Рішення № 135446723, 06.04.2026, Шептицький міський суд Львівської області (до 25.04.2025 - Червоноградський міський суд Львівської області)

Справа № 459/3489/25

Провадження № 2/459/1096/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2026 року Шептицький міський суд Львівської області в складі головуючого судді Мельникович М. В., з участю секретаря судового засідання Штибель А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Шептицькому за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» звернулося до суду з позовною заявою, у якій просить стягнути з відповідача заборгованість за договором про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 20 грудня 2016 року в розмірі 29775,48 грн, а також понесені судові витрати, які включають витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 20 грудня 2016 року між відповідачем та АТ «Альфа-Банк» було укладено договір про обслуговування кредитної карти та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Мета кредиту - для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії встановлено у розмірі до 200 000 грн., процентна ставка 26% річних, тип процентної ставки фіксований, обов`язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 7% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн. АТ «Альфа Банк» прийняв пропозицію відповідача на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк». Відповідач погодився на приєднання до публічної пропозиції, підтвердив акцептування публічної пропозиції на укладення зазначеного договору і приєднання до умов договору, погодився з усіма умовами обраної програми кредитування в редакції, що діяла на час його підписання. Позивач зазначає, що АТ «Альфа Банк» виконало умови договору про надання кредиту, проте відповідач не виконав обов`язку щодо повернення коштів за договором кредиту, у результаті чого станом на 20 грудня 2021 року утворилася заборгованість у розмірі 29775,48 грн. 20 грудня 2021 року між АТ «Альфа Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» було укладено договір факторингу, на підставі якого відступлено право вимоги за договором про обслуговування кредитної карти та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 20 грудня 2016 року, укладеним між АТ «Альфа Банк» так ОСОБА_1 . Ураховуючи наведене, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 20 грудня 2016 року у загальному розмірі 29 775,48 грн, судовий збір 3028 грн та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 9200,00 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2025 головуючим суддею визначено суддю Дем`яновську Ю. Д.

Ухвалою від 06.10.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач не скористався правом на подачу відзиву.

19.11.2025 розгляд справи відкладено за клопотанням відповідача для забезпечення її права на професійну правничу допомогу.

09.12.2025 задоволено клопотання відповідача та відкладено розгляд справи для забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції з відповідачем.

Оскільки 08.01.2026, 03.02.2026 створення конференції не відбулося, Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу скерував лист вх.№ЕП2899 від 11.12.2025 року про неможливість проведення відеоконференції у зв`язку з тимчасовим припиненням проведення відеоконференцій, розгляд справи відкладено.

На підставі розпорядження керівника апарату Шептицького міського суду Львівської області Рибіцької А. В. №51 від 23.02.2026 у зв`язку із тимчасовим відрядженням судді Дем`яновської Ю. Д. до Пустомитівського районного суду Львівської області, згідно з п. 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду здійснено повторний авторозподіл вказаної цивільної справи, відповідно до якого визначено головуючого суддю Мельникович М. В.

Ухвалою від 23 лютого 2026 року цивільну справу прийнято до свого провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 30 березня 2026 року.

30.03.2026 належним чином повідомлені учасники у судове засідання не з`явилися.

Представник позивача подав до суду заяву, якою просив розгляд справи проводити у його відсутності, при цьому зазначивши про підтримання позовних вимог.

Відповідачка подала до суду заяву, у якій просила розгляд справи проводити у її відсутності. Також зазначила, що підтверджує отримання нею кредитних коштів, однак заперечує позовні вимоги в частині стягнення витрат на правову допомогу, вважає такі безпідставними. Також спросить звільнити її від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону «Про судовий збір», як законного представника дитини з інвалідністю. Крім цього, просить розстрочити суму заборгованості на десять місяців у зв`язку із важким матеріальним становищем.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на зазначені обставини, суд, у відповідності до ст. 247 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснив на підставі наявних у справі матеріалів без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Оскільки повне рішення виготовлено 06.04.2026, то незважаючи на те, що судове засідання відбулося 30.03.2026, датою ухвалення даного рішення є саме 06.04.2026 в силу ч. 5 ст. 268 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить наступного висновку.

Судом встановлено, що 20.12.2016 між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) на укладення угоди (а. с. 5).

Сторони узгодили тип кредиту, як кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії та мету кредиту для особистих потреб. За домовленістю сторін договору було встановлено ліміт кредитної лінії у розмірі 200000 грн. Процентна ставка за договором склала 26% річних. Обов`язковий мінімальний платіж встановлено у розмірі 7% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн. Строк дії кредитної лінії - 1 рік з можливістю пролонгації.

Відповідач ОСОБА_1 підписала довідку про умови кредитування з використанням картки: «максимум-готівка».

АТ «Альфа-Банк» взяті на себе зобов`язання за кредитним договором виконало своєчасно і в повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти, що підтверджується випискою по рахунку (а. с. 15-23).

З вказаної виписки також вбачається, що ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами, здійснювала періодичні часткові погашення заборгованості.

20.12.2021 між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» було укладено договір факторингу №4, за умовами якого фактор зобов`язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступив фактору, а фактор набув належне клієнтові право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведено в Додатку №1-1 до договору (а. с. 8-12).

Згідно пункту 2.2 Договору факторингу право вимоги, що відступається згідно даного договору, включає суму заборгованості за основною сумою кредитів, нарахованими процентами, комісіями, пенями та всіма іншими платежами за основними договорами, право на одержання яких належить клієнту.

Відповідно до п.4.2 Договору ціна права вимоги за цим Договором становить 12 878 944,00 грн. Фактор зобов`язаний передати в розпорядження клієнту грошові кошти і сплатити клієнтові ціну прав вимоги в розмірі 12 878 944,00 грн шляхом перерахування на рахунок клієнта в дату підписання договору.

20.12.2021 на виконання вказаних умов договору факторингу №4 від 20.12.2021, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» передало АТ «Альфа-Банк» грошові кошти в сумі 12878944 грн. 00 коп., що підтверджується відповідним платіжним дорученням №34291 від 20.12.2021 (а. с. 13 зворот).

Відповідно до акту приймання-передачі реєстру боржників від 20.12.2021 до договору факторингу №4 від 20.12.2021, АТ «Альфа-Банк» передав, а ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» отримав право вимоги, загальна кількість переданих боржників становить 8951, детальний опис складових якого наведений в додатку до договору (а. с. 13).

З витягу з реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, який є додатком до договору факторингу №4 від 20.12.2021, вбачається, що право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 20.12.2016 на суму боргу 29775,48 грн передано від АТ «Альфа-Банк» до ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» (а. с. 14).

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 20.12.2016 становить 29775,48 грн, яка складається з: 25493,77 грн прострочене тіло кредиту, 3379,65грн відсотки за користування кредитом, 268,50 грн неустойка (штраф), 633,56 грн овердрафт (несанкціонована заборгованість) (а. с. 24).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до положень статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 516 ЦК України визначено порядок заміни кредитора у зобов`язанні. За змістом цієї норми заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Згідно статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За правилами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановленні договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

В судовому засіданні встановлено, що між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 виникли кредитні правовідносини на підставі договору про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії б/н від 20.12.2016.

Зазначеним договором були визначені його предмет, розмір кредитного ліміту, строки та умови повернення кредиту, розміри плати за користування кредитними коштами та інші умови правовідношення, тобто визначені всі істотні умови договору.

ОСОБА_1 отримала кредитні кошти, користувалася ними та протягом тривалого періоду частково виконувала зобов`язання щодо їх повернення, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою, які було надано позивачем до суду та не заперечується відповідачкою.

Також, судом встановлено, що на підставі договору факторингу №4 від 20.12.2021, укладеного між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», останнє набуло статусу кредитора за кредитним договором від 20.12.2016, укладеним між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем ОСОБА_1 .

Факт переходу до позивача права вимоги до відповідача також підтверджується наявними в матеріалах справи витягом з реєстру договорів права вимоги, за якими відступаються, та боржників за такими договорами, який є додатком до договору факторингу №4 від 20.12.2021, актом приймання-передачі реєстру боржників від 20.12.2021 до договору факторингу №4 від 20.12.2021 та платіжним дорученням №34291 від 20.12.2021 щодо оплати за вказаним договором факторингу.

Отже, суд вважає, що до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором від 20.12.2026.

Що стосується суми заборгованості, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

У пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75установлено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до пункту 5 Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджених постановою Правління НБУ від 08.06.2017 №49, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Тоді як комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.1 та ч.2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19, а також постанові Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №461/2857/20.

Верховний Суд у постанові від 02.10.2020 у справі № 911/19/19 дійшов висновку, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Надаючи оцінку доказам, пов`язаним із правильністю здійсненого позивачем розрахунку, а також доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, суд установив наступне.

Оферта на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 20.12.2016 не містить умов, які б передбачали щомісячне нарахування комісії (оплати) за розрахунково-касове обслуговування.

Проте, зі змісту виписки по рахунку позичальника, яка є первинним бухгалтерським документом убачається, що відповідачу щомісячно нараховувалися та з його рахунку списувалися кошти за розрахунково-касове обслуговування.

Із розрахунку заборгованості встановлено, що відповідачем сплачено за розрахунково-касове обслуговування загальну суму 28850,74 грн.

Наведене є істотним порушенням норм матеріального права, як положень ЦК України щодо свободи договору, так і раніше визначених положень Закону України «Про споживче кредитування», тому безпідставно списані з рахунку відповідача грошові кошти за розрахунково-касове обслуговування в загальній сумі 28850,74 грн. підлягають виключенню із зазначеної позивачем до стягнення суми заборгованості.

Таким чином, установивши факт існування між сторонами невиконаних позичальником кредитних зобов`язань, із огляду на позицію Верховного Суду, сформовану у справі №204/7787/21 від 11.09.2024, за якої суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, суд дійшов висновку, що до стягнення з позичальника на користь кредитора підлягає заборгованість у розмірі 924,74 грн., виходячи з наступного розрахунку: 29775,48 - 28850,74.

Із огляду на викладене суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором від 20.12.2016, укладеним між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем ОСОБА_1 у розмірі 924,74 грн.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Позивач просить стягнути судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу, у розмірі 9200,00 грн.

На підтвердження виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) суду надано копії таких документів: договору про надання правничої допомоги №03-07/24 від 03.07.2024, укладений між ТОВ «Фінансова Компанія «Еліт Фінанс» та адвокатом Литвиненко О.І. (а.с.25-26); Акту №4 приймання-передачі наданих послуг від 02.06.2025, згідно договору №03-07/24 від 03.07.2024, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 9200,00 грн. (а.с.27); свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №9438/10 від 18.09.2020 видане на адвоката Литвиненко О.І. (а.с.27 зворот); платіжної інструкції №2735 від 10.06.2025, згідно якого ТОВ «Фінансова Компанія «Еліт Фінанс» оплатило адвокату Литвиненко О.І. 9200,00 грн згідно договору №03-07/24 про надання правничої допомоги від 03.07.2024 року (а.с.29).

Відповідно до пунктів 1,2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 висловила правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

У постанові від 12.02.2020 у справі № 648/1102/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернулася до суду, їх значення для заявника.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19.

Відповідно до правового висновку, викладеному у додатковій постанові Верховного Суду від 03.10.2024 у справі № 357/8695/23, для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність й розумність.

Враховуючи вищевикладене, складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи та витрачений час (адвокат не приймав участь у судових засіданнях), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, часткове задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у сумі 3000 гривень.

Щодо стягнення з відповідача судового збору, суд враховує, що відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за наслідком розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, судові витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних становлять 94,04 грн., виходячи з наступного розрахунку 924,74 грн. (сума задоволених позовних вимог) х 3028,00грн. (ставка судового збору) : 29775,48 грн. (сума заявлених позовних вимог).

З огляду на положення п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (оскільки відповідач єзаконним представником дитини з інвалідністю, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 ) ОСОБА_1 підлягає звільненню від сплати судового збору, а витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 94,04 гривні слід компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи розмір заборгованості за кредитним договором (924,74 грн.) відсутні підстави для розстрочки, а тому клопотання відповідача до задоволення не підлягає.

Керуючись ст. ст. 2, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за Договором про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 20 грудня 2016 року у загальному розмірі 924,74 гривень (дев`ятсот двадцять чотири) гривні 74 копійки, які складаються із залишку по тілу кредиту.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) гривень.

Судові витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» на сплату судового збору в сумі 94,04 гривні (дев`яносто чотири гривні 04 копійки) компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повне судове рішення складено 06.04.2026.

Відомості про сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (03035, м. Київ, пл.Солом`янська, 2, код ЄДРПОУ 40340222),

Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Суддя: М. В. Мельникович