Рішення № 135492503, 07.04.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року м. Житомир справа № 240/858/26

категорія 102020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Філії «Столичний лісовий офіс» ДП "Ліси України", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Громадської організації "Проти придурків та ідіотів" про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Філії «Столичний лісовий офіс» ДП "Ліси України", у якому просить:

- визнати бездіяльність Столичного лісового офісу ДП "Ліси України" у наданні інформації на запит ОСОБА_1 від 22.09.2025 року за № 415 «22.09.25 СЛО запит Жук 2».

3. Зобов`язати Столичний лісовий офіс ДП "Ліси України" надати ОСОБА_1 інформацію на його запит від 30.05.2024 «22.09.25 СЛО запит Жук 2».

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 22.09.2025 за № 415 звернувся до Філії «Столичний лісовий офіс» із запитом на інформацію «22.09.25 СЛО запит Жук 2» (додаток 1) в якому на підставі і в порядку, встановленому Законом України «Про доступ до публічної інформації» Запит було направлено на офіційний сайт Столичного лісового офісу, наданий у звичайному вигляді та підписаному електронним ключем у форматі р7s, як визначено ч. 12 ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги», та направлене електронним відправленням, що підтверджується як самим запитом, так і скріном з журналу вихідної кореспонденції ІНФОРМАЦІЯ_1 за 22.09.2025. Позивач зазначає у позові, що відповідач без належного обґрунтування відмовив Позивачеві у наданні інформації, яка за законом є відкритою. Цим було порушене право Позивача на доступ до публічної інформації, гарантоване Законом України «Про доступ до публічної інформації». Просить позов задовольнити.

Суддя своєю ухвалою від 13.01.2026 прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Відзив на позовну заяву надійшов до суду 26.01.2026 (вх. від 27.01.2026). Заперечуючи позовні вимоги відповідач вказує, що Філія "Північний лісовий офіс" ДП "Ліси України" не наділена ознаками, притаманним суб`єкту господарювання, є відокремленим підрозділом державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", яка не має статусу юридичної особи, а отже у розумінні ст.13 не є розпорядником інформації, яка запитується. Відповідач у відзиві зауважує, що з огляду на те, що Філія "Північний лісовий офіс" ДП "Ліси України" не є розпорядником публічної інформації у розумінні статті 13 Закону України №2939-VI, відсутні підстави вважати, що на спірні правовідносини поширюються приписи статті 23 Закону України №2939-VI щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду в порядку Кодексу адміністративного судочинства України». Просить відмовити у задоволенні позову.

У період із 23.03.2026 по 06.04.2026 головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 22.09.2025 на електронну пошту відповідача надіслав запит на інформацію від 22.09.2025 року № 415 , у якому просить надати:

"1. Копію наказу про призначення нинішнього керівника управління фінансів Столичної філії.

2. Копію посадової інструкції керівника управління фінансів Столичної філії.

3. Витяг з штатного розпису щодо заробітної плати керівника управління фінансів Столичної філії.

4. Інформацію про осіб, які виконували обов`язки керівника управління фінансів Столичної філії у 2024-2025 роках, з вказанням періоду роботи, дати та № наказів про призначення та звільнення.

5. Інформацію про джерела, дати та помісячні суми виплаченої оплати праці, винагороди, додаткового блага осіб, які виконували обов`язки керівника управління фінансів Столичної філії у 2024-2025 роках."

У запиті вказано також: "Запитувану інформацію прошу надати у визначений законом строк (необхідне зазначити): на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1"

Філія «Столичний лісовий офіс» ДП "Ліси України" сформувала лист №20506/40.19.3-2025 від 26.09.2025 "Щодо розгляду запиту на інформацію" у якому вказано: "Філія «Столичний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», на виконання Вашого запиту на інформацію щодо надання інформації стосовно начальника управління фінансів філії «Столичний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», направляє на Вашу адресу копію наказу від 12.06.2025 №1103-К «Про переведення ОСОБА_2 »." (а.с. 65).

До листа додано докази його направлення на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання інформації на запит.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 40 Конституції України визначено, що держава гарантує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України "Про інформацію" від 02.10.1992 № 2657-XII (далі - Закон №2657).

Відповідно до ст. 5 Закону №2657 кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Частинами 1, 2 ст. 7 Закону №2657 визначено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939).

Відповідно до статті 1 Закону №2939 публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Приписами статті 3 Закону №2939 закріплено, що Право на доступ до публічної інформації гарантується:

1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;

2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;

3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації;

4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством;

5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації;

6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Статтею 4 Закону № 2939 встановлено, що доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах:

1) прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень;

2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом;

3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2939-VI визначено, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації (стаття 12 Закону №2939).

Статтею 13 Закону № 2939-VI визначений перелік розпорядників інформації. Так, відповідно до частини 1 цієї статті, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів.

Обов`язки розпорядників інформації визначені статтею 14 Закону № 2939-VI.

Так за приписами п. 6 ч. 1 ст. 14 Закону № 2939-VI, розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Частиною 1 та 2 статті 19 Закону №2939 визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (частина 1 та 2 статті 20 Закону №2939).

За приписами частини 1 статті 22 Закону №2939, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

При цьому, як визначено частиною 3 вказаної статті, розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 22 Закону №2939, у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.

