Ухвала суду № 135500950, 06.04.2026, Ананьївський районний суд Одеської області

Справа № 518/1640/17 Провадження № 6/491/23/26

УХВАЛА

06 квітня 2026 року Ананьївський районний суд Одеської області

в складі головуючого судді - Желяскова О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Білоус А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ананьїв Одеської області заяву виконувача обов`язків начальника Ширяївського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сиротюк Валентини Олександрівни про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, яке не зареєстровано в установленому законом порядку,

ВСТАНОВИВ:

26 березня 2026 року засобами поштового зв`язку на адресу суду надійшла заява виконувача обов`язків начальника Ширяївського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сиротюк Валентини Олександрівни про звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

Заява мотивована тим, що у Ширяївському відділі державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває на виконанні виконавчий лист № 518/1640/17, виданий 12 вересня 2019 року Ананьївським районним судом Одеської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за розпискою від 09 лютого 2015 року в розмірі 922 681,70 гривня, що за офіційним курсом НБУ станом на дату ухвалення рішення складає 36 000 доларів США, та 3% річних в розмірі 95 554, 43 гривні. В ході проведення виконавчих дій встановлено, що за боржником на праві приватної власності зареєстрована земельна частка (пай) в розмірі 5,03 га, розташована на території Макарівського старостинського округу. Було встановлено, що у даної земельної ділянки відсутній унікальний кадастровий номер, що в свою чергу унеможливлює реалізацію такого майна та набуття права власності на майно в подальшому покупцем після її реалізації. На підставі вищевикладеного просила звернути стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , а саме на земельну частку (пай) в розмірі 5,03 га, розташована на території Макарівського старостинського округу.

Ухвалою суду від 30 березня 2026 року заяву прийнято до провадження та призначено судовий розгляд на 06 квітня 2026 року (а.с.65).

Боржник ОСОБА_1 та стягувач ОСОБА_2 в судове засідання не прибули.

Заявниця ОСОБА_3 в судове засідання не прибула, про дату, час та місце розгляду заяви повідомлена належним чином у відповідності до вимог статті 128 ЦПК України, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу (а.с.66).

Частиною одинадцятою статті 440 ЦПК України передбачено, що суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до суду сторін та інших заінтересованих осіб не є обов`язковою. Суд може розглянути справу за їх відсутності.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, наявність відомостей про належне повідомлення державного виконавця про дату, час та місце слухання справи,суд вважає можливим розглянути справу за її відсутності.

У відповідності до частини другої статті 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, суд вважає, що заяву слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що заочним рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 24 липня 2019 року у справі № 518/1640/17 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за розпискою від 09 лютого 2015 року в розмірі 922 681,70 гривня, що за офіційним курсом НБУ станом на дату ухвалення рішення складає 36 000 доларів США, та 3% річних в розмірі 95 554, 43 гривні.

12 вересня 2019 року Ананьївський районний суд Одеської області видав стягувачу ОСОБА_2 виконавчий лист на виконання вказаного судового рішення у справі №518/1640/17 зі строком пред`явлення до 12 вересня 2022 року.

Відповідно до статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом України «Про виконавче провадження»; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Державний виконавець Сиротюк В.О. зазначила, що боржник ОСОБА_1 повідомлений про винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 61022943 та про початок примусового виконання рішення, посилаючись на лист за вихідним № 599 від 20 лютого 2020 року та лист Укрпошти.

Відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (в редакції на дату відкриття виконавчого провадження), терміни вживаються у такому значенні:

приймання поштового відправлення, поштового переказу - виробнича операція, яка полягає в оформленні поштового відправлення, поштового переказу, що подаються для пересилання;

реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку;

рекомендоване поштове відправлення - реєстрований лист (рекомендований лист), поштова картка, бандероль, відправлення для сліпих, дрібний пакет, мішок «M», які приймаються для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення;

розрахунковий документ - документ встановленої відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв`язку.

Аналізуючи дані терміни, оператор поштового зв`язку при прийнятті рекомендованого поштового відправлення зобов`язаний видати розрахунковий документ, який повинен відповідати Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та Положенню про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, Порядку подання звітності, пов`язаної із використанням книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок), форми № ЗВР-1 Звіту про використання книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року № 13, а саме Додатку 1 Положення.

Згідно із частинами третьою і четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Проте, наявні матеріали виконавчого провадження не містять письмових доказів на підтвердження факту саме направлення державним виконавцем документів боржнику.

Копія супровідного листа від 20 лютого 2020 року, відповідно до якого державним виконавцем було направлено боржнику постанову про відкриття виконавчого провадження, у повній мірі не підтверджують факт направлення в установленому законом порядку.

Крім того, лист Укрпошти, на який державний виконавець посилається в заяві, в матеріалах справи відсутній.

Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження»(в редакції чинній на час подання заяви до суду) у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що нею чітко визначена умова, за якої суд вирішує питання звернення стягнення на нерухоме майно боржника, це відсутність державної реєстрації права власності за боржником в установленому законом порядку.

Згідно з частиною десятою статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Таким чином, питання про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстроване в установленому законом порядку, вирішується судом в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною десятою статті 440 ЦПК України, та стосується тих випадків, коли боржник фактично володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано в установленому законом порядку.

Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному в постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 947/22930/19 (провадження № 61-9215св20).

