Рішення № 135463491, 11.03.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/4222/24

Провадження №: 2/755/331/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" березня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді: Катющенко В.П.

при секретарі: Мовчан А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕСАЙМЕНТ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АВІСТА», ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство «ФІДОБАНК», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін Максим Анатолійович, про визнання права кредитора, іпотекодержателя, та застосування наслідків нікчемного правочину, шляхом визнання недійсним похідних договорів відступлення права вимоги за кредитом та іпотекою, та скасування державної реєстрації зміни іпотекодержателя, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ТОВ «Фінансова компанія «ЕСАЙМЕНТ», звернулося до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом у якому просить суд:

1) визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕСАЙМЕНТ» право вимоги кредитора за Кредитним договором № 014/1581/18/01453 від 16.03.2007, який був укладений між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Престиж» (сингулярним правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «ЕСАЙМЕНТ») та позичальником ОСОБА_4 (на загальну суму заборгованості 845 562,04 дол. США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 12.01.2021 склало 23 848 062,67 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 588 347,49 дол. США (16 593 634,94 грн.); заборгованість за нарахованими процентами - 257 214,55 дол. США (7 254 427,73 грн.), виконання зобов`язань по якому забезпечувалося укладеними: 1) договором поруки № 014/1581/18/01453/2 від 16.03.2007, що укладався з поручителем ОСОБА_2 ; 2) договором іпотеки з фізичною особою № 014/1581/18/01453 від 16.03.2007, що посвідчувався приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенко М.І. 19.03.2007, зареєстрованого в реєстрі за № 649, що укладався з майновим поручителем ОСОБА_2 ;

2) визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕСАЙМЕНТ» право іпотекодержателя на нерухоме майно передане в іпотеку, згідно договору іпотеки з фізичною особою № 014/1581/18/01453 від 16.03.2007, що посвідчувався приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенко М.І. 19.03.2007, зареєстрованого в реєстрі за № 649, який був укладений між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Престиж» (сингулярним правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «ЕСАЙМЕНТ») та майновим поручителем ОСОБА_2 , а саме на нежитлову будівля (літ. XXXVI) за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить майновому поручителю ОСОБА_2 ;

3) визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги № 29/02/2016-2 від 29.02.2016, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «АВІСТА»;

4) визнати недійсним Договір про відступлення прав за договором іпотеки № 29/02/2016-2 від 29.02.2016, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А. 29.02.2016, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «АВІСТА»;

5) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяження (номер запису про іпотеку в Спеціальному підрозділі № 4655137 від 19.03.2007) державну реєстрацію зміни іпотекодержателя на ОСОБА_1 , зареєстрованого на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського МНО Юдіна Максима Анатолійовича (індексний номер № 28512267 від 29.02.2016), з одночасною державною реєстрацію зміни іпотекодержателя на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компаня «ЕСАЙМЕНТ»;

6) стягнути з відповідачів судовий збір на користь позивача.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20.06.2008 між ВАТ «АКБ «Престиж» (правонаступником всіх прав та обов`язків якого є ПУАТ «ФІДОБАНК», далі - «Банк») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 014/1581/18/01453 від 16.03.2007 (далі - «Кредитний договір»), за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 700 000,00 доларів США терміном користування до 19.03.2014, із сплатою 13,5% річних, комісійної винагороди та інших витрат згідно умов Кредитного договору. З метою забезпечення виконання Кредитного договору було укладено Договір поруки № 014/1581/18/01453/2 від 16.03.2007 з поручителем ОСОБА_2 , відповідно до умов якого поручитель взяв на себе солідарну відповідальність за невиконання зобов`язань ОСОБА_3 за Кредитним договором та Договір іпотеки № 014/1581/18/01453 від 16.03.2007, що посвідчувався ПН КМНО Кондратенко М.І. 19.03.2007 та зареєстрований в реєстрі за № 649, відповідно до якого майновий поручитель ОСОБА_2 передав в іпотеку Банку нежитлову будівлю (літ. XXXVI), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . В Державному реєстрі іпотек зареєстровано іпотеку за № 4655137 від 19.03.2007. В Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зареєстровано обтяження за № 4654868 від 19.03.2007.

У зв`язку із не належним виконанням позичальником свої зобов`язань за кредитним договором Банк звернувся в суд з позовом про стягнення боргу. Відповідно до Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12.11.2010 у справі № 2-3773/10 (залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 02.06.2011), стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ЕРСТЕ БАНК» за Кредитним договором № 014-71/601 від 01.12.2006 заборгованість в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 15.02.2010 в загальній сумі 655 829,84 грн; стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ЕРСТЕ БАНК» за Кредитним договором № 014/1581/18/01453 від 16.03.2007 заборгованість в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 15.02.2010 в загальній сумі 5 791 317,39 грн. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26.09.2014 замінено стягувача ПАТ «ЕРСТЕ БАНК» на ПУАТ «ФІДОБАНК» у виконавчому листі №2-3773/10, виданому Київським районним судом м. Одеси 04.11.2011 на боржника ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 014/1581/18/01453 від 16.03.2007 в сумі 5 791 317,39 грн. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 03.07.2020 поновлено ПУАТ «ФІДОБАНК» строк пред`явлення до виконання виконавчих листів №2-3773/10. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 14.06.2021 замінено вибулого стягувана ПУАТ «ФІДОБАНК» на правонаступника - ТОВ «ФК «ЕСАЙМЕНТ» у виконавчих документах у справі № 2-3773/10.

