Рішення № 135507757, 08.04.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/12403/25 2/335/869/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 року Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Шалагінової А. В., за участі секретаря судового засідання Савченко О. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: вул. Перемоги, буд. 107Б, м. Запоріжжя, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Лимара Андрія Вікторовича до Запорізької міської ради про визнання права власності на житло,

ВСТАНОВИВ:

18.12.2025 ОСОБА_1 в особі представника адвоката Лимара А. В. звернулась до суду з позовом до Запорізької міської ради про визнання права власності на житло, мотивуючи свої вимоги тим, що 14.02.2001 ОСОБА_1 на підставі договору міни, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, набула у власність квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру зареєстроване Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації 26.02.2001.

У квітні 2022 р. позивачка вимушено перемістилась зі свого місця проживання до міста Вінниці.

У травні 2024 р. позивачка звернулась до Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради із заявою про реєстрацію права власності на квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

19.06.2024 державним реєстратором прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Вінницької міської ради Москалюк Л. М. прийнято рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій № 73722015. Підставою для відмови визначено невідповідність поданих документів вимогам Закону, а саме: на запит державного реєстратора від органів влади, підприємств, установ, організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, не надано інформацію (довідки, засвідчені в установленому порядку копії документів, тощо), необхідних для реєстрації права власності на квартиру.

Ураховуючи, що позивачка позбавлена в інший спосіб визнати своє право власності на квартиру і зареєструвати його, просив визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 , яка має загальну площу 44,77 кв.м, житлову площу 29,6 кв.м, підсобну площу 16,3 кв.м, та складається з 2-х кімнат житловою площею 29,6 кв.м, у тому числі 1-а кімната площею 16,4 кв.м, 2-а кімната площею 13,2 кв.м, кухні площею 5,8 кв.м, санвузлу площею 2,6 кв.м, коридору площею 4,6; 1,7 кв.м, кладовка 1,6 кв.м, балкон 0,87 кв.м (а.с. 25).

Відповідач Запорізька міська рада в особі представника Доніної Н. О. позовні вимоги не визнав, посилаючись у відзиві на те, що у позивачки відсутні підстави для звернення до суду, оскільки її право власності не оспорюється, зокрема, відповідачем. З боку відповідача не надавалось відмови у державній реєстрації права власності. До Запорізької міської ради, Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради позивачка взагалі не зверталась та не отримувала відмови у проведенні реєстраційних дій. З наданої позивачкою відмови державного реєстратора виконавчого комітету Вінницької міської ради неможливо встановити, до якого органу державний реєстратор робив запит, і в отриманні якої саме інформації йому було відмовлено. Неотримання інформації від невстановленого органу не є підставою для визнання права власності в судовому порядку. Запорізька міська рада жодним чином не перешкоджає позивачці у реєстрації її прав. Крім того, позовна заява не містить інформації, чи зверталась позивачка до ТОВ «ЗМБТІ» з метою отримання підтвердження державної реєстрації права власності позивачки на квартиру на підставі договору міни. Просила в задоволенні позову відмовити.

Судом проведено такі процесуальні дії у цій справі.

Ухвалою судді від 23.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, розпочате підготовче провадження та призначене підготовче судове засіданні на 02.02.2026 на 15:00 год., встановлено строки для подання заяв по суті справи (відзиву, відповіді на відзив, заперечення на відповідь) (а.с. 21).

20.01.2026 надійшов відзив на позовну заяву, зміст якого наведено судом вище.

02.03.2026 від представника позивачки через систему «Електронний суд» надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивачки та її представника.

02.03.2026 від представника відповідача Доніної Н. О. через систему «Електронний суд» надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Ухвалою суду від 02.03.2026 закрито підготовче провадження у даній справі та справу призначено до судового розгляду по суті на 02.04.2026.

02.04.2026 судом завершено розгляд цієї справи та суд оголосив перерву для виготовлення повного тексту судового рішення до 08.04.2026 до 11:15 год.

У судове засідання учасники справи не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись судом належним чином, надіслали заяви про розгляд справи за їх відсутності. За таких обставин суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Згідно з копією договору міни від 14.02.2001, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу Яцемірською Т. В., ОСОБА_2 обміняла належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 на належну ОСОБА_1 на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_3 , з доплатою (а.с. 13).

На вказаному договорі наявний реєстраційний напис про проведення реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 (а.с. 13 зворот).

Також інформація про право власності ОСОБА_1 на квартиру внесена до технічного паспорту (а.с. 14 15).

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Вінницької міської ради Москалюк Л. М. № 73722015 від 19.06.2024 відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою від 27.06.2024 у зв`язку з тим, що подані документи не відповідають вимогам, встановленим Законом, а саме: на запит державного реєстратора від органів влади, підприємств, установ, організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року не надано інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку, копії документів тощо), необхідних для реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 16).

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 19.02.2024 у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статей 316, 317, 328 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону.

