Рішення № 135445040, 18.03.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

18.03.2026

Справа № 331/4779/24

Провадження № 2/331/163/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року м. Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Антоненко М.В.

за участю секретаря Волотко М.П.

розглянувши у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Бердянської районної державної адміністрації, Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області про стягнення шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Бердянської районної державної адміністрації, Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області про стягнення шкоди.

Просить суд, стягнути солідарно з Бердянської районної державної адміністрації, Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області на його користь шкоду в розмірі 12 135 324 (дванадцять мільйонів сто тридцять п`ять тисяч триста двадцять чотири) грн. 00 коп. та витрати на проведення експертної грошової оцінки у розмірі 6 000 (шість тисяч) грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у власності ОСОБА_1 перебували земельні ділянки площею 1,5 та, розташовані на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області (кадастрові №№ 2320683000:02:007:0052, 2320683000:02:007:0058, 2320683000:02:007:0059, 2320683000:02:007:0060, 2320683000:02:007:0061, 2320683000:02:007:0062, 2320683000:02:007:0115, 2320683000:02:007:0119, 2320683000:02:007:0121, 2320683000:02:007:0124, 2320683000:02:007:0131, 2320683000:02:007:0132, 2320683000:02:007:0133, 2320683000:02:007:0134, 2320683000:02:007:0135).

Вказані земельні ділянки ОСОБА_1 набув у власність на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок:

Договір № 5059 від 31.10.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_2 .

Договір № 5084 від 04.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_3 .

Договір № 5091 від 04.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_4 .

Договір № 5093 від 04.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_5 .

Договір № 5093 від 04.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_6 .

Договір № 5061 від 01.10.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_7 .

Договір № 5057 від 31.10.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_8 .

Договір № 5037 від 30.10.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_9 .

Договір № 5063 від 31.10.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_10 .

Договір № 5107 від 04.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_11 .

Договір № 5095 від 04.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_12 .

Договір № 5235 від 14.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_13 .

Договір № 5237 від 14.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_14 .

Договір № 5241 від 14.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_15 .

Договір № 5239 від 14.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_16 .

Так, з метою належного оформлення права власності на земельні ділянки ОСОБА_1 отримав державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯК за №№ 824918, 824919, 824920, 824921, 824922, 824923, 824924, 824925, 824926, 824927, 824928, 824929, 824930, 824931, 824932, які були зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 08.12.2021 у справі № 310/22/17 за позовом військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя до ОСОБА_1 , треті особи: Бердянська районна державна адміністрація, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Будресурси» про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення її законному користувачу позовні вимоги було задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути вищезазначені земельні ділянки, загальною площею 1.5 га, які розташовані на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, законному землекористувачу - квартирно-експлуатаційному відділу м. Запоріжжя.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 22.08.2023 за результатами апеляційної скарги ОСОБА_1 рішення Бердянського міськрайонного суду від 08.12.2021 у справі № 310/22/17 залишено без змін.

Так, на даний час ОСОБА_1 позбавлений своїх прав володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.

Розпорядженням Ради Міністрів УРСР № 204-0.029 від 19.02.1962 Мелітопольській квартирно-експлуатаційній частині Мелітопольського району (Мелітопольська КЕЧ) було надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 20 га, розташовану у с. Луначарське, Бердянського району, Запорізької області для будівництва військового містечка № НОМЕР_1 .

На виконання зазначеного розпорядження Мелітопольській КЕЧ у 1978 році видано державний акт на право користування землею серії Б № 012141, відповідно до якого за землекористувачем (Мелітопольською КЕЧ) закріплено в безстрокове і безплатно користування 20 га землі в межах згідно з планом землекористування.

У травні 1995 року відповідно до рішення Луначарської сільської ради народних депутатів № 84 від 27.10.1994 р. із раніше відведеної Мелітопольській КЕЧ земельної ділянки площею 20 га Бердянському заводу Южгідромаш відведено у постійне користування земельну ділянку площею 7,6 га для організації садового товариства Гідравлік, в результаті чого у постійному користуванні військової організації залишилась земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_1 площею 12,4 га.

