Рішення № 135468001, 11.03.2026, Болградський районний суд Одеської області

11.03.2026

Справа № 497/2953/25

Провадження № 2/497/475/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2026 року Болградський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Раца В.А.,

секретаря Божевої І.Д.,

без участі сторін,

розглянувши у порядку загального позовного провадження, у відкритому засіданні в місті Болграді, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Болградської міської ради Одеської області, ОСОБА_2 про визнання особи такою, що не проживала за однією адресою зі спадкодавцем на момент смерті, -

ВСТАНОВИВ:

10.11.2025 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просить суд встановити юридичний факт, що ОСОБА_2 не проживала з 2008 року за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі не проживала разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент її смерті. Вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті матері спадкоємцями за заповітом є вона, позивач, та її рідна сестра ОСОБА_2 , яка є громадянкою Росії та постійно проживає в Тульській області. Мати була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але останнім часом до своєї смерті проживала разом з нею, за адресою: АДРЕСА_2 . Після смерті матері ОСОБА_3 вона позивач, у встановеному законом порядку прийняла спадщину шляхом проживання за однією адресою із спадкодавцем на час її смерті та шляхом подачі до нотаріальної контори заяви про прийнятя спадщини, але нотаріально оформити факт прийняття спадщини не може у зв`язку з тим, що 07 грудня 2005 року мати ОСОБА_3 залишила заповіт на випадок своєї смерті, відповідно до якого все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом буде мати право, заповіла в рівних частках кожній: позивачу та її рідній сестрі ОСОБА_4 . Її сестра на момент смерті матері була зареєстрована разом з ними в будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , але з 2008 року за цією адресою вона не проживає. Сестра поїхала в 2008 році в Росію на постійне місце проживання, в м.Болград до батьків приїжджала дуже рідко в гості на період своєї відпустки. Останній раз сестра приїжджала у 2019 році, а на поховання матері вона не приїхала. Державна реєстрація відповідачки у житловому будинку сама по собі не є беззаперечним доказом її постійного проживання на момент смерті матері за цією адресою реєстрації. Виходячи із наведеного, здійснення права на спадкування позивача і обсяг успадкованих нею прав напряму залежить від встановлення чи спростування факту прийняття спадщини відповідачкою, якого насправді не відбулося. За захистом своїх порушених прав, позивач змушена звернутися до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою судді від 18.11.2025 року було відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання, а також витребувано копію спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Витребувана судом інформація надійшла до суду 02.12.2025 року.

Ухвалою суду від 29 січня 2026 року по справі закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд.

Сторони в судове засідання не з`явилися.

Позивач ОСОБА_1 надала 29.01.2026 року через канцелярію суду письмову заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача Болградської міської ради Одеської області Арнаутов М.І., який здійснює свої повноваження на підставі довіреності, надав через систему «Електронний суд» заяву про розгляд справи без участі представника міської ради, своєї позиції з приводу заявлених вимог не висловив (а.с.44).

Відповідач ОСОБА_2 до суду не з`явилася, про час та місце судового засідання повідомлялася належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України за веб-адресою: http://bg.od.court.gov.ua/sud1507/ та надіслання судової повістки за місцем реєстрації, причину неявки суду не повідомила, відзив на позовну заяву до суду не подала, тому суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України за відсутності заперечень до того позивача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши позицію сторони позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1216 1217 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 25.02.2022 року, виданого Чорноморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт.Великодолинське Одеського району Одеської області (а.с.8).

Позивач по справі доводиться померлій дочкою, що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого 26 квітня 1972 року Коноплевською сільською радою Іванівського району Одеської області на підставі актового запису №15 (а.с.9), відповідно до якого ОСОБА_3 вказана в графі «мати»; свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , яке видане 23 листопада 1991 року Іллічівським міським відділом ЗАГС Одеської області на підставі актового запису №624, а саме ОСОБА_5 та ОСОБА_6 уклали шлюб та після його реєстрації дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_7 » (а.с.10).