Відповідно до статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Таким чином, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Тобто, за вказаною нормою права, вимога про визнання права власності може бути пред`явлена лише власником спірного майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Частиною 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто, особа, яка до 01.01.2013 придбала нерухоме майно за відповідним договором, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Станом на 14.02.2001, тобто на момент набуття позивачкою у власність квартири АДРЕСА_1 , порядок здійснення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна був визначений Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 № 121.

Пунктами 1.4 1.7 вищезазначеної Інструкції було визначено, що державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації підлягають об`єкти нерухомості, розташовані на всій території України (населених пунктах, військових містечках, військових частинах, аеропортах, річкових і морських портах, заповідниках, заказниках, на дорогах, полігонах і т.п.). Державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна здійснюють державні комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації. Державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності. Реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться на підставі правовстановлювальних документів за рахунок коштів власників нерухомого майна.

У відповідності до п. 2.1 вищезазначеної Інструкції реєстрація провадилася на підставі правовстановлювальних документів у такому порядку: а) заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники правовстановлювального документа (оригінал та копію); б) відповідальний працівник бюро технічної інвентаризації вивчає законність та повноту документів і на підставі їх робить відповідний запис у реєстрову книгу; в) адреса об`єкта, що реєструється, записується в алфавітний журнал адрес; г) прізвище, ім`я та по батькові фізичних осіб власників нерухомого майна вноситься в алфавітний журнал або картку картотеки власників; ґ) на оригіналі правовстановлювального документа робиться реєстраційний напис. Якщо на правовстановлювальному документі немає місця для реєстраційного напису, то видається реєстраційне посвідчення, яке є невід`ємною частиною такого документа; д) на копії правовстановлювального документа робиться відмітка про реєстрацію з посиланням на реєстровий номер та дату реєстрації; е) до інвентаризаційної справи додається копія правовстановлювального документа, довідка про належність об`єкта нерухомого майна, в якій записується: прізвище, ім`я та по батькові або найменування власника, назва і зміст правовстановлювального документа, число і місяць реєстрації з підписом особи, яка відповідає за реєстрацію.

У наданому позивачкою правовстановлюючому документі договорі міни від 14.02.2001, наявний реєстраційний напис про реєстрацію за позивачкою права власності на вищезазначену квартиру, що свідчить про те, що право власності було нею зареєстроване в порядку та у спосіб, передбачені чинним на той момент законодавством.

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.).

Доказів того, що відповідачем не визнається або оспорюється право власності позивачки на спірну квартиру матеріали справи не містять. Оригінали всіх документів, що засвідчують право власності позивачки на квартиру, перебувають у позивачки.

Державний реєстратор, ухвалюючи рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій, констатував не надання певних документів, необхідних для реєстрації права власності на квартиру, а саме довідки, засвідченої в установленому законодавством порядку, копій документів тощо.

Однак до відповідача Запорізької міської ради або Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради, позивачка не зверталась та не отримувала відмови у проведенні реєстраційних дій.

Крім того, позовна заява не містить доказів та інформації стосовно того, чи зверталась позивачка до ТОВ «ЗМБТІ» з метою отримання підтвердження державної реєстрації права власності на квартиру на підставі договору міни.

Суд звертає увагу, що спірна квартира розташована в місті Запоріжжі. В місті Запоріжжі діє ТОВ «ЗМБТІ», а тому позивачка жодним чином не обмежена в можливості звернутися до вказаного підприємства, отримати документи, необхідні для реєстрації права власності на квартиру і звернутися до державного реєстратора повторно.

Ухвалення державним реєстратором рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій з підстав, зазначених вище, не обмежує позивачку у праві звернення до державного реєстратора повторно, із наданням пакету необхідних документів.

Отже, суд зазначає, що в даному випадку зміст позовних вимог не відповідає змісту порушених прав, оскільки необхідність захисту своїх прав у цій справі позивачка обґрунтовує відмовою державного реєстратора у проведені реєстраційних дій за заявою позивачки, однак, позивачка не звернула уваги на зміст рішення державного реєстратора та не вжила заходів для отримання документів, необхідних для реєстрації права власності на спірну квартиру.

Водночас, позивачка звернулась до суду з позовом про визнання за нею права власності на квартиру до відповідача, який не оспорює таке право.

Отже, судом не встановлено обставин, з якими закон пов`язує визнання за позивачкою права власності в порядку ст. 392 ЦК України.

З огляду на викладене, позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , тому понесені нею судові витрати зі сплати судового збору розподілу не підлягають.

При цьому суд вважає за необхідне роз`яснити позивачці, що вона може реалізувати право на проведення державної реєстрації права власності шляхом звернення до державного реєстратора із заявою про проведення реєстраційних дій повторно, надавши необхідні документи, отримані, зокрема від ТОВ «ЗМБТІ».

Керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 19, 76 80, 89, 141, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 в особі представника адвоката Лимара Андрія Вікторовича до Запорізької міської ради про визнання права власності на житло відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складене в повному обсязі 8 квітня 2026 року.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ;

Відповідач Запорізька міська рада, ЄДРПОУ 04053915, м. Запоріжжя, пр. Соборний, б. 206.

Суддя А. В. Шалагінова