Ухвала суду № 135450076, 06.04.2026, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

06 квітня 2026 року Справа №200/1921/26

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Молочна І. С., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

17 березня 2026 року ОСОБА_1 , позивач, звернувся з позовом до Донецького окружного адміністративного суду з вимогами до Управління соціального захисту населення Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області:

- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 ;

- стягнути з Управління соціального захисту населення Слов`янської міської військової Краматорського району Донецької області на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 грудня 2025 року по 09 січня 2026 року включно (10 календарних днів) у розмірі 2827,70 грн.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду:

- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом, та докази поважності причин його пропуску;

- доказів сплати судового збору у розмірі 1064 грн. 96 коп., або документи, які підтверджують підстави для звільнення позивача від сплати судового збору.

02 квітня 2026 року позивач, з метою виконання вимог ухвали суду від 23 березня 2026 року, надав до суду заяви про усунення недоліків, в якій заявив клопотання про звільнення від сплати судового збору, та про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій серед іншого просить суд визнати причини пропуску строку звернення до суду (якщо суд вважає такий строк пропущеним) поважними та поновити його, прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.

Зазначена заява обґрунтована, зокрема тим, що відповідно до частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України, у справах про вирішення трудових спорів працівник може звернутися до суду в тримісячний строк. Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена у постановах від 06 квітня 2023 року у справі №640/9837/21 та від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21. Верховний Суд чітко зазначив, що стягнення середнього заробітку за статтею 117 Кодексу законів про працю України є санкцією, і для таких вимог після 19.07.2022 року застосовується саме тримісячний строк. Оскільки остаточний розрахунок проведено 09 січня 2026 року, тримісячний строк спливає 09 квітня 2026 року. Позов подано у березні, отже, в межах тримісячного строку звернення.

Також, позивач зазначив, що якщо суд вважає за необхідне застосувати скорочений місячний строк (стаття 122 КАС), просить визнати причини його пропуску поважними через складну правову кваліфікацію та відсутність єдиної практики. Вказує, що правова колізія полягає у тому, що існує об`єктивна складність у розмежуванні строків для публічних службовців (1 місяць) та загальних трудових норм (3 місяці) у спорах, що стосуються відповідальності роботодавця (ст. 117 КЗпП). Підкреслює свою добросовісну поведінку, вказавши, що не допускав пасивності, оскільки заявником подано вимогу про розрахунок (29 грудня 2025 року), заяву (30 грудня 2025 року) та претензію (12 січня 2026 року). Також просить врахувати, що статус ВПО та умови воєнного стану створюють додаткові перешкоди для своєчасного отримання правової допомоги, зазначає, що Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22 наголосив, що суд має враховувати загальну ситуацію в країні при оцінці поважності причин пропуску строку.

Інших підстав або доказів щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду позивачем не надано.

Вирішуючи питання про подальший рух позовної заяви, суддя враховує наступне.

Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою про вирішення цього спору і захист своїх прав, свобод чи інтересів.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як зазначається позивачем у позовній заяві, 26 грудня 2025 року позивача звільнено з роботи. Остаточний розрахунок з позивачем було проведено 09 січня 2026 року.

Верховний Суд неодноразово формував висновки щодо застосування норм статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, відповідно до яких у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців (зокрема, постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20 та інші).

У цьому контексті варто зауважити, що законодавець визнав строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

У постанові від 05 лютого 2020 року у справі №9901/425/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.

Отож, звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 Кодексу законів про працю України) обмежене строком, який - з уваги також на постанову Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20 - у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби визначений у частині п`ятій статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і становить один місяць (з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 07 вересня 2023 року у справі №160/914/23.

Відтак, суддя знову відхиляє повторно наведені у клопотанні про поновлення строку звернення до адміністративного суду доводи позивача відносно того, що Верховний Суд чітко зазначив, що стягнення середнього заробітку за статтею 117 Кодексу законів про працю України є санкцією, і для таких вимог після 19 липня 2022 року застосовується саме тримісячний строк, оскільки це не відповідає дійсності та протирічить наведеній вище позиції Верховного Суду з цього питання.

Крім того, суддя наголошує, що повторне посилання позивача на правову позицію, викладену у постанові Верховного суду від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 є безпідставним та необґрунтованим, оскільки вона взагалі не стосується питання виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та не є релевантною до спірних правовідносин.

Також, суддя вкотре звертає увагу позивача, що у справі №640/9837/21 Верховним Судом взагалі не приймались постанови, зокрема, від 06 квітня 2023 року, на яку такий повторно посилається вже у клопотанні про поновлення строку звернення до суду.

З огляду на наведені міркування можна дійти висновку, що оскільки остаточний розрахунок з позивачем було проведено 09 січня 2026 року, місячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за затримку такої виплати розпочав свій відлік саме 10 січня 2026 року, та сплив 09 лютого 2026 року.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду із цим позовом 17 березня 2026 року через електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд».

Отже, за результатом вивчення матеріалів позовної заяви та наданого позивачем клопотання про поновлення строку звернення до суду, враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом за подібних правовідносин, яка є чіткою та зрозумілою, суддя констатує, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду з цим позовом.

Водночас, суддя відхиляє, наведені позивачем у клопотанні про поновлення строку звернення до суду доводи відносно того, що однією з обставин пропуску строку звернення з цим позовом до адміністративного суду є те, що позивач подавав вимоги про розрахунок (29 грудня 2025 року), заяву (30 грудня 2025 року), претензію (12 січня 2026 року), та весь цей час намагався врегулювати спір досудового. Адже викладене є виключно обраною позивачем тактикою захисту своїх прав, що не є поважною причиною для поновлення строку звернення до суду, оскільки предмет спору у цій справі не потребує обов`язкового досудового врегулювання.

Крім того, як убачається із клопотання про поновлення строку звернення до суду, позивач вважає, що проживання в умовах воєнного стану та статус внутрішньої переміщеної особи створюють додаткові перешкоди для своєчасного отримання правової допомоги, та зазначає, що Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22 наголосив, що суд має враховувати загальну ситуацію в країні при оцінці поважності причин пропуску строку.

Суддя відхиляє твердження про поважність причин пропуску строку звернення до суду через статус ВПО, та зауважує, що відповідно до довідки від 27 січня 2025 року №2106-7002192206 про взяття на облік внутрішньої переміщеної особи позивач є внутрішньо переміщеною особою з міста Слов`янськ Донецької області до м. Ужгород Закарпатської області саме з 27 січня 2025 року, а спірні правовідносини виникли майже через рік 09 січня 2026 року.

Щодо посилання позивача на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22, як на підставу для поновлення строку звернення до суду із цим позовом, суддя зазначає, що така позиція знову викривлена позивачем та є вирваною останнім з контексту, оскільки саме у цій постанові Верховний Суд зазначив, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв`язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків. Також, Верховний Суд зазначив, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом.

Відтак, зазначені позивачем доводи жодним чином не спростовують факт того, що із цим позовом він звернувся до суду більш ніж через два місяці, коли повинен дізнався про порушення своїх прав.

Отже, викладене не є поважними причинами для поновлення строку звернення до суду із цим позовом.

Суддя зазначає, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28 березня 2006 року (справа «Мельник проти України») погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. А також вказав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:

1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;

2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;

3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;

4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 58 постанови від 08 грудня 2022 року у справі №990/102/22 висловила правову позицію щодо дії воєнного стану як обставини поновлення строку на касаційне оскарження, відповідно до якої введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам собою факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Така правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі №990/277/24.

У пункті 41 рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав: «Правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні строки мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків».

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення від 28 жовтня 1998 року «de Rada Cavanilles v. Spain», Reports 1998-VIII, с. 3255, параграф 45, від 21 грудня 2010 року «Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine» № 17160/06 та № 35548/06, параграф 34, ЄСПЛ).

Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року «Diya 97 v. Ukraine», № 19164/04, параграф 47, ЄСПЛ).

У справі «Устименко проти України» ЄСПЛ зазначив, що сама концепція «поважних причин» не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

Ураховуючи викладене вище, суддя наголошує, що поважними визнаються лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Суддя наголошує на тому, що сторони зобов`язані вживати всіх можливих заходів для реалізації своїх прав у межах встановлених процесуальних строків. Навіть у складних життєвих обставинах, пов`язаних зі станом здоров`я чи зовнішніми факторами, не усувається обов`язок особи діяти розумно обачно, а також використовувати доступні способи комунікації із судом, включаючи електронні засоби подання заяв. Відсутність доказів вжиття таких заходів свідчить не про об`єктивну неможливість звернення до суду, а про недбалість у реалізації процесуального права, що виключає визнання причин пропуску строку поважними.

Подібний підхід висловлений Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22.

Суддя наголошує на тому, що позивач у заяві про поновлення строків не вказав, які саме об`єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту саме в судовому порядку; не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивача.

У цьому випадку пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі не є поважною причиною пропуску строку на звернення до суду з відповідним позовом.

Аналогічні висновки щодо порядку обчислення строків звернення до суду у справах з подібними правовідносинами, а також стосовно оцінки поважності причин їх пропуску викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 9901/518/19, від 05 лютого 2020 року у справі № 901/520/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 9901/68/20, від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 990/12/24 та від 14 листопада 2024 року у справі № 990/241/24.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 травня 2024 року у справі №990/53/24 наголосила на необхідності наведення змістовних і вагомих доводів щодо вчинення усіх необхідних і можливих дій, які б указували на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку, зазначивши при цьому, що пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав не є поважною причиною для його поновлення.

Зі змісту клопотання про поновлення строку не вбачається, що позивач не мав реальної, об`єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений кодексом строк.

Суддя не встановив переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх прав, тому не визнає поважними вказані причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом.

Відтак, матеріали позовної заяви не містять доказів, що позивач звернувся до суду у межах місячного строку звернення до суду після того, як дізнався про порушення своїх прав.

Разом із цим, надане позивачем клопотання про поновлення строку звернення до суду не містить обґрунтованих підстав та доказів для поновлення позивачу такого строку. Відтак, заява представника позивача про поновлення строку звернення до суду з цим позовом не підлягає задоволенню.

Щодо питання сплати судового збору, суддя зауважує, що оскільки відсутні обґрунтовані підстави та докази для поновлення позивачу строку звернення до суду із цим позовом, наразі є недоцільним й вирішення питання про відстрочення сплати судового збору та/або звільнення від його сплати за подання цього позову до суду.

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків постановлення (частини п`ята статті 169 КАС України).

Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху або про повернення позовної заяви надсилається особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення (частини шоста статті 169 КАС України).

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

З огляду на те, що у встановлений строк недоліки позовної заяви не усунуто, така позовна заява підлягає поверненню позивачу.

Керуючись статтями 122, 123, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

ухвалив:

1. Визнати неповажними підстави пропуску строку звернення до суду з цим позовом.

2. В задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з цим позовом відмовити.

3. Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повернути позивачу.

4. Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

5. Ухвала набирає законної сили у строк та у порядку визначеному статтею 256 КАС України, і може бути оскаржена до Першого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».

Суддя І.С. Молочна