Рішення № 135495060, 07.04.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5673/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 27 лютого 2026 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо невиплати мені компенсації сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 7218 грн. 08 коп., утриманого з суми грошової компенсації за невикористані відпустки за 2015, 2016, 2018, 2019 та 2020 роки у кількості 85 днів щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток, яка виплачена на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 по справі № 420/33032/24;

- зобов`язати Головне управлення Національної поліції в Одеській області виплатити мені компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 7218 грн. 08 коп., утриманого з суми грошової компенсації за невикористані відпустки за 2015, 2016, 2018, 2019 та 2020 роки у кількості 85 днів щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток, яка виплачена на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 по справі № 420/33032/24;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на мою користь суму сплаченого судового збору у розмірі 1331,20 гривень.

Позиція позивача обґрунтовується наступним

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 року по справі № 420/33032/24 Головним управлінням Національної поліції в Одеській області перераховано грошові кошти на суму 30877,35 грн. 22.01.2026 на адресу електронної пошти nata13021965@ukr.net з Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Одеській області надійшов лист № 298197- 2025 від 16.12.2025 «Про розгляд заяви» з додатками: розрахунком грошової компенсації за 85 днів невикористаних основної та додаткової відпусток за 2015, 2016, 2018, 2019 та 2020 роки, а також відповідними платіжними інструкціями щодо зарахування коштів (на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 по справі № 420/33032/24). Згідно з розрахунком грошової компенсації за 85 днів невикористаних основної та додаткової відпусток за 2015, 2016, 2018, 2019 та 2020 роки повна сума з урахуванням усіх складових для розрахунку грошової компенсації становить 40100,45 грн. (нараховано 40100,45 грн.; військовий збір 2005,02 грн.; податок на доходи фізичних осіб 7218,08 грн.; до виплати 30877,35 грн.). Згідно з платіжними інструкціями № 12883 від 19.11.2025 та № 13773 від 04.12.2025 з повної суми грошової компенсації утримано податок на доходи фізичних осіб у розмірі 6391,88 грн. та 826,20 грн. відповідно. Зазначене свідчить про те, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 по справі № 420/33032/24 Головним управлінням Національної поліції в Одеській області виплачено позивачу грошову компенсацію за 85 днів невикористаних основної та додаткової відпусток за 2015, 2016, 2018, 2019 та 2020 роки у розмірі 30877,35 грн.; проте з нарахованої суми, яка становить 40100,45 грн., утримано податок на доходи фізичних осіб у розмірі 7218,08 грн.

Вважаючи, що при виплаті вищевказаної суми у відповідача виник обов`язок виплати компенсацію податку з доходів фізичних осіб, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Позиція відповідача обґрунтовується наступним

Відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами та просить суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись в цілому на те, що оскільки дохід у вигляді виплат на підставі рішення суду, нараховується та виплачується фізичній особі звільненому поліцейському, то сума такого доходу включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу як іншій дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб без урахування положень п.168.5 ст.168 Податкового Кодексу України на загальних підставах. З огляду на викладене враховуючи, що дохід у вигляді грошової компенсації за невикористану основну та додаткову відпустку виплачений ОСОБА_1 на підставі рішення суду після його звільнення зі служби, то сума такого доходу включається до загального місячного (річного ) оподаткованого доходу як іншій дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб без урахування положень п.168.5 ст.168 Податкового Кодексу України.

Процесуальні дії та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку ст.262 КАС України.

19 березня 2026 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Станом на 07 квітня 2026 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

В період з 19.08.2002 по 06.11.2015 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України, а період з 07.11.2015 по 31.12.2021 - в Національній поліції України, зокрема, в Головному управлінні Національної поліції в Одеській області, займана посада перед звільненням - начальник сектору адміністративної практики Роздільнянського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 31.12.2021 № 2239 о/с позивача звільнено зі служби в поліції відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» за пунктом 2 частини 1 статті 77 (через хворобу) з 31.12.2021.

Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 31.12.2021 № 2239 о/с при звільненні зі служби в поліції позивачу сплачено грошову компенсацію за 44 доби невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 01.01.2021 по день звільнення.

Проте, під час проходження служби в поліції ним не були використані частини щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2015, 2016, 2018, 2019 та 2020 роки, а під час звільнення зі служби в поліції не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані частини щорічних основної та додаткової відпусток за 2015, 2016, 2018, 2019 та 2020 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення.

У зв`язку з відмовою Головного управління Національної поліції в Одеській області у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані частини щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2015, 2016, 2018, 2019, 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції, позивач звернувся з відповідною позовною заявою до Одеського окружного адміністративного суду.

10.03.2025 рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/33032/24, яке набрало законної сили 25.09.2025, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області у вигляді ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані відпустки за 2015, 2016, 2018, 2019 та 2020 роки у кількості 85 днів щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані відпустки за 2015, 2016, 2018, 2019 та 2020 роки у кількості 85 днів щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції. 20.11.2025 каналами поштового зв`язку я звернувся до Головного управління Національної поліції в Одеській області із заявою від 19.11.2025 щодо повідомлення про результати виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 по справі № 420/33032/24 з наданням засвідчених належним чином копій документів, що підтверджують нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані відпустки за 2015, 2016, 2018, 2019 та 2020 роки у кількості 85 днів щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції.

20.11.2025 та 05.12.2025 з Головного управління Національної поліції в Одеській області на картковий рахунок позивача надійшли грошові кошти у розмірі 27343,05 грн. та 3534,30 грн. відповідно.

Отже, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 по справі № 420/33032/24 Головним управлінням Національної поліції в Одеській області перераховано грошові кошти на суму 30877,35 грн.

22.01.2026 на адресу електронної пошти nata13021965@ukr.net з Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Одеській області надійшов лист № 298197- 2025 від 16.12.2025 «Про розгляд заяви» з додатками: розрахунком грошової компенсації за 85 днів невикористаних основної та додаткової відпусток за 2015, 2016, 2018, 2019 та 2020 роки, а також відповідними платіжними інструкціями щодо зарахування коштів (на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 по справі № 420/33032/24).

Згідно з розрахунком грошової компенсації за 85 днів невикористаних основної та додаткової відпусток за 2015, 2016, 2018, 2019 та 2020 роки повна сума з урахуванням усіх складових для розрахунку грошової компенсації становить 40100,45 грн. (нараховано 40100,45 грн.; військовий збір 2005,02 грн.; податок на доходи фізичних осіб 7218,08 грн.; до виплати 30877,35 грн.).

Згідно з платіжними інструкціями № 12883 від 19.11.2025 та № 13773 від 04.12.2025 з повної суми грошової компенсації утримано податок на доходи фізичних осіб у розмірі 6391,88 грн. та 826,20 грн. відповідно.

Зазначене свідчить про те, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 по справі № 420/33032/24 Головним управлінням Національної поліції в Одеській області виплачено позивачу грошову компенсацію за 85 днів невикористаних основної та додаткової відпусток за 2015, 2016, 2018, 2019 та 2020 роки у розмірі 30877,35 грн.; проте з нарахованої суми, яка становить 40100,45 грн., утримано податок на доходи фізичних осіб у розмірі 7218,08 грн.

23.01.2026 року за допомогою поштового зв`язку позивач звернувся на адресу Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Одеській області з відповідною заявою від 22.01.2026 щодо виплати йому компенсації сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 7218 грн. 08 коп., утриманого з суми грошової компенсації за невикористані відпустки за 2015, 2016, 2018, 2019 та 2020 роки у кількості 85 днів щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток, яка виплачена на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 по справі № 420/33032/24.

Листом № 63320-2026 від 19.02.2026 року Головне управління Національної поліції в Одеській області в особі начальника Управління Фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку відмовило позивачу у задоволенні заяви від 22.01.2026 року.

Вважаючи, що при виплаті вищевказаної суми у відповідача виник обов`язок виплати компенсацію податку з доходів фізичних осіб, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Джерела права та висновки суду

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

У рішенні від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022 Конституційним Судом України констатовано, що конституційні принципи закріпленні у статті 17 Конституції України є осердям конституційного ладу України, від захисту яких залежить його втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина (друге речення пункту 5 мотивувальної частини), а також наголошено на головній ролі Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні України, які своєю мужньою боротьбою забезпечують ефективний захист Української держави та Українського народу від агресії Російської Федерації проти України, розпочатої 20.02.2014, яка набула повномасштабного характеру з 24.02.2022 (абзац перший підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини).

За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов`язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України [абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2018 № 12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25.04.2019 № 1-р(II)/2019].

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII).

Згідно статей 1 та 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року №2017-III законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Статтею 19 ЗУ №2017-III визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-ХІІ із змінами (далі ЗУ №1282-ХІІ).

Відповідно до ст. 1 цього Закону, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ст. 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок №44).

Згідно з п. 2 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Приписами пунктів 3-5 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядовою і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Верховний Суд у постанові від 25.06.2020 року у справі № 825/761/17 зазначив: «Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що оскільки судовим рішенням у справі №825/1656/16, яке набрало законної сили, встановлено протиправність дій відповідача щодо неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні, саме неправомірні дії відповідача мали наслідком несвоєчасність виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги (не в день звільнення і проведення розрахунку).

Таким чином, доводи скаржника щодо відсутності підстав для виплати позивачу грошової компенсації у зв`язку з тим, що на час виплати одноразової грошової допомоги останній вже втратив статус військовослужбовця, є необґрунтованими, оскільки при належному виконанні відповідачем своїх зобов`язань та виплаті позивачу грошової допомоги при звільненні в повному розмірі грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, мала бути виплачена ОСОБА_1 одночасно з виплатою йому грошової допомоги при звільненні за наявності у позивача статусу військовослужбовця.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності дій відповідача по утриманню податку на доходи фізичних осіб без рівноцінної компенсації втрат доходів при проведенні ОСОБА_1 доплати грошової допомоги при звільненні та наявності підстав для стягнення з Військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 недоотриманої суми грошового забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при проведенні доплати грошової допомоги при звільненні.»

Таким чином, відповідач при виплаті суми грошової компенсації за невикористані відпустки за 2015, 2016, 2018, 2019 та 2020 роки у кількості 85 днів щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток, яка виплачена на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 по справі № 420/33032/24 був зобов`язаний здійснити компенсацію позивачу податку на доходи фізичних осіб у сумі 7218 грн. 08 коп.

Суд критично оцінює доводи відповідача щодо того, що компенсацію втрати доходів виплачуються за грошове забезпечення, грошові винагороди та інших виплат, одержані військовослужбовцями у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, адже донарахування сум грошового забезпечення здійснено з підстав порушення відповідачем норм законодавства, як це було встановлено під час судового розгляду справи №420/33032/24, за час проходження позивачем військової служби. Навіть потенційне отримання донарахованих сум після звільнення з органів Національної поліції не матиме значення, адже нараховані такі суми грошової компенсації за невикористані відпустки за 2015, 2016, 2018, 2019 та 2020 роки у кількості 85 днів щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток, коли позивач таку службу проходив.

Інших доводів на підтвердження власної позиції відповідачем не наведено.

Однак, слід наголосити, що з урахуванням наведених вище норм утримання податку має здійснюватися при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення. При цьому, здійснюється одночасна компенсація цього податку, тобто фактично військовослужбовець отримує всю суму грошового забезпечення, але утримання податку здійснюється.

З огляду на це позовна вимога щодо визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо невиплати позивачу компенсації сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 7218 грн. 08 коп., утриманого з суми грошової компенсації за невикористані відпустки за 2015, 2016, 2018, 2019 та 2020 роки у кількості 85 днів щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток, яка виплачена на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 року по справі № 420/33032/24 є належним способом захисту порушеного права.

Протиправним, на переконання суду, є саме нездійснення компенсації цього податку та подальша виплата грошового забезпечення без здійснення компенсації податку на доходи фізичних осіб.

Відтак, з урахуванням вище викладеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України судові витрати позивача в сумі 1 331,20 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 7218 грн. 08 коп., утриманого з суми грошової компенсації за невикористані відпустки за 2015, 2016, 2018, 2019 та 2020 роки у кількості 85 днів щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток, яка виплачена на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 по справі № 420/33032/24.

Зобов`язати Головне управлення Національної поліції в Одеській області виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 7218 грн. 08 коп., утриманого з суми грошової компенсації за невикористані відпустки за 2015, 2016, 2018, 2019 та 2020 роки у кількості 85 днів щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток, яка виплачена на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 по справі № 420/33032/24.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1331 грн. 20 коп.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Одеській області (65014, Україна, м. Одеса, вул. Єврейська, 12, код ЄДРПОУ 40108740).

Суддя С.О. Cтефанов