Постанова № 13545349, 30.12.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 грудня 2010 р. Справа № 2а-20330/10/0570

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Голуб В.А.,

судді Зекунова Е.В.,

судді Ушенка С.В.,

при секретарі Пітель В.М.,

за участю:

позивача не зявився,

представника відповідача не зявився,

представника третьої особи не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк-52, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, третя особа Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області про визнання незаконною бездіяльності, зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, третя особа Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області про визнання незаконною бездіяльності, зобовязання вчинити певні дії.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року затверджені схеми посадових окладів керівників і суддів КСУ, ВСУ, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6 у співвідношенні до мінімальної заробітної плати.

Постанову доповнено п. 4-1 згідно постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року, якою мінімальна заробітна плата встановлена у розмірі 332.00 грн. і при її підвищенні у подальшому перерахунок заробітної плати не провадиться.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 року визнано незаконними п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 та п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 року з цього питання визначено, що Кабмін всупереч вимогам п. 14 ст. 29 Конституції України взяв на себе функцію законодавця щодо встановлення розмірів мінімальної заробітної плати на день ухвалення нормативно-правового акту з одночасною забороною перерахувати оклади при підвищені мінімальної заробітної плати, обмежив обсяг досягнутих прав.

З огляду на зазначене позивач вважає, що допускається бездіяльність щодо виконання судового рішення та йому необґрунтовано нараховується посадовий оклад, виходячи із розмірів мінімальної заробітної плати 332.00 грн., а не з розмірів мінімальної заробітної плати, яка встановлена законодавчими актами. Таким чином позивач вважає, що заробітна плата виплачується йому не у повному обсязі з 14.05.2008 року.

До судового засідання позивач не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області у судове засідання не зявився, надіслав на адресу суду заперечення на позов, в якому зазначив наступне.

Частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено річний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Права позивача було порушено постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 «Про оплату праці суддів», тому з огляду на те, що зазначена постанова є нормативним актом уряду, позивач, як суддя не міг не знати про існування даної постанови.

Відповідно до пункту 1 частини 4 Положення про територіальні управління Державної судової адміністрації, затвердженого наказом ДСА України від 16 листопада 2004 року № 205/04, одним з основних завдань територіальних управлінь є організаційне забезпечення діяльності загальних місцевих судів, яке становлять заходи, в тому числі, фінансового характеру, спрямовані на створення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя. Тобто ТУ ДСА в Донецькій області відповідно до покладених на нього завдань виконує функції розпорядника певних бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції.

Згідно статті 23 Бюджетного кодексу України - будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Як зазначає представник відповідача, Державною судовою адміністрацією України неодноразово ставилося питання стосовно перерахунку оплати праці суддям місцевих та апеляційних судів шляхом надіслання бюджетних запитів, а також було надіслано на адресу Голови комітету Верховної Ради України з питань бюджету, листа № 17-6207/08 від 22 вересня 2008 року в якому порушувалося питання фінансового забезпечення перерахунку оплати праці та щомісячного грошового (довічного) утримання суддів щодо необхідності додаткових асигнувань та передбачення в проекті бюджету додаткових грошових коштів для розв'язання цієї проблеми.

На підставі викладеного, вважає дії Територіального управління державної судової адміністрації в Донецькій області правомірними.

У своїх запереченнях, представник відповідача просить розглянути справу за його відсутністю.

Представник третьої особи - Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області у судове засідання не зявився, надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи без його участі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, з таких підстав.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів судової справи, ОСОБА_1 працював на посаді судді Куйбишевського районного суду м. Донецька з 12 травня 1993 року (а.с.11), з 13.12.2002 року по 29 грудня 2009 року був головою Куйбишевського районного суду у м. Донецьку.

21 жовтня 2010 року постановою Верховної Ради України № 2636-VІ ОСОБА_1 обрано суддею Донецького апеляційного господарського суду.

Закон України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (далі Закон № 2862-ХІІ), який діяв на час виникнення спірних правовідносин визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно Конституцією України та законами України, якими гарантовано незалежність і недоторканість суддів (частина перша статті 126 Конституції України). А згідно з частиною першою статті 130 Основного Закону, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Зазначені функції держави, в межах визначених відповідними нормативними актами, покладені на відповідача: Територіальне управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Як вбачається з матеріалів справи, заробітна плата ОСОБА_1 розраховувалась, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі законів України про Державний бюджет України (а.с. 37).

Проблемою даного спору є правомірність дій відповідача щодо не проведення перерахунку посадового окладу позивача у разі зміни розміру мінімальної заробітної плати.

Встановлені конституційні засади набувають певної якості в принципах, які виступають правовими імперативами дій субєктів права в усіх сферах державного і суспільного життя. У першу чергу, це стосується принципів законності, гуманності, справедливості, верховенства права, верховенства Конституції України, принципу поділу влади, як однієї з найважливіших ознак правової держави.

Зазначені конституційні норми поширюються на всі без винятку органи державної влади, у тому числі й на компетенцію вищого органу у системі виконавчої влади Кабінету Міністрів України.

Закріплюючи на найвищому конституційному рівні гарантії незалежності і недоторканості суддів, які є втіленням і носіями судової влади, Конституція України надає можливість судовій владі діяти самостійно і незалежно від законодавчої чи виконавчої влади.

Відповідно до статті 44 Закону № 2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 01 січня 2006 року) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

За змістом Закону України «Про статус суддів», заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок. Гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого вищеназваного співвідношення. А тому невиконання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати, визначеної Законом.

Встановлюючи розмір мінімальної заробітної плати (стаття 3 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР), держава гарантує громадянам граничний її мінімум, як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абзац 2 статті 9 Закону № 108/95-ВР), до якої не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

З врахуванням статусу позивача професійного судді, якому гарантовано належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення (частина 1 статті 130 Конституції України, стаття 3 Закону № 2862-ХІІ ), держава взяла на себе обовязок забезпечити реалізацію цих гарантій, а тому вони не можуть бути звужені або скасовані іншими нормативними актами (частина 3 статті 22 Конституції України). При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.

Позивач є професійним суддею і наділений державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального і соціального захисту, зокрема, право на отримання належної заробітної плати, тому держава взяла на себе публічне зобовязання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності і недоторканості судді, встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням реалізації їх соціального захисту.

Як вбачається зі змісту абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01 червня 2005 року визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.

З огляду на приписи частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів», на законодавчому рівні підлягали закріпленню й посадові оклади решти суддів судів України.

Судом встановлено, що на рівні Закону посадові оклади професійних суддів не встановлювались.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.

Відповідно до пункту 5 Постанова Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 набрала законної сили з 1 січня 2006 року.

Розміри посадових окладів керівників та суддів місцевих загальних судів викладено у додатку 6 вказаної Постанови та залежать від груп міст.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 614 «Деякі питання віднесення областей та міст до груп за оплатою праці» Донецьку область за оплатою праці віднесено до групи «поза групою».

Таким чином, відповідно до додатку 6 до Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 з 01 січня 2006 року посадовий оклад голови районного м. Севастополя, обласних центрів та інших міст з районним поділомсудів становить 9 розмірів мінімальних заробітних плат, посадовий оклад судді районного м. Севастополя, обласних центрів та інших міст з районним поділомсудів становить 7,5 розмірів мінімальних заробітних плат.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 затверджено зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, а саме постанову доповнено пунктом 4-1 наступного змісту: «Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться».

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі № 2/174, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року у справі № 22-а-26751/08, визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».

Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі № 2/174 встановлено, що Кабінет Міністрів України, в порушення пункту 14 статті 92 Конституції України, вийшов за межі своєї компетенції та перебрав на себе функцію законодавця щодо встановлення розмірів посадових окладів суддів, поставивши в залежність виплату заробітної плати суддям від розмірів мінімальної заробітної плати, з одночасною забороною їх перерахування, чим допустився обмеження гарантій незалежності і недоторканості суддів.

Виходячи з системного аналізу законодавства про статус суддів і судоустрій в Україні, в розумінні частини 1 статті 130 Конституції України вбачається, що складовою основою конституційної гарантії незалежності і недоторканості суддів є їх матеріальне і соціальне забезпечення, які не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами держави, оскільки держава, виконуючи свій обовязок, забезпечує відповідне фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Невідємними елементами статусу суддів є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів (статті 42-45 Закону України «Про статус суддів»). А тому невиплата або зменшення розміру заробітної плати свідчить про скасування або звуження змісту і обсягу гарантій незалежності і недоторканості суддів та є порушенням конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України.

Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечують особливий порядок фінансування та організаційне забезпечення діяльності судів, встановлених законом (пункт 7 статті 14 Закону України від 07 лютого 2002 року № 3018-ІІІ «Про судоустрій України», частина 3 статті 3 Закону № 2862-ХІІ).

Відповідно до частини 1 статті 8, частини 2 статті 19 Конституції України та частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі № 2/174 набрала законної сили 19 серпня 2009 року після її перегляду в апеляційному порядку (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року у справі № 22а-26751/08), що відповідає положенням частини 3 статті 254 КАС України, є обовязковою для виконання.

Наслідком визнання незаконним нормативно-правового акту є втрата ним чинності з дня набрання законної сили судовим рішенням.

