Рішення № 135447431, 31.03.2026, Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/7715/25

Провадження № 2/577/461/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2026 року

Суддя Конотопського міськрайонного суду Сумської області Кравченко В.О. розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі АТ «УЗ») про стягнення невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 просить стягнути з АТ «УЗ» невиплачену йому при звільненні матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки загальним розміром 30990,00 грн.

На обґрунтування вимог у зверненні вказав, що працював машиністом електровоза виробничого підрозділу Локомотивне депо Конотоп регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «УЗ», звідки був звільнений 05.06.2023 року на підставі ст. 38 КЗпП України (далі КЗпП) у зв`язку з виходом на пенсію. Проте, на порушення ст. 116 КЗпП, йому не було здійснено всіх належних виплат, зокрема передбачених пунктом 3.9 Колективного договору, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік в розмірі 14886,00 грн. та за 2023 рік 16104,00 грн., які і просить стягнути примусово.

Ухвалою суду від 21.01.2026 року по справі відкрито провадження та, враховуючи норми ст.ст. 274, 279 ЦПК України, постановлено розгляд справи провести у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Копія ухвали була направлена учасникам процесу жоден із яких не подав заперечень щодо розгляду справи у такому порядку.

Не погоджуючись з позовом представник відповідача звернувся із заявою про застосування строку позовної давності суть якої зводиться до порушення, на переконання відповідача, строків звернення до суду з позовом, передбачених ст. 233 КЗпП, відсутності клопотання про поновлення цих строків, а також не віднесення матеріальної допомоги на оздоровлення до заробітної плати (а.с. 57-61).

Крім того, відповідачем поданий відзив на позовну заяву в якому зазначено, що з урахуванням п. 2 Прикінцевих положень КЗпП України та Законів України «Про правовий режим воєнного стану» та «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», форс-мажорних обставин, що виникли внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 13.03.2022 року (витяг з протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-54/31 від 14.03.2022 року) було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні. У подальшому 27.06.2024 року правлінням АТ «Укрзалізниця» було прийнято рішення (витяг з протоколу № Ц-82/39 від 27.06.2024) за яким починаючи з 01.07.2024 року зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення та передбачено нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу).

Крім того, звертають увагу, що наказ про звільнення, у якому зазначено, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки буде виплачена після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», позивачем не оскаржувався.

Отже, зроблений висновок, що позивачу не було відмовлено у виплаті спірних нарахувань, а лише призупинено їх виплату (а.с. 62-72).

Суд, ознайомившись з правовими позиціями сторін, дослідивши представлені докази дійшов такого висновку.

За приписами ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Акціонерне товариство «Українська Залізниця» є юридичною особою (а.с. 119).

Відповідно до Положення про виробничий підрозділ локомотивне депо Конотоп регіональної філії «південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (п. 1.6.) депо є виробничим структурним підрозділом регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» і підпорядковується структурному підрозділу служба локомотивного господарства регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (а.с. 102-106).

Згідно витягу із Колективного договору укладеного між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом на 2006-2010 роки, пролонгованого на 2011-2025 роки підприємство взяло на себе зобов`язання надавати працівникам депо, один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на день подання заяви (п. 3.9 Колективного договору) (а.с. 12).

До позову додані ксерокопії заяв ОСОБА_1 до адміністрації локомотивного депо Конотоп про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки згідно колективного договору (а.с. 9, 10).

Згідно п. 3.1. Порядку надання щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення матеріальна допомога на оздоровлення надається працівникам один раз у календарному році на підставі поданої заяви, як правило, при наданні щорічної відпустки не менше 14 календарних днів (а.с. 94).

На переконання суду саме словосполучення «як правило» вказує на можливий виняток, а тому посилання відповідача про написання позивачем заяв про виплату такої допомоги поза межами відпустки, як одну із підстав відмови у позові, не є прийнятним.

Відповідно до Наказу № 35/ос від 15.05.2023 року «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 з 05.06.2023 року звільнений у зв`язку з виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП. Також цим Наказом постановлено виплатити йому, зокрема матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2022, 2023 роки, відповідно до п. 3.9 Колективного договору, після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» (а.с. 7).

Проте, зазначені виплати, не були здійсненні про що свідчить повідомлення про нараховані та виплачені суми ОСОБА_1 при звільненні (а.с. 8).

Слід звернути увагу, що даний документ не містить підпису позивача про ознайомлення.

Як вбачається з витягу із протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (а.с. 77).

Отже, на час звільнення ОСОБА_1 , що відбулося 05.06.2023 року, саме вказаний локальний нормативний акт був підставою для затримання спірних виплат, а тому рішення, які у подальшому приймалися АТ «Укрзалізниця», не мають юридичного значення для вирішення цього спору, оскільки позивач вже не був працівником даного підприємства, а предметом спору є саме матеріальна допомога на оздоровлення за 2022-2023 роки на яку рішення прийняті роботодавця після 2023 року не поширюються.

Ознайомившись з доводами сторін викладеними у зверненнях, дослідивши представлені докази суд дійшов такого висновку.

У статті 43 Конституції України закріплено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом, а згідно ст. 58 Конституції - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Приписами ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» (далі Закон №3356-XII) унормовано, що зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства (ч. 1 ст. 9 Закону № 3356-XII).

За змістом ст. 10 КЗпП колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст. 13 КЗпП та ст. 7 Закону № 3356-XII зміст колективного договору визначається сторонами.

У колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії. Положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника (ст.ст. 13, 18 КЗпП).

У ч. 1 ст. 97 КЗпП визначено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними (ст. 9 КЗпП).

Згідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить - основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

За змістом ст. 47 КЗпП, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП.

Статтею 116 КЗпП передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відтак, законодавець прямо передбачив обов`язок роботодавця письмово повідомити працівника про суми, нараховані та виплачені при звільненні, що не було зроблено відносно позивача ОСОБА_1 .

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) виснувала, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Тому, доводи відповідача про те, що спірна матеріальна допомога на оздоровлення не належать до обов`язкових виплат належних працівникові у день звільнення є хибними.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX, який набрав чинності 24.03.2022 року, на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, положення Закон № 2136-IX не могли застосовуватись відповідачем під час прийняття рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця» в частині призупинення здійснення матеріальних допомог, визначених Колективним договором.

Крім того, постановою Верховного Суду від 05.02.2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

З огляду на викладене, посилання відповідача на це протокольне рішення, як підставу для відмови у позові, не заслуговує на уваги.

Частиною 2 ст. 233 КЗпП передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Таким чином, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі ст.116 КЗпП, відповідно до наведеної вище норми, пов`язаний не з часом коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, як то визначено загальними правилами, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Разом з тим, повідомлення про нараховані та виплачені суми працівникові при звільненні не містить жодних даних про ознайомлення з ним ОСОБА_1 (а.с. 8), а відтак звернувшись до суду із позовом 25.12.2025 року останній строк, визначений приписами ч. 2 ст. 233 КЗпП не пропустив.

Тому доводи відповідача про цю обставину є помилковими.

Крім того, відповідач в обґрунтування заперечень щодо невиконання обов`язків, передбачених ст.ст. 47 та 116 КЗпП, послався на відсутність вини та існування обставин непереборної сили, які встановлені висновком Торгово-промислової палати України № 2024/02/0-7/1 від 28.02.2022 року.

Проте, суд також відхиляє цей аргумент виходячи із такого.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 аналізуючи питання підтвердження настання обставин непереборної силу (форс-мажору), дійшла висновку, що:

- «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»);

- Єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

У постанові Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 910/9226/23 сформульовано такі загальні висновки щодо застосування положень статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»:

- «Форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін;

- Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку».

На підтвердження обставини непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на підприємстві на дату звільнення позивача з роботи, відповідач надав лист Торгово-промислової палати України № 2024/02/0-7/1 від 28.02.2022 року, який не є сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні», оскільки не містить ідентифікуючих ознак саме до відповідача та конкретного випадку неможливості виконання відповідних зобов`язань перед працівниками, а відтак не довів обставини непереборної сили.

Слід наголосити, що саме на відповідача покладений законодавцем процесуальний обов`язок надавати докази на спростування позовних вимог.

З огляду на викладене суд вважає безпідставним невиплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки загальним розміром 30990,00 грн., а тому зазначена допомога підлягає стягненню примусово.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись: ст.ст. 4, 13, 76-81, 89, 141 , 258, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 роки загальним розміром 30990,00 грн., а також в рахунок відшкодування судових витрат 1211,20 грн. судового збору, всього ж 32201,20 грн.

Рішення може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (місце реєстрації АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, поштовий індекс 03150).

Суддя Кравченко В. О.