Рішення № 135508732, 07.04.2026, Путивльський районний суд Сумської області

Справа № 584/1414/25

Провадження № 2/584/215/26

РІШЕННЯ

Іменем України

07.04.2026 Путивльський районний суд Сумської області

у складі: головуючого - судді Данік Я.І.,

за участі: секретаря Кравченко А.Ю.,

представника відповідача Шатіліна Г.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Путивль в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

ТОВ «ФК «Гелексі» звернулося до суду з указаним позовом, який обґрунтовує тим, що 13 липня 2018 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір №16730, у вигляді електронного документу із застосуванням електронного підпису, за умовами якого позивач надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 5000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом, але всупереч укладеному договору відповідач порушував строки погашення кредиту та процентів, в зв`язку з чим станом на 7 листопада 2025 року має заборгованість в розмірі 25249 грн. 50 коп., у т.ч.: 5000 грн. заборгованості за кредитом, 20249 грн. 50 коп. - заборгованості за відсотками та комісіями за користування позикою.

Посилаючись на вказане, позивач просить стягнути з відповідача борг в розмірі 25249 грн. 50 коп. та понесені судові витрати.

Представник відповідача подав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав у повному обсязі та зазначив, що представником відповідача не надано належних та допустимих доказів того що між сторонами 13 липня 2018 року було укладено кредитний договір №16730, а також не доведено факту зарахування грошей відповідачу. Також зазначив, що представником позивача здійснено нарахування відсотків за кредитним договором після визначеного договором строку кредитування. Крім того зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу є надмірним та не відповідає затраченому адвокатом часу (а.с.44-50).

Представник позивача подав відповідь на відзив, в якому позовні вимоги підтримав, та зазначив, що між сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, який було підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора. Також зазначив, що на підтвердження зарахування кредитних коштів відповідачу підтверджується довідкою, долученою до матеріалів справи, де містяться всі необхідні реквізити. Крім того зазначив, що строк дії договору до повного виконання позичальником зобов`язань за договором, у зв`язку з чим позивач продовжував нараховувати відсотки та комісії за користування кредитними коштами, передбачені умовами договору (а.с.56-63).

Представник позивача у судове засідання не з`явився, при подачі позову клопотав про розгляд справи у його відсутність.

Заслухавши представника відповідача, який позовні вимоги не визнав у повному обсязі, дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Як встановлено судом, 13 липня 2018 року між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №16730 (далі Договір), за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 5000 грн.

Пунктом 1.1.2 Договору за користування позикою передбачена плата у вигляді: процентів в розмірі 0,01% в день від поточного залишку позики (п. 1.1.2.1) та комісії в розмірі 1,5% в день від початкового розміру позики (п. 1.1.2.2).

Відповідно до пунктів 1.1.3, 1.1.4 нарахування процентів та комісії за Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою.

Згідно п.1.1.5 Договору строк повернення позики (термін платежу): 11 серпня 2018 року.

Пунктом 2.1 передбачено, що строк дії Договору - до повного виконання Позичальником зобов`язань за Договором.

Відповідно до п.4.3 Договору обчислення строку користування позикою та нарахування процентів та комісії за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. При цьому проценти та комісія за користування позикою нараховуються з дня надання позики Позичальнику (перерахування грошових коштів на банківський рахунок Позичальника) до строку повернення позики, зазначеному в п.1.1.5 Договору включно.

Пунктом 5.2 Договору визначено, що порушенням умов цього Договору є його не виконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.

Підвищену комісійну винагороду передбачено пунктом 5.3, згідно якого у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0 % в день від суми позики за кожний день прострочення (а.с.6-12).

Вказаний договір підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора /93483256/.

Відповідно до договору №04/08-17ПК, укладеного 04 серпня 2017 року між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС», останнє надає послуги з переказу коштів (а.с.20).

Згідно з довідкою ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» за №16730 від 1 вересня 2025 року ОСОБА_1 перераховано на банківську картку № НОМЕР_1 грошові кошти 5000 грн, транзакція номер № 1076296564 (а.с.17).

Відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк» №20.1.0.0.0/7-260126/102608-БТ від 30 січня 2026 року на ім`я ОСОБА_1 у банку емітовано картку № НОМЕР_1 , на яку 13 липня 2018 року було зараховано 5000 грн (а.с.68-69).

Відповідач прострочила виконання свого зобов`язання, оскільки порушила строки повернення кредиту та сплати нарахованих процентів, внаслідок чого станом на 8 грудня 2018 року має заборгованість в розмірі 27170 грн. 63 коп. (а.с.13-16).