Наказом командувача військами ордена Червоного прапора Південного оперативного командування Про організацію реформування та ліквідації Мелітопольської квартирно- експлуатаційної частини (району) Південного оперативного командування від 27.01.2003 № 55 Мелітопольську квартирно-експлуатаційну частину (району) Південного оперативного командування розформовано, правонаступником визнано Запорізьку квартирно-експлуатаційну частину Південного оперативного командування, у зв`язку з чим останньою -прийнято на облік земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_1 площею 12,4 га.

На виконання вимог Директиви Міністра оборони України від 30.03.2003 № Д-115/1/03 «Про проведення організаційних заходів у Збройних Силах України» відповідно до наказу начальника КЕЧ Запорізького району № 46 від 06.05.2003, Квартирно-експлуатаційну частину Запорізького району переформовано в КЕВ м. Запоріжжя з 06.05.2003.

Поряд з тим, 03.02.2006 між дочірнім підприємством Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державним підприємством «Укроборонсервіс», з одного боку (продавець), та товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Будресурси», з іншого боку (покупець) було укладено договір купівлі - продажу нерухомого військового майна: будівель і споруд військового містечка № НОМЕР_1 .

У ув`язку зі зміною власника зазначених об`єктів нерухомості 17.07.2006 ТОВ «Будресурси» звернулося до голови Бердянської районної державної адміністрації з листом № 17/07 щодо відведення земельної ділянки колишнього військового містечка № НОМЕР_1 під індивідуальне дачне будівництво співробітникам товариства та членам їх сімей.

Згодом, до Бердянської РДА надійшов лист командира військової частини НОМЕР_2 , яка на той час дислокувалась на фондах військового містечка № НОМЕР_1 , № 867 під 28.07.2006, відповідно до якого командир не заперечував проти передачі до земель запасу території військового містечка № НОМЕР_1 .

Як наслідок, головою Бердянської РДА протягом 2006-2008 років прийнято низку рішень щодо розпорядження землями оборони у с. Луначарське (за межами населеного пункту), а саме:

1) Розпорядження голови Бердянської РДА від 12.09.2006 № 543 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою», яким:

передано в землі запасу оборонного призначення земельну ділянку площею 9,88 гд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

погоджено матеріали місця розташування земельної ділянки для передачі громадянам для індивідуального дачного будівництва площею 9,0 га за рахунок вищезазначених земель;

надано дозвіл громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 9,0 га для передачі їм у власність під дачне будівництво у межах норм безоплатної приватизації за рахунок земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради;

2) Розпорядження голови Бердянської РДА від 17.11.2006 № 707 «Про скасування Розпорядження голови райдержадміністрацїї від 12.09.06 № 543», яким попереднє Розпорядження визнано таким, що втратило чинність;

3) Розпорядження голови Бердянської РДА від 31.01.2007 № 67 «Про визнання такими,| що втратили чинність, розпоряджень голови райдержадміністрації», яким розпорядження № 707 від 17.11.2006 скасовано;

4) у зв`язку з вилученням земельної ділянки загальною площею 9,88 га, на яких була розташована військова частина НОМЕР_2 видано Розпорядження голови Бердянської РДА від 02.08.2007 № 532 «Про передачу у власність земельних ділянок», яким:

затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального дачного будівництва із земель оборонного призначення, що перебувають у запасі па території Луначарської сільської ради;

передано у власність 90-та громадянам наведені земельні ділянки по 0,1 га кожному та зобов`язано оформити державні акти на право власності на земельні

ділянки;

5) Розпорядження голови Бердянської РДА від 16.05.2008 № 345 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02.08.2007 № 532», яким до вказаного у назві розпорядження внесено наступні зміни:

доповнено пунктом 1.1., відповідно до якого земельну ділянку загальною площею 9,0 га переведено із земель оборони до земель рекреаційного призначення;

змінено редакцію пункту 2 щодо передачі у власність громадянам земельних ділянок загальною площею 9,0 га за рахунок земель державної власності рекреаційного призначення, що перебувають у запасі.