29.02.2016 між ПУАТ «ФІДОБАНК» та ТОВ «ФК «АВІСТА» було укладено Договір про відступлення права вимоги за № 29/02/2016-1 від 29.02.2016 та Договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки за № 29/02/2016-1 від 29.02.2016, відповідно до яких, ПУАТ «ФІДОБАНК» відступило (продало) свої права вимоги ТОВ «ФК «АВІСТА» за Кредитним договором, також договорами забезпечення, вище вказаними Договором поруки та Іпотечним договором. 29.02.2016 між ТОВ «ФК «АВІСТА» та ОСОБА_1 було укладено Договір про відступлення права вимоги та Договір відступлення прав вимоги договорами іпотеки за № 29/02/2016-2 від 29.02.2016, відповідно до яких ТОВ «ФК «АВІСТА» відступило (продало) свої права вимоги ОСОБА_1 за Кредитним договором, а також договорами забезпечення, вище вказаними Договором поруки та Іпотечним договором.

Відповідно до рішення НБУ від 20.05.2016 № 8 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПУАТ «ФІДОБАНК та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку. За результатами перевірки ознак нікчемності правочинів, що проводилась наказом уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПУАТ «ФІДОБАНК» № 71 від 26.11.2019, було встановлено нікчемність вчинених правочинів, оскільки відступлення належних банку прав вимоги за вище вказаними кредитними договорами та укладення відповідного договору відступлення було здійснено з явним наданням переваг окремому кредитору - ТОВ «ФК «Авіста», та здійснено в супереч і на шкоду інтересів Банку. А тому уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПУАТ «ФІДОБАНК» 16.12.2019 за № 16 прийняте рішення, яким вирішено віднести вчинені правочини до категорії нікчемних та вважати їх нікчемними.

12.01.2021 між ПУАТ «ФІДОБАНК» та ТОВ «ФК «ЕСАЙМЕНТ» укладено Договір відступлення прав вимоги № GL1N319233, відповідно якого, ПУАТ «ФІДОБАНК» відступило, а ТОВ «ФК «ЕСАЙМЕНТ» набуло право вимоги в тому числі за кредитним договором № 014/1581/18/01453 від 16.03.2007, позичальник ОСОБА_3 .

Позивач зазначає, що на сьогоднішній день в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зареєстрована іпотека (номер запису про іпотеку в спеціальному розділі № 4655137 від 19.03.2007) на користь іпотекодержателя ОСОБА_1 щодо об`єкту - нежитлова будівля (літ. XXXVI) за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності поручителю ОСОБА_2 , і яка передавалася в забезпечення за кредитним договором № 014/1581/18/01453 від 16.03.2007 (позичальник ОСОБА_3 ). Це унеможливлює діючого кредитора ТОВ «ФК «ЕСАЙМЕНТ» задовольнити свої вимоги за рахунок майна солідарного боржника (майнового поручителя). Тому з метою захисту прав кредитора - іпотекодержателя, ТОВ «ФК «ЕСАЙМЕНТ» звертається з даним позовом до суду.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 13.03.2024 відкрито провадження у цій цивільній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання з повідомлення учасників справи. Сторонам роз`яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

Копію вказаної ухвали суду, разом із позовною заявою та додатками до неї відповідачі та третя особа приватний нотаріус КМНО Юдін М.А., не отримали, конверти з вказаними документами повернулись до суду з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».

Треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 копії вказаних документів отримали 11.04.2024, а ПАТ «ФІДОБАНК» - 05.04.2024.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 10.07.2024 позовна заява залишена без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 20.11.2024 ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 10.07.2024 скасована, справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду.

19.12.2024, 03.03.2025, 28.03.2025, до суду від представника позивача надійшли клопотання про проведення судових засідань та розгляд справи по суті, у відсутність представника. Позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити, проти заочного рішення не заперечує.

06.01.2025, 17.02.2025, 15.04.2025 до суду від представника третьої особи ПАТ «ФІДОБАНК» надійшли заяви про розгляд справи у відсутність представника.

15.04.2025 до суду від представника третьої особи ПАТ «ФІДОБАНК» надійшли пояснення на позовну заяву. В той же час, такі пояснення надійшли до суду з порушенням строку, встановленого в ухвалі суду про відкриття провадження. Відповідного клопотання про поновлення строку на подання пояснень третьої особи, як це передбачено ст. 127 ЦПК України, останньою до суду не подано. За вимог ч. 2 ст. 126 ЦПК України документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

02.05.2025, 03.06.2025, 30.07.2025, 30.09.2025, 05.12.2025 до суду від представника позивача надійшли клопотання про проведення судових засідань та розгляд справи по суті, у відсутність представника. У клопотання додатково вказав, що позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити, проти заочного рішення не заперечує.

06.05.2025 до суду від представника третьої особи ПАТ «ФІДОБАНК» надійшли додаткові пояснення.

05.06.2025, 06.08.2025, 01.10.2025, 27.01.2026, 16.03.2026 до суду від представника третьої особи ПАТ «ФІДОБАНК» надійшли заяви про розгляд справи у відсутність представника.

В судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

З огляду на викладене суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи.

Згідно з частиною 2 статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 5 ЦПК України, передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

З наведеного убачається, що суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими.

Судом встановлено, що 16.03.2007 між ВАТ «АКБ «Престиж» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 014/1581/18/01453. Згідно умовами договору, ВАТ «АКБ «Престиж» надає ОСОБА_3 кредит в сумі 700 000 доларів США строком на 84 місяці (до 19.03.2014) зі сплатою 13,5 % відсотків річних

20.03.2007 між ВАТ «АКБ «Престиж» та майновим поручителем ОСОБА_3 - ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № 014/1581/18/01453, який посвідчено ПН КМНО Кондратенком М.І., зареєстровано в реєстрі за № 649.

Цей Договір забезпечує вимоги ВАТ «АКБ «Престиж», що витікають з кредитного договору № 014/1581/18/01453 від 16.03.2007, а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому. В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на умовах передбачених цим договором, передає в іпотеку нерухоме майно, яким є нежитлова будівля (літ. XXXVI) розташована за адресою: АДРЕСА_1 (п.1.1, 1.2 Договору іпотеки).

16.03.2007 між ВАТ «АКБ «Престиж» (кредитор), ОСОБА_3 (позичальник) та ОСОБА_2 (поручитель) укладено договір поруки № 014/1581/18/01453/2, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язується перед ВАТ «АКБ «Престиж» у повному обсязі солідарно відповідати за виконання кредитного договору № 014/1581/18/01453 від 16.03.2007 та всіх додаткових угод, що були укладені до нього (п.1.2 Договору поруки).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12.11.2010 по справі № 2-3773/10 задоволено позов ПАТ «ЕРСТЕ БАНК» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами № 014-71/601 від 01.12.2006 та 014/1581/18/01453 від 16.03.2007. Цим рішенням, крім іншого, встановлено, що Відкрите акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Престиж» було перейменовано в Відкрите акціонерне товариство «ЕРСТЕ БАНК», а пізніше в Публічне акціонерне товариство «ЕРСТЕ БАНК».

20.06.2014 ухвалою Київського районного суду м. Одеси у справі №520/6581/14-ц, замінено стягувача з ПАТ «ЕРСТЕ БАНК» на ПАТ «ФІДОБАНК» у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа №2-3773/10, виданого 04.11.2011 Київським районним судом м. Одеси, про стягнення солідарно з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» заборгованість за кредитним договором № 014/1581/18/01453 від 16.03.2007 в сумі 5 791 317,39 грн (відомості з ЄДРСР).

29.02.2016 між ПАТ «ФІДОБАНК» та ТОВ «ФК «АВІСТА» укладено договір про відступлення права вимоги № 29/02/2016-1, за умовами якого, ПАТ «ФІДОБАНК» передає (відступає) ТОВ «ФК «АВІСТА» свої права вимоги до боржника - ОСОБА_4 за кредитними договорами № 014-71/601 від 01.12.2006, № 014/1581/18/01453 від 16.03.2007 та всіма договорами забезпечення даних кредитних договорів згідно додатків 1, 1-П та 2 до цього договору, в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору, а ТОВ «ФК «АВІСТА» набуває права вимоги ПУАТ «ФІДОБАНК» та сплачує ПАТ «ФІДОБАНК» за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим договором.

Згідно реєстру прав вимоги № 1 до Договору про відступлення прав вимоги № 29/02/2016-1 від 29.02.2016, до ТОВ «ФК «АВІСТА» перейшли права вимоги за кредитними договорами № 014/1581/18/01453 від 16.03.2007 та № 014-71/601 від 01.12.2006 укладеними з ОСОБА_3

29.02.2016 між ПАТ «ФІДОБАНК» та ТОВ «ФК «АВІСТА» укладено договір № 29/02/2016-1 про відступлення права за договором іпотеки, що посвідчений ПН КМНО Юдіним М.А. та зареєстрований в реєстрі за № 137.

За умовами договору, ПАТ «ФІДОБАНК» передає (відступає) ТОВ «ФК «АВІСТА», а ТОВ «ФК «АВІСТА» приймає всі права за договорами іпотеки в кількості, обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору (п.2.1 Договору № 29/02/2016-1 про відступлення права за договором іпотеки).

29.02.2016 між ТОВ «ФК «АВІСТА» та ОСОБА_1 укладено договір № 29/02/2016-2 відступлення права вимоги, за умовами якого ТОВ «ФК «АВІСТА» зобов`язується передати ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 - прийняти права вимоги та оплатити їх на умовах, визначених цим договором (п.1.1 Договору № 29/02/2016-2 про відступлення права вимоги). При цьому, ТОВ «ФК «АВІСТА» є власником прав вимоги за кредитним договором № 014-71/601 від 01.12.2006, укладеним між ВАТ «АКБ «Престиж» та ОСОБА_3 , та за кредитним договором № 014/1581/18/01453 від 16.03.2007, укладеним між ВАТ «АКБ «Престиж» та ОСОБА_3

29.02.2016 між ТОВ «ФК «АВІСТА» та ОСОБА_1 укладено договір № 29/02/2016-2 про відступлення права за договором іпотеки, що посвідчений ПН КМНО Юдіним М.А. та зареєстрований в реєстрі за № 139.

За умовами договору, ТОВ «ФК «АВІСТА» передає (відступає) ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 приймає всі права за договорами іпотеки в кількості, обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору (п.2.1 Договору № 29/02/2016-2 про відступлення права за договором іпотеки).

Згідно реєстру прав іпотек (додаток № 1 до Договору № 29/02/2016-2 про відступлення прав вимог за договорами іпотеки від 29.02.2016), до ОСОБА_1 перейшли права вимоги за договором іпотеки б/н від 01.12.2006 (іпотекодавець - ОСОБА_3 ) та № 014/1581/18/01453 від 19.03.2007 (іпотекодавець - ОСОБА_2 ).

Після відповідних правочинів, 16.12.2019 комісією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб була здійснена перевірка ознак нікчемності правочинів, пов`язаних з відчуженням належних ПАУТ «ФІДОБАНК» прав вимоги за вищевказаним кредитним договором до ТОВ «ФК «АВІСТА», про що свідчить акт № 16 від 16.12.2019.

За результатами даної перевірки, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПУАТ «ФІДОБАНК» прийнято рішення № 16 від 16.12.2019, відповідно до якого, вирішено віднести до категорії нікчемних та вважати нікчемними: Договір про відступлення прав вимоги № 29/02/2016-1 від 29.02.2016 укладений між ПАТ «ФІДОБАНК» та ТОВ «ФК «АВІСТА»; Договір № 29/02/2016-1 від 29.02.2016 про відступлення права за договором іпотеки.

У зв`язку з чим, було відновлено в балансі ПАТ «ФІДОБАНК» відступлену на користь ТОВ «ФК «АВІСТА» заборгованість позичальника за кредитними договорами, права за якими відступались.

Беручи до уваги відповідні обставини, діючим кредитором та стягувачем залишився ПАТ «ФІДОБАНК».

Як вбачається з відомостей ЄДРСР, ухвалою Київського районного суду міста Одеси 03.07.2020 по справі № 2-3773/10 задоволено заяву ПАТ «Фідобанк» в особі Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фідобанк» про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання у справі №2-3773/10 за позовом Публічного акціонерного товариства «Ерсте банк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами. Видано дублікат виконавчого листа №2-3773/10 виданого Київським районним судом м.Одеси 04.11.2011 про солідарне стягнення з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» заборгованість за кредитним договором №014-71/601 від 01.12.2006 в сумі 655829,84 грн та заборгованість за кредитним договором №014/1581/18/01453 від 16.03.2007 в сумі 5 791 317,39 грн та поновлено строк пред`явлення до виконання виконавчих документів - виконавчого листа №2-3773/10 виданого Київським районним судом м.Одеси 04.11.2011 про солідарне стягнення з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» заборгованість за кредитним договором №014-71/601 від 01.12.2006 в сумі 655829,84 грн та заборгованість за кредитним договором №014/1581/18/01453 від 16.03.2007 в сумі 5 791 317,39 грн.

Постановою Одеського апеляційного суду від 15.03.2021, апеляційна скарга ОСОБА_3 залишена без задоволення, а ухвала Київського районного суду м. Одеси від 03.07.2020 залишена без змін.

У вищезазначеній постанові, апеляційною колегією було встановлено обставини щодо прийнятого рішення № 16 Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у якому було визнано нікчемним договір про відступлення прав вимоги від ПУАТ «ФІДОБАНК» до ТОВ «ФК «АВІСТА» від 29.02.2016 за кредитними договорами № 014/1581/18/01453 від 16.03.2007 та №014-71/601 від 01.12.2006 та відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню або встановленню.

У подальшому, 12.01.2021 між ПАТ «ФІДОБАНК» та ТОВ «ФК «ЕСАЙМЕНТ» укладено договір № GL1N319233 купівлі-продажу майнових прав. Згідно п.1.1 Договору, ПАТ «ФІДОБАНК» передає у власність ТОВ «ФК «ЕСАЙМЕНТ», а ТОВ «ФК «ЕСАЙМЕНТ» приймає у власність майнові права, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому.

Згідно Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників/поручителів/іпотекодавців/заставодавців за такими договорами (додаток № 1 до Договору № GL1N319233 про відступлення прав вимоги, що укладений 12.01.2021), до ТОВ «ФК ЕСАЙМЕНТ» перейшли права вимоги за кредитним договором № 014/1581/18/01453 від 16.03.2007 (боржник - ОСОБА_4 ) та за договором поруки № 014/1581/18/01453/2 від 16.03.2007 (поручитель - ОСОБА_2 ).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 14.06.2021 задоволено заяву ТОВ «ФК «ЕСАЙМЕНТ» про заміну сторони виконавчого провадження у цивільній справі № 2-3773/10 та замінено вибулого стягувача ПАТ «ФІДОБАНК» на правонаступника - ТОВ «ФК «ЕСАЙМЕНТ» у виконавчих документах у справі № 2-3773/10 за позовною заявою ПАТ «ЕРСТЕ БАНК» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Згідно відомостей з ЄДРСР, постановою Одеського апеляційного суду від 19.12.2023 у справі 2-3773/10, апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 залишено без задоволення, а ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 14.06.2021 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» про процесуальне правонаступництво - залишено без змін.

Вказаною постановою апеляційною колегією встановлено, що Договір про відступлення прав вимоги №29/02/2016-1 від 29.02.2016, укладений між ПУАТ «Фідобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Авіста», Договір №29/02/2016-1 від 29.02.2016 про відступлення права за договором іпотеки рішенням №16 від 16.12.2019 Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Фідобанк» віднесено до категорії нікчемних. ТОВ «Фінансова компанія «Авіста» не є новим кредитором (стягувачем) у зобов`язанні, що виникло за Кредитним договором №014/1581/18/01453 від 16.03.2007. Правові підстави для відмови у задоволенні заяви про процесуальне правонаступництво на стадії виконання судового рішення у справі №2-3773/10 відсутні. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» замінив стягувача публічне акціонерне товариство «Фідобанк» та, відповідно, став новим стягувачем за виконавчим листом №2-3773/10, виданим Київським районним судом м. Одеси 04.11.2011 на боржника ОСОБА_4 про стягнення солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» за Кредитним договором №014/1581/18/01453 від 16.03.2007 заборгованості в загальній сумі 5791317,39 грн.

Крім того, постановою Одеського апеляційного суду від 19.12.2023 у справі 2-3773/10 ухвалуКиївського районного суду м. Одеси від 05.10.2021 скасовано, заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» про видачу дублікату виконавчого листа, поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання - задоволено. Видано стягувачу товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанії «Есаймент» дублікат виконавчого листа №2-3773/10, виданого Київським районним судом м. Одеси 04.11.2011 на боржника ОСОБА_2 про солідарне стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» заборгованості за кредитним договором №014/1581/18/01453 від 16.03.2007 в сумі 5791317,39 грн та поновлено стягувачу товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанії «Есаймент» строк пред`явлення до виконання виконавчого листа №2-3773/10, виданого Київським районним судом м. Одеси 04.11.2011 на боржника ОСОБА_2 про солідарне стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» заборгованості за кредитним договором №014/1581/18/01453 від 16.03.2007 в сумі 5791317,39 грн. (відомості з ЄДРСР).

Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частина друга стаття 11 ЦК України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина 1 статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

У частині першій статті 517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Водночас законодавство не встановлює вимог до цих документів, зокрема не визначає, що первісний кредитор у зобов`язанні має передати новому кредиторові винятково оригінали документів, які засвідчують права, що передаються, а так само не передбачає, що невиконання цього обов`язку має наслідком недійсність договору про відступлення права вимоги.

Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватися з урахуванням обмежень, встановлених приписами глави 47 ЦК України. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (пункти 56, 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18).

Згідно частини 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно до статті 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Сутність договору відступлення права вимоги полягає у домовленості про те, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений для первісного кредитора договором, за яким виникло таке зобов`язання. Заміна кредитора у зобов`язанні допускається протягом усього часу до припинення зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16 .03.2021 у справі № 906/174/18 (пункт 62) та від 08.06.2021 у справі № 346/1305/19 (пункт 34) уточнила правовий висновок, викладений у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, зазначивши, що відступлення права вимоги за договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ, якщо таке відступлення відбулося у процедурі позбавлення фінансової установи ліцензії та виведення її з ринку банківських послуг.

Відступлення права вимоги (цесія) - це саме факт заміни особи у зобов`язанні, який є правовим результатом відповідного договору. Цесія не є окремим самостійним договором. Отже, приписи ЦК України (зокрема, про відступлення права вимоги) повинні застосовуватися саме до відповідного договору (купівлі-продажу, дарування, міни тощо), правовим результатом якого є цесія. Вади предмета договору не можуть впливати на дійсність договору. Це правило застосовується до всіх договірних зобов`язань. Сама лише недійсність вимоги не зумовлює недійсності відповідного договору між первісним кредитором та новим кредитором. Недійсність вимоги зумовлює відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. У таких випадках передача недійсної вимоги за правовою природою є невиконанням чи неналежним виконанням договору, за яким було відчужено недійсну вимогу. Отже, недійсність вимоги не зумовлює недійсності відповідного договору, за яким була передана така вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором, врегульовану правилами ЦК України. Договір про відступлення права вимоги може бути визнаний недійсним у випадку наявності відповідної правової підстави. Наприклад, якщо такий договір укладено під впливом помилки (частина перша статті 229 ЦК України), обману (частина перша статті 230 ЦК України), насильства (частина перша статті 231 ЦК України) тощо (пункти 73, 74, 83, 92, 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21).

Тож відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними договору, який може бути визнаний недійсним у разі наявності передбаченої законом підстави. Водночас відсутність у продавця оригіналів договорів, за якими відступаються права вимоги, не може впливати на дійсність договору відступлення, оскільки законодавство не передбачає, що первісний кредитор у зобов`язанні має передати новому кредиторові винятково оригінали документів, які засвідчують права, що передаються, а так само не передбачає, що невиконання цього обов`язку має наслідком недійсність договору про відступлення права вимоги.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу майнових прав ТОВ «ФК «ЕСАЙМЕНТ» набуло у власність майнові права ПАТ «ФІДОБАНК», крім того виходячи із ухвали Київського районного суду м. Одеси від 14.06.2021 ТОВ «ФК «ЕСАЙМЕНТ» є правонаступником вимог ВАТ АКБ «Престиж», яке в подальшому змінило назву на ПАТ «ЕРСТЕ БАНК», а надалі - ПАТ «ФІДОБАНК» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 внаслідок заміни кредитора (відступлення права вимоги), тому до ТОВ «ФК «ЕСАЙМЕНТ» перейшли всі права вимоги ПАТ «ЕРСТЕ БАНК», а надалі - ПАТ «ФІДОБАНК», до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за кредитним договором.

Відповідно до частини 1 статті 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Частина 4 статті 82 ЦПК України передбачає, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зважаючи на вищевикладене, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання за ТОВ «ФК «ЕСАЙМЕНТ» права вимоги кредитора за Кредитним договором № 014/1581/18/01453 від 16.03.2007, який був укладений між ВАТ «АКБ «Престиж» та ОСОБА_3 , оскільки в силу укладених договорів відступлення прав вимоги ТОВ «ФК «ЕСАЙМЕНТ» є кредитором за вищевказаним договором, а тому визнання судом за ним цього права не є необхідним. Крім того, таке право підтверджене і судовим рішенням яке набрало законної сили.

Вирішуючи спір про визнання правочину недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент його вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 202 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У статті 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є неодмінним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, виходячи зі змісту статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

При вирішенні позову про визнання недійсним договору враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (постанова Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 910/8072/20).

Стаття 216 ЦК України встановлює правові наслідки недійсності правочину. Так частина 1 передбачає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Так, 16.12.2019 комісією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб була здійснена перевірка ознак нікчемності правочинів, пов`язаних з відчуженням належних ПАТ «ФІДОБАНК» прав вимоги за кредитними договорами № 014-71/601 від 01.12.2006 та № 014/1581/18/01453 від 16.03.2007 до ТОВ «ФК «АВІСТА», про що свідчить акт № 16 від 16.12.2019.

За результатами даної перевірки, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ФІДОБАНК» прийнято рішення № 16 від 16.12.2019, відповідно до якого, вирішено віднести до категорії нікчемних та вважати нікчемними: Договір про відступлення прав вимоги № 29/02/2016-1 від 29.02.2016 укладений між ПУАТ «ФІДОБАНК» та ТОВ «ФК «АВІСТА»; Договір № 29/02/2016-1 від 29.02.2016 про відступлення права за договором іпотеки.

У зв`язку з чим, було відновлено в балансі ПУАТ «ФІДОБАНК» відступлену на користь ТОВ «ФК «АВІСТА» заборгованість позичальника за кредитними договорами, права за якими відступались.

Таким чином, зважаючи на те, що ТОВ «ФК «АВІСТА» відступило права вимоги за кредитними договорами № 014-71/601 від 01.12.2006 та № 014/1581/18/01453 від 16.03.2007 ОСОБА_1 , з урахуванням того, що ТОВ «ФК «АВСІТА» не мало прав на вчинення таких дій, оскільки договори за якими воно нібито набуло прав вимоги були визнані нікчемними в силу закону, та належним кредитором за вказаними договорами є ТОВ «ФК «ЕСАЙМЕНТ», та його право вимоги підтверджено належними доказами та встановлено судовим рішення, суд доходить висновку про задоволення вимог ТОВ «ФК «ЕСАЙМЕНТ» про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 29/02/2016-2 від 29.02.2016, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «АВІСТА».

Щодо вимог позивача про визнання за ним права іпотекодержателя, визнання недійсним договору відступлення прав за договором іпотеки та скасування державної реєстрації іпотеки, суд виходить з такого.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (частина перша статті 546 ЦК України).

За загальним правилом, акцесорність означає односторонню залежність забезпечувального зобов`язання від основного зобов`язання та характеризується відсутністю взаємозалежності, а також взаємної акцесорності. Тобто саме забезпечувальне зобов`язання має похідний характер від основного та саме юридична доля забезпечувального зобов`язання наслідує юридичну долю основного, а не навпаки.

Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України, іпотека є видом застави.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання свого зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Іпотекодержатель - кредитор за основним зобов`язанням (стаття 1 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

У частинах четвертій, п`ятій згаданої статті визначено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання (частина перша статті 7 Закону України «Про іпотеку»).

Аналіз параграфа 1 глави 49 ЦК України та приписів Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що іпотечне зобов`язання має похідний характер від основного зобов`язання, існує в межах основного зобов`язання і саме недійсність основного зобов`язання як договору або вимоги призводить до недійсності правочину щодо його забезпечення, а не навпаки.

З огляду на правову природу забезпечувального зобов`язання саме це зобов`язання має наслідувати юридичну долю основного зобов`язання. В разі припинення основного зобов`язання за українським правом так само припиняється і забезпечувальне зобов`язання, зокрема, в разі виконання боржником основного зобов`язання в повному обсязі.

Отже, іпотека є акцесорним видом забезпечення виконання зобов`язання, а тому поділяє долю права вимоги, яку вона забезпечує.

Щодо можливості відступлення права вимоги за забезпечувальним зобов`язанням та належного оформлення таких правовідносин то відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку», відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Аналіз приписів частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку» дозволяє зробити висновок, що законодавець прагне, аби в регулятивних цивільних правовідносинах відбувалося одночасне відступлення зобов`язань як за основним, так і за іпотечним зобов`язаннями.

Зокрема, правила першого речення частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку», враховуючи мету цього Закону і межі його правового регулювання, спрямовані саме на врегулювання відступлення прав за іпотечним договором, певно поєднавши їх юридичну долю з юридичною долею основного зобов`язання.

Отже, цей припис статті 24 Закону України «Про іпотеку» закріплює правило, відповідно до якого у регулятивних правовідносинах відступлення прав за іпотечним договором здійснюється лише за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Друге речення частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку» має таку правову мету - встановити доказову презумпцію в разі з`ясування питання, чи відбулося та коли відбулося відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Це речення не може тлумачитися так, що воно вказує на недійсність основного чи забезпечувального зобов`язання як на наслідок невиконання такого правила поведінки.

Логіка законодавця є зрозумілою, оскільки з огляду на те, що право іпотеки підлягає реєстрації у відповідному державному реєстрі, то в разі реєстрації відступлення прав вимоги за іпотечним договором з певним рівнем переконливості можна стверджувати і про відступлення за основним зобов`язанням.

Отже, відступлення прав за іпотечним договором доводить (підтверджує) відступлення права вимоги за основним зобов`язанням, а не навпаки. Тож факт відступлення права вимоги за іпотечним договором створює доказову презумпцію того, що відбулося й відступлення прав вимоги за основним зобов`язанням.

Проте, якщо немає сумнівів у факті, часі та обсязі відступленого права вимоги за основним зобов`язанням, тоді немає й підстав для застосування другого речення частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку»: у цьому реченні йдеться саме про доведеність факту відступлення права вимоги за основним зобов`язанням, у разі якщо у відповідному державному реєстрі здійснено реєстрацію відступлення права вимоги за іпотечним зобов`язанням.

Як підсумок, відступлення права вимоги за іпотечним договором, за загальним правилом, має відбуватися одночасно з відступленням права вимоги за кредитним договором. Права вимоги за основним зобов`язанням та права вимоги за іпотечним зобов`язанням як забезпечувальним до такого основного не можуть бути одночасно відступлені кредитором на користь різних осіб, оскільки «абстрактну іпотеку» (без зв`язку з належним кредиторові основним зобов`язанням) закон не передбачає, а, навпаки, констатує, що іпотекодержателем завжди є кредитор (стаття 1 Закону України «Про іпотеку»), що відповідає суті іпотеки як способу забезпечення виконання зобов`язання.

Також потрібно враховувати, що у статті 18 Закону України «Про іпотеку» закріплені вимоги щодо форми та змісту іпотечного договору. Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно із частиною першою статті 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про іпотеку», правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Тож законодавство встановлює імперативну вимогу щодо нотаріального посвідчення іпотечного договору та договору про відступлення прав за таким договором.

Чинне законодавство, зокрема стаття 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, які ліквідуються, затверджене рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.03.2016 № 388, передбачає реалізацію майна банку, що ліквідується, на електронних торгах чи з використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону.

Так, згідно зі статтею 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі. Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках) (частина шоста цієї статті).

За змістом цих норм законодавства наслідком проведення електронних торгів із продажу нерухомого майна чи прав на нього є вчинення правочину, який, у свою чергу, підлягає нотаріальному посвідченню.

Положення зазначених норм права у системному зв`язку означають, що права іпотекодержателя, передбачені в іпотечному договорі, мають перейти за наслідками відкритих, у тому числі електронних, торгів і нотаріально посвідченого правочину.

Судом було встановлено, що 12.01.2021 між ПАТ «ФІДОБАНК» та ТОВ «ФК «ЕСАЙМЕНТ» укладено договір № GL1N319233 купівлі-продажу майнових прав.

Згідно Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників/поручителів/іпотекодавців/заставодавців за такими договорами (додаток № 1 до Договору № GL1N319233 про відступлення прав вимоги, що укладений 12.01.2021), до ТОВ «ФК ЕСАЙМЕНТ» перейшли права вимоги за кредитним договором № 014/1581/18/01453 від 16.03.2007 (боржник - ОСОБА_4 ) та за договором поруки № 014/1581/18/01453/2 від 16.03.2007 (поручитель - ОСОБА_2 ).

В той же час, жодних доказів про перехід прав вимоги за іпотечним договором до ТОВ «ФК «ЕСАЙМЕНТ», останнім не надано.

При цьому, 29.02.2016 між ПАТ «ФІДОБАНК» та ТОВ «ФК «АВІСТА» укладено договір № 29/02/2016-1 про відступлення права за договором іпотеки, що посвідчений ПН КМНО Юдіним М.А. та зареєстрований в реєстрі за № 137.

Цього ж дня, між ТОВ «ФК «АВІСТА» та ОСОБА_1 укладено договір № 29/02/2016-2 про відступлення права за договором іпотеки, що посвідчений ПН КМНО Юдіним М.А. та зареєстрований в реєстрі за № 139.

Згідно інформаційної № 362369230 від 18.01.2024, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зареєстрована іпотека (номер запису про іпотеку в спеціальному розділі № 4655137 від 19.03.2007); іпотекодержателем вказана ОСОБА_1 ; боржник ОСОБА_3 ; майновий поручитель: ОСОБА_2 ; щодо об`єкту - нежитлова будівля (літ. XXXVI) за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 96; підстава внесення: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28512267 від 29.02.2016 16:56:20, приватний нотаріус Юдін Максим Анатолійович, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.

Так, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи: суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову. Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (Постанова ВС від 07.05.2025 у справі № 761/2397/21).

Згідно рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ФІДОБАНК» № 16 від 16.12.2019, Договір про відступлення прав вимоги № 29/02/2016-1 від 29.02.2016 укладений між ПАТ «ФІДОБАНК» та ТОВ «ФК «АВІСТА»; Договір № 29/02/2016-1 від 29.02.2016 про відступлення права за договором іпотеки, віднесено до категорії нікчемних та вважати нікчемними.

З огляду на вказане рішення, на балансі ПАТ «ФІДОБАНК» вищезазначені договори, права за якими відступались, відновлено.

В той же час, заявляючи вимогу стосовно визнання за ТОВ «ФК «ЕСАЙМЕНТ» права іпотекодержателя, останній не залучає в якості співвідповідача ПАТ «ФІДОБАНК» на балансі якого було відновлено договір іпотеки та відповідні права іпотекодержателя.

Таким чином, зважаючи на те, що в розрізі спірних правовідносин, ПАТ «ФІДОБАНК» не залучений до участі у справі як співвідповідач, зважаючи на відсутність доказів переходу прав вимоги за договором іпотеки після укладення договору № GL1N319233 купівлі-продажу майнових прав між ПАТ «ФІДОБАНК» та ТОВ «ФК «ЕСАЙМЕНТ», суд доходить висновку, що вимога про визнання за позивачем права іпотекодержателя не підлягає задоволенню, так як пред`явлена до неналежних відповідачів.

Не підлягають задоволенні і вимоги позивача про визнання недійсним Договору про відступлення прав за договором іпотеки № 29/02/2016-2 від 29.02.2016 та про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяження державної реєстрації зміни іпотекодержателя, з одночасною державною реєстрацію зміни іпотекодержателя на ТОВ «ФК «ЕСАЙМЕНТ», оскільки такі вимоги є похідними та залежать від вирішення вимоги про визнання права іпотекодержателя, тому зважаючи на відмову в задоволенні вимоги про визнання права іпотекодержателя, окремому розгляду та обґрунтуванню не підлягають.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58 (sad) принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Таким чином, суд доходить висновку про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕСАЙМЕНТ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІСТА», ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство «ФІДОБАНК», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін Максим Анатолійович, про визнання права кредитора, іпотекодержателя, та застосування наслідків нікчемного правочину, шляхом визнання недійсним похідних договорів відступлення права вимоги за кредитом та іпотекою, та скасування державної реєстрації зміни іпотекодержателя.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, пропорційно до розміру задоволених вимог, в розмірі 3 028 грн, в рівних частках з кожного.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про іпотеку», ст.ст. 3, 11, 15, 16, 202, 203, 204, 215, 216, 509, 510, 512, 513, 514, 517, 546, 575, 1077, 1081, 1082 Цивільного кодексу України, ст. 4, 5, 10, 11, 13, 48, 76-81, 89, 209, 258-259, 263-265, 268, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕСАЙМЕНТ» (код в ЄДРПОУ: 39114866, вул. Кловський узвіз, 7, повер 5, м. Київ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АВІСТА» (код в ЄДРПОУ: 39288180, вул. Шовковична, 46/48, м. Київ), ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , остання відома адреса: АДРЕСА_2 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ), Публічне акціонерне товариство «ФІДОБАНК» (код в ЄДРПОУ: 14351016, вул. Велика Васильківська, 10, м. Київ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін Максим Анатолійович (ліцензія №7398, вул. Бастіонна, 13, прим. 78, м. Київ), про визнання права кредитора, іпотекодержателя, та застосування наслідків нікчемного правочину, шляхом визнання недійсним похідних договорів відступлення права вимоги за кредитом та іпотекою, та скасування державної реєстрації зміни іпотекодержателя - задовольнити частково.

Визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги № 29/02/2016-2 від 29.02.2016, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «АВІСТА».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АВІСТА», ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕСАЙМЕНТ» судовий збір в розмірі 3 028 грн, в рівних частках з кожного.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 27.03.2026.

Суддя: