Постанова № 13545786, 20.01.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 січня 2011 року Справа № 2а-9900/10/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі: судді: Смішливої Т.В.

при секретарі: Любімовій Г.Ю.

за участю представників сторін

від позивача:Алексанян Ю.О., дов. № 51 від 06.04.2010

від відповідача:Лисиця Д.І., дов. від 10.01.2011

від третьої особи:не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Антрацит" до Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області, третя особа які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про визнання протиправними дії, визнання протиправною та скасування постанови від 06.12.2010 про арешт коштів, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2010 року Державне підприємство «Антрацит» звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області, у якому зазначило, що 06.12.2010 відповідачем винесено постанову про арешт коштів на рахунках ДП «Антрацит» на загальну суму 3499085,41 грн. під час примусового виконання виконавчих написів нотаріуса про стягнення на користь ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 3332124,20 грн. При цьому ухвалою Краснолуцького міського суду Луганської області від 01.10.2009 надано право при примусовому виконанні державних написів нотаріуса звертати стягнення на кошти ДП «Антрацит» лише у сумі 3332124,20 грн., у звязку з чим накладення арешту на рахунки підприємства у сумі 3499085,41 грн.

У звязку з цим позивач просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо винесення оскаржуваної постанови від 06.12.2010, визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 06.12.2010 про арешт коштів ДП «Антрацит», що містяться на розрахункових рахунках № 260033020254, № 260043010254 та № 2600120102541 МФО 364229 у філії Антрацитівського відділення ВАТ «Ощадбанку» м. Антрацит у сумі 3499085,41 грн.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 10.01.2011 до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3, який є стягувачем у даному виконавчому провадженні.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача позов не визнав, пояснив, що на виконанні в Підрозділі примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області знаходиться виконавче провадження про стягнення з ДП "Антрацит" на користь ОСОБА_3 за виконавчими написами нотаріуса від 17 жовтня 2000 року № 1-1612, від 12 серпня 2002 року, № 1317, від 12 серпня 2002 року № 1318 та від 12 серпня 2002 року № 1319 коштів у сумі 3332124,20 грн. Ухвалою Краснолуцького міського суду Луганської області від 01.10.2009 надано право при примусовому виконанні державних написів нотаріуса звертати стягнення на кошти ДП «Антрацит». На підставі вказаної ухвали суду та постанов про стягнення виконавчого збору винесено постанову від 06.12.2010 про арешт коштів ДП «Антрацит», що містяться на розрахункових рахунках № 260033020254, № 260043010254 та № 2600120102541 МФО 364229 у філії Антрацитівського відділення ВАТ «Ощадбанку» м. Антрацит у сумі 3499085,41 грн. Вважав, що вказана постанова винесена у відповідності до вимог ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження». Просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, суд дійшов висновку про часткову обгрунтованість заявлених вимог з огляду на таке.

Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження” (далі Закон) встановлено, що виконавче провадження це сукупність дій органів і посадових осіб Державної виконавчої служби, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів, які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених чинним законодавством України, а також рішеннями, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню.

У відповідності зі ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції .

Згідно ст. 3 Закону примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим законом, зокрема, підлягають до виконання виконавчі листи, що видаються судами, накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду.

Як вбачається з ч.1 ст.7 Закону державний виконавець зобовязаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 5 Закону державний виконавець зобовязаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії; державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначений виконавчим документом.

З матеріалів справи встановлено, що постановою державного виконавця Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області Лисиці Д.І. від 06.12.2010 при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 13/1 за виконавчими нависами нотаріуса від 17 жовтня 2000 року № 1-1612, від 12 серпня 2002 року, № 1317, від 12 серпня 2002 року № 1318 та від 12 серпня 2002 року № 1319 про стягнення коштів на користь ОСОБА_3 у сумі 3332124,20 грн. та на підставі ухвали Краснолуцького міського суду Луганської області від 01.10.2009 накладено арешт на кошти ДП «Антрацит», що містяться на розрахункових рахунках № 260033020254, № 260043010254 та № 2600120102541 МФО 364229 у філії Антрацитівського відділення ВАТ «Ощадбанку» м. Антрацит у сумі 3499085,41 грн. (а.с. 7)

Як вбачається з тексту вказаної постанови державним виконавцем накладено арешт на кошти ДП "Антрацит" не лише в межах боргу перед ОСОБА_3 у сумі 3332124,20 грн., а також на суму виконавчого збору у розмірі 166606,21 грн. на підставі постанов б/н від 12.10.2007, від 21.09.2002, від 11.10.2002 та від 13.11.2003 та на підставі постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у сумі 355 грн.

Згідно статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право на виконання рішення суду про стягнення коштів або накладення арешту в порядку, встановленому цим Законом накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Ухвалою Краснолуцького міського суду Луганської області від 01.10.2009 задоволено подання заступника начальника відділу ДВС Краснолуцького міського управління юстиції та дозволено державному виконавцю при примусовому виконанні виконавчих написів нотаріуса від 17 жовтня 2000 року № 1-1612, від 12 серпня 2002 року, № 1317, від 12 серпня 2002 року № 1318 та від 12 серпня 2002 року № 1319 про стягнення з ДП «Антрацит» на користь ОСОБА_3 звертати стягнення на грошові кошти ДП «Антрацит» на банківських рахунках, у тому числі на розрахункових рахунках № 260033020254, № 260043010254 та № 2600120102541 МФО 364229 у філії Антрацитівського відділення ВАТ «Ощадбанку» м. Антрацит, у сумі 3332124,20 грн. (а.с. 32-36)

Статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що витрати органів державної виконавчої служби на організацію та проведення виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень є витратами виконавчого провадження.

Кошти виконавчого провадження складаються з: коштів виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 46 цього Закону; авансового внеску стягувачів на проведення виконавчих дій згідно із статтею 48 цього Закону; стягнутих з боржника витрат на проведення виконавчих дій; інших надходжень, що не суперечать законодавству.

Про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Постанова про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, може бути оскаржена сторонами до суду у 10-денний строк.

Відповідно до ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.

Згідно статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору.

Таким чином, Законом України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець має право виносити постанови про арешт коштів боржника в межах сум стягнення з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору.

Під час розгляду даної справи судом витребувано від відповідача постанови про стягнення виконавчого збору та про стягнення витрат на проведення виконавчих дій у сумі 355 грн., при цьому, представником відповідача надано суду копії постанови 12.10.2002 про стягнення з ВАТ Шахта «Партизанська» виконавчого збору у сумі 14039,56 грн. (а.с. 37), постанови від 11.10.2002 про стягнення з ВАТ Шахта «50-річчя Радянська Україна» виконавчого збору у сумі 7650,85 грн. (а.с. 38), копію постанови від 21.09.2002 про стягнення з ДХК «Антрацит» виконавчого збору у сумі 31557,21 грн. (а.с. 39), копію постанови від 13.11.2003 про стягнення з ДХК «Антрацит» виконавчого збору у сумі 292987,97 грн. (а.с. 40), а всього постанови на загальну суму виконавчого збору у розмірі 346235,59 грн.

Згідно наданих представником відповідача пояснень зведене виконавче провадження про стягнення з ДП "Антрацит" коштів у сумі 3332124,20 грн. на користь ОСОБА_3 не містить інших постанов про стягнення виконавчого збору та про стягнення витрат на проведення виконавчих дій.

Відповідачем під час розгляду даної справи не надано суду доказів правомірності накладення арешту на кошти позивача у сумі 166961,21 грн. як на суму стягнутого виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, на які зазначено в оскаржуваній постанові.

На виконання Закону України «Про виконавче провадження» розроблено Інструкцію про проведення виконавчих дій, затверджену наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 за № 74/5.

Вказаною Інструкцією не передбачено застосування засобів стягнення у вигляді накладення арешту на кошти боржника у відношенні виконавчого збору та коштів виконавчого провадження.

Таким чином, постанова від 06.12.2010 підлягає скасуванню в частині накладення арешту на кошти у розмірі 166961,21 грн.

Посилання представника позивача на те, що відповідачем порушено ст.. 1074 ЦК України при винесенні оскаржуваної постанови суд вважає необґрунтованим, так як дія статті 1074 Цивільного кодексу України стосовно обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку лише за рішенням суду у випадках, встановлених законом, не поширюється на відносини щодо здійснення примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які врегульовані Законом України "Про виконавче провадження", про що зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 09.01.2008 № 7/9/1/13-08 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби».

Також необґрунтованими є посилання позивача на те, що постанова про арешт коштів боржника не може бути скасована судом частково, так як вказане суперечить положенням статті 162 КАС України.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, та норми чинного законодавства України, суд, розглянувши справу в межах позовних вимог, дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими лише частково.

Згідно ст. 94. Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа), а у випадку часткового задоволення позову відповідно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 18, 94, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Державного підприємства "Антрацит" задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області Лисиці Д. І. від 06.12.2010 в частині накладення арешту на кошти у розмірі 166961,21 грн. що містяться на розрахункових рахунках № 260033020254, № 260043010254 та № 2600120102541 МФО 364229 у філії Антрацитівського відділення ВАТ «Ощадбанку» м. Антрацит, які належать Державному підприємству "Антрацит", код 32226065.

В іншій частині позовних вимог Державного підприємства "Антрацит" відмовити за необгрунтованістю.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Антрацит" судові витрати в сумі 1,70 грн. (одна грн.. 70 коп.)

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанову складено у повному обсязі 21 січня 2011 року.

СуддяТ.В. Смішлива