Рішення № 135451847, 06.04.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10280/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення недоотриманої суддівської винагороди,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення недоотриманої суддівської винагороди.

19.06.2023 року від ОСОБА_1 надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо ненарахування та невиплаті судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначений Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року у розмірі 2481 гривень.

- визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо ненарахування та невиплаті судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначений Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» з 01.01.2023 року по 30.06.2023 рік у розмірі 2 684 гривень.

- стягнути з Окружного адміністративного суду міста Києва на користь судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року у розмірі 309 397 грн. з утриманням обов`язкових платежів до бюджету за 2022 рік у розмірі 60 332 грн. та за період з 01.01.2023 року по 30.06.2023 року у розмірі 235 650 грн. з утриманням обов`язкових платежів до бюджету у розмірі 45 952 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані до суддів іншими нормативно-правовими актами, окрім ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». За таких обставин при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач має керуватись виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів» та Законом України «Про прожитковий мінімум», які не передбачають встановлення окремого розміру прожиткового мінімуму для суддів. При цьому застосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2023 року по 31 травня 2023 року розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2102 гривні прямо суперечить статті 130 Конституції України.

Ухвалою суду від 15.05.2023 року поновлено позивачу строк звернення до суду з даним позовом, прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження по справі. Вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 16.06.2023 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог по справі 420/10280/23.

Ухвалою від 30.06.2023 року прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог у справі №420/10280/23.

Ухвалою від 30.06.2023 року зупинено провадження у справі №420/10280/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення недоотриманої суддівської винагороди - до одужання позивача.

Ухвалою від 03.04.2026 року поновлено провадження у справі №420/10280/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення недоотриманої суддівської винагороди.

До суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що у спірний період, враховуючи встановлені обмеження Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Державна судова адміністрація України не виділяла Окружному адміністративному суду міста Києва кошти для виплати суддівської винагороди суддям у обсязі, про який зазначає Позивач, у зв`язку з чим Суд фактично здійснював виплату суддівської винагороди відповідно до положень, визначених Законами та відповідно до наданих на це коштів ДСА України, тобто в незалежних від нього обсягах.

За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,

ВСТАНОВИВ:

Указом Президента України від 21 травня 2007 року № 432/2007 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Одеського окружного адміністративного суду строком на п`ять років.

Указом Президента України від 16 липня 2010 року № 769/2010 ОСОБА_1 переведений на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва в межах п`ятирічного строку.

Постановою Верховної Ради України від 17 травня 2012 року № 4737-VI ОСОБА_1 обраний суддею Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково.

Згідно наказу голови Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2019 року № 62/к, ОСОБА_1 , заступнику голови Окружного адміністративного суду міста Києва, продовжено з 26.02.2019 року доступ до секретної інформації в обсязі, необхідному для своєчасного і якісного виконання службових обов`язків, з виплатою щомісячної доплати за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці за формою 2, у розмірі 10 % посадового окладу.

Згідно наказу голови Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2020 року, ОСОБА_1 , суддю Окружного адміністративного суду міста Києва, вважати обраним на адміністративну посаду заступника голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на 3 роки з 02 червня 2020 року по 01 червня 2023 року.

Згідно наказу голови Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.04.2021 року № 84/к, ОСОБА_1 , судді Окружного адміністративного суду міста Києва, встановлено з 01 травня 2021 року доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15 відсотків посадового окладу судді.

Згідно наказу голови Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2021 року № 179/к, ОСОБА_1 , судді Окружного адміністративного суду міста Києва, з 19 вересня 2021 року встановити щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 60 відсотків посадового окладу (стаж роботи на посаді судді становить 25 років).

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди з 01.01.2022 року по 30.06.2023 року відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначений Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року у розмірі 2481 гривень та з 01.01.2023 року по 30.06.2023 рік з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначений Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2 684 гривень, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Таким чином, суд з`ясовує, чи використане повноваження, надане суб`єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно із ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України від 02.06.2016 року №1402-VIII Про судоустрій і статус суддів (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні; працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що суддівську винагороду позивача в період з 01.01.2022 року по 30.06.2023 рік обчислено, виходячи з приписів статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік та Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік, з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Однак, суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів" гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях підкреслював, що конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018).

30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", яким, зокрема, статтю 130 Основного Закону викладено в новій редакції, текст якої зазначено, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій".

Питання визначення розміру суддівської винагороди врегульовано статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в його преамбулі), є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України), зокрема, пунктом 1 частини третьої якої визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою, зокрема, визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України (положення статті 2 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії").

Згідно з приписами статті 6 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров`я та освіти.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень урегульовано Законом України "Про прожитковий мінімум".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

Зазначеною нормою Закону України "Про прожитковий мінімум" визначено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Слід зазначити, що Законом України "Про прожитковий мінімум" не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді". Вказаним законом судді не віднесені до окремої соціальної чи демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтями 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік та Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік, разом із встановленням на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481 грн. та із встановленням на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684 грн. був введений такий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2102,00 грн.

Варто зазначити, що зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Закон України "Про прожитковий мінімум" щодо визначення розміру прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Водночас Закони України Про Державний бюджет України на 2022 рік, Про Державний бюджет України на 2023 рік, фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги повинен братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Зазначена конституційна гарантія незалежності суддів не може зазнавати змін без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, тобто суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного року на іншу розрахункову величину, яка Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі Законів України "Про Державний бюджет України", є протиправною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 580/2522/24, від 13 листопада 2024 року у справі № 200/1707/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 420/3716/24.

Суд враховує, що в постанові від 17 лютого 2026 року по справі № 200/2309/25 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2025 року у справі № 520/32171/24, у якій викладено правовий висновок про те, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та, відповідно, що з 01 січня 2024 року не відбулась зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а отже відсутні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачці як судді у відставці та сформував такий: у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання; для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В ухвалі від 11 жовтня 2023 року у справі № 607/1662/21 Велика Палата вказала, що висновки, які містяться в рішеннях судової палати, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів.

Крім того, суд зазначає, що відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, мав першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на відповідний рік на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя.

Такий обов`язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.

Натомість відповідачем зазначений обов`язок не був виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік, Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік, а не через відсутність відповідних бюджетних призначень.

Жодних доказів того, що ДСА України не забезпечило відповідних видатків суду не надано.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ Кечко проти України (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та Ромашов проти України (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Зокрема, у справі Кечко проти України (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України (заява № 70297/01) та у справі Бакалов проти України (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

За таких обставин, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності Окружного адміністративного суду міста Києва щодо ненарахування та невиплати судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначений Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року у розмірі 2481 гривень та з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначений Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» з 01.01.2023 року по 30.06.2023 рік у розмірі 2 684 гривень.

Згідно вимог ч.1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 р. у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

З огляду на вказане, належним та достатнім способом захисту буде зобов`язання Окружного адміністративного суду міста Києва нарахувати та виплатити суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначений Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» у розмірі 2481 гривень та період з 01.01.2023 року по 30.06.2023 рік з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначений Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2 684 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Окружного адміністративного суду міста Києва (01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корп. 1, код ЄДРПОУ 34414689) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення недоотриманої суддівської винагороди задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо ненарахування та невиплати судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначений Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року у розмірі 2481 гривень та з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначений Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» з 01.01.2023 року по 30.06.2023 рік у розмірі 2 684 гривень.

Зобов`язати Окружний адміністративний суд міста Києва нарахувати та виплатити суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначений Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» у розмірі 2481 гривень та період з 01.01.2023 року по 30.06.2023 рік з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначений Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2 684 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Самойлюк Г.П.