Такий висновок суду ґрунтується на системному аналізі положень статті 152 Конституції України, відповідно до якої Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

На думку суду, положення вказаної норми Конституції необхідно застосовувати і до інших нормативно-правових актів, визнаних судом незаконними щодо визначення часу, з якого вони втрачають чинність.

Так, статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормативно-правові акти, якими, зокрема, є і постанови Кабінету Міністрів України, розповсюджують свою дію на невизначене коло осіб, тому, ототожнення часу втрати чинності нормативно-правовим актом з часом його прийняття ставить під сумнів правомірність дій не лише державних органів, а і невизначеного кола осіб, на яких розповсюджував свою дію вказаний нормативно-правовий акт.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі № 2/174 та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року у справі № 22-а-26751/08 не вирішено питання щодо повороту виконання судового рішення, тобто постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» та пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» втратили чинність лише з 19 серпня 2009 року.

Тобто, з моменту втрати чинності пункту 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», яке мало місце 19 серпня 2009 року, Територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області зобовязано застосовувати постанову № 865 в первісній редакції.

Статтею 55 Закону України від 26 грудня 2008 року № 835-VI «Про Державний бюджет України на 2009 рік» передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2009 рік. Так, станом на 1 липня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати становив 630 грн., з 1 жовтня 2009 року - 650 грн.

Відповідно до Закону України від 20 жовтня 2009 року № 1646-VI «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати», який спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, що забезпечить належний соціальний захист кожного громадянина України у період фінансово-економічної кризи, розмір мінімальної заробітної плати з 1 листопада 2009 року становить 744 грн.

Саме виходячи з таких розмірів мінімальної заробітної плати повинен був розраховуватись посадовий оклад позивача починаючи з 19 серпня 2009 року.

Тобто, невиплата позивачеві заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 9 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, починаючи з 19 серпня 2009 року (як голові суду) та 7,5 мінімальних заробітних плат з 30.12.2009 року (як судді районного суду) є звуженням його природного права на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, повязаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади, що порушує фундаментальний принцип поділу влади, як демократичної організації держави в розумінні статті 6 Конституції України.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що нарахування та виплата позивачу заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 9 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, повинна здійснюватись починаючи з 19 серпня 2009 року та у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні з 30 грудня 2009 року.

Відповідно до пункту 5 статті 116 Закону України «Про судоустрій в Україні» Рада суддів України розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів, розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їх сімей і приймає відповідні рішення з цих питань, здійснює контроль за організацією діяльності судів та діяльністю державної судової адміністрації, заслуховує інформацію голів судів і посадових осіб державної судової адміністрації про їх діяльність, та виконує інші функції.

Рішенням Ради суддів України від 27 червня 2008 року № 105 зобовязано Державну судову адміністрацію України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та вищі спеціалізовані суди України обрахувати і включити до бюджетного запиту на 2009 рік кошти, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року та за період з 2005 по 2008 роки, а також підготувати пропозиції про внесення змін до скасованих постанов Уряду.

Визнання незаконним пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» та пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні, є підставою для збільшення фінансування судової системи в частині збільшення асигнувань на заробітну плату суддів.

Відповідно до статті 122 Закону України «Про судоустрій України», матеріально-технічне забезпечення місцевих судів покладається на державну судову адміністрацію і здійснюється на підставі замовлень відповідного суду, в межах кошторису на утримання даного суду.

Наказом ДСА України від 9 червня 2004 року № 82/04 «Про організаційні заходи щодо забезпечення подання на затвердження штатних розписів апаратів місцевих та апеляційних судів» визначено, що штатні розписи апаратів місцевих загальних судів загальної юрисдикції надсилаються на затвердження до ДСА України за поданням голів місцевих судів через відповідні територіальні управління державної судової адміністрації.

Територіальні управління державної судової адміністрації перевіряють обґрунтованість формування штатних розписів, після чого штатні розписи підписуються начальниками відповідних територіальних управлінь державної судової адміністрації та головними бухгалтерами (начальниками відділів планово-фінансової діяльності, обліку та звітності) цих територіальних управлінь. На підставі штатних розписів апаратів місцевих судів територіальні управління державної судової адміністрації формують зведені штатні розписи місцевих судів відповідної області та надсилають їх на затвердження до ДСА України разом з штатними розписами апаратів кожного місцевого суду та поданнями голів місцевих судів.

Пунктом 11 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України передбачено, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

Судом встановлено, що ДСА України та ТУ ДСА в Донецькій області здійснювалися дії по підготовці та направленню на узгодження до відповідних органів державної влади проекту постанови KM України щодо скасування обмежень при обчислені посадових окладів суддів, встановлених постановами KM України від 21 грудня 2005 року № 1243, від 31 грудня 2005 року № 1310. від 3 вересня 2005 року № 856, здійснювалося листування з комітетом Верховної ради України з питань бюджету, з головами місцевих судів з питань неналежного фінансування судової влади, в тому числі фінансування заробітної плати суддів, що підтверджено наявними в справі письмовими доказами (арк. спр. 33-35, 36). З огляду на вказане, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для визнання бездіяльності ТУ ДСА в Донецькій області в даній справі, у зв'язку з наявністю доказів вчинення певних дій по спірному питанню, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Заробітну плату судді (грошове утримання), в тому числі позивачу, нараховує та виплачує ТУ ДСА в Донецькій області, як бюджетна установа, яка, у свою чергу, є розпорядником бюджетних коштів другого рівня. Недофінансування певної бюджетної установи веде до спору в межах бюджетних відносин. Джерелом коштів для сплати заробітної плати суддям є Державний бюджет України, а не кошти певної державної судової установи.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232, якою затверджено «Положення про Державне казначейство України», Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Відповідно до пункту 3 Положення основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

Згідно зі статтею 9.1 Наказу Міністерства фінансів України від 30 травня 2007 року № 662 «Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу», Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування заробітної плати з 14 травня 2008 року, є необґрунтованими у звязку з тим, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва набрала законної сили 19 серпня 2009 року.

Позивач у позові, крім перерахунку заробітної плати, з урахуванням розміру посадового окладу, розрахованого виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на законодавчому рівні, ставить питання про перерахунок надбавки за вислугу років відповідно до положень статті 44 Закону України «Про статус суддів» в редакції, що діяла до 1 січня 2008 року.

Так, частиною 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів» було передбачено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» змінено порядок нарахування надбавки за вислугу років та встановлено, що вказана надбавка розраховується у тих же відсотках, однак не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі № 1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України, також і положення пункту 61 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесено зміни до статті 44 Закону України «Про статус суддів».

Таким чином, зміни до абзацу другого частини четвертої статті 44 Закону України «Про статус суддів», внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», втратили чинність 22 травня 2008 року.

Як вбачається з матеріалів справи, надбавка за вислугу років позивачу, сплачувалась у розрахунку від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, що з 22 травня 2008 року суперечить Закону України «Про статус суддів».

Щодо вимог позивача про зобовязання Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області здійснити перерахунок заробітної плати з 14 травня 2008 року, є необґрунтованими у звязку з тим, що рішення Окружного адміністративного суду м. Києва набрало законної сили 19 серпня 2009 року.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а саме шляхом зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області здійснити нарахування та, за рахунок додатково отриманого з Державного бюджету України фінансування, виплату ОСОБА_1 за період з 19 серпня 2009 року по 29 грудня 2009 року суму недоплаченої заробітної плати з розрахунку 9 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, з врахуванням фактично здійснених виплат та з утриманням податків та інших обов'язкових платежів, за період з 30 грудня 2009 року по 20 жовтня 2010 року включно у розрахунку 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, з врахуванням фактично здійснених виплат та з утриманням податків та інших обов'язкових платежів.

Суд не погоджується з посиланням Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області в Донецькій області на ч. 2 ст. 99 КАС України.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення на його користь невиплаченої суми заборгованості по заробітній платі, що належить до обовязкових виплат відповідно до вимог Закону України «Про статус суддів».

Суд звертає увагу, що у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України).

Отже, загальний строк подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, встановлений частиною 1 статті 99 КАС України, до даних правовідносин не застосовується.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Територіального управління державної судової адміністрації в Донецькій області, третя особа Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області про визнання незаконною бездіяльності, стягнення недоплаченої заробітної плати задовольнити частково.

Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести ОСОБА_1 перерахунок з 22 травня 2008 року по 01 червня 2010 року надбавки за вислугу років виходячи з відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.

Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 нарахування та, за рахунок додатково отриманого з Державного бюджету України фінансування, виплату за період з 19 серпня 2009 року по 29 грудня 2009 року суми недоплаченої заробітної плати з розрахунку 9 мінімальних заробітних плат, з врахуванням фактично здійснених виплат та з утриманням податків та інших обов'язкових платежів, за період з 30 грудня 2009 року по 20 жовтня 2010 року включно з розрахунку 7,5 мінімальних заробітних плат, з врахуванням фактично здійснених виплат та з утриманням податків та інших обов'язкових платежів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України (код бюджетної класифікації доходів 22090200, р/р 31112095700005 Державний бюджет Калінінського району м. Донецька, ЄДРПОУ 34687090, МФО 834016, банк Головне управління Державного Казначейства України у Донецькій області) на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1.70 грн. (одна гривня сімдесят копійок).

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 30 грудня 2010 року. Постанова виготовлена у повному обсязі 04 січня 2011 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий суддя Голуб В. А.

Судді Ушенко С. В. Зекунов Е. В.