 20.01.2016 (1 місяць, 10 днів) на посаді слюсаря по обслуговуванню бурових в ООО "ВТБ Сервис";

з 01.03.2016 по 05.11.2020 (4 роки, 8 місяців, 5 днів), з 26.01.2021 на посаді слюсаря по обслуговуванню бурових ООО "Нафтогаз-бурение" (а.с. 12-16).

Суд констатує, що жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці ОСОБА_1 немає, тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.

Вказані записи у трудовій книжці скріплені і засвідчені підписами вповноважених осіб роботодавця та відповідними печатками, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.

Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім цього, судом з`ясовано, що спірні періоди роботи позивача також підтверджуються іншими документами, наданими пенсійному органу, зокрема уточнюючими довідками ООО "Нафтогаз-бурение" від 05.07.2021 №01-16/1464 (а.с. 24-25); довідками ООО "Нафтогаз-бурение" про заробітну плату від 30.03.2021 №№100, 101, 102, 103, 104, 105 (а.с. 26-28); наказом про прийняття на роботу від 09.12.2005 №1158-лс (зв. ст. а.с. 29); наказом про розірвання договору від 26.10.2009 №1833-лс (а.с. 30); наказом про прийняття на роботу від 02.11.2009 №2043-лс (зв. ст. а.с. 30); наказом про переведення від 16.04.2010 №416-97/1176лс (а.с. 31); наказом про розірвання договору від 15.08.2014 №1924-лс (зв. ст. а.с. 31); архівною довідкою від 09.03.2021 №С-74 (а.с. 32); архівною довідкою від 09.03.2021 №С-75 (зв. ст. а.с. 32); індивідуальними відомостями про застраховану особу (а.с. 34-35).

При цьому, суд зазначає, що оскільки у трудовій книжці позивача відсутній запис про звільнення після прийняття 26.01.2021 на посаду слюсаря по обслуговуванню бурових в ООО "Нафтогаз-бурение" (як зазначає позивач, не вдалось отримати у зв`язку з російською агресією), то крайньою датою його роботи у цьому підприємстві в даному випадку є 05.07.2021 - дата видачі уточнюючої довідки №01-16/1464, якою підтверджується стаж позивача.

Спірні правовідносини свідчать, що підставою для неврахування до страхового стажу позивача періодів роботи є висновок пенсійного органу про те, що до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території російської федерації по 31.12.1991.

Однак, такі висновки є необґрунтованими і безпідставними, оскільки Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була чинна як для України, так і для росії в спірні періоди роботи позивача. А те, що 24.02.2022 російська федерація - країна-агресор неспровоковано напала на Україну, не може нівелювати право особи, в даному випадку позивача, на справедливе пенсійне забезпечення.

Також суд зазначає, що відповідно до Постанови КМУ від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" (далі - Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою.

Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття позивачем відповідного стажу.

Окрім цього, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Окрім цього, відповідно до частини 3 статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської соціальної хартії та статті 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.

При цьому, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В Рішенні Конституційного Суду №1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Проте, Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

За статтею 1511 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Таким чином, суд констатує, що оскільки позивач ОСОБА_1 працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.

Отже, при обставинах, що склались у зв`язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, пенсійним органом не може бути відмовлено у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії, які мали місце до вказаних подій.

Таким чином, суд дійшов висновку, про протиправність доводів пенсійного органу щодо не зарахування спірних періодів роботи позивача на території російської федерації до страхового стажу.

Щодо посилань пенсійного органу на Закон України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993", який прийнятий 01.12.2022, то суд такі відхиляє, адже, як вірно зазначив позивач, у даному випадку жодних цивільних, сімейних та кримінальних справ між позивачем і відповідачем не виникло. При цьому, між позивачем і пенсійним органом наявний соціальний спір щодо не зарахування трудового стажу. Водночас, як слідує із Пояснювальної записки до проекту Закону України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу 1997 року до Конвенції", такий Закон не стосується соціально-трудової сфери. Тобто, на виниклі між позивачем і пенсійним органом правовідносини згаданий закон не впливає жодним чином.

Щодо періоду проходження служби позивачем, то суд з`ясував, що ОСОБА_1 проходив в період з 04.05.1984 по 29.04.1986 (1 рік, 11 місяців, 26 днів) військову строкову службу, що підтверджується копією військовою квитка НОМЕР_2 від 16.04.1984 (а.с. 17-21).

Водночас, суд відхиляє доводи пенсійного органу про те, що на титульній сторінці такого військового квитка по батькові зазначено рос. мовою " ОСОБА_2 ", що не відповідає паспортним даним " ОСОБА_3 ", оскільки такі є проявом надмірного формалізму та зловживанням.

Так, власне недотримання правил ведення військового квитка може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи (власника квитка), а отже, не може впливати на його особисті права.

У постанові Верховного Суду від 19.02.2019 по справі №575/530/17 вказано про заборону допущення відповідачами (органами пенсійного фонду) певного формалізму при зверненні осіб про призначення чи перерахунку пенсії.

Пенсійний орган фактично перекладає на ОСОБА_1 тягар доказування власного неперевіреного сумніву у достовірності і достатності документів, отриманих особою, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), а тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

Таким чином, суд дійшов висновку, що період проходження ОСОБА_1 військової служби з 04.05.1984 по 29.04.1986 має бути зарахований до страхового стажу позивача.

Окрім того, суд встановив, що ОСОБА_1 у спірні періоди, а саме з 10.12.2005 по 31.10.2009, з 01.11.2009 по 15.08.2014, з 30.10.2014 по 09.02.2015, з 08.02.2015 по 26.10.2015, з 11.12.2015 по 20.01.2016, з 01.03.2016 по 05.11.2020, з 26.01.2021 05.07.2021 займав посаду слюсаря по обслуговуванню бурових, яка, в свою чергу, передбачена Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, які були чинними на період його роботи.

Так, у Списку №2, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994, посада слюсаря по обслуговуванню бурових передбачена розділом XII. Буріння, видобування та переробка нафти, газу та газового конденсату, переробка вугілля і сланцю, підрозділ 1 Буріння, пункт "а" Робітники, графа 2130100а-18497;

у Списку №2, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №36 від 16.01.2003, посада слюсаря по обслуговуванню бурових передбачена розділом XII. Буріння, видобування та перероблення нафти, газу та газового конденсату, перероблення вугілля та сланцю, підрозділ 1 Буріння, пункт "а" Робітники, графа 12.1а;

у Списку №2, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №461 від 24.06.2016, посада слюсаря по обслуговуванню бурових передбачена розділом XII. Буріння, видобування та перероблення нафти, газу та газового конденсату, перероблення вугілля та сланцю, підрозділ 1 Буріння, пункт «Робітники».

При цьому, робота позивача на посаді слюсаря по обслуговуванню бурових, зайнятість на якій дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, протягом спірних років підтверджується окрім записів у трудової книжки, також іншими доказами, зокрема:

уточнюючими довідками ООО "Нафтогаз-бурение" від 05.07.2021 №01-16/1464 (а.с. 24-25);

довідками ООО "Нафтогаз-бурение" про заробітну плату від 30.03.2021 №№100, 101, 102, 103, 104, 105 (а.с. 26-28);

наказом про прийняття на роботу від 09.12.2005 №1158-лс (зв. ст. а.с. 29);

наказом про розірвання договору від 26.10.2009 №1833-лс (а.с. 30);

наказом про прийняття на роботу від 02.11.2009 №2043-лс (зв. ст. а.с. 30);

наказом про переведення від 16.04.2010 №416-97/1176лс (а.с. 31);

наказом про розірвання договору від 15.08.2014 №1924-лс (зв. ст. а.с. 31);

картою №117/731 спеціальної оцінки умов праці (а.с. 36-37);

наказами щодо проведення оцінки умов праці від 13.06.2019 №308-п, від 07.10.2019 №593-п, від 31.03.2016 №107-п, від 02.09.2008, від 02.06.2015 №133-п (а.с. 38-42, 44);

протоколом №17-л (а.с. 43);

картою атестації робочого місця (зв. ст. а.с. 44 - а.с. 45);

картою атестації робочого місця №85 і протоколами №16-т і №16-Н (а.с. 46-49).

