Рішення № 135490519, 07.04.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 квітня 2026 р. Справа № 120/17239/25

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

головуючого судді Дончика В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Уманчук А.В.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Нечипорук Я.А

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

в с т а н о в и в :

12.12.2025 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийнятих відповідачем податкових повідомлень - рішень про визначення податкових зобов`язань земельного податку з фізичних осіб №1191975-2412-0223-UA05120170000013778 від 27.10.2025 року за 2020 рік в розмірі 393863,57 грн.; №1191973-2412-0223-UA05120170000013778 від 27.10.2025 року за 2021 рік в розмірі 498803,00 грн.; №1191970-2412-0223-UA05120170000013778 від 27.10.2025 року за 2022 рік в розмірі 548683,30 грн.; №1191958-2412-0223-UA05120170000013778 від 27.10.2025 року за 2023 рік в розмірі 630985,79 грн.; №1191931-2412-0223-UA05120170000013778 від 27.10.2025 року за 2024 рік в розмірі 663166,07 грн.; №1191890-2412-0223-UA05120170000013778 від 27.10.2025 року за 2025 рік в розмірі 742746,00 грн.

Ухвалою суду від 17.12.2025 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 31.12.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 15.01.2026 року.

13.01.2026 року представником Головного управління ДПС у Вінницькій області подано відзив на адміністративний позов, у якому останній заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема, зазначає, що умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання (фізична особа - підприємець), який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.

Водночас, неможливо встановити яким чином земельна ділянка 0510900000:00:004:1562 використовується ФОП ОСОБА_1 за основним КВЕД - 49.31 Пасажирський наземний транспорт мiського та приміського сполучення, а тому правові підстави для звільнення її від сплати земельного податку, на думку відповідача, відсутні.

Враховуючи наведене, представник відповідача просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Ухвалою суду від 15.01.2026 року за заявою відповідача підготовче судове засідання відкладено на 05.02.2026 року.

Ухвалою суду від 05.02.2026 року занесеною до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 10.02.2026 року.

09.02.2026 року позивач подала заперечення на відзив на позовну заяву, у яких просить задовольнити її позовні вимоги.

10.02.2026 року адміністративна справа знята з розгляду у зв`язку із перебуванням головуючого судді на навчанні, розгляд справи відкладено на 17.02.2026 року.

17.02.2026 року представник відповідача подала клопотання про закриття провадження у справі, в частині оскарження податкового повідомлення-рішення за 2020 рік №1191975-2412-0223-UA05120170000013778 від 27.10.2025 року.

Ухвалою суду від 17.02.2026 року занесеною до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 24.02.2026 року.

23.02.2026 року представник відповідача подала клопотання про закриття провадження у справі, в частині оскарження податкового повідомлення-рішення за 2021 рік №1191973-2412-0223-UA05120170000013778 від 27.10.2025 року.

Ухвалою суду від 24.02.2026 року у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження в частині позовних вимог - відмовлено.

Цією ж ухвалою витребувано у позивача докази здійснення підприємницької діяльності на земельній ділянці, площею 2,2 га, кадастровий номер 0510900000:00:004:1562, в період з 2021 року по 2025 рік включно та закрито підготовче провадження в адміністративній справі. Розгляд справи по суті призначено на 10.03.2026 року.

09.03.2026 року позивач подала до суду документи, які, на її думку, підтверджують, що земельна ділянка використовується нею для проведення господарської діяльності.

10.03.2026 року представник Головного управління ДПС у Вінницькій області у своїх запереченнях зазначила, що не погоджується з наданими доказами до суду, та вважає їх неналежними та такими що не підтверджують здійснення господарської діяльності.

Позивач в судовому засіданні 16.03.2026 року підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити з підстав наведених у позовній заяві.

Представник відповідача заперечувала щодо задоволення позовних вимог та просила відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Ухвалою суду від 16.03.2026 року, занесеною до протоколу судового засідання, оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення у справі та повідомлено сторін, що 24.03.2026 року о 13:30 буде ухвалено та проголошено судове рішення по даній справі.

24.03.2026 року адміністративна справа знята з розгляду у зв`язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному, розгляд справи відкладено на 02.04.2026 року.

02.04.2026 року адміністративна справа знята з розгляду у зв`язку із перебуванням головуючого судді у відрядженні, розгляд справи відкладено на 03.04.2026 року.

03.04.2026 року позивач подала заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку з сигналом повітряної тривоги та безпековою ситуацією у м. Вінниці.

Ухвалою суду від 03.04.2026 року відкладено ухвалення та проголошення судового рішення по справі № 120/17239/25 на 07.04.2026 року.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини.

27.10.2005 року ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець, перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС у Вінницькій області та є платником єдиного податку ІІІ групи.

27.05.2021 року між Хмільницькою міською територіальною громадою в особі Хмільницької міської ради Вінницької області (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) укладений договір купівлі - продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення.

Відповідно до п. 1.1 договору Продавець передає (продає), а Покупець приймає (купує) у власність земельну ділянку загальною площею 2,2000 гектара, кадастровий номер земельної ділянки 0510900000:00:004:1562, цільове призначення 03.08, для будівництва та обслуговування об?єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Цього ж дня між Продавцем та Покупцем підписано акт приймання-передачі земельної ділянки в натурі, що передається у власність.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 27.10.2021 року на підставі вказаного договору купівлі-продажу за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2,2 га, кадастровий номер 0510900000:00:004:1562.

27.10.2025 року Головним управлінням ДПС у Вінницькій області прийнято податкові повідомлення - рішення, якими ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання із сплати земельного податку з фізичних осіб:

- №1191975-2412-0223-UA05120170000013778 від 27.10.2025 року за 2020 рік в розмірі 393863,57 грн.;

- №1191973-2412-0223-UA05120170000013778 від 27.10.2025 року за 2021 рік в розмірі 498803,00 грн.;

- №1191970-2412-0223-UA05120170000013778 від 27.10.2025 року за 2022 рік в розмірі 548683,30 грн.;

- №1191958-2412-0223-UA05120170000013778 від 27.10.2025 року за 2023 рік в розмірі 630985,79 грн.;

- №1191931-2412-0223-UA05120170000013778 від 27.10.2025 року за 2024 рік в розмірі 663166,07 грн.;

- №1191890-2412-0223-UA05120170000013778 від 27.10.2025 року за 2025 рік в розмірі 742746,00 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до обставин цієї справи, спір виник між сторонами щодо визначення податкового зобов`язання з земельного податку платнику, що перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку третьої групи.

Відтак суд враховує, що відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу)

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пп. 265.1.3. п. 265.1. ст. 265 ПК України податок на майно складається з плати за землю.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

За пп. 270.1.1.1. пп. 270.1.1. п. 270.1. ст. 270 ПК України об`єктами оподаткування платою за землю є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно пп. 271.1., 271.2. ст. 271 ПК України базою оподаткування є:

- нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;

- площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено.

Відповідно до пп. 286.1 ст.286 ПКУ підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно з пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Крім цього, пунктом 269.2 статті 269 ПК України передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу ХІV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 пп. 297.1.4 п. 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів:

податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування (у тому числі на умовах емфітевзису)) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Таким чином, у значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.

Верховний Суд на підставі аналізу норми підпункту 4 пункту 297.1 статті 294 ПК України у постанові від 30.05.2023 року у справі № 927/135/22 вказав, що умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.

Як вже встановлено судом, Головним управлінням ДПС у Вінницькій області нараховано позивачу суму податкового зобов`язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб, зокрема, за 2022-2025 роки.

Позивач не погоджується з такими діями відповідача та вважає, що земельна ділянка, яка є об`єктом оподаткування, використовується нею для ведення господарської діяльності, що відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 294 ПК України є підставою для звільнення від сплати земельного податку.

Надаючи правову оцінку таким доводам позивача, суд зазначає, що тягар доказування факту використання земельної ділянки для ведення господарської діяльності, покладається на платника податків, що підтверджується правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 22.04.2024 у справі №560/2530/22, від 17.04.2024 у справі №826/17360/16, від 30.10.2025 у справі №520/677/25.

Позивач вказує, що факт використання нею земельної ділянки для ведення господарської діяльності підтверджується копією актів приймання-передачі наданих послуг та договором підряду на виконання проектних робіт.

Суд вважає, що подані акти приймання-передачі послуг та договір підряду свідчать про наміри або окремі господарські операції, проте не містять відомостей, які б безпосередньо підтверджували фактичне використання земельної ділянки як об`єкта здійснення господарської діяльності.

Договір на розроблення проектної документації сам по собі не свідчить про початок чи здійснення господарської діяльності на земельній ділянці, а лише підтверджує підготовчий етап до можливого використання такої ділянки в майбутньому.

Акти приймання-передачі наданих послуг вказують про діяльність на спірній земельній ділянці (організація відпочинку, розміщення кемпінгу, катання на тюбінгах, лижах та санях за адресою м. Хмільник, вул. Курортна та вул. Ховпинська).

Водночас, суд вважає ці докази недостатніми для підтвердження систематичного використання земельної ділянки у господарській діяльності протягом 2021 2025 років, оскільки надані акти охоплюють лише окремі місяці (червеньвересень 2021 року, травеньвересень 2022 року, травеньвересень 2023 року, березень - жовтень 2024 року, листопад - грудень 2025 року та січень 2026 року), тоді як в інші місяці послуги не надавались.

Крім того, жодним із наданих документів не підтверджено факту оплати за надані послуги, що також свідчить про формальний, а не реальний характер діяльності на земельній ділянці.

Більше того, позивач віднесла земельну ділянку до об`єктів оподаткування платника податків лише 31.10.2025 року, що свідчить про відсутність фактичного використання ділянки у господарській діяльності до зазначеної дати.

Окремо суд наголошує, що з наданих позивачем доказів убачається, що послуги з організації відпочинку, розміщення кемпінгу, катання на тюбінгах, лижах та санях фактично надавались іншими суб`єктами господарювання, тоді як позивач не здійснювала відповідної діяльності безпосередньо, а лише надавала належну їй земельну ділянку для використання такими особами.

За своєю правовою природою такі відносини свідчать про передачу земельної ділянки у користування (незалежно від формального оформлення правочинів), що має ознаки оренди, позички або іншого права користування. При цьому вирішальним є не назва правочину, а його фактичний зміст та економічна сутність правовідносин.

Відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України звільнення від сплати земельного податку не застосовується у разі надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, розташованого на них, в оренду (найм), позичку чи інше користування.

Отже, навіть за наявності окремих ознак використання земельної ділянки у господарській діяльності, встановлені судом обставини свідчать, що позивач фактично не використовувала земельну ділянку у власній господарській діяльності, а передавала її іншим суб`єктам господарювання для здійснення такої діяльності, що виключає можливість застосування податкової пільги.

Враховуючи викладене та беручи до уваги те, що доводи позивача про звільнення від сплати земельного податку у зв`язку з використанням належної їй на праві власності земельної ділянки в господарській діяльності не знайшли підтвердження під час розгляду справи, нарахування Головним управлінням ДПС у Вінницькій області суми податкового зобов`язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб за 2022 2025 роки є правомірним.

Разом з тим суд відхиляє доводи позивача про те, що оскаржувані рішення винесені відповідачем поза межами передбачених законом строків.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 статті 102 ПК України, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках визначених ПК України, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів неприбуткової організації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом.

Законом України від 17.03.2020 № 533-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 18.03.2020, до Податкового кодексу України внесено зміни.

Зокрема, підрозділ 10 розділу XX "Перехідні положення" доповнено пунктами 52-1-52-5. Згідно з нововведеним пунктом 52-2 законодавець установив мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу. Інформація про перенесення документальних планових перевірок, які відповідно до плану-графіку проведення планових документальних перевірок мали розпочатися у період з 18 березня по 31 травня 2020 року та на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" не були розпочаті, включається до оновленого плану-графіку, який оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 30.03.2020. Документальні та фактичні перевірки, що були розпочаті до 18.03.2020 та не були завершеними, тимчасово зупиняються на період до 31.05.2020. Таке зупинення перериває термін проведення перевірки та не потребує прийняття будь-яких додаткових рішень контролюючим органом.

Цим же пунктом встановлено, що на період з 18 березня по 31 травня 2020 року зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу (станом на час розгляду справи абзац десятий пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України).

Законом № 591-IX до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України внесені зміни, які набрали чинності 29.05.2020. Згідно з внесеними змінами слова та цифри "по 31 травня 2020 року" замінено цифрами та словами "2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)", а в абзаці восьмому також замінено слова та цифри "до 30 березня 2020 року" словами та цифрами "протягом 10 календарних днів з дня завершення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Отже, вже на час виникнення спірних правовідносин Податковим кодексом України було передбачено зупинення перебігу усіх строків давності, встановлених статтею 102 ПК України, на період з 18.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

У постанові Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 зазначено, що відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" Кабінет Міністрів України постановляє відмінити з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавіpусом SАRS-СоV-2.

Крім того, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 № 2120-IX, який набрав чинності з 17.03.2022, стаття 102 була доповнена пунктом 102.9 такого змісту: "102.9. На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи".

Цим же законом була зупинена дія пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України на період дії воєнного, надзвичайного стану.

Разом з цим, до завершення карантину Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введений воєнний стан, який на підставі Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжувався та станом на час розгляду справи триває. Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 № 2120-ІХ дію пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України зупинено на період дії воєнного, надзвичайного стану (пункт 2 розділу ІІ).

Таким чином, Закон № 2120-IX з 17.03.2022 зупинив дію положень пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX, які в подальшому 30.06.2023 втратили юридичну силу у зв`язку із закінченням самого карантину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651. Крім того, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 № 2120-IX статтю 102 Податкового кодексу України доповнено пунктом 102.9 такого змісту: "102.9. На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи".

У подальшому пункт 102.9 статті 102 виключено на підставі Закону № 3219-IX від 30.06.2023, який набрав чинності 01.08.2023.

Аналіз вищенаведених приписів дозволяє дійти висновку, що у зв`язку з дією карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (СОVID-19), а у подальшому у зв`язку з дією воєнного стану в Україні перебіг строків давності, встановлених статтею 102 ПК України, було зупинено.

Таким чином, беручи до уваги наведені норми законодавства та їх застосування у часі, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті у межах встановлених законом строків і доводи позивача щодо їх винесення поза межами строків є помилковими.

Що стосується правомірності податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Вінницькій області №1191975-2412-0223-UA05120170000013778 від 27.10.2025 року та №1191973-2412-0223-UA05120170000013778 від 27.10.2025 року, суд зазначає наступне.

Як вже встановлено судом, відповідачем нараховано позивачу суму податкового зобов`язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб за 2020 2021 роки.

Водночас судом встановлено, що право власності на земельну ділянку площею 2,2 га, кадастровий номер 0510900000:00:004:1562, зареєстровано за ОСОБА_1 лише 27.05.2021 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок земельних часток (паїв).

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що до 27.05.2021 року позивач не була власником земельної ділянки площею 2,2 га, кадастровий номер 0510900000:00:004:1562, а відтак і платником земельного податку щодо неї.

З огляду на викладене, податкові повідомлення-рішення в частині нарахування податкового зобов`язання за 2020 рік та за період до 27.05.2021 року є протиправними та підлягають скасуванню.

Такий висновок узгоджується і з доповідною запискою відповідача щодо необхідності коригування нарахувань, однак остання має внутрішній службовий характер і не є належним доказом відкликання податкового повідомлення-рішення у розумінні статті 60 Податкового кодексу України, що виключає підстави для закриття провадження у цій частині.

Зважаючи на те, що повноваження щодо визначення податкових зобов`язань є дискрецією контролюючого органу, суд позбавлений можливості у цьому випадку втручатися в дискреційні функції податкового органу та скасувати податкове повідомлення-рішення в певній частині.

Згідно підпункту 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 ПК України саме контролюючі органи, а не суд мають право визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов`язань платників податків.

Тому суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень та здійснювати розрахунок/перерахунок грошового зобов`язання.

Функція судового контролю під час розгляду справ про адміністративні правопорушення полягає у перевірці правомірності винесеного рішення податкового органу і не може виражатися у здійсненні замість суб`єкта владних повноважень його службової діяльності, яка полягає у визначенні у порядку, встановленому цим законодавством, сум податкових та грошових зобов`язань платників податків.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області №1191975-2412-0223-UA05120170000013778 від 27.10.2025 року та №1191973-2412-0223-UA05120170000013778 від 27.10.2025 року слід визнати протиправними та скасувати.

За приписами вимог п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Також, згідно з позицією ЄСПЛ, викладеною, зокрема, у справі "Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", заява № 36985/97, рішення від 23 липня 2002 року, пункт 110, адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи повинні бути розглянуті на підставі наданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів мусять саме податківці.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, оскільки позов задоволено частково, на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме 3884,92 грн.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області №1191975-2412-0223-UA05120170000013778 від 27.10.2025 року за 2020 рік в розмірі 393863,57 грн. та №1191973-2412-0223-UA05120170000013778 від 27.10.2025 року за 2021 рік в розмірі 498803,00 грн.

В решті позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3884,92 грн. (три тисячі вісімсот вісімдесят чотири гривні дев`яносто дві копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028, код ЄДРПОУ 44069150).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: фізична особа - підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028, код ЄДРПОУ 44069150 )

Суддя Дончик Віталій Володимирович