Рішення № 135447622, 01.04.2026, Борщівський районний суд Тернопільської області

Справа № 594/171/26

Провадження №2/594/315/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 року

Борщівський районний суд Тернопільської області

у складі: головуючого судді Чир П.В

за участі секретаря Козій Я.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Борщеві, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «КЛТ Кредит» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 в якому просить стягнути з відповідача в користь ТОВ ««КЛТ КРЕДИТ» заборгованість за кредитним договором №2282 від 24.12.2023 в розмірі 50625 грн, сплачений судовий збір в розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу - 10000 грн. Позов мотивує тим, що ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 в електронній формі уклали Кредитний договір № 2282 від 24.12.2023, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 5000 гривень, строком на 365 днів (до 23.12.2024), шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування (912,5% річних). Відповідач в порушення умов кредитного договору не повернула суму кредиту, не сплатила нараховані відсотки відповідно до Графіку платежів, в зв`язку з чим виникла заборгованість.

Ухвалою судді Борщівського районного суду Тернопільської області від 11.02.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача в зал судового засідання не прибув, звернувся в суд із заявою, в якій просив розглядати справу в його відсутності.

Належно повідомлена відповідачка у судове засідання не з`явилася, викликалась шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою зареєстрованого місця проживання. Причини неявки суд не повідомила, відзиву на позовну заяву не подала.

Суд ухвалив провести заочний розгляд справи за відсутності відповідача, проти чого позивач не заперечував.

Дослідивши та оцінивши докази по справі суд встановив такі факти.

Товариство з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 в електронній формі уклали Кредитний договір №2282 від 24.12.2023, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 5000 гривень, строком на 365 днів (до 23.12.2024), шляхом переказу на її платіжну картку НОМЕР_2 емітовану АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування (912,5% річних).

Договір підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 670555, який направлявся 24.12.2023 15:26:29 год шляхом надсилання повідомлення на мобільний номер НОМЕР_3 , який зазначений у Кредитному договорі .

Кредитні кошти у сумі 5000 грн були перераховані відповідачу 24.12.2023 року на платіжну картку НОМЕР_2 емітовану АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК", що підтверджується довідкою про проведення переказу та інформацією АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" від 29.03.2026 .

Позивач стверджує, що заборгованість відповідача за вищевказаним кредитним договором становить 50625.00 гривень, яка складається із 5000,00 грн - заборгованість за кредитом та 45625,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами за період з 24.12.2023 по 23.12.2024.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Враховуючи приписи статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Судом першої інстанції вірно визначено, що укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Верховний Суд в постанові від 12.01.2021 року по справі № 524/5556/19 підтверджує, що суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс- повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині».

Згідно із частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (ст. ст. 1046-1053), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За приписами частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Положеннями частини першої статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 в електронній формі уклали Кредитний договір №2282 від 24.12.2023 відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 5000 гривень, строком на 365 днів (до 23.12.2025), шляхом переказу на її платіжну картку НОМЕР_2 емітовану АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 %..

Визначаючи розмір заборгованості, суд виходить із такого.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (частина друга статті 1056-1 ЦК України).

Обраховуючи суму відсотків, суд враховує, що спірний договір є договором споживчого кредиту.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Відповідності до статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», у урахуванням змін, які внесені Законом України « Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України. Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

При цьому, у відповідності до пункту 17 Розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" (24.12.2023), установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Отже, із аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що періоди дії максимально дозволених денних процентних ставок згідно з Законом (що набрав чинності 24.12.2023) будуть становити:

24.12.2023 - 22.04.2024: не більше 2,5% на день;

23.04.2024 - 20.08.2024: не більше 1,5% на день:

з 21.08.2024 і далі: не більше 1% на день.

Відповідно до відомостей про щоденні нарахування та погашення, позивачем за період із 24.12.2023 по 23.12.2024 позивачем нараховувалися відсотки у розмірі 2,5 % в день, що суперечить вимогами вищенаведених нормативних актів.

Виходячи із норм статті 8 та пункту 17 Розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір відсотків за користування кредитом не міг бути більшим:

1) 24.12.2023 - 22.04.2024 максимальний розмір відсотків на день виходячи із відсоткової ставки 2,5 % від 5000 - 125 грн., загальний розмір відсотків за вказаний період - 15000 (125 Х 120) грн., що позивачем нараховано правомірно.

2) 23.04.2024 - 20.08.2024 (120 днів), максимальний розмір відсотків на день виходячи із відсоткової ставки 1,5 % від 5000 - 75 грн, загальний розмір відсотків за вказаний період - 9000 (75 Х 120) грн.

3) 21.08.2024-23.12.2024 (125 днів), максимальний розмір відсотків на день виходячи із відсоткової ставки 1 % від 5000 - 50 грн, загальний розмір відсотків за вказаний період 6250 (50 Х 125) грн.

Отже, загальний розмір відсотків за договором кредиту не міг перевищувати 30250 (1500+9000+6250) грн.

Суд відхиляє посилання позивача на те, що у зв`язку із тим, що зміни у кредитний договір не вносилися, а тому вимоги статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо максимального розміру процентної ставки на нього не поширюється. Так, вказаний договір був укладений 24.12.2023, тобто в день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" (24.12.2023), а тому, вказані зміни щодо розміру процентної ставки поширюються і на спірні правовідносини та повинні були враховуватися позивачем.

При цьому, після набрання чинності вказаним законом встановлений перехідний період саме із періодами максимальних процентних ставок: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %, а не, як це трактує позивач, можливості у цей період укладати договори із такими розмірами процентних ставок на майбутнє.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу приписів частини другої статті 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну особу від відповідальності за порушення зобов`язання.

Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідача відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості (висновки ВС у постанові ВС від 30 серпня 2023 року у справі № 753/20537/18).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки строк кредитування сплинув, відповідачем не спростовано розмір заборгованості у розмірі 5000 грн за тілом кредиту та 30250 грн за відсотками, разом - 35250 грн, а тому позов підлягає до часткового задоволення.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

У позовній заяві позивач просить суд стягнути понесені судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 2 662, 40 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

Позивачем документально підтверджено понесення витрат на оплату правничої допомоги, однак суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем, в тому числі на професійну правничу допомогу, доходить висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

При цьому, суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором, справа є малозначною в силу вимог закону, та не є складною.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи у загальному розмірі 10000 грн є завищеними та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат, а тому, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу у даній справі в розмірі 3000,00 грн.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 1853,82 грн ( 2662, 40 х 35250 грн. : 50625 грн).

На підставі наведеного та керуючись статтями 4,12, 76, 77, 78, 80, 81 141,258, 259, 264, 265, 280-282, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , жительки АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» (ЄДРПОУ 40076206)заборгованість: за кредитним договором №2282 від 24.12.2023 у розмір 35250 (тридцять п`ять тисяч двісті п`ятдесят) грн, з яких 5000 грн - заборгованість за основним боргом; 30250 грн - заборгованість за процентами.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 1853,82 грн та 3000 грн витрат на правничу допомогу.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відповідачкою може бути подано заяву до Борщівського районного суду Тернопільської області про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано позивачем протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 06 квітня 2026 року.

Головуючий : Чир П.В.