Відтак, на виконання перерахованих розпоряджень голови Бердянської РДА протягом 2007 року 90-та громадянам видано державні акти на право власності на земельні ділянки з цільовим призначенням «для індивідуального дачного будівництва» по 0,10 га кожному.

Відповідно до розпорядження голови Бердянської РДА від 02.08.2007 № 532 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального дачного будівництва із земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради.

Пунктом 2 вказаного розпорядження безоплатно передано у власність громадянам земельні ділянки загальною площею 9,00 га, в т.ч. забудовані землі 9.00 га для індивідуального дачного будівництва, у тому числі й громадянам ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 земельні ділянки площею 0,10 га кожна.

Тож, відповідним рішенням в процесі безоплатної приватизації громадянами ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 було набуто право власності на земельні ділянки.

На виконання вказаного розпорядження голови Бердянської РДА вищевказані особи отримали державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 711051, 711024,1711049, 711027, 711072, 711044, 711028, 711056, 711046,711053,711073,703263, 711055, 711054, 711045.

Вказані земельні ділянки перейшли у власність ОСОБА_1 на законних підставах за договорами купівлі-продажу земельних ділянок.

Тобто ОСОБА_1 є добросовісним набувачем вказаного майна.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.11.2014 по справі №908/3717/14 задоволено позов заступника Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області № 543 від 12.09.2006 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою».

За результатами розгляду справи № 908/3717/14 Господарський суд встановив, що розпорядження Бердянської РДА № 543 від 12.09.2006 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою» прийнято на підставі листа командира військової частини НОМЕР_2 про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою військового містечка № НОМЕР_1 № 867 від 28.07.2006, листа ТОВ «Будресурси» та матеріалів погодження місця розташування земельної ділянки. Однак, Міністр оборони України або, за його дорученням, начальник Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України, відповідну згоду на припинення права користування спірною земельною ділянкою, її вилучейня не надавав, жодної заяви про добровільну відмову від належного Міністерству оборони України права на вказану земельну ділянку не адресував. Оскільки рішення про відмову від права постійного користування спірною земельною ділянкою не приймалось, а тому і будь-які правові підстави для розпорядження нею Бердянською районною державною адміністрацією відсутні.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.12.2015 у справі № 908/267/15-г визнано незаконними та скасовано розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області № 532 від 02.08.2007 «Про передачу у власність земельних ділянок» та № 345 від 16.05.2008 «Про внесення змін та доповнеінь до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02.08.2007 № 532».

Дослідивши обставини справи судом встановлено, що розпорядження голови Бердянської РДА суперечать вимогам законодавства, що є підставою для визнання їх незаконними та скасування.

Суд вказує, що приймаючи оскаржувані розпорядження Бердянською РДА не враховано приписи статей 116, 142 Земельного кодексу України та п. 44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями», затвердженого наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997 p., відповідно до яких існує певний, передбачений законодавством порядок припинення права постійного користування землямй оборони у зв`язку з добровільною відмовою від них землекористувача.

Оскільки уповноваженим органом (Міністерством оборони України) не надавалась згода на припинення його права користування спірними земельним ділянками, були відсутні необхідні та достатні підстави для припинення Міністерству оборони України права постійного користування земельною ділянкою площею 9 га у с. Луначарське Бердянського району Запорізької області. Така земельна ділянка не могла бути зарахована до земель, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради, тим бідьше не могла бути переведена із земель оборони до земель рекреаційного призначення, а тому будь-які правові підстави для розпорядження нею Бердянською районною державною адміністрацією були відсутні.

Що стосується листа № 867 від 28.07.2006 р. командира військової частини, який вказаним листом, адресованим голові Бердянської РДА, в порушення вимог ст. ст. 77, 84 Земельного кодексу України надав згоду на передачу до земель запасу території військового містечка № НОМЕР_1 , то суду учасниками процесу не надано доказів уповноваження Міністром оборони України командира військової частини ОСОБА_17 для надання такої згоди.

Отже, при прийнятті оскаржуваних розпоряджень Бердянська РДА перевищила межі наданих їй повноважень, що полягає у розпорядженні земельною ділянкою військового містечка № НОМЕР_1 площею 9,88 га всупереч вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч.4 п. в 84, ч. ч. 1, 5 ст. 116, ст. 141, ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України, ст. 317 Цивільного кодексу України, ст. 137 Господарського кодексу України, ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пунктів 44, 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевою самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Жодним чином ні Конституція України, ні інші нормативні акти не покладають на особу обов`язок перевіряти законність рішень чи дій органів державної влади чи місцевого самоврядування, правомірність яких презюмується у Конституції України.

У конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Конституції України).

Споживач послуг органу місцевого самоврядування обґрунтовано презюмує, що рішенню цього органу є законними і такими, що прийняті у межах компетенції.

У справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належкий і якомога послідовніший спосіб.

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майновії інтереси.

У відповідності до ст.ст. 1173-1174 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цйх органів; шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чй бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

ОСОБА_1 не міг і не повинен був передбачати наявність ризику того, що право користування ним земельними ділянками може бути припиненим за рішенням суду, оскільки існували певні гарантії, це перш за все законність вчинених ним правочинів, щодо набуття права власності на земельні ділянки та наявність рішень Бердянської РДА, щодо відчуження вказаних земельних ділянок попереднім власникам, які на момент укладення ОСОБА_1 договорів купівлі-продажу земельних ділянок оскаржені не були та були чинними.

Оскільки, саме дії Бердянської РДА, щодо перевищення повноважень та прийняття незаконних рішень призвели до таких наслідків, кінцевим результатом яких є вилучення майна у добросовісного набувача та неможливість позивача користуватися майном вважаю за необхідне заявлення позовних вимог про відшкодування шкоди заподіяної власнику майна саме до Бердянської РДА.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації введено воєнний стан на території Україні.

Земельні ділянки, що за рішенням суду було зобов`язано ОСОБА_1 повернути, та право користування якими він наразі втратив, розташовані на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області.

Наразі вказана територія є тимчасово окупованою та тимчасово непідконтрольною територією України внаслідок збройного конфлікту, відповідно до Наказу Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Документом, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору, є звіт про оцінку майна, що відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Статтею 3 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено, що оцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Відповідно ч.-ч.1,2 ст. 12 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав, та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору.

Відповідно до Звіту про оцінку майнових прав від 10.07.2024 величина ринкової вартості об`єкта оцінки станом на 10.07.2024 отримана в результаті незалежної оцінки склала 12 135 324.00 грн.

Враховуючи те, що позивач позбавлений права користування земельними ділянками, шкода спричинена йому вираховується в розмірі 12 135 324.00 грн.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2024 року по справі відкрите провадження, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.

06.12.2024 р. ві представника відповідача Бердянської районної державної адміністрації на поштову адресу суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому зазначено, що Бердянська районна державна адміністрація є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки остання не здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно земельні ділянки, не розпоряджується землями оборони.

Ухвалою суду від 18.03.2025 р. клопотання позивача ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Латипової Анастасії Олегівни про залучення співвідповідача, задоволено.

Залучено до участі у цивільній справі за позовом позовом ОСОБА_1 до Бердянської районної державної адміністрації про стягнення шкоди, у якості співвідповідача: Бердянську міську військову адміністрацію Бердянського району Запорізької області.

05.05.2025 р. через підсистему «Електронний суд» від представника Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву ОСОБА_1 в якому зазначено, що відповідач не є тим суб`єктом на якого за змістом Конституції та Цивільного кодексу покладається обов`язок відшкодовувати шкоду «за рахунок держави», а також відповідач не здійснював тих дій, які ОСОБА_1 вважає незаконними та такими, що спричинили йому збитки.

Ухвалою Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 09.07.2025 р. закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 10.09.2025 р.

Заслухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

Згідно з п.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

На підтвердження позовних вимог стороною позивача надано наступні письмові докази:

Розпорядження голови Бердянської РДА від 12.09.2006 № 543 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою», яким передано в землі запасу оборонного призначення земельну ділянку площею 9,88 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; погоджено матеріали місця розташування земельної ділянки для передачі громадянам для індивідуального дачного будівництва площею 9,0 га за рахунок вищезазначених земель; надано дозвіл громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 9,0 га для передачі їм у власність під дачне будівництво у межах норм безоплатної приватизації за рахунок земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради (а.с.34);

Розпорядження голови Бердянської РДА від 17.11.2006 № 707 «Про скасування Розпорядження голови райдержадміністрацїї від 12.09.06 № 543», яким попереднє Розпорядження визнано таким, що втратило чинність (а.с.35);

Розпорядження голови Бердянської РДА від 31.01.2007 № 67 «Про визнання такими,| що втратили чинність, розпоряджень голови райдержадміністрації», яким розпорядження № 707 від 17.11.2006 скасовано (а.с. 36);

Розпорядження голови Бердянської РДА від 02.08.2007 № 532 «Про передачу у власність земельних ділянок», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального дачного будівництва із земель оборонного призначення, що перебувають у запасі па території Луначарської сільської ради; передано у власність 90-та громадянам наведені земельні ділянки по 0,1 га кожному та зобов`язано оформити державні акти на право власності на земельні ділянки (а.с.37);

Розпорядження голови Бердянської РДА від 16.05.2008 № 345 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02.08.2007 № 532», яким до вказаного у назві розпорядження внесено наступні зміни: доповнено пунктом 1.1., відповідно до якого земельну ділянку загальною площею 9,0 га переведено із земель оборони до земель рекреаційного призначення; змінено редакцію пункту 2 щодо передачі у власність громадянам земельних ділянок загальною площею 9,0 га за рахунок земель державної власності рекреаційного призначення, що перебувають у запасі (а.с.38).

Лист командира військової частини НОМЕР_2 № 867 від 28.07.2006 на адресу голови Бердянської РДА, відповідно до якого командир військової частини не заперечував проти передачі до земель запасу території військового містечка № НОМЕР_1 (а.с.39).

Стороною позивача надано суду рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 08.12.2021 у справі № 310/22/17 за позовом військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя до ОСОБА_1 , треті особи: Бердянська районна державна адміністрація, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Будресурси» про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення її законному користувачу позовні вимоги було задоволено частково. Судом зобов`язано ОСОБА_1 повернути вищезазначені земельні ділянки, загальною площею 1.5 га, які розташовані на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, законному землекористувачу - квартирно-експлуатаційному відділу м. Запоріжжя. Постановою Запорізького апеляційного суду від 22.08.2023 за результатами апеляційної скарги ОСОБА_1 рішення Бердянського міськрайонного суду від 08.12.2021 у справі № 310/22/17 залишено без змін. (а.с.13-33)

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (постанова КЦС ВС від 17.12.2019 по справі №641/1793/17).

Суд зауважує, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 820/17548/14 (адміністративне провадження № К/9901/9245/18) зазначено, що преюдиціальні факти потрібно відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Адже преюдиціальні факти - це явища дійсності, істинність яких вже була встановлена у рішенні, що виключає необхідність їх повторного з`ясування, тоді як юридична оцінка фактів - це оціночне судження, зроблене судом в процесі співставлення факту з нормою права, яка регулює відповідну сферу правовідносин.

В іншій постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 (провадження № 61-26396св18) Верховний Суд зробив висновки про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Згідно постанови Донецького апеляційного господарського суду від 04.04.2016 р. (справа № 908/267/15-г) залишено без змін рішення господарського суду Запорізької області від 21.12.2015 р. у справі №908/267/15-г, а апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення господарського суду Запорізької області від 21.12.2015 р. у справі № 908/267/15-г, залишена без задоволення. В обґрунтування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 04.04.2016 р. зазначено таке.

Розпорядженням Ради Міністрів УРСР № 204-0029 від 19.02.1962 р. Мелітопольській квартирно-експлуатаційній частині Мелітопольського району (Мелітопольська КЕЧ) було надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 20га, розташовану у с. Луначарське, Бердянського району, Запорізької області для будівництва військового містечка № НОМЕР_1 .

На виконання зазначеного розпорядження Мелітопольській КЕЧ у 1978 році видано державний акт на право користування землею серії Б № 012141, відповідно до якого за землекористувачем (Мелітопольською КЕЧ) закріплено в безстрокове і безплатне користування 20га землі в межах згідно з планом землекористування. Земля надана для будівництва військового містечка № НОМЕР_1 .

У 1979 році старшим інженером Запорізького філіалу «Укрземпроект» в присутності повноважних представників було складено акт про встановлення меж зазначеної земельної ділянки в натурі, який закріплював окреслені уповноваженими представниками місцевих органів виконавчої влади в присутності землекористувача межі військового містечка № НОМЕР_1 та зазначено, що вказана земельна ділянка може бути використана лише по прямому призначенню.

У травні 1995 року відповідно до рішення Луначарської сільської ради народних депутатів № 84 від 27.10.1994 р. із раніше відведеної Мелітопольській КЕЧ земельної ділянки площею 20 га Бердянському заводу Южгідромаш відведено у постійне користування земельну ділянку площею 7,6 га для організації садового товариства Гідравлік, в результаті чого у постійному користуванні військової організації залишилась земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_1 площею 12,4 га.

Наказом командувача військами ордена Червоного прапора Південного оперативного командування Про організацію реформування та ліквідації Мелітопольської квартирно-експлуатаційної частини (району) Південного оперативного командування від 27.01.2003 р. №55 Мелітопольську квартирно-експлуатаційну частину (району) Південного оперативного командування розформовано, правонаступником визнано Запорізьку квартирно-експлуатаційну частину (району) Південного оперативного командування, у зв`язку з чим останньою прийнято на облік земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_1 площею 12,4 га.

На виконання вимог Директиви Міністра оборони України від 30.03.2003 р. № Д-115/1/03 «Про проведення організаційних заходів у Збройних Силах України» відповідно до наказу начальника КЕЧ Запорізького району № 46 від 06.05.2003 р., копія витягу з якого знаходиться в матеріалах справи, Квартирно-експлуатаційну частину Запорізького району переформовано в Квартирно-експлуатаційний відділ м.Запоріжжя з 06.05.2003 р.

Як вбачається з акту прийому-передачі казармено-житлового фонду, комунальних споруд і обладнання, квартирного майна, палива та території військового містечка № НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_2 від 30.12.2005 р. фонди та земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_1 площею 12,4 га були передані від Донецької КЕЧ району на облік та баланс КЕВ м. Запоріжжя.

Вивільнені будівлі № № 1, 2, 4, 11, 15, 17, 18, 19, 22, НОМЕР_3 військового містечка були включені до Додаткового переліку № 3 нерухомого військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено до розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.07.2004р. № 518р, затвердженого рішенням Кабінету Міністрів України від 08.06.2005р. (протокол № 27).

Будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 р. №1919 Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, відповідно до договору комісії №Д29-1.3/629 від 25.08.2005 р., додаткової угоди до нього № Д/У29-1.3/1157 від 25.11.2005 р., укладених з Міністерством оборони України в особі начальника відділу реалізації військового майна Департаменту будівництва та відчуження фондів Міністерства оборони України ОСОБА_18 та ДП Укроборонсервіс, договору купівлі-продажу від 03.02.2006 р. були реалізовані ТОВ Будівельна компанія Будресурси.

Зазначений договір купівлі-продажу було зареєстровано 03.02.2006 р. в Державному реєстрі правочинів, про що свідчить витяг з реєстру.

16.08.2006 р. ДП Бюро технічної інвентаризації Бердянської районної держадміністрації здійснено реєстрацію права власності ТОВ Будівельна компанія Будресурси.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 1.1 договору купівлі-продажу від 03.02.2006 р., укладеного між Дочірнім підприємством Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державним підприємством «Укроборонсервіс» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Будресурси» (покупець), продавець зобов?язався передати у власність покупцю нерухоме військове майно: будівля № 2 (казарма) літера А загальною площею 474,80 кв.м.; будівля №1 (учбовий корпус) літера Б, літера б загальною площею 81,30 кв.м; будівля № 4 (їдальня), літера В, літера в, літера в1, загальною площею 125,60 кв.м; будівля № 19 (вбиральня), літера Г, загальною площею 7,00 кв.м; будівля № 15 (пожежне водоймище), літера Е загальною площею 43,00 кв.м; будівля №22 (вартове приміщення), літера К, загальною площею 9,10 кв.м; будівля №17 (склад) літера З, літера з, загальною площею 144,30 кв.м; будівля № 23 (овочесховище), літера Ж, загальною площею 57,60 кв.м.; будівля № 18 (трансформаторна підстанція), літера Д, загальною площею 27,10 кв.м.; будівля № 11 (котельна), літера Л, загальною площею 74,40 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на території військового містечка № НОМЕР_1 .

Виходячи з наведеного, місцевий господарський суд вірно зауважив, що предметом продажу були лише споруди загальною площею 1044,20 кв.м. Зазначений договір купівлі-продажу не містить відомостей про земельну ділянку та її розмір. Таким чином, земельна ділянка не була предметом продажу за цим договором.

В матеріалах справи містяться пояснення Міністерства оборони України № 339 від 08.12.2015 р., в яких останнє повідомило, що відповідно до вимог чинного законодавства у 2006 році реалізація нерухомого військового майна Збройних Сил України здійснювалася Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства (організації) без земельних ділянок, на яких воно розташоване, а на момент продажу будівель військового містечка № НОМЕР_1 земельна ділянка перебувала у користуванні Міністерства оборони України і спірною не була.

17.07.2006 р. ТОВ БК Будресурси у зв`язку зі зміною власника вищевказаних об`єктів нерухомості звернулося до голови Бердянської районної державної адміністрації з листом № 17/07 щодо відведення земельної ділянки колишнього військового містечка № НОМЕР_1 під індивідуальне дачне будівництво співробітниками товариства та членам їх сімей.

28.07.2006 р. до Бердянської районної державної адміністрації надійшов лист № 867 від командування військової частини НОМЕР_2 , яка на той час дислокувалась на фондах військового містечка № НОМЕР_1 , відповідно до якого командир цієї військової частини не заперечує проти передачі земель запасу території військового містечка № НОМЕР_1 .

Розглянувши лист ТОВ «Будівельної компанії «Будресурси» № 17/07 від 17.07.2006 р. та письмову заяву командування військової частини НОМЕР_2 № 867 від 28.07.2006 р., 12.09.2006 р. голова Бердянської районної державної адміністрації прийняв розпорядження № 543 Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Відповідно до зазначеного розпорядження:

- передано в землі запасу оборонного призначення земельну ділянку площею 9,88 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- погоджено матеріали місця розташування земельної ділянки для передачі громадянам для індивідуального дачного будівництва площею 9,0 га за рахунок вищезазначених земель;

- надано дозвіл громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 9,0 га для передачі їм у власність під дачне будівництво у межах норм безоплатної приватизації за рахунок земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільради.

У 2006 році Приватним підприємством Азовгеопроект були розроблені проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області.

Розпорядженням голови Бердянської районної державної адміністрації № 707 від 17.11.2006 р. «Про скасування розпорядження голови райдержадміністрації від 12.09.2006 р. № 543» визнано таким, що втратило чинність, розпорядження голови райдержадміністрації від 12.09.2006 р. № 543 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою».

Розпорядженням голови Бердянської районної державної адміністрації № 67 від 31.01.2007 р. «Про визнання такими, що втратили чинність, розпоряджень голови райдержадміністрації» у зв?язку з протестом Бердянського міжрайонного прокурора визнано такими, що втратили чинність, зокрема, розпорядження № 707 від 17.11.2006 р.

02.08.2007р. Бердянська районна державна адміністрація Запорізької області, розглянувши проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального дачного будівництва із земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради, прийняла розпорядження № 532 «Про передачу у власність земