Рішення № 135517426, 07.04.2026, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/8225/25

Номер провадження 2/629/231/26

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого судді Каращука Т.О., за участю секретаря судового засідання Лукаренко А.Р., розглянувши у судовому засіданні в м. Лозова цивільну справу №629/8225/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області, третя особа: Лозівський відділ державної виконавчої служби у Лозівському районі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про стягнення грошових коштів, що утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави, та відшкодування моральної шкоди, представник позивача - адвокат Дегтярчук Ірина Олександрівна, представник відповідача - Пузіков Вячеслав Анатолійович, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з Державного бюджету України на його користь 37 400,00 грн безпідставно утримуваних коштів, 5 000,00 грн моральної шкоди, а також судові витрати: 1 211,20 грн судового збору та 7 600,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 24.02.2025 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 було винесено постанову № 2914 про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17 000 грн. В межах примусового виконання вказаної постанови (ВП № 78284414) Лозівським ВДВС було списано з рахунків Позивача кошти в загальній сумі 37 403,00 грн, що включали суму штрафу (у подвійному розмірі), виконавчий збір та витрати провадження. Рішенням Лозівського міськрайонного суду від 19.08.2025 року у справі № 629/4486/25 вказану постанову ТЦК визнано протиправною та скасовано, а справу про правопорушення закрито. Оскільки правова підстава для стягнення коштів відпала, Позивач вважає, що вони утримуються у бюджеті безпідставно. Моральну шкоду обґрунтовує тривалим стресом, погіршенням стану здоров`я та необхідністю витрачати час і кошти на відновлення справедливості.

Ухвалою суду було відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано строк учасникам справи для подання заяв по суті.

Представник відповідача надав відзив, у якому просив відмовити в задоволенні позову. Аргументи Відповідача зводяться до того, що Казначейство є лише органом, який здійснює обслуговування бюджетних коштів і не є порушником прав Позивача. Відповідач стверджує, що належним відповідачем у справі має бути держава в особі органу, який виніс скасовану постанову (ТЦК та СП), а стягнення моральної шкоди вважає надмірним та недоведеним в умовах воєнного стану.

ОСОБА_1 надав відповідь на відзив, в якій вказав, що кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі, а Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України. Поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах. Після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави, що узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Таким чином, скасування постанови, складеної т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2

підполковника ОСОБА_2 від 24 лютого 2025 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу, у зв?язку з виконанням якої з нього стягнуто штраф, є підставою для повернення відповідних коштів, адже правова підстава для їх стягнення є такою, що відпала. Зважаючи на вказане, позивач просив задовольнити позов в повному обсязі.

Додатково в клопотаннях Головне управління ДКС України в Харківській області посилалося на те, що є окремий позасудовий порядок повернення коштів, який повинен був скористатися позивач. Крім того, представник Головного управління зазначив про те, що витрати виконавчого провадження не є надходженнями до Державного бюджету, а є власними надходженнями органу ДВС, а тому дані кошти треба стягувати з Харківського відділу ДВС у Харківському районі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції або Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, оскільки органи ВДВС мають централізовану бухгалтерію і саме на рахунок по спеціальному фонду власних надходжень Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що відкритий у Казначействі.

Також, представником відповідача було подано клопотання про заміну відповідача на належного та про залучення співвідповідача, у задоволенні яких судом було відмовлено.

Третя особа пояснень по суті позову не надала, проте матеріали справи містять докази перерахування стягнутих коштів до бюджету.

Інших заяв по суті чи клопотань від учасників не надходило.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає за можливе, відповідно до ст.279 ЦПК України, розглянути справу за наявними в матеріалах доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні правовідносини.

24 лютого 2025 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 була винесена постанова №2914 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн.

Як вказує позивач, про існування постанови за справою про адміністративне правопорушення №2914 від 24.02.2025 року він дізнався 11 червня 2025, коли з його кредитної картки відбулося списання коштів.

Так, за платіжними інструкціями № 9019 та № 9018 від 27.06.2025 року з озивача було фактично стягнуто 34 000,00 грн (штраф) та 3 400,00 грн (виконавчий збір), які зараховані до Державного бюджету України. Загальна сума стягнення становить 37 400,00 грн.

Того ж дня, ОСОБА_1 звернувся до Лозівського ДВС, де йому було надано постанову про відкриття виконавчого провадження №78284414 від 11.06.2025, в якій зазначено, що виконавче провадження відкрито на підставі постанови №2814 від 24.02.2025 року.

При зверненні до ІНФОРМАЦІЯ_3 для надання роз?яснень, 12 червня 2025 року позивачу було вручено для ознайомлення, постанову за справою про адміністративне правопорушення №2914 від 24.02.2025 року та протокол про адміністративне правопорушення за ознаками правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП від 09.02.2025 року.

21 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Лозівського міськрайонного суду Харківської області з адміністративною позовною заявою про визнання протиправною та скасування постанови №2914 від 24.02.2025 року з подальшим закриттям провадження по справі.

23 червня 2025 позивачем було подано заяву до Лозівського ДВС про зупинення виконавчого провадження №78284414 до ухвалення рішення по адміністративній справі Лозівським міськрайонним судом Харківської області.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19 серпня 2025 року у справі №629/4486/25, постанова ІНФОРМАЦІЯ_1 № 2914 від 24.02.2025 року була скасована.

У додатках до справи міститься відповідь Лозівського ВДВС від 25.09.2025 року (за

підписом старшого державного виконавця В. Ципченко) на попереднє звернення ОСОБА_1 . У цьому листі орган повідомляв, що «законні підстави для повернення грошових коштів відсутні», оскільки виконавче провадження було закінчено ще до скасування постанови ТЦК судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України, до доходів загального фонду Державного бюджету України зараховуються: 100% адміністративних штрафів (п. 23) та 50 відсотків виконавчого збору (п. 33).

