Рішення № 135492322, 07.04.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 рокуСправа №160/31501/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

31.10.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області від 16.04.2025 року №54030-41123/Л-01/8-0400/25 про відмову ОСОБА_1 у зарахуванні до загального стажу при призначенні пенсії за віком з 12 листопада 2020 року періодів роботи на підставі записів трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 21.09.1979 року: записи №14 та №15 - період роботи з 01.02.1992 року до 01.12.1993 року, записи №16 та №17 - період роботи з 27.12.1993 року по 25.07.1994 року, записи №18 та №19 - період роботи з 12.08.1994 року по 25.10.1995 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі записів трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 21.09.1979 року, зарахувавши до загального стажу періоди роботи: записи №14 та №15 - період роботи з 01.02.1992 року до 01.12.1993 року, записи №16 та №17 - період роботи з 27.12.1993 року по 25.07.1994 року, записи №18 та №19 - період роботи з 12.08.1994 року по 25.10.1995 року, з дати призначення пенсії за віком, тобто з 12 листопада 2020 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058) з 12 листопада 2020 року. На момент призначення пенсії позивачем для перерахунку страхового стажу було пред`явлено трудову книжку НОМЕР_1 , дата заповнення 21.09.1979 року та внаслідок обчислення періодів роботи страховий стаж становить 28 років 1 місяць 6 днів. У той же час деякі періоди роботи зазначені у трудовій книжці не було включено до загального страхового стажу позивача, що значно впливає на розмір призначеної пенсії. 08 серпня 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою, проте з відповіді від 04.09.2025 року не можна з`ясувати причини незарахування зазначених періодів роботи. Згодом, 17.09.2025 року позивач повторно звернувся до відповідача з аналогічною заявою та, як випливає з листа-відповіді від 20.10.2025 року, причини незарахування періодів роботи наступні: період з 01.02.1992 року до 01.12.1993 року, оскільки у записі про звільнення не читається печатка; період роботи з 27.12.1993 року по 25.07.1994 року - в запису про прийомі на роботу не вказано найменування підприємства та в записі про звільнення у 1994 році посилання на "КЗОТУССР"; період роботи з 12.08.1994 року по 25.10.1995 року - в запису про звільнення у 1995 році посилання на "КЗОТУССР". Позивач не погоджується із такими діями відповідача, тому суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 20.11.2025 року.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області письмовий відзив на адміністративний позов на адресу суду не надходив.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.04.2026 року продовжено строк розгляду адміністративної справи до 07.04.2026 року.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) з 12 листопада 2020 року.

На момент призначення пенсії позивачем для перерахунку страхового стажу було пред`явлено трудову книжку НОМЕР_1 , дата заповнення 21.09.1979 року.

Проте, періоди роботи зазначені у трудовій книжці, а саме з 01.02.1992 року до 01.12.1993 року, з 27.12.1993 року по 25.07.1994 року, з 12.08.1994 року по 25.10.1995 року, не було включено до загального страхового стажу позивача, що значно впливає на розмір призначеної пенсії.

08 серпня 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо перерахунку пенсії та причин незарахування вказаних періодів роботи.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04.09.2025 року №40825-31393/Л-01/8-0400/25 позивачу повідомлено наступне. ОСОБА_2 отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІУ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058). Статтею 24 Закону № 1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Згідно із Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Записи про прийняття та звільнення з роботи повинні проводитись у відповідності із вимогами Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 року № 58, а також раніше діючої Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях від 20.06.1974 року №162. Відповідно до Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр), довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Органи Пенсійного фонду України у своїй діяльності керуються нормами чинного законодавства.

Оскільки із вищезазначеної відповіді позивач не зміг з`ясувати причини незарахування спірних періодів роботи, 17.09.2025 року позивач повторно звернувся до відповідача з аналогічною заявою.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.10.2025 року №54030-41123/Л-01/8-0400/25 позивачу повідомлено, що причини незарахування періодів роботи наступні: період з 01.02.1992 року до 01.12.1993 року, оскільки у записі про звільнення не читається печатка; період роботи з 27.12.1993 року по 25.07.1994 року - в запису про прийомі на роботу не вказано найменування підприємства та в записі про звільнення у 1994 році посилання на "КЗОТУССР"; період роботи з 12.08.1994 року по 25.10.1995 року - в запису про звільнення у 1995 році посилання на "КЗОТУССР".

Не погоджуючись із діями відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії з урахуванням трудового стажу за періоди з 01.02.1992 року до 01.12.1993 року, з 27.12.1993 року по 25.07.1994 року, з 12.08.1994 року по 25.10.1995 року, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII (далі Закон України №1788-XII).

Згідно із пунктом "а" статті 3 Закону України №1788-XII, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Правові відносини у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування регулюється Законом України від 09 липня 2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), який набрав чинності з 01.01.2004 року, та починаючи з 01.01.2011 року Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до статті 45 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування пенсія призначається з дня права, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня настання такого права. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Згідно п. 1 та п. 2 ст. 24 Закону №1058-ІУ визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у ст. 20 Закону №1058-IV, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (ч. 2 ст. 20 Закону №1058-ІV).

Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення та пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

В межах даної справи спірними періодами роботи позивача є: з 01.02.1992 року до 01.12.1993 року, з 27.12.1993 року по 25.07.1994 року, з 12.08.1994 року по 25.10.1995 року.

Як убачається з копії трудової книжки ОСОБА_2 серія НОМЕР_2 від 21.09.1979 року він у спірні періоди працював:

- з 01.02.1992 року до 01.12.1993 року водієм автобуса в (мовою оригіналу» Днепропетровском малом предприятии «Гранит»;

- з 27.12.1993 року по 25.07.1994 року водієм автобуса на підприємстві;

- з 12.08.1994 року по 25.10.1995 року водієм автобуса на підприємстві.

Однак, відповідач не зарахував позивачу вказані періоди роботи до страхового стажу, посилаючись на наступне

- період з 01.02.1992 року до 01.12.1993 року, оскільки у записі про звільнення не читається печатка;

- період роботи з 27.12.1993 року по 25.07.1994 року - в запису про прийомі на роботу не вказано найменування підприємства та в записі про звільнення у 1994 році посилання на "КЗОТУССР";

- період роботи з 12.08.1994 року по 25.10.1995 року - в запису про звільнення у 1995 році посилання на "КЗОТУССР".

Суд не погоджується із такими доводами відповідача, з огляду на наступне.

Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до п.2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).

З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17.

Також слід наголосити, що ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової книжки, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.

Також, як вже зазначалося, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи щодо якої внесені такі відомості.

Таким чином, суд наголошує, що позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Також суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Так, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу позивача у спірний період, ці записи є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства.

Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Натомість, відповідач не здійснював ніяких запитів на підтвердження спірних періодів роботи позивача та не надав доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.02.1992 року до 01.12.1993 року, з 27.12.1993 року по 25.07.1994 року, з 12.08.1994 року по 25.10.1995 року. Відтак суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача вказані періоди роботи та зробити перерахунок і виплату пенсії з урахуванням цього стажу роботи.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 9 КАС України врегульовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Як убачається з матеріалів адміністративної справи в позовній заяві позивачем ставиться питання, зокрема, щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області від 20.10.2025 року №54030-41123/Л-01/8-0400/25.

Проте, як було встановлено судом під час розгляду справи, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.10.2025 року №54030-41123/Л-01/8-0400/25 позивачу було відмовлено у перерахунку пенсії з урахуванням спірних періодів роботи. Вказаний лист відповідача надано за результатами розгляду заяви позивача про здійснення перерахунку пенсії від 17.09.2025 року, яка була розглянута в порядку Закону України «Про звернення громадян», тому вказаний лист не є рішенням суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу в здійсненні перерахунку пенсії з урахуванням трудового стажу, згідно записів трудової книжки серія НОМЕР_2 від 21.09.1979 року, а саме періодів роботи з 01.02.1992 року до 01.12.1993 року, з 27.12.1993 року по 25.07.1994 року, з 12.08.1994 року по 25.10.1995 року.

Щодо дати з якої має бути зроблений перерахунок пенсії позивача слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 45 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування № 1058-IV від 09 липня 2003 року перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п`ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки:

у разі виникнення права на підвищення пенсії з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа;

у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.

З огляду на викладене, відповідача належить зобов`язати здійснити з дати звернення позивача із заявою до пенсійного органу, а саме з 08.08.2025 року перерахунок та виплату позивачу пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із врахуванням періодів роботи з 01.02.1992 року до 01.12.1993 року, з 27.12.1993 року по 25.07.1994 року, з 12.08.1994 року по 25.10.1995 року, згідно записів трудової книжки серія НОМЕР_2 від 21.09.1979 року, та з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання даного адміністративного позову до суду у сумі 1211,20 грн.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 968,96 грн.

Згідно з ч.5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в здійсненні перерахунку пенсії з урахуванням трудового стажу, згідно записів трудової книжки серія НОМЕР_2 від 21.09.1979 року, а саме періодів роботи з 01.02.1992 року до 01.12.1993 року, з 27.12.1993 року по 25.07.1994 року, з 12.08.1994 року по 25.10.1995 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) здійснити з дати звернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) із заявою до пенсійного органу, а саме з 08.08.2025 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із врахуванням періодів роботи з 01.02.1992 року до 01.12.1993 року, з 27.12.1993 року по 25.07.1994 року, з 12.08.1994 року по 25.10.1995 року, згідно записів трудової книжки серія НОМЕР_2 від 21.09.1979 року, та з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.В. Серьогіна