Вирок № 135483874, 07.04.2026, Верховинський районний суд Івано-Франківської області

Справа№938/99/26

Провадження № 1-кп/938/63/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року селище Верховина

Верховинський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесене до ЄРДР за № 12025091130000134 від 02.11.2025 року про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, неодруженого, не працевлаштованого, з середньою освітою, депутатом не обирався, раніше не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 вчинив незаконну порубку дерев у лісах, що заподіяла істотну шкоду, тобто скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 246 КК України.

Кримінальне правопорушення вчинено при таких обставинах.

ОСОБА_4 01.11.2025 року близько 09.00 годин з метою вчинення незаконної порубки дерев направився в лісовий масив Верховинського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс», який розташований в адміністративних межах полонини Лудова села Зелене Верховинського району Івано-Франківської області.

Перебуваючи в лісовому масиві кварталу №1, виділ №24 (експлуатаційні ліси), що не відноситься до природно-заповідного фонду, ОСОБА_4 , реалізуючи свій злочинний умисел на незаконну порубку лісу, порушуючи встановлений порядок охорони, раціонального використання і відтворення лісу, як важливого елемента навколишнього природного середовища, діючи умисно з корисливих спонукань, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та свідомо бажаючи так діяти, самовільно, без відповідного дозволу (лісорубного квитка, ордера), виданого уповноваженим органом, за допомогою бензопили вчинив незаконну порубку лісу, а саме шести сироростучих дерев породи ялина загальною кубомасою 6,75 м3, чим заподіяв істотну шкоду Зеленській територіальній громаді Верховинського району Івано-Франківської області в розмірі 76768,32 гривень.

У подальшому ОСОБА_4 завантажив вищевказану незаконно зрубану деревину на автомобіль марки «ЗИЛ 131» із державним номерним знаком НОМЕР_1 , який знаходиться в його користуванні, з метою перевезення незаконно зрубаної деревини до с.Пробійнівка Білеберізкої територіальної громади Верховинського району Івано-Франківської області, під час чого був виявлений працівниками поліції та лісової охорони.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненому визнав повністю, вказавши, що дійсно в листопаді 2025 року він, не маючи спеціального дозволу, зрізав у лісі 6 дерев породи ялина. Вказані дерева зрізав власною бензопилою, яку в подальшому розібрав на запчастити. Деревину погрузив на автомобіль, який належить другу ОСОБА_5 , якому сказав, що транспорт потрібен для перевозки гною. Завдані збитки відшкодував повністю, просив його суворо не карати.

Обвинувачений у судовому засіданні не заперечував щодо того, щоб суд не допитував свідків по даній справі, не досліджував письмові докази. Його позиція є добровільною та істинною, розуміє, що в разі оскарження вироку він буде позбавлений права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку (а.с.51).

Від представника потерпілого Зеленської сільської ради поступила заява про розгляд цієї справи у його відсутності, в якій він не заперечував щодо розгляду даного кримінального провадження в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, просив обвинуваченого суворо не карати (а.с.23)

Прокурор у судовому засіданні клопотав щодо розгляду даного кримінального провадження без дослідження доказів щодо тих обставин, які обвинуваченим не оспорюються.

Враховуючи показання обвинуваченого, а також те, що він не оскаржує фактичні обставини справи, які вказані в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, не наполягає на дослідженні інших доказів у справі, розуміє неможливість в подальшому оскаржити дані фактичні обставини в апеляційному порядку, у суду не має сумнівів в добровільності та правдивості його позиції, тому відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України дослідження доказів відносно фактичних обставин справи визнано судом недоцільним, у зв`язку з чим суд обмежив їх дослідження допитом обвинуваченого та матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого та/або стосуються речових доказів по справі, процесуальних витрат на проведення експертиз, а також, дослідженням досудової доповіді, складеної працівником Верховинської РС філії державної установи «Центр пробації» в Івано-Франківській області.

При призначенні покарання суд враховує, що у ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Ізмайлов проти Росії» (рішення від 16.10.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи». Також у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005 року) та «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.02.2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщов становлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним».

Крім того, загальні засади призначення покарання визначені в ст. 65 КК України, відповідно до якої покарання призначається 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу, 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненного кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. А згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Відповідно до обвинувального акта, обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 є щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку (а.с.4), з чим суд погоджується.

Як вбачається з обвинувального акта, обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено (а.с.4).

Суд також враховує особу винного ОСОБА_4 . Зокрема, вивченням особи обвинуваченого встановлено, що він, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 52), його місце проживання та реєстрації: с. Пробійнівка Верховинського району Івано-Франківської області (а.с.56), на обліку в психіатричному та наркологічному кабінетіах КНП «Верховинська багатопрофільна лікарня Верховинської селищної ради» не знаходиться (а.с. 55), раніше не судимий (а.с.54), позитивно характеризується за місцем проживання (а.с. 57), не працює.

Згідно з досудовою доповіддю Верховинського РС філії ДУ «Центр пробації в Івано-Франківській області» від 16.03.2026 року (а.с.38-42), ризик вчинення ОСОБА_4 повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній, ризик небезпеки для суспільства - середній, виправлення обвинуваченого без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства (у т.ч. окремих осіб). На думку Верховинського РС виконання покарання у громаді можливе за умови здійснення нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень. У разі, якщо суд дійде висновку про можливість звільнення правопорушника від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним накладення на правопорушника обов`язків: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

У ч. 2 ст. 4 КК України закріплено, що кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

У редакції закону, що діяв на час вчинення ОСОБА_4 інкримінованого йому кримінального правопорушення, тобто станом на 01.11. 2025 року незаконна порубка дерев або чагарників у лісах, що заподіяли істотну шкоду, карається штрафом від тисячі до тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або апробаційним наглядом на строк до трьох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Впродовж періоду з часу вчинення ОСОБА_4 інкримінованого йому злочину та по час ухвалення судом вироку щодо нього не набирав чинності закон про кримінальну відповідальність, яким скасовувалася б кримінальна протиправність діяння, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, пом`якшувалася б кримінальна відповідальність за вчинення цього злочину або іншим чином поліпшувалося становище обвинуваченого.

Враховуючи вищевказане, суд приходить до переконання щодо можливості призначення покарання ОСОБА_4 за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення в межах санкції ч.1 ст. 246 КК України, обравши одне з альтернативних покарань, передбачених у санкції цієї статті КК України.

Також суд враховує положення ч.2 ст. 65 КК України, згідно з яким більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

При призначенні покарання суд враховує, що, оскільки обвинувачений не працює, мінімальний розмір штрафу за ч. 1 ст. 246 КК України становить 17000 гривень, то призначення даного виду покарання може бути "надмірним тягарем" для нього й спонукати до вчинення корисливих злочинів, у зв`язку з чим суд вважає, що штраф, як найменш суворий вид покарання, буде недостатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Наступним покаранням передбаченим в ч.1 ст.246 КК України, є пробаційний нагляд на строк до трьох років.

Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення (нетяжкий злочин), особу винного ( не судимий), обставини, що пом`якшують його покарання (щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку), висновок досудової доповіді Верховинського РС філії ДУ «Центр пробації в Івано-Франківській області» про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 слід призначити покарання у виді пробаційного нагляду на мінімальний строк з покладенням обов`язків, передбачених п.п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 59-1 КК України.

Відповідно до ст.49-1 КВК України строк покарання у виді пробаційного нагляду обчислюється з дня постановки засудженого на облік уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід ОСОБА_4 на момент ухвалення вироку не обраний і підстав для його обрання суд не вбачає.

Відповідно до ст. 374 КПК України суд у вироку вирішує щодо стягнення судових витрат.

Витрати на проведення судових експертиз в данному кримінальному провадженні становлять 3565,6 гривень (а.с. 4, 67), а саме за судову інженерно-екологічну експертизу, які слід стягнути з обвинуваченого в дохід держави, оскільки відповідно до ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Також відповідно до ч.4 ст.174 КПК України, одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, суд зобов`язаний вирішити питання про скасування арешту майна та про долю речових доказів в порядку ч. 9 ст. 100 КПК України.

Зокрема, постановою від 02.11.2025 року у кримінальному провадженні № №12025091130000134 від 02.11.2025 року визнано речовими доказами 22 колоди дерев хвойної породи, які в кількості 6,612 куб.м. передано на відповідальне зберігання уповноваженої особи Верховинського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» (а.с.62), вантажний автомобіль марки «ЗИЛ 131» із державним номерним знаком НОМЕР_1 , який, як вбачається з постанови про залучення речових доказів (а.с.62), зберігається на території Гринявського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України».

Ухвалою слідчого судді Верховинського районного суду від 05.11.2025 року накладено арешт на вищевказане майно (а.с.65).

З приводу долі речового доказу слід зазначити, що в п.6 ч. 9 ст. 100 КПК України передбачено, що гроші, цінності та інше майно, що одержані фізичною або юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від нього, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено, конфіскуються. Одночасно відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом. Спеціальна конфіскація застосовується на підставі обвинувального вироку суду (п.1 ч.2 ст. 96-1 КК України). Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна.

Враховуючи вищевказане, 22 колоди дерев хвойної породи загальною кубомасою 6,612 м3 слід конфіскувати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 96-2 КК України, п.6 ч. 9 ст. 100 КПК України.

З приводу долі речового доказу - вантажного автомобіля марки «ЗИЛ 131» із державним номерним знаком НОМЕР_1 , суд вважає за необхідне звернути увагу, що ОСОБА_4 не обвинувачується в перевезенні незаконно зрубаних дерев або чагарників, що заподіяли істотну шкоду, а обвинувачується тільки в незаконній порубці дерев, в зв`язку з чим вищевказаний транспортний засіб не є знаряддям злочину, вчиненого останнім.

Крім того, як вбачається з правової позиції Верховного Суду, викладеній колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в постанові від 11.11.2021 року в справі № 185/5823/20, провадження № 51-2086км21, оскільки за змістом п. 2.2 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 124 від 11.02.2009 року в редакції постанови Кабінету Міністрів № 1029 від 26.09.2011 року, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб, то відповідно фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого у такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (доручення, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено судом або не зміниться воля власника, який вправі зажадати повернення власної речі від володільця.

Згідно з Конституцією України та Законом України "Про міжнародні договори і угоди", чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950р.), учасником яких є Україна.

У ст. 1 Протоколу №1 (1952р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції").

Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "Антріш проти Франції" від 22.09.1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10.05.2007 року). Будь-яке втручання державного органу в право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21.02.1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Крім того, ч. 1 ст. 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

У ч. 1 ст.100 КПК України передбачено, що речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю. Одночасно в п.1 ч. 9 ст. 100 КПК України передбачено, що майно, яке зберегло на собі сліди кримінального правопорушення конфіскується, крім того, яке повертається власнику (законному володільцю).

За наведених обставин, вантажний автомобіль марки «ЗИЛ 131» із державним номерним знаком НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_6 , житель АДРЕСА_2 , слід повернути ОСОБА_4 , як володільцю, або ОСОБА_5 , як власнику.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 349, 368-371, 373, 374 КПК України, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, та призначити йому покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 (один) рік.

Відповідно до п.п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 59-1 КК України покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки:

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Строк пробаційного нагляду обчислювати з дня постановки ОСОБА_4 на облік уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 3565 ( три тисячі п`ятсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок витрат на проведення судової експертизи.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Верховинського районного суду від 05.11.2025 року на майно, а саме на 22 колоди дерев хвойної породи, вантажний автомобіль марки «ЗИЛ 131» із державним номерним знаком НОМЕР_1 .

Речові докази по справі після набрання вироком законної сили :

- 22 колоди дерев хвойної породи загальною кубомасою 6,612 м3 конфіскувати;

- вантажний автомобіль марки «ЗИЛ 131» із державним номерним знаком НОМЕР_1 повернути ОСОБА_4 , як володільцю, або ОСОБА_5 , як власнику, жителю АДРЕСА_2 .

На вирок суду сторонами може бути подана апеляція до Івано-Франківського апеляційного суду через Верховинський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок суду відповідно до вимог ч.2 ст. 394 КПК України не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до ч. 3 ст.349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. В разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно, після його проголошення, вручити обвинуваченому, прокурору.

Суддя ОСОБА_7