Згідно з ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України, інша частина 50 відсотків виконавчого збору - зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України (п. 13-1).

Отже, незалежно від того, до загального чи спеціального фонду було зараховано кошти за платіжною інструкцією № 9018, всі 3 400,00 грн виконавчого збору є доходами Державного бюджету України.

Твердження про те, що ці кошти не потрапили до державного бюджету, суперечать нормам бюджетного законодавства та змісту самої платіжної інструкції.

Оскільки рішенням Лозівського міськрайонного суду від 19.08.2025 року (справа №629/4486/25) постанову про штраф скасовано, правова підстава для утримання як самого штрафу, так і похідного від нього виконавчого збору відпала.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відповідний висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21 зроблено висновок, що сплачену до Державного бюджету України суму адміністративно-господарського штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема у разі скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу), господарський суд може стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як таку, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави (п. 39).

У п. 53 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі ст. 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються в бюджеті без достатньої правової підстави.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини перша та друга статті 326 ЦК України).

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин(частина перша статті 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України).

Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету (частина друга статті 45 Бюджетного Кодексу України).

Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 передбачено, що Повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина друга статті 17 ЦК України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац другий частини третьої статті 17 ЦК України).

Оскільки постанова ТЦК була скасована, підстава, на якій кошти були зараховані до бюджету, відпала.

Враховуючи відсутність добровільного направлення подання органами ТЦК про повернення коштів ОСОБА_1 , зважаючи на відмову органу ВДВС в поверненні коштів, звернення до суду є належним способом захисту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 встановила, що після скасування судом постанови про штраф, кошти, утримані без правової підстави, повертаються в судовому порядку. ВП ВС відступила від висновку про виключно позасудовий (адміністративний) порядок повернення, забезпечуючи ефективний захист прав платника.

Щодо статусу Відповідача, суд зазначає, що відповідно до ст. 1173, 1174 ЦК України, шкода, завдана незаконними рішеннями чи діями органу державної влади, відшкодовується державою.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду (справа № 415/1009/21), боржником у таких зобов`язаннях є держава Україна, а кошти підлягають стягненню безпосередньо з Державного бюджету України. Тому заміна ГУ ДКСУ на ТЦК є недоцільною, оскільки Казначейство представляє інтереси бюджету.

Згідно ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін.

Верховний суд у складі колегії суддів КАС у своїй постанові від 06.09.2022 у справі №640/10625/21 зазначає, що преюдиційність - у процесуальному праві обов`язок суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів факти, які раніше вже були встановлені набравши законної сили судовим рішення або вироком у будь-якій іншій справі. Преюдиційність дозволяє уникнути ухвалення суперечливих судових фактів щодо одного й того ж питання та вирішувати справи з найменшими витратами часу та засобів. Тобто факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішення, що набрало

законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова Верховного Суду від 26 листопада 2019 року по справі №922/643/19).

Таким чином, факт незаконності та протиправності постанови ТЦК відносно ОСОБА_1 встановлено рішенням суду у справі №629/4486/25, а тому доведенню не підлягає.

Щодо моральної шкоди, суд виходить з такого.

Розглянувши вимогу ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 грн, суд зазначає, що Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження глибини та тривалості душевних страждань, а також їхнього причинно-наслідкового зв`язку із діями Відповідача.

Твердження про неможливість купівлі слухового апарату є оціночним судженням, яке не підкріплене доказами того, що у Позивача не було інших джерел доходу для цієї мети.

У справах «Єрошкіна проти України» та «Антоненко проти України» ЄСПЛ зазначав, що саме по собі визнання судом факту порушення права (у даному випадку - скасування незаконної постанови ТЦК судом 19.08.2025 року) вже є достатньою справедливою сатисфакцією для Позивача.

Таким чином, грошова компенсація в такому разі не є обов`язковою, оскільки відновлення майнового стану (повернення 37 400 грн) повністю нівелює негативні наслідки для особи.

Суд приходить до висновку, що належних та допустимих доказів моральної шкоди не надано позивачем, повне повернення безпідставно стягнутих коштів у сумі 37 400 грн є достатньою справедливою сатисфакцією, а тому враховуючи загальні засади цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, а також пріоритетність бюджетних видатків в умовах воєнного стану, відмовляє у задоволенні вимоги щодо стягнення моральної шкоди.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21) зазначено, що:«кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку».

Так, відсутність конкретного органу через який мають перераховуватися кошти, або номери рахунків, з яких має бути здійснено стягнення, є безпідставним.

Пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною 1 ст.133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач зазначив у позові, що докази розміру фактичного понесення ним витрат будуть подані до суду в порядку ч.8 ст.141 ЦПК України.

Зважаючи на вищевказане, суд вважає за можливе питання розподілу судових витрат вирішити у порядку визначеному ч.8 ст. 141 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 81, 137, 141, 263-265, 273, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області, третя особа: Лозівський відділ державної виконавчої служби у Лозівському районі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про стягнення грошових коштів, що утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави, та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти, що утримуються в бюджеті без достатньої правової підстави, у розмірі 37 400 (тридцять сім тисяч чотириста) гривень 00 копійок.

В частині вимоги про стягнення моральної шкоди - відмовити.

Питання розподілу судових витрат вирішити у порядку, визначеному ч.8 ст. 141 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, код ЄДРПОУ 37874947, адреса: 61166, м. Харків, вул. Євгенія Єніна, буд. 18.

Третя особа: Лозівський відділ державної виконавчої служби у Лозівському районі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, код ЄДРПОУ 41430615, адреса: 64602, м. Лозова, вул. Михайла Грушевського, буд. 7.

Суддя Т. О. Каращук