Відповідач по справі ОСОБА_2 також доводиться померлій дочкою та на підтвердження цього факту позивачем надано копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , яке видане 17.09.1968 року Коноплевською сільською радою Іванівського району Одеської області на підставі актового запису №34 від 01.09.1968 року, а саме в графі мати вказана ОСОБА_3 (а.с.11); копію свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 , виданого повторно 26.08.2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану по Ізмаїльському району Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області на підставі актового запису за №16 від 20.03.1997 року, відповідно до якого ОСОБА_8 та ОСОБА_9 розірвали шлюб (а.с.12); копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 , яке видане 18 липня 2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану Болградського районного управління юстиції Одеської області на підставі актового запису №74 від 18.07.2006 року, відповідно до якого ОСОБА_10 та ОСОБА_9 18.07.2006 року уклали шлюб та після його реєстрації дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_11 » (а.с.13).

Так, при житті ОСОБА_3 склала заповіт від 07 грудня 2005 року, який посвідчено державним нотаріусом Болградської районної державної нотаріальної контори Станєвою В.Б. та зареєстровано в реєстрі за №5761 (а.с.16), заповіт не змінений та не скасований, відповідно до якого на випадок її смерті зробила таке розпорядження: все майно де б воно не було і з чого ю воно не складалося, і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла в рівних частках кожній ОСОБА_9 і ОСОБА_1 .

Так, відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 10 липня 1998 року, що видане державним нотаріусом Болградської державної нотаріальної контори Кухарєвою В.Б. зареєстровано в реєстрі за №2307, спадкова справа №235/98 (а.с.17) ОСОБА_3 успадкувала після смерті чоловіка ОСОБА_12 житловий будинок розташований в АДРЕСА_1 та 15.07.1998 року зареєструвала своє право власності в Болградському бюро інвентаризації, запис за №2382 (а.с.17 на звороті).

З витребуваної судом спадкової справи №180/2022, відкритої приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Станєвої В.Б., щодо майна ОСОБА_3 , встановлено, що 12 липня 2022 року до приватного нотаріуса Одеського районного нотаріального округу Одеської області Шевченко В.М. звернулася ОСОБА_1 з заявою про прийняття спадщини, яка зареєстрована в реєстрі за №733, після чого заяву направлено до нотаріуса за місцем відкриття спадщини та вона зареєстрована у нотаріуса Станєвої В.Б. 25.07.2022 року за №402. Відповідно до змісту заяви позивач прийняла всю належну їй за заповітом та за законом спадщину після смерті матері (а.с.30-38). Тобто позивач прийняла спадщину відповідно до вимог ч.1 ст. 1269 ЦК України, а саме спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Інші спадкоємці до нотаріуса відповідно до наданих суду матеріалів спадкової справи не зверталися.

На момент смерті ОСОБА_3 з нею за однією адресою в АДРЕСА_1 була зареєстрована відповідач по справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується довідкою завідувача сектору з питань реєстрації місця проживання фізичних осіб ОСОБА_13 за №391 від 03.07.2025 (а.с.14), яка є спадкоємцем за заповітом від 07 грудня 2005 року, тобто вона прийняла спадщину на підставі ч.3 ст.1268 ЦК України, а саме спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Так в матеріалах спадкової справи не міститься доказів відмови спадкоємця за заповітом ОСОБА_2 від прийняття спадщини.

З`ясувавши коло спадкоємців, нотаріус встановила двох спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою за №591/01-16 від 05.11.2025 року (а.с.15), також з довідки встановлено, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом на майно померлої ОСОБА_3 ще не видавалось.

На підтвердження факту не проживання відповідача ОСОБА_2 позивачем надано копію паспорта громадянина Російської Федерації № НОМЕР_7 виданого 07.03.2023 року на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому міститься відмітка з реєстрацією в Російській Федерації з 16.09.2025 року (а.с.7), тобто на даний час відповідач є громадянкою Російської Федерації де має зареєстроване місце проживання.

Окрім цього в позовній заяві позивач посилається на те, що відповідач ще в 2008 році виїхала за кордон і до дому приїжджала тільки у гості, доказів протилежного суду надано не було.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частиною 1 ст. 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.ч.1, 2 cт. 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Згідно з ч.1 cт. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Так, в пп.1.2 п.1 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, зазначено, що при зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

Згідно з пп.1.2 п.1 глави 10 розділу II Порядку місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця відповідно до статті 29 ЦК України.

Відповідно до пп.1.13 п.1 глави 10 розділу II Порядку місце відкриття спадщини підтверджується: довідкою про реєстрацію/останнє місце проживання виконавчого органу сільської, селищної або міської ради, сільського голови (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради, або іншим документом, що може підтверджувати відповідний факт (копія актового запису про смерть, домова книга тощо).

У ч.3 cт. 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з пп.4.10 п.4 гл.10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.

В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини (п.2 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року).

Отже, законодавець в даному випадку встановив вимогу про обов`язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщини у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.

У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

Таким чином, доказом прийняття спадщини та постійного проживання разом зі спадкодавцем на момент смерті може бути довідка про зареєстроване місце проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем, разом з тим сама по собі реєстрація місця проживання за певною адресою не є єдиним та безумовним доказом такого проживання.

Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.

При цьому, слід враховувати, що чинним законодавством не розкривається поняття постійного місця проживання фізичної особи, тому визнання цього факту розцінюється законом як встановлення факту, що має юридичне значення.

Як зазначено у п.211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністра юстиції України №20/5 від 03 березня 2004 року - доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем: копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Місцем проживання фізичної особи згідно з ч.1 cт. 29 ЦК є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

У ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що місце перебування особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

При цьому згідно ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.11.2013 року у справі № 6-41137св13, місце проживання і місце реєстрації не є тотожними з урахуванням п.6 ч.1 ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання", згідно з якою реєстрація - це лише внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання, із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку уповноваженого на те органу.

Згідно ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.07.2015 року у справі № 6-14554св15 реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Тобто, для реалізації прав та свобод особи реєстрація її місця проживання чи місця перебування наперед встановленого значення не має.

Згідно з п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" висновки судів про те, що вирішальне значення при визначенні місця проживання особи є офіційні дані органу реєстрації місця перебування та місця проживання фізичної особи, а не дані про її фактичне місце проживання, є передчасними.

Отже, за умови наявності реєстрації місця проживання особи за певною адресою і при цьому фактичне постійне проживання особи за іншою адресою без проведення такої реєстрації у визначеному порядку не означає, що зазначена особа постійно проживає за місцем своєї реєстрації, якщо про це свідчать протилежні факти.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Аналіз наведених норм права дозволяє сформулювати висновок про те, що сама по собі реєстрація місця проживання особи разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини не може бути підтвердженням, відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України, своєчасності й повноти прийняття спадщини спадкоємцем. Для цього, окремо слід довести факт постійного (спільного й безперервного) проживання спадкоємця зі спадкодавцем станом на день смерті останнього.

Зібрані у справі, досліджені судом кожен окремо та в сукупності докази у повній мірі підтверджують факт не проживання ОСОБА_2 із спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 до дня її смерті та на час відкриття спадщини.

Частиною 2 cт. 256 ЦПК України визначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно з п.п.2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) вказав, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 зазначеної Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

Метою встановлення факту не проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем є необхідність реалізації позивачем права на спадщину, отже такий факт породжує юридичні наслідки.

За вказаних обставин єдиним існуючим і ефективним способом захисту порушеного права позивача, а також способом для усунення розбіжностей в наявних документах, в зв`язку з наявністю відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача, є встановлення факту не проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини в судовому порядку.

З огляду на викладене, виходячи з інтересів позивача щодо захисту її права на спадкування, зважаючи на те, що позивач не має іншої можливості, окрім в судовому порядку, встановити факт не проживання іншого спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та доказово підтвердженими письмовими доказами, які в свою чергу є послідовними та логічними, не викликають сумніву в їх правдивості, а відтак позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1216 1217 1218 ЦК України, ст.ст. 12, 76, 83, 89, 92, 141, 263, 264, 265, 280 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Болградської міської ради Одеської області, ОСОБА_2 про визнання особи такою, що не проживала за однією адресою зі спадкодавцем на момент смерті - задовольнити.

Встановити факт непроживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 , разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 2008 року до часу відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.А. Раца