Ухвала суду № 135455462, 06.04.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/697/14-ц

УХВАЛА

06 квітня 2026 року Соборний районний суд міста Дніпра

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

за участі секретаря Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро питання щодо відновлення втраченого судового провадження за ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2026 року по цивільній справі номер 201/697/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Надра до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2026 року матеріали цивільної справи № 201/697/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Надра до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат з апеляційною скаргою повернути до Соборного районного суду міста Дніпра для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження.

Протоколом передачі справи від 17 березня 2026 року, головуючим суддею у розгляді питання про відновлення втраченого провадження, визначено суддю Антонюка О.А..

Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Особам, які брали участь у справі, запропоновано подати до суду документи та матеріали, що збереглися, для точного відновлення втраченого судового провадження.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, у зв`язку з чим суд вважає можливим розглядати вказані питання за їх відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно із рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 „Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 „Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно із ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

За ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст. 488 ЦПК України відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або провадження у якій закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ст. 489 ЦПК України втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою учасника справи або за ініціативою суду.

Відповідно до вимог ст. 493 ЦПК України при розгляді заяви про відновлення втраченого судового провадження суд бере до уваги: 1) частину справи, яка збереглася (окремі томи, жетони, матеріали з архіву суду тощо); 2) документи, надіслані (видані) судом учасникам судового процесу та іншим особам до втрати справи, копії таких документів; 3) матеріали виконавчого провадження, якщо воно здійснювалося за результатами розгляду справи; 4) будь-які інші документи і матеріали, подані учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для відновлення справи; 5) відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень; 6) дані, що містяться в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі; 7) будь-які інші відомості, документи тощо, отримані у законний спосіб з інших офіційних джерел.

Суд може допитати як свідків осіб, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій, учасників справи (їх представників), а в необхідних випадках - осіб, які входили до складу суду, що розглядав справу, з якої втрачено провадження, а також осіб, які виконували судове рішення, та вчиняти інші процесуальні дії, передбачені цим Кодексом, з метою відновлення втраченого судового провадження.

Частиною 3 ст. 494 ЦПК України визначено, у разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд відмовляє у відновленні втраченого судового провадження і роз`яснює учасникам справи право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.

В ході розгляду питання щодо відновлення втраченого судового провадження з`ясовано, що в провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебувала цивільна справа № 201/697/14-ц за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Надра до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2014 року відкрито провадження у справі.

24 березня 2014 року було ухвалено рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська, яким позовні вимоги задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Надра загальний борг за кредитним договором від 24 січня 2008 року в сумі 597279 грн. 32 коп., з яких: по кредиту сума заборгованості 40630.89 доларів США, що еквівалентно 324762.70 грн., по відсоткам 20463.02 долари США, що еквівалентно 163560.92 грн., пеня за несвоєчасне погашення заборгованості 8631.39 долар США, що еквівалентно 68990.70 грн. і штраф за невиконання зобов`язань 5000 доларів США, що еквівалентно 39965 грн. та витрати на судовий збір в сумі 3441 грн., а всього 600720 грн. 32 коп..

Перевіривши інформацію з Автоматизованої системи документообігу суду встановлено, що дане рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.

15.04.2014 року було видано виконавчі листи.

04.04.2023 року справу було знищено згідно з актом 2014-ц (128).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2026 року вирішено направити до Соборного районного суду міста Дніпра для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі № 201/697/14-ц.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Статтею 82 ЦПК України передбачено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Нормами ЦПК, що регулюють порядок відновлення втраченого судового провадження, не визначено з яких причин судове провадження може бути втрачено. Згідно судової практики судове провадження може бути відновлене незалежно від причин його втрати, які можуть мати як об`єктивний, так і суб`єктивний характер. До об`єктивних причин втрати судового провадження (які не залежать від волі людини) можна віднести, зокрема, стихійне лихо (землетрус, повінь, ураган тощо), аварію техногенного характеру (пожежа, затоплення приміщення тощо), воєнні дії. Суб`єктивними причинами втрати судового провадження (які залежать від волі людини) можуть бути, зокрема, протиправні дії окремих осіб (знищення, викрадення матеріалів тощо), недбалість працівників суду під час зберігання справи у суді, втрата справи під час пересилання поштою з одного суду до іншого.

Крім того, у постанові Пленуму ВСУ № 2 ВСУ окремо звернув увагу на таку причину втрати судового провадження, як знищення справи у зв`язку із закінченням строку її зберігання.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про достатність зібраних доказів для відновлення втраченого судового провадження в частині: ухвали від 17.01.2014 року та рішення від 24.03.2014 року, які зберігаються в Автоматизованій системі документообігу суду та в Єдиному реєстрі судових рішень за номерами 36784674 та 37824926 відповідно.

Відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦПК України ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

На підставі викладеного, керуючись ст. 261, 488, 489, 493, 494 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відновити втрачене судове провадження у цивільній справі № 201/697/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Надра до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат, в частині: ухвали від 17.01.2014 року та рішення від 24.03.2014 року, які зберігаються в Автоматизованій системі документообігу суду та в Єдиному реєстрі судових рішень за номерами 36784674 та 37824926 відповідно.

Ухвала набрала законної сили 06 квітня 2026 року.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя О.А. Антонюк