Проте у позовній заяві представник позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 25249 грн. 50 коп., у т.ч.: 5000 грн. заборгованості за кредитом, 20249 грн. 50 коп. - заборгованості за відсотками та комісіями за користування позикою, яка з урахуванням положень ст.13 ЦПК України є визначеним представником позивача розміром позовних вимог.

Відповідно до ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Відповідно до ч.13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із ст. 64 ЦПК України.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що спірний договір укладений у спосіб, визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»

Згідно з ч.1 ст.526, ч.1 ст.530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з п.3.4.1 Договору позичальник зобов`язаний не пізніше дати, вказаної в п.1.1.5 Договору, повернути позику в повному обсязі, сплатити проценти та комісію за користування позикою в порядку, визначеному цим Договором та додатками до нього.

Відповідно до п.3.4.2 Договору позичальник зобов`язаний при продовженні строку Договору сплатити проценти, комісійну винагороду та штрафи (в разі їх наявності) за користування позикою у день продовження строку Договору.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За положеннями ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) викладено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-141гс19) викладено правовий висновок про те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, ухвала Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012).

Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч.2 ст.625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за користування кредитом).

З аналізу наведених постанов Верховного Суду вбачається, що сторони кредитного договору можуть встановити проценти за неправомірне користування грошовими коштами, іншими словами у випадку неповернення грошових коштів, у визначений кредитним договором строк, та такі проценти можуть нараховуватись й після спливу визначеного кредитним договору строку згідно статті 625 ЦК України.

У ч.1 ст.627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За нормами ч.1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як встановлено з матеріалів справи, сторони договору у п.1.1.5 визначили строк повернення позики 11 серпня 2018 року.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачці нараховано суму відсотків в розмірі 14 грн. 50 коп., визначених п. 1.1.2.1 та суму комісії в розмірі 2175 грн. 50 коп., визначених п.1.1.2.2 в період з 13 липня 2018 року по 10 серпня 2018 року, тобто в межах погодженого сторонами строку кредитування. Відомостей про нарахування процентів поза межами строку кредитування розрахунок заборгованості не містить.

Пунктом 5.3 Договору сторони узгодили умови про те, що у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0% (три відсотка) в день від суми позики за кожний день прострочення.

Отже, п.5.3 Договору передбачена відповідальність боржника, яка застосовується з моменту прострочення терміну платежу в разі наявності заборгованості поза межами строку повернення позики, тобто 11 серпня 2018 року, та яку, як міру відповідальності, сторони визначили у виді підвищеної комісійної винагороди.

Умови Договору не містять положень обмеження строку відповідальності позичальника, визначеної п.5.3, а тому з урахуванням порушення відповідачкою строків повернення позики та невиконання нею умов договору щодо обов`язку повернення отриманих кредитних коштів, позивачем здійснено нарахування комісії.

Спірний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав про задоволення позову.

У зв`язку із задоволенням позову, відповідно до ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 2423 грн. витрат по сплаті судового збору при подачі позову.

Що стосується витрат на правничу допомогу, то як вбачається з акту №16730 від 1 вересня 2025 року наданих послуг правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги від 9 липня 2025 року, адвокатом Рудзеєм Ю.В. було надано ТОВ «ФК «Гелексі» правничу допомогу, а саме:

1) правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів клієнта 1000 грн.;

2) складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи позивач 3000 грн.;

3) формування додатків до позовної заяви (письмові докази) 1000 грн. (а.с.22).

За правилами ч.ч.1-6 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, ЄСПЛ висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04).

Таким чином, враховуючи складність та кількість матеріалів даної справи, наявність сталої судової практики по вказаній категорії справ, обсяг виконаних адвокатом робіт та час, витрачений на їх виконання, а також час, витрачений на представництво інтересів позивача в судових засіданнях, суд дійшов висновку про доцільність стягнення з відповідача на користь позивача суму понесених останньою витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у сумі 4000 грн.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст.526-527, 610, 611, 1054 ЦК України, ст.ст.142, 259, 263-265, 274-279, 280-284 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» (01054, м.Київ, вул.В`ячеслава Липинського, 10/1, код ЄДРПОУ 41229318) 25249 грн. 50 коп. (двадцять п`ять тисяч двісті сорок дев`ять гривень п`ятдесят копійок) - заборгованості по кредитному договору №16730 від 13 липня 2018 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» 2423 грн. (дві тисячі чотириста двадцять три гривні) витрат по сплаті судового збору при подачі позову та 4000 грн. (чотири тисячі гривень) витрат на правничу допомогу.

Рішення суду може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Я.І.Данік