При цьому, застосування судом частини десятої статті 440 ЦПК України та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» є крайнім заходом виконання судового рішення, який може бути застосований лише тоді, коли виконавець вичерпав усі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 2-592/09 (провадження № 61-8383св18), від 23 січня 2019 року у справі № 522/6400/15-ц (провадження № 61-19786св18), від 26 травня 2021 року у справі №947/22930/19 (провадження № 61-9215св20).

Згідно зі статтею 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон № 1952-ІV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом статті 3 Закону № 1952-ІV загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 1952-ІV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (частина четверта статті 3 Закону № 1952-ІV).

Особливості державної реєстрації речових прав на земельні ділянки, речові права на які набуто до 1 січня 2013 року, визначені статтею 29 Закону № 1952-ІV.

Відповідно до копії державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 №463283, виданого на підставі рішення 17 сесії ХХІІІ скликання Макарівської сільської ради народних депутатів Ширяївського району Одеської області від 02 лютого 2001 року № 7, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 5,03 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Макарівської сільської ради, та передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництв (а.с.42).

Виконавець має довести в суді, що спірне нерухоме майно дійсно не зареєстроване за боржником, але при цьому має статус нерухомого майна, тобто може виступати об`єктами цивільного обороту. Підтвердженням цього може бути інформація БТІ, Державного земельного кадастру, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, тощо.

З копії інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованої 28 липня 2021 року за № 267893218 за частковим співпадінням, вбачається, що до нерухомого майна ОСОБА_1 застосовано обтяження у виді арешту нерухомого майна (невизначене майно, все нерухоме майно) на підставі постанови Ширяївського ВДВС у Березівському районі Одеської області ПМУ МЮ (м. Одеса) від 18 січня 2021 року № 64138236 (а.с.35-37).

Суд зазначає, що наявні матеріали виконавчого провадження не містять оновленої інформації щодо факту не реєстрації за боржником земельної ділянки, на яку державний виконавець просить звернути стягнення.

Головними умовами для задоволення подання виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, є: здійснення усіх передбачених Законом заходів для належного виконання судового рішення; відсутність у боржника грошових коштів або рухомого майна, завдяки яким можна задовольнити вимоги стягувача; наявність нерухомого майна та належних доказів, які підтверджують факт, що нерухоме майно за боржником не зареєстроване, однак зареєстроване за іншою особою; наявність належних доказів, які підтверджують факт, що боржник є «фактичним» власником майна; у випадках, передбачених законодавством, майно введено в експлуатацію.

Відповідно до частини першої статті 78 ЗК України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Частинами першою, другою статті 791 ЗК України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території.

Частинами третьою-п`ятою статті 791 ЗК України визначено, що сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до частин дев`ятої, тринадцятої статті 791 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», не було зареєстровано протягом року з вини заявника. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Державний земельний кадастр» державний земельний кадастр єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Отже, земельна ділянка вважається сформованою та може бути об`єктом цивільних прав (продаж, застава, стягнення) лише після присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації в Державному земельному кадастрі.

До заяви не додано документально підтверджених доказів того, що державним виконавцем здійснено усі передбачені Законом заходи для належного виконання судового рішення, враховуючи, що звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку, є крайнім заходом виконання рішення суду, виконавцем не доведено, що ним вжиті всі заходи, зокрема, направлені на встановлення наявності/відсутності у боржника грошових коштів або рухомого майна, завдяки яким можна задовольнити вимоги стягувача, враховуючи той факт, що відповідно до наявних в матеріалах справи документів боржник проходить військову службу у лавах Збройних Сил України, наявності в нього банківських рахунків, встановленого нерухомого майна, тощо.

Суду не надано оцінку вартості земельної ділянки, щодо якої виконавець просить надати дозвіл на звернення стягнення.

На підставі викладеного, а також, враховуючи суму заборгованості, не доведення неможливості реалізації іншого майна, відсутність оцінки майна, яке зареєстроване за боржником у встановленому законом порядку та відсутність оцінки майна, на яке виконавець просить надати дозвіл на звернення стягнення, суд вважає недоведеними обставини, на які посилається виконувач обов`язків начальника Ширяївського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сиротюк В.О., а тому суд приходить до висновку про те, що відсутні підстави для задоволення заяви про звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_1 , а саме на земельну ділянку площею 5,03 га, що належить останньому на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 №463283, виданого 15 червня 2001 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 440, 446 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви виконувача обов`язків начальника Ширяївського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сиротюк Валентини Олександрівни про звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку, а саме на земельну ділянку площею 5,03 га, що належить боржнику ОСОБА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 463283, виданого 15 червня 2001 року, відмовити.

Ухвала суду згідно частини другої статті 261 ЦПК України набирає законної сили з моменту її підписання суддею та згідно статтей 353, 354 ЦПК України може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

У відповідності до підпункту 15.5 підпункту 15 пункту 15 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Копію цієї ухвали вручити/надіслати учасникам справи, а також приватному виконавцю в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

У відповідності до положень частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України датою постановлення ухвали є 06 квітня 2026 року, тобто дата складення повного судового рішення.

Суддя О.О. Желясков

Ухвала суду набрала законної сили «_____» ___20____ року.

Оригінал ухвали суду знаходиться в матеріалах цивільної справи № 518/1640/17 (провадження № 6/491/23/26) Ананьївського районного суду Одеської області.