Таким чином, суд вважає, що у пенсійного органу були наявні всі необхідні документи, в тому числі трудова книжка, а також інші документи, які станом на дату подання заяви про призначення пенсії по віку на пільгових умовах за Списком №2, підтверджували наявність як страхового стажу роботи на території росії, так і спірного стажу роботи в шкідливих умовах праці.

Отже, при обставинах, що склались у зв`язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, пенсійним органом не може бути відмовлено у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії, які мали місце до вказаних подій.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не враховано ОСОБА_1 до страхового стажу строк проходження військової служби з 04.05.1984 по 29.04.1986 та періоди роботи з 24.06.2002 по 31.05.2003, з 10.12.2005 по 31.10.2009, з 01.11.2009 по 15.08.2014, з 30.10.2014 по 09.02.2015, з 08.02.2015 по 26.10.2015, з 11.12.2015 по 20.01.2016, з 01.03.2016 по 05.11.2020, з 26.01.2021 05.07.2021, а також до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи на посаді слюсаря по обслуговуванню бурових з 10.12.2005 по 31.10.2009, з 01.11.2009 по 15.08.2014, з 30.10.2014 по 09.02.2015, з 08.02.2015 по 26.10.2015, з 11.12.2015 по 20.01.2016, з 01.03.2016 по 05.11.2020, з 26.01.2021 05.07.2021.

На підставі викладеного, суд доходить висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні пенсії від 10.02.2026 за №092850032868, а тому його необхідно скасувати, відтак, підлягають зарахуванню до страхового та пільгового стажу позивача спірні періоди його роботи, в тому числі і на території російської федерації.

При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 2 статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.

На переконання суду, за наявності формальних підстав для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Верховним Судом у справі №580/1617/19 зазначено, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Отже, з урахуванням вимог частини 2 статті 9 КАС України, єдиним ефективним засобом правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який повністю виключить для пенсійного органу можливість невиконання чи неналежного виконання рішення суду при призначенні пенсії, буде, окрім визнання рішення суб`єкта владних повноважень протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, а саме: зарахувати позивачу спірні періоди роботи як до страхового, так і до пільгового стажу, а також повторно розглянути заяву про призначення пенсії з урахуванням вказаних періодів.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 1 статті 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У матеріалах даної справи містяться докази понесення позивачем судових витрат в розмірі 1 331,20 грн, що підтверджується квитанцією №9457-3608-8072-9744 від 24.02.2026 (а.с. 55).

Таким чином, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 331,20 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36000), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 10.02.2026 за №092850032868 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36000) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до страхового стажу строк проходження військової служби з 04.05.1984 по 29.04.1986 та періоди роботи з 24.06.2002 по 31.05.2003, з 10.12.2005 по 31.10.2009, з 01.11.2009 по 15.08.2014, з 30.10.2014 по 09.02.2015, з 08.02.2015 по 26.10.2015, з 11.12.2015 по 20.01.2016, з 01.03.2016 по 05.11.2020, з 26.01.2021 05.07.2021, до пільгового стажу за Списком №2 - періоди роботи на посаді слюсаря по обслуговуванню бурових з 10.12.2005 по 31.10.2009, з 01.11.2009 по 15.08.2014, з 30.10.2014 по 09.02.2015, з 08.02.2015 по 26.10.2015, з 11.12.2015 по 20.01.2016, з 01.03.2016 по 05.11.2020, з 26.01.2021 05.07.2021, а також повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 03.02.2026, з урахуванням вказаних періодів.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36000) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1 331 (одну тисячу триста тридцять одну) гривню 20 копійок.

Відповідачу та третій особі рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.