Вирок № 135498422, 07.04.2026, Тетіївський районний суд Київської області

07.04.2026 Провадження по справі № 1-кп/940/46/26

Справа № 940/9/22

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді: ОСОБА_1

за участю секретаря: ОСОБА_2

прокурора: ОСОБА_3

обвинуваченого: ОСОБА_4

захисника: ОСОБА_5

представника потерпілого: ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тетієві кримінальне провадження № 42021112030000058 від 30.04.2021 року за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Тетієва Київської області, зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , з вищою освітою, одруженого, не депутата, пенсіонера, на спеціальних обліках не перебуває, невійськовозобов?язаного, раніше не судимого,-

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

1) Щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

Судом визнано доведеним, що 26 червня 1994 року відповідно до ст. 46 Закону України «Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних Рад» ОСОБА_4 обрано головою Тетіївської міської ради народних депутатів у зв`язку з чим, відповідно до ст. 23 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» від 07 грудня 1990 року, останній набув статусу посадової особи органу місцевого самоврядування та обіймаючи посаду голови Тетіївської міської ради народних депутатів Київської області, будучи службовою особою, яка має вільний доступ до документів, що створюються в процесі діяльності міської ради народних депутатів, а також маючи у володінні та розпорядженні гербову печатку Тетіївської міської ради народних депутатів, діючи умисно, достовірно знаючи, що рішення 9 сесії 22 скликання Тетіївської міської ради народних депутатів від 30.01.1997 року « Про передачу частини приміщення міської ради по вул. Комсомольській, 5, Тетіївському відділенню НАСК «Оранта» цією сесією Тетіївської міської ради народних депутатів не приймалося, перебуваючи у приміщенні Тетіївської міської ради народних депутатів за адресою: вул. Комсомольська, 5, м. Тетіїв, Київська область, 30.01.1997 року видав завідомо неправдивий офіційний документ рішення 9 сесії 22 скликання Тетіївської міської ради народних депутатів від 30.01.1997 року «Про передачу частини приміщення міської ради по вул. Комсомольській, 5, Тетіївському відділенню НАСК «Оранта», який підписав як голова Тетіївської міської ради народних депутатів та скріпив гербовою печаткою.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, не визнав, посилаючись на те, що він його не вчиняв. Суду вказав, що станом на 30.01.1997 обіймав посаду голови Тетіївської міської ради, до його повноважень входило підписання рішень сесій міської ради, щодо рішення сесії Тетіївської міської ради від 30.01.1997 року «Про передачу частини приміщення міської ради по вул. Комсомольській, 5, Тетіївському відділенню НАСК «Оранта» пояснив, що відділення Держстраху приймало пайову участь у будівництві приміщення Тетіївської міської ради, на сесії Тетіївської міської ради 30 січня 1997 року розглядалось питання про передачу частини приміщення міської ради Тетіївському відділенню НАСК «Оранта», це питання розглядалось в «Різному», відсутність «Різного» в протоколі сесії Тетіївської міської ради народних депутатів за 30.01.1997 року вважає технічною помилкою друкарки, це питання не суттєве, формальне, зазначив, що був лист Держстраху, завізований Тетіївською районною радою. Поряд із цим визнав, що зазначене рішення сесії, підписане ним як головою Тетіївської міської ради. Також зазначив, що секретарем цієї сесії була депутат Тетіївської міської ради ОСОБА_8 (нині покійна), яка на той час очолювала Тетіївський ДЕРЖСТРАХ (Тетіївське відділення НАСК «Оранта»).

Не зважаючи на позицію обвинуваченого ОСОБА_4 щодо не визнання винуватості у вчиненні кримінального правопорушеня, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, його винувасть у скоєнні цього кримінального правопорушення підтверджується дослідженими судом доказами.

Так, допитана судом представник потерпілого Тетіївської міської ради ОСОБА_6 показала, що вона працює з 2009 року у виконавчому комітеті Тетіївської міської ради, очевидцем подій не була. Кілька років тому працівники Тетіївської міської ради виявили, що частина приміщення міської ради загальною площею 140,8 кв.м. належить НАСК «Оранта», при встановленні підстав набуття Орантою у властість частини приміщення встановлено, що свідоцтво про право власності видане на підставі рішення сесії народних депутатів від 30.01.1997, яке підроблене, в зв`язку із чим міський голова ОСОБА_9 звернувся із заявою про вчинення злочину до правоохоронних органів, вони намагались знайти заяву Держстраху про передачу на баланс частини приміщення із додатками, але не знайшли.

Із показань свідка ОСОБА_10 вбачається, що станом на 30.01.1997 вона була депутатом Тетіївської міської ради, на сесії Тетіївської міської ради 30.01.1997 приймала участь, сесія звичайна, порядок денний надавався перед сесією завчасно, випадків голосування по питаннях, які не включені до порядку денного, не було. Їй нічого не відомо про передачу приміщення Оранті, голосувань по питаннях, внесених із голосу не було.

Допитана свідок ОСОБА_11 суду показала, що вона упродовж тривалого часу працювала секретарем Тетіївської міської ради, прийняті сесією рішення повинні відображатись у протоколі відповідної сесії із зазначенням результатів голосування депутатами.

Допитані свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 показали, що станом на 30.01.1997 вони були депутатами Тетіївської міської ради, посаду голови Тетіївської міської ради обіймав ОСОБА_4 , щодо питань, які розглядались на сесії міської ради 30.01.1997 року нічого вказати не можуть, оскільки не пам`ятають в зв`язку із плином часу.

Поряд із цим свідок ОСОБА_14 та ОСОБА_15 вказали, що із порядком денним сесії попередньо ознайомлювали депутатів, питання перед сесією розгладались комісіями, ОСОБА_16 на той час теж була депутатом Тетіївської міської ради.

Із протоколу територіальної виборчої комісії про результати виборів голови Тетіївської міської ради від 26.06.1994 вбачається, що ОСОБА_4 обрано головою Тетіївської міської ради (т. 3 а.с. 1-3).

На засіданні другої сесії Тетіївської міської ради народних депутатів 22 скликання, яке відбулось 22.12.1994, затверджено регламент роботи міської ради народних депутатів 22 скликання, що підтверджується протоколом цієї сесії (т.3 а.с. 18-21).

Із Регламенту роботи Тетіївської міської ради народних депутатів 22 скликання вбачається, що голова міської ради не має статусу депутата, але є повноважним представником ради, користується правом ухвального голосу (ст. 9), наприкінці кожного пленарного засідання відводиться час для розгляду питань «різне» та питань формування порядку денного наступних засідань Ради (ст. 14), також цим регламентом визначені обов`яки головуючого нас сесії, яким є голова ради, а в разі його відсутності заступник голови ради (ст. 15), питання формування та затвердження порядку денного (ст. 16, 17), рішення ради приймаються більшістю від загальної кількості обраних депутатів, рішення підписуються головою ради, перед початком голосування головуючий уточнює формулювання проектів рішень або пропозицій, нагадує порядок голосування і кількість голосів необхідних для прийняття рішення (ст. 24) (т. 3 а.с.22-30).

Відповідно до протоколу 9 сесії 22 скликання Тетіївської міської ради народних депутатів від 30.01.1997 на цій сесії присутні 17 депутатів, 6 запрошених, голова ради ОСОБА_17 та секретар сесії ОСОБА_18 , порядок денний налічує 5 питань, в тому числі «Про звільнення жительки м. Тетієва ОСОБА_19 від сплати державного мита» - друге питання, п`яте питання має назву «Про затвердження штатного розкладу і посадових окладів на 1997 рік по апарату міськвиконкому», серед питань порядку денного зазначеної сесії відсутнє питання «Про передачу частини приміщення міської ради по вул. Комсомольській, 5 Тетіївському відділенню НАСК «Оранта», також відсутнє питання під назвою «Різне», депутати слухали п`ять питань порядку денного за якими прийняті рішення, серед цих питань не має питання «Про передачу частини приміщення міської ради по вул. Комсомольській, 5 Тетіївському відділенню НАСК «Оранта» та «Різного», вказаний протокол підписаний головою ради ОСОБА_20 та секретарем сесії ОСОБА_21 (т. 2 а.с. 228-231), оригінал протоколу досліджено в судовому за засіданні.

Із рішення 9 сесії 22 скликання Тетіївської міської ради народних депутатів від 30.01.1997 року «Про передачу частини приміщення міської ради по вул. Комсомольській, 5 Тетіївському відділенню НАСК «Оранта» вбачається, що сесія міської ради вирішила передати на баланс Національній акціонерній компанії «Оранта» частину приміщення по вул. Комсомольській, 5 загальною площею 140,8 кв.м., зазначене рішення підписане головою міської ради народних депутатів ОСОБА_22 та скріплене гербовою печаткою (т. 2 а.с. 199), оригінал рішення досліджено в судовому засіданні.

Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/111-21/38191-ПЧ від 12.08.2021 підписи у рішенні сесії Тетіївської міської ради народних депутатів від 30.01.1997 року та у протоколі 9 сесії 22 скликання Тетіївської міської ради народних депутатів від 30.01.1997 від імені голови міської ради ОСОБА_4 виконані самим ОСОБА_4 .

Частиною першою статті 84 КПК України передбачено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (ст. 85 КПК України).

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ст. 86 КПК України).

Вищевказані докази суд визнає належними і допустимими доказами, оскільки останні відповідають вимогам КПК України, а безпосередньо порушень вимог ст. ст. 87, 99 КПК України, судом не встановлено та сторонами не доведено. Подані докази прямо і непрямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, як-то час, місце, спосіб вчинення кримінальних правопорушень та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність і недостовірність, можливість та неможливість використання інших доказів та допустимими, враховуючи, що останні отримані у порядку встановленомуКПК України.

Відповідно до ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06 грудня 1998 року, Європейський Суд вказав, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150, п. 253).

Аналіз показань свідків та досліджених в судовому засіданні доказів у їх сукупності, є підставою для того аби суд дійшов висновку про доведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, що випливає із сукупності вищевстановлених ознак та неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, що дозволяє суду поза розумним сумнівом дійти до висновку, що вина обвинуваченого у судовому засіданні у вчиненні інкримінуємих йому кримінально протиправних дій, доведена повністю.

При цьому, не визнання винуватості обвинуваченим ОСОБА_4 у службовому підробленні суд сприймає як спосіб захисту з метою уникнення, передбаченого законом покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення.

Суд також враховує, що основним безпосереднім об`єктом службового підроблення є визначений законом порядок діяльності державного апарату, апарату органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності в частині підготовки, складання, використання і видачі офіційних документів, а також посвідчення фактів, які мають юридичне значення.

Документ, який є предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України - це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання та розповсюдження інформації, яка має юридичне значення, шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці, дискеті або іншому носії. Офіційними є документи, що складаються і видаються службовими особами від імені органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, а також підприємств, установ та організацій будь-якої форми власності, які посвідчують конкретні факти і події, що мають юридичне значення, складені належним чином за формою і мають необхідні реквізити (штамп, печатку, номер, дату, підпис).

Об`єктивна сторони злочину за ст. 366 КК України може полягати, зокрема у формі внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів.

Тобто, із досліджених судом доказів встановлено, що ОСОБА_4 станом на 30.01.1997 обіймав посаду голови Тетіївської міської ради народних депутатів та був службовою особою, до повножень якої, окрім іншого, входило головування на сесіях міської ради, ставлення на голосування питань порядку денного, підписання рішень сесії міської ради.

Із протоколу сесії від 30.01.1997 вбачається, що ОСОБА_4 головував на цій сесії та ставив на голосування депутатів питання порядку денного і він же підписав зазначений протокол як голова ради, чим засвідчив правдивість викладених у ньому відомостей.

В той же, час ОСОБА_4 підписав рішення 9 сесії 22 скликання Тетіївської міської ради народних депутатів від 30.01.1997 року «Про передачу частини приміщення міської ради по вул. Комсомольській, 5, Тетіївському відділенню НАСК «Оранта», достовірно знаючи, що це питання не розглядалось на сесії ради, оскільки воно не відображене у протоколі сесії.

Поряд із цим, суд зауважує, що в протоколі сесії від 30.01.1997 відображено і в порядку денному і серед питань, які ставились на голосування депутатів, питаня «Про звільнення жительки м. Тетієва ОСОБА_19 від сплати державного мита», в той же час питання про передачу на баланс Національній акціонерній компанії «Оранта» частини приміщення по АДРЕСА_2 , загальною площею 140,8 кв.м., яке безпосередьо стосувалось інтересів очолюваної обвинуваченим ради, відсутнє.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_4 про допущену друкаркою помилку при виготовленні тексту протоколу сесії 30.01.1997, а саме не відображення у ньому питання «Різне», яке передбачене ст. 14 Регламенту роботи Тетіївської міської ради народних депутатів 22 скликання, суд розцінює критично як обрану ним форму захисту.

Такі доводи обвинуваченого ОСОБА_4 спростовуються самим протоколом сесії від 30.01.1997, який підписаний ОСОБА_4 без зауважень, та показаннями свідка ОСОБА_10 .

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що дії ОСОБА_4 вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 366 КК України, як видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів.

На підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими у процесі судового розгляду й оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, суд приходить до висновку про те, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, доведена під час досудового слідства та знайшла своє підтвердження в судовому засіданні.

Щодо особи обвинуваченого ОСОБА_4 , судом встановлено наступне.

Обвинувачений ОСОБА_4 раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, пенсіонер.

Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 відповідно ст. 66 КК України судом не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 відповідно до ст. 67 КК України судом не встановлено.

Відповідно до приписів ч.ч. 2, 3 ст. 4 КК України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Частинами 1-3 ст. 5 КК України визначено, що закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію учасі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі. Закон про кримінальну відповідальність, що частково пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Відповідно до статті 44 КК України особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК України, здійснюються виключно судом.

Так, звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є обов`язком, а не правом суду, тобто, за наявності усіх передбаченихст. 49 КК України обставин, суд зобов`язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності за цією підставою - у зв`язку із закінченням строків давності.

ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 366 КК України санкція якої, станом на час вчинення кримінального правопорушення, передбачала покарання у виді штрафу до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 12 КК України в редакції закону станом на час вчинення злочину, визначено, що злочином невеликої тяжкості є злочин, який передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м`яке покарання; злочином середньої тяжкості є злочин, який передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років.

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину невеликої тяжкості.

Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 49 КК України, в редакції закону станом на час вичнення кримінального правопорушення, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: три роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 285 КПК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. Згідно із роз`ясненнями, викладених у пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за статтею 49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого.

Аналізуючи норми кримінального та кримінального процесуального законодавства, суд доходить висновку, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі закінчення строків давності є обов`язковим.

Тобто суд, встановивши наявність усіх передбачених законом обставин, зобов`язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності за цією підставою, незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження. Суд, за наявності підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених статтею 49 КК України, та за згодою обвинуваченого, ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

Оскільки закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності не є реабілітуючою підставою, у зв`язку із чим необхідна згода на звільнення особи від кримінальної відповідальності, а за відсутності такої згоди суд вправі звільнити лише від покарання на підставі частини 5 статті 74 КК (постанова ВС в справі №570/3743/15-к від 25 червня 2018 року).

Якщо звільнення особи від покарання відбувається за правилами частини п`ятої статті 74 КК, то її згода чи згода інших учасників судового розгляду на таке звільнення необов`язкова. Початок обчислення строків звільнення від покарання на підставі частиною п`ятою статті 74 КК, ураховуючи тлумачення формулювання «з дня вчинення злочину» (ч. 1 ст. 49 КК), починається з дня вчинення злочину і має враховуватися в цей строк як перший день відповідного строку давності (постанова ВС в справі №137/142/15-к від 10 березня 2020 року).

Кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 366 КК України вчинене 30.01.1997. На даний час строк притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності закінчився.

Враховуючи приписи п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК, якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом сторона кримінального провадження звертається до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання й у випадку встановлення передбачених у ст. 49 КПК підстав та відсутності заперечень з боку обвинуваченого закрити кримінальне провадження, звільнивши особу від кримінальної відповідальності.

Якщо ж обвинувачений, щодо якого передбачено звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, то судове провадження проводиться в повному обсязі в загальному порядку. У цьому разі, якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок і на підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК України та звільняє засудженого від покарання за закінченням строку давності.

Згідно із висновком Верховного Суду щодо застосування норм права, зокрема,

ст. 74 КПК України, який викладено у постанові від 18.06.2020 у справі № 756/6876/19 (провадження №51-5464км19) системний аналіз вжитих у кримінальному законі формулювань «звільнення від покарання (ч.ч. 4, 5 ст. 74, ч. 1 ст. 105 КК України), «звільнення від відбування покарання» ( ст.ст. 75, 79, 104 КК України), «звільнення від призначеного покарання» (ст. 78 КК України) дає підстави зробити висновок, що під звільненням від покарання слід розуміти звільнення не від конкретного покарання, визначеного в санкції статті чи призначеного судом, а від його призначення, як виду примусових заходів в цілому. Таким чином, суд, приймаючи рішення про звільнення від покарання, постановляє вирок, яким визнає обвинуваченого винуватим у вчиненому злочині та звільняє його від покарання без визначення його виду і розміру.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 заперечував проти закриття кримінального провадження на підставі ст. 49 КК України та наполягав на ухваленні відносно нього виправдувального вироку, суд вважає, що при ухваленні вироку обвинуваченого ОСОБА_4 слід звільнити від призначеного покарання на підставі положень ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України без визначення його виду та розміру.

Відповідно до положень ст. 124 КПК України стягнути із ОСОБА_4 на користь держави витрати на проведення експертизи в сумі 2402 (дві тисячі чотириста дві) гривні 68 копійок.

2) Щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.

Стороною обвинувачення на стадії досудового розслідування ОСОБА_4 також висунуто обвинування у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.

Так, ОСОБА_4 , обіймаючи посаду голови Тетіївської міської ради народних депутатів Київської області та будучи службовою особою, яка має вільний доступ до документів, що створюються в процесі діяльності міської ради, а також маючи у володінні та розпорядженні гербову печатку Тетіївської міської ради народних депутатів, маючи умисел на зловживання службовим становищем, діючи в інтересах Тетіївського відділення Національної акціонерної страхової компанії «Оранта», з метою протиправної безоплатної передачі у власність Національній акціонерній страховій компанії «Оранта» частини адміністративної будівлі Тетіївської міської ради загальною площею 140,8 кв.м., залишковою вартістю 13929,23 грн., розташованої за адресою: вул. Комсомольська, 5, м. Тетіїв, Київська область, діючи умисно, всупереч інтересам служби, перебуваючи у приміщенні Тетіївської міської ради народних депутатів за адресою: вул. Комсомольська, 5, м. Тетіїв, Київська область, 30.01.1997 підписав та скріпив гербовою печаткою Тетіївської міської ради народних депутатів завідомо неправдиве рішення 9 сесії 22 скликання Тетіївської міської ради народних депутатів від 30.01.1997 «Про передачу частини приміщення міської ради по вулиці Комсомольській, 5, Тетіївському відділенню НАСК «Оранта», на підставі якого 30.11.1998 НАСК «Оранта» отримало свідоцтво про право власності на частину адміністративної будівлі Тетіївської міської ради народних депутатів загальною площею 140,8 кв.м., розташованої за адресою: вул. Комсомольська, 3, м. Тетіїв, Київська область.

Вказаними протиправними діями завдано істотну шкоду громадським інтересам в особі органу місцевого самоврядування Тетіївській міській раді народних депутатів.

Такі дії ОСОБА_4 стороною обвинувачення кваліфіковані за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, як зловживання службовим становищем, тобто умисному, в інтересах третіх осіб, використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду громадським інтересам.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; норми Конституції України є нормами прямої дії; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

У статті 62 Конституції України закріплено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до частини 2 статті 17 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України), ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено те, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист правлю дини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Розумний сумнів це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2ККУкраїни зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubioproreo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Згідно з частиною 1 статті 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Положеннями статті 25 КПК України передбачено обов`язок прокурора, слідчого в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Саме на них законом покладається обов`язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до вимог статті 9 КПК України.

За правилами статті 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Відповідно до частини 1 статті 92 КПК України обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених статтею 91 КПК України, покладається на прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, на потерпілого.

Тобто, обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 винуватість у вчиненні цього кримінального правопорушення не визнав, показав, що питання передачі на баланс приміщень розглядалось на сесії в розділі «Різне» відповідно до регламенту роботи Тетіївської міської ради 22 скликання. При оформленні протоколу засідання сесії друкарка допустили технічну помилку, пропустивши пункт «Різне» при друкуванні протоколу. НАСК «ОРАНТА» (Тетіївський ДЕРЖСТРАХ) була дольовим учасником у будівництві адмінприміщення райвиконкому в м. Тетіїв вул. Комсомольська, №3(5), на що перераховано кошти дольової участі Тетіївському райагробуду в березні 1978 року в сумі 20 000 карбованців, Тетіївська міська рада стала власником адмінбудівлі по вул. Комсомольська №3(5) в м. Тетіїв в 2002 році, а НАСК «ОРАНТА» в 1997 році.

На підтвердження своєї позиції сторона обвинувачення посилалася, зокрема, на показання свідків, які допитані в судовому засіданні, однак відомості які містяться в їх показаннях не підтверджують поза розумним сумнівом висунутого ОСОБА_4 обвинувачення за ч. 1 ст. 364 КК України.

Так, свідок ОСОБА_23 показала, що достеменно всіх подій вона не пам`тає, оскільки перехворіла на ковід, працювала реєстратором в БТІ по 2013 рік, приносили рішення виконкому і виписувались свідоцтва про право власності це загальний порядок, з приводу приміщення Оранти не пам`ятає, вказала, що рішення про передачу на баланс не є підставою для реєсрації права власності.

Допитаний свідок ОСОБА_24 суду пояснив, що в 1970-1980 роках він працював заступником головий райвиконкому, займався будівництвом по всьому Тетіївському району, в 1985 році начальник Держстраху ОСОБА_8 приносила документи про пайову участь Держстраху у будівництві приміщення міської ради, він їх не дивився, оскільки не було сенсу, бо він знав що вони були, на сесії Тетіївської міської ради 30.01.1997 не був присутнім.

Із рішення від 30.01.1997 «Про передачу частини приміщення міської ради по вул. Комсомольській, 5, Тетіївському відділенню НАСК «Оранта», вбачається, що цим рішенням передано на баланс Національній акціонерній страховій компанії «Оранта» частину приміщення по вулиці Комсомольській, 5, загальною площею 140,8 кв.м балансовою вартістю 18327 грн. 94 коп., сума зносу 4398 гр. 71 коп., залишкова вартість 13929 гр. 23 коп.

Із свідоцтва про право власності на 140,8 кв.м. загальної площі приміщення НАСК «Оранта» вбачається, що свідоцтво видане на підставі рішення дев`ятої сесії двадцять другого скликання Тетіївської міської ради від 30.01.1997 міським головою ОСОБА_25 (т. 2 а.с. 29).

В той же час із копії цього рішення, отриманої стороною обвинувачення в Тетіївському БТІ вбачається, що воно доповнене п. 2 такого змісту «МБТІ оформити право власності на кімнати загальною площею 140.8 кв.м.» (т. 2 а.с. 201), копію цього рішення судом оглянуто в матеріалах інвентаризаційної справи на приміщення Тетіївської міської ради.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення приходить до висновку, що в судовому засіданні не встановлені достатні докази, які б переконали суд «поза розумним сумнівом» щодо наявності в діях обвинуваченого ОСОБА_4 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 364 КК України.

Додатково суд обґрунтовує свій висновок такими міркуваннями.

Відповідно до пунктів 18-19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» слідує, що при розгляді кримінальних справ має суворо додержуватись закріпленого у частині 1 статті 62 Конституції принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. При цьому неприпустимо покладати на обвинуваченого (підсудного) доведення своєї невинуватості.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь останньої.

Статтею 129 Конституції до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, забезпечення доведеності вини та підтримання в суді державного обвинувачення, яке згідно зі статтею 121 Конституції покладається на прокуратуру.

Визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Європейський суд з прав людини у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» вказував, що рівень певності, якого має досягати суддя за системою «внутрішнього переконання» чи системою «поза межами розумного сумніву», є важливим для постановлення справедливого рішення.

Це означає, що обвинувачення повинно довести «кожний факт», пов`язаний із злочином, щоб «не існувало жодної розумної підстави для сумнівів». Правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого по суті означає, що жодна з сумнівних обставин не може бути покладена в основу обвинувальних тез по справі, тобто воно висуває вимогу повної і безумовної доведеності обвинувачення. Ця вимога має на меті охорону законних інтересів обвинуваченого і служить гарантією досягнення істини у справі.

Таким чином, правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого виступає гарантією не тільки для обвинуваченого, воно служить також гарантією досягнення мети правосуддя. Завдяки даному правилу досягається об`єктивна істина, так як обвинувачення ґрунтується тільки на безсумнівних доказах і безспірних фактах.

Згідно з частиною 1 статті 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого, що узгоджується з практикою ЄСПЛ в справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» від 06.12.1988 (п. 146), де Європейський Суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинуватості» вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.

Тому суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість відносно сторони захисту і обвинувачення, забезпечив їм під час судового розгляду усі необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків стосовно змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими кримінальним процесуальним законодавством.

Щодо обвинувачення за частиною 1 статті 364 КК України (як зловживання службовим становищем, тобто умисне, в інтересах третіх осіб, використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду громадським інтересам), суд враховує наступні обставини.

В ході судового розгляду кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_4 послідовно заперечував вчинення ним інкримінованого злочину, передбаченого частиною 1 статті 364 КК України, а саме заперечував факт зловживання службовим становищем в інтересах НАСК «Оранта». При цьому ОСОБА_4 вказував, що у виданому ним рішенні сесії Тетіївської міської ради йшлося про передачу частини приміщення на баланс НАСК «Оранта», а не у власність, також Тетіївський ДЕРЖСТРАХ (НАСК «Оранта») був дольовим учасником у будівництві адмінприміщення райвиконкому в м. Тетіїв вул. Комсомольська, №3(5), на що перераховано кошти дольової участі Тетіївському райагробуду в березні 1978 року в сумі 20 000 карбованців.

Вказану позицію обвинуваченого та заперечення ним винуватості у вчинені злочину, передбаченого частиною 1 статті 364 КК України, суд зобов`язаний взяти до уваги на підставі частини 3 статті 62 Конституції України та статті 17 КПК України, з урахуванням того, що така позиція не спростовується належними та допустимими доказами, наданими стороною обвинувачення.

Так, ОСОБА_4 в 1997 році обіймав посаду голови Тетіївської міської ради.

Органи місцевого самоврядування повинні діяти виключно керуючись законами та іншими нормативно-правовими актами, що мають вищу юридичну силу.

Стороною обвинувачення до справи долучено копію Тетіївської міської ради від 30.01.1997 «Про передачу частини приміщення міської ради по вул. Комсомольській, 5, Тетіївському відділенню НАСК «Оранта»», яке отримане в Тетіївському БТІ та було використане для реєстрації права власності, і на підставі якого видано свідоцтво про право власності.

Зазначена копія рішення не тотожна рішенню, яке підписане ОСОБА_4 та знаходилось в архіві, і оригінал якого надано суду і досліджений судом.

Так, в копію рішення, отриманого стороною обвинувачення в Тетіївському БТІ, очевидно внесені зміни, в саме дописано п. № 2, в якому зазначено: «МБТІ оформити право власності на кімнати загальною площею 140.8 кв.м.».

Підставою кримінальної відповідальності, згідно із частиною 1 статті 2 КК України, є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Склад кримінального правопорушення включає чотири елементи (об`єкт, об`єктивну сторону, суб`єкт, суб`єктивну сторону), кожен з яких має певний набір ознак: обов`язкових і факультативних, для кваліфікації діяння як злочину. Такі ознаки повинні бути визначені у диспозиції відповідної норми КК України, за якою кваліфікуються дії обвинуваченого.

Недоведеність у діянні обвинуваченого хоча б однієї із ознак складу кримінального правопорушення, що визначена у диспозиції норми КК України, загалом виключає встановлення у діянні складу кримінального правопорушення та є відповідною підставою для виправдання особи.

З огляду на правову кваліфікацію дій в обвинувальному акті, ОСОБА_4 висунуто обвинувачення за диспозицією норми частини 1 статті 364 КК України в редакції станом на 01.09.2001.

Об`єктивною стороною зловживання владою або службовим становищем виявляється у діянні (дії чи бездіяльності), яке: є умисне, в інтересах третіх осіб, використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду громадським інтересам.

Суб`єктивна сторона службового зловживання характеризується умисною формою вини. При цьому діяння (дія чи бездіяльність) вчиняється з прямим умислом, а ставлення винного до наслідків, передбачених у частині 1 статті 364 КК України, може бути виявлене у формі умислу. У цілому кримінальне правопорушення, передбачене статтею 364 КК України визнається умисним. Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони службового зловживання є певні мотиви: корисливі мотиви, інші особисті інтереси, інтереси третіх осіб.

Положеннями статті 24 КК України визначено, що умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (частина 2 цієї статті). Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (частина 3 цієї статті).

Корисливий мотив, інші особисті інтереси та інтереси третіх осіб є обов`язковими ознаками зловживання владою або службовим становищем і підкреслюють той факт, що цей злочин може бути вчинено під впливом саме таких спонукань.

Однак судом у діях ОСОБА_4 не встановлено наявність умислу на вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, оскільки він вважав, що НАСК «Оранта» завдяки пайовій участі у будівництві приміщення міської ради має право на його частину.

Також суд, констатує ту обставину, що в Тетіївське БТІ надано копію рішення Тетіївської міської ради від 30.01.1997, яка суттєво відрізняється від оригіналу підписаного ОСОБА_4 як головою Тетіївської міської ради.

Відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши під час судового розгляду умови для дотримання принципу змагальності сторін та свободи в поданні сторонами своїх доказів, передбаченого частиною 2 статті 22 КПК України, згідно якої сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, перевіривши та проаналізувавши надані сторонами докази, дотримуючись вимог статей 86, 87, 94 КПК України, суд дійшов висновку, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом допустимими й достатніми доказами факт вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.

Пункт 2 статті 6 Конвенції проголошує право на презумпцію невинуватості. В основі цього права лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення.

Таким чином суд, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до положень частини 1 статті 337 КПК України, згідно з якими, судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, забезпечив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, у зв`язку з чим не наділений повноваженнями за власною ініціативою ініціювати проведення певних слідчих (розшукових) дій, оскільки функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган, приходить до висновку, що надані під час судового розгляду стороною обвинувачення докази безсумнівно, поза розумним сумнівом не підтверджують винуватість ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, тому його слід виправдати.

Згідно з положеннями частини 1 статті 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Згідно із частиною 7 статті 284 КПК України, якщо обставини передбачені пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, а це встановлення відсутності події кримінального правопорушення або встановлення відсутності в діях складу кримінального правопорушення, виявлені під час судового розгляду, суд зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок.

Отже, з урахуванням наведених обґрунтувань, суд вважає за необхідне виправдати ОСОБА_4 у зв`язку із недоведеністю того, що в його діянні є склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 364 КК України.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні, заходи забезпечення не застосовувались.

Керуючись статтями 62, 129 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 22, 84-87, 89, 91-96, 100, 124, 174, 284, 337, 368, 370, 371, 373-376, 395 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_4 від покарання за вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

ОСОБА_4 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 364 КК України, у зв`язку із недоведеністю того, що в його діянні є склад кримінального правопорушення та виправдати.

Стягнути із ОСОБА_4 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Тетієва Київської області, зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь держави витрати на проведення експертизи в сумі 2402 (дві тисячі чотириста дві) гривні 68 копійок.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається учасникам процесу.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Тетіївський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

За приписами ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд обмежується проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Суддя : ОСОБА_1