Ухвала суду № 135455011, 06.04.2026, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/9998/24

(1-кп/199/165/26)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2026 місто Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 12024041630001181 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.10.2024 року, відносно ОСОБА_3 за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,

сторони кримінального провадження:

прокурор ОСОБА_4

потерпіла ОСОБА_5

обвинувачений ОСОБА_3

захисник ОСОБА_6

ВСТАНОВИВ:

Прокурором заявлено клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки перебіг строків закінчується, а ризики, які було встановлено при обранні та продовженні запобіжного заходу з переліку передбаченого ст. 177 КПК України не зникли.

Захисник ОСОБА_6 заперечував проти задоволення заявленого прокурором клопотання у зв`язку з необґрунтованістю. Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав позицію свого захисника.

Суд, вислухавши думки учасників судового провадження, не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 121 КК України, приходить до висновку, що прокурором доведені ризики які були враховані при обранні та продовженні запобіжного заходу відносно обвинуваченого, які наразі не відпали і продовжують існувати на цей час.

Згідно ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, закріплений статтею 5 Конвенції.

Згідно правової позиції, викладеної в п.152 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» від 06 квітня 2000 року, за якою тримання під вартою є виправданим у тому випадку, якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

Відповідно до змісту обвинувального акту, ОСОБА_3 обвинувачується, у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.121 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років.

Як свідчить практика ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Враховуючи обсяг пред`явленого ОСОБА_3 обвинувачення, є достатні підстави вважати, що, ймовірна тяжкість покарання, яке йому загрожує, у разі визнання його винуватим у вищевказаному кримінальному правопорушенні, обвинувачений, перебуваючи під загрозою застосування тяжкого покарання, може переховуватися від суду, тобто наявний ризик, передбачений п. 1) ч. 1 ст. 177 КПК України, що, у свою чергу, може зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства.

Для відмови в звільненні обвинуваченого ОСОБА_3 з-під варти також слід враховувати і ризик перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя (рішення ЄСПЛ у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27.06.1968), оскільки він, володіючи відомостями щодо осіб потерпілої і свідків, може вплинути на них з метою схилення до відмови від показів, що вказує на наявність ризику, передбаченого п. 3) ч. 1 ст. 177 КПК України. Ці ж обставини вказують на недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів обвинуваченому.

При продовженні строку дії запобіжного заходу суд також враховує ту обставину, що протягом перебування обвинуваченого в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» будь-яких відомостей щодо протипоказань перебування ОСОБА_3 в умовах ізоляції відносно останнього не надходило.

З огляду на наведене, суд вважає, що клопотання прокурора обґрунтоване та підлягає задоволенню, а також, приходить до висновку про доцільність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, не зменшилися та до обвинуваченого не можуть бути застосовані більш м`які запобіжні заходи.

За таких обставин запобіжний захід обвинуваченому у виді тримання під вартою повинен бути продовжений, без визначення розміру застави, з огляду на приписи ч.4 ст. 183 КПК України.

На переконання суду, на даний час відсутні підстави для зміни раніше обраного запобіжного заходу обвинуваченому, оскільки він обирався не тільки з урахуванням тяжкості злочину, але й особи обвинуваченого, та певних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які не відпали і продовжують існувати і на теперішній час. При цьому, «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.

При цьому тривалий термін перебування ОСОБА_3 під вартою обумовлений позицією останнього щодо не визнання своєї вини та проведення за його заявою Державним бюро розслідувань в особі його Територіального управління, розташованого у місті Полтаві, щодо вчинення працівниками поліції ВП № 1 ДРУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області дій, пов`язаних із застосуванням недозволених методів досудового розслідування, внаслідок чого були порушені його права.

Керуючись ст.ст. 369, 371, 372 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора - задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк тримання під вартою до 06.06.2026 включно, без визначення розміру застави.

Копію ухвали вручити учасникам судового провадження та направити її для виконання начальнику Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)».

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а особою, яка перебуває під вартою, - з моменту вручення їй копії ухвали.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суддя ОСОБА_7