Разом з тим, суд зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону №2939, до розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють:

1) інформацією про стан довкілля;

2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;

3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян;

4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

Отже, структура наведеної законодавчої норми вказує, що суб`єкт господарювання може бути розпорядником публічної інформації, але в тому обсязі і в тих випадках, які визначив Закон України № 2939-VI.

Заперечуючи позовні позовні вимоги представник відповідача зазначає, що Філія «Столичний лісовий офіс» ДП "Ліси України" не є суб`єктом, який прирівнюється до розпорядників інформації.

Так поняття "суб`єкта господарювання" та його ознаки визначені у статті 55 Господарського кодексу України.

Зокрема, суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Під господарською діяльністю відповідно до частини 1 статті 3 Господарського кодексу України розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Отже, суб`єкт господарювання має бути наділений такими правовими ознаками: 1) бути учасником господарських відносин; 2) безпосередньо здійснювати господарську діяльність; 3) мати господарські права та обов`язків; 4) мати відокремлене від інших суб`єктів майно; 5) бути здатним нести юридичну відповідальність за зобов`язаннями в межах свого майна (крім випадків, передбачених законом).

У цій справі відповідач - Філія є відокремленим підрозділом державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", яке здійснює свою діяльність на підставі, зокрема, Положення, затвердженого наказом державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" від 16 січня 2025 року №179.

У пункті 2.1 розділу 2 Положення вказано, що Філія створена з метою ведення на землях закріплених за філією, лісового господарства, охорони, захисту, невиснажливого раціонального використання та відтворення лісів; ведення мисливського господарства, охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, наданих у користування Підприємству; одержання прибутку від комерційної діяльності; забезпечення потреб держави та територіальних громад на промисловій чи комерційній основі. Предмет діяльності Філії визначений у пункті 2.2 Положення.

Відповідно до Положення та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Філія «Столичний лісовий офіс» ДП "Ліси України" є відокремленим підрозділом ДСГП "Ліси України" без статусу юридичної особи.

Враховуючи зазначене вище суд висновує, що Філія «Столичний лісовий офіс» ДП "Ліси України" не наділена ознаками, притаманним суб`єкту господарювання, є відокремленим підрозділом державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", яка не має статусу юридичної особи, а отже у розумінні ст.13 не є розпорядником інформації, яка запитується.

Також у контексті наявності суспільного інтересу від отримання запитуваної інформації варто додати, що суб`єкт господарювання може бути розпорядником публічної інформації у випадках, передбачених частиною 2 статті 13 Закону України № 2939-VI, зокрема, щодо інформації, яка становить суспільний інтерес.

З урахуванням положень частини другої статті 29 Закону України "Про інформацію" (Закон № 2657-XII) предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

У такому випадку перелік інформації, яка становить суспільний інтерес, не є вичерпним.

Велика Палата Європейського суду з прав людини у рішенні від 08 листопада 2016 року у справі "Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини" ("Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary") (заява №18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати в кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин (пункт 157). Для цього мають бути оцінені такі критерії (пункт 158-170):

- мета запитувача. Необхідно встановити, чи справді отримання інформації є необхідним для реалізації запитувачем інформації його функції зі сприяння публічній дискусії з суспільно важливих питань і чи справді ненадання інформації створить суттєву перешкоду свободі вираження поглядів;

- характер запитуваної інформації. Інформація, дані або документи, щодо яких вимагається доступ, повинні відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратися в цілях задоволення саме суспільного інтересу;

- особлива роль запитувача інформації в отриманні та поширенні її серед громадськості. Розраховувати на захист свого права на доступ можуть насамперед журналісти, науковці, громадські активісти, зокрема блогери та популярні користувачі соцмереж, громадські організації, діяльність яких пов`язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес, а також автори творів з означених питань;

- готовність і доступність запитуваної інформації. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання й обробки даних.

Тягар доведення дотримання вказаних критеріїв покладається на позивача - запитувача інформації. Особа, у розпорядженні якої знаходиться відповідна інформація та якій адресований запит на інформацію, має перевірити останній на предмет наявності в ньому відповідного обґрунтування. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту, але з дотриманням, зокрема, пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України № 2939-VI, який гарантує право кожної особи знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом.

Подібна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 9901/105/20.

Однак, з урахуванням надання доступу до публічної інформації відповідно до Закону України № 2939-VI, відсутні підстави стверджувати, що інформація, яку просить надати позивач, становить суспільний інтерес.

Суд також звертає увагу, що сама по собі норма частини 2 статті 13 Закону України № 2939-VI свідчить, що обов`язок оприлюднення інформації, яка становить суспільний інтерес, мають суб`єкти господарювання, яким, як зазначено вище, відповідач не є.

Таким чином, враховуючи, що Філія «Столичний лісовий офіс» ДП "Ліси України" не є розпорядником публічної інформації у розумінні статті 13 Закону України №2939-VI, відсутні підстави вважати, що на спірні правовідносини поширюються приписи статті 23 Закону України №2939-VI щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду в порядку Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

З огляду на встановлені судом обставини, що підтверджуються належними доказами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на встановлені судом обставини, що підтверджуються належними доказами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Філії «Столичний лісовий офіс» ДП "Ліси України" (вул. Святошинська, 30, м. Київ, 03115, ЄДРПОУ: 45530596), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Громадської організації "Проти придурків та ідіотів" (вул. Святкова, буд.48, м. Коростишів, Житомирський район, Житомирська область, 12504, код ЄДРПОУ 41029047) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Лавренчук

07.04.26