Ухвала суду № 135467852, 03.04.2026, Буський районний суд Львівської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер №943/1890/25

Провадження № 2/943/335/2026

03 квітня 2026 року м. Буськ

Буський районний суд Львівської області

в складі: головуючого-судді Кос І. Б.

за участю секретаря судового засідання Дутки С.І.

за участю прокурора Шаповалова В.М.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Буську цивільну справу за позовом першого заступника керівника Золочівської окружної прокуратури Байси Мирослави Михайлівни в інтересах держави в особі: Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області до ОСОБА_1 про стягнення безпіставно збережених коштів,-

в с т а н о в и в :

перший заступник керівника Золочівської окружної прокуратури Байса М.М. в інтересах держави в особі: Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області звернулася до суду із позовом про стягнення із ОСОБА_1 грошових коштів у загальному розмірі 175 952,84 грн. (100 000,00 грн. пайової участі, 63 903,84 грн. інфляційних втрат, 12 049,00 грн. 3 % річних), що є безпідставно збереженими відповідачкою коштами пайової участі при реконструкції нею кафе та пекарні під кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з будівництвом вбиральні, мангальні та літньої сцени по АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді від 02.10.2025 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

Відповідачка ОСОБА_1 в підготовче судове засідання не з`явилася, незважаючи на її повідомлення судом про дату, час і місце розгляду справи, направивши клопотання про закриття провадження у цивільній справі від 28.01.2026, у зв`язку з непідсудністю спору суду цивільної юрисдикції, а також додаткові пояснення до цього клопотання від 02.04.2026, де просила його задовольнити та здійснювати розгляд клопотання про закриття провадження у справі за відсутності (без участі) відповідачки.

Зі змісту вищевказаного клопотання про закриття провадження в цій справі та додаткових пояснень вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 покликається на те, що вказаний спір має виключно господарський характер; юрисдикція визначається правовою природою спору, а не формулюванням позову; неприпустимість обходу правил юрисдикції та процесуальні наслідки, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. При цьому, пайова участь була елементом економічного механізму розвитку інфраструктури та складовою публічно-господарських відносин між забудовником будівництва та органом місцевого самоврядування у сфері містобудування, а Верховний Суд неодноразово наголошував, що спори з приводу пайової участі, розміру та наслідків її несплати належать до господарської юрисдикції, незалежно від формулювання позовних вимог. Так, відповідачка ОСОБА_1 звертає увагу, що вона із 19.06.2006 року по даний час зареєстрована як фізична особа підприємець, яка здійснює господарську діяльність саме у сфері громадського харчування, що відповідає цільовому призначенню об`єкта реконструкції (кафе). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що критеріями розмежування судової юрисдикції є не лише суб`єктний склад, а й характер спірних правовідносин та предмет позову. У даній справі предметом спору є стягнення коштів за недотримання обов`язку щодо пайової участі при реконструкції об`єкта комерційного призначення (кафе), що свідчить про господарський характер правовідносин. Реконструкція нежитлового приміщення під кафе у цій справі проводилася не для задоволення особистих побутових потреб, а власне для здійснення нею підприємницької діяльності. Відтак, відповідачка ОСОБА_1 вважає, що в такому випадку даний спір підлягає розгляду виключно в порядку господарського судочинства, а тому просила закрити провадження у цивільній справі №943/1890/25, - у зв`язку з непідсудністю спору суду цивільної юрисдикції. Крім того, відповідачка покликалася на те, що не має підстав для задоволення позову в зв`язку із пропуском строку позовної давності, відсутність обов`язку сплачувати пайову участь через скасування Закону України №132-IX від 20.09.2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», відсутність підстав для визначення будь-якої суми та безпідставного збагачення.

Прокурор Шаповалов В.М. в підготовчому судовому засіданні проти задоволення заявленого клопотання відповідачки про закриття провадження у справі заперечив із підстав, наведених у раніше поданому представником позивача запереченні від 03.03.2026, яке зводиться до того, що критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін. Системний аналіз норм законодавства свідчить про те, що в господарському законодавстві юридична особа та ФОП охоплюються спільним поняттям «суб`єкт господарювання». Вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання та чи є ці правовідносини господарськими. Сам факт державної реєстрації особи як фізичної особи підприємця не є безумовною підставою для розгляду будь-якого спору за її участю господарським судом. Встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 діяла як фізична особа, а не як суб`єкт господарювання, а матеріали справи підтверджують, що дозвільні документи на будівництво подавалися відповідачем саме як фізичною особою, яка у дозвільній містобудівній документації не зазначила статусу ФОП, як замовника будівництва кафе, що підтверджується Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації №ЛВ101210818177 від 19.08.2021, а функціональне призначення об`єкта (кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташований по АДРЕСА_1 ) та наявність у ФОП ОСОБА_1 виду ресторанної діяльності не свідчать, що спір виник у межах підприємницької діяльності. У даній справі відсутній обов`язковий елемент господарської юрисдикції, а саме, що спір виник між суб`єктами господарювання у зв`язку зі здійсненням ними підприємницької діяльності. Оскільки у вказаних правовідносинах відповідач діяв як фізична особа, спір має майновий цивільно-правовий характер, а також відсутній спір між двома суб`єктами господарювання щодо здійснення господарської діяльності, а відтак підстави для закриття провадження відсутні. Отже, просить відмовити в задоволенні клопотання відповідачки про закриття провадження у справі №943/1890/25 та продовжити розгляд справи за правилами цивільного судочинства в Буському районному суді Львівської області.

Розглянувши клопотання про закриття провадження у справі, заслухавши доводи та заперечення прокурора проти задоволення заявленого клопотання, оглянувши матеріали справи, суд приходить до такого висновку.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 10 ЦПК).

Згідно частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі №339/388/16-ц, констатовано, що Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачив, що стороною договору про пайову участь як замовник може бути фізична особа, яка не є підприємцем. Відтак, підстав для розгляду за правилами господарського судочинства справи за позовом до цієї особи про визнання договору пайової участі укладеним не має, якщо у декларації про готовність об`єкта будівництва до експлуатації замовником будівництва фізична особа вказана не як підприємець, і відсутні докази на підтвердження фактів будівництва чи використання об`єкта будівництва з метою здійснення підприємницької діяльності, оскільки не встановлено факт будівництва чи використання відповідачем багатоквартирного житлового будинку з метою здійснення підприємницької діяльності. Натомість, Верховний Суд виснував, що самоідентифікація відповідача як підприємця не має визначального значення для вирішення питання про юрисдикцію спору. Для визначення юрисдикції цього спору важливо встановити характер участі відповідача у спірних правовідносинах, зокрема, мету здійснення будівництва та використання багатоквартирного житлового будинку.

Судом встановлено, що предметом спору в цій справі є стягнення із відповідачки ОСОБА_1 в порядку статті 1212 ЦК України безпідставно збережених коштів у виді пайової участі при реконструкції кафе та пекарні під кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з будівництвом вбиральні, мангальні та літньої сцени по АДРЕСА_1 на загальну суму в розмірі 175 952,84 грн. (100 000,00 грн. пайової участі, 63 903,84 грн. інфляційних втрат, 12 049,00 грн. 3 % річних), в зв`язку із порушенням обов`язку зі сплати пайової участі у зв`язку з реконструкцією кафе та пекарні під вищевказане кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

При цьому, як убачається із відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №2075127 від 02.12.2025, що відповідачка у цій справі ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою-підприємцем (державна реєстрація проведена 19.06.2006 року за №23940000000000860 Буською районною державною адміністрацією Львівської області) та здійснює господарську діяльність у сфері громадського харчування.

Крім того, судом встановлено, що спір у цій справі виник у зв`язку із тим, що відповідачка ОСОБА_1 була замовником будівництва та реконструкції об`єкта громадського харчування, зокрема: «Реконструкція кафе та пекарні під кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з будівництвом вбиральні, мангальні та літньої сцени по АДРЕСА_1 », який прийнято в експлуатацію згідно із Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації №ЛВ101210818177 від 19.08.2021, що використовується відповідачкою з метою здійснення нею підприємницької діяльності у сфері громадського харчування, не сплативши на користь місцевого бюджету Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області кошти пайової участі у зв`язку із указаним будівництвом та реконструкцією згаданого кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

За таких обставин, суд вважає, що вказаний спір у даній справі виник із господарських правовідносин між Красненською селищною радою Золочівського району Львівської області, в інтересах якої діє перший заступник керівника Золочівської окружної прокуратури Байса М.М., та фізичною особою - підприємцем (ФОП ОСОБА_1 ), у зв`язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності в закладі громадського харчування кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а спірні правовідносини виникли щодо сплати пайового внеску на розвиток інфраструктури територіальної громади внаслідок реконструкції нею кафе та пекарні під кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з будівництвом вбиральні, мангальні та літньої сцени по АДРЕСА_1 , що використовується в господарській діяльності відповідачки ОСОБА_1 .

Натомість в силу вимог частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ст. 48 ЦПК України).

Водночас, справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці, - розглядають господарські суди відповідно до п. 1 ч.1 ст. 20 ГПК України.

Згідно частини першої статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу (ч. 1 ст. 128 ГК України).

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України).

Ураховуючи наведене, суд приходить до висновку, що дана справа підлягає розгляду виключно в порядку господарського судочинства.

Разом із тим, на думку суду, видаються помилковими заперечення прокурора проти задоволення заявленого клопотання про закриття провадження у справі, які зводяться до того, що дозвільні документи на будівництво подавалися відповідачкою ОСОБА_1 , як фізичною особою без зазначення статусу ФОП, як замовника будівництва кафе, функціональне призначення якого (кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташований по АДРЕСА_1 ) та наявність у ФОП ОСОБА_1 виду ресторанної діяльності не свідчать, що спір виник у межах підприємницької діяльності, оскільки такі заперечення прокурора суперечать правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі №339/388/16-ц, де Суд виснував, що самоідентифікація відповідача як підприємця не має визначального значення для вирішення питання про юрисдикцію спору, а для визначення юрисдикції цього спору важливим є виключно характер участі відповідача у спірних правовідносинах, зокрема, мета здійснення будівництва та використання такого об`єкта.

Отже, суд вважає, що самоідентифікація відповідачки ОСОБА_1 у дозвільних документах, як фізичної особи, на що покликався прокурор в своїх запереченнях проти заявленого клопотання, не має визначального значення для вирішення питання про юрисдикцію спору, а вирішальним у спорі про юрисдикцію справи має саме мета здійснення будівництва, реконструкції та використання відповідачкою такого об`єкта, а саме: кафе та пекарні під кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з будівництвом вбиральні, мангальні та літньої сцени, що здійснено нею з метою здійснення господарської діяльності у сфері громадського харчування, чого прокурором не спростовано.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (ч. 1 ст. 256 ЦПК України).

При цьому, суд роз`яснює позивачу, що розгляд цієї справи належить до юрисдикції Господарського суду міста Львова, оскільки в силу приписів частини першої статті 21 ГПК України (позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача), зважаючи на місцезнаходження відповідачки (ФОП ОСОБА_1 ) АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Частиною другою статті 256 ЦПК України передбачено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Відтак, ураховуючи наведене, суд вважає, що провадження у даній справі слід закрити, оскільки справа не підлягає до розгляду в порядку цивільного судочинства України (п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України).

Окрім того, в силу положень статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом). Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (ч. 5 ст. 7 цього Закону).

Оскільки провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку із тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, а тому сплачений Львівською обласною прокуратурою розмір судового збору в сумі 2422,40 грн. (платіжна інструкція №2487 від 24.09.2025) підлягає поверненню платнику.

Ураховуючи викладене, та керуючись статтями ст.ст. 2, 4, 10, 12, 19, 43, 49, 141, 259, 255, 256, 260, 261 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

закрити провадження у цивільній справі за позовом першого заступника керівника Золочівської окружної прокуратури Байси Мирослави Михайлівни в інтересах держави в особі: Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області до ОСОБА_1 про стягнення безпіставно збережених коштів.

Повернути Львівській обласній прокуратурі сплачений згідно платіжної інструкції №2487 від 24.09.2025 року судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Роз`яснити позивачу, що розгляд цієї справи належить до юрисдикції Господарського суду Львівської області.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено: 07.04.2026 року.

Суддя: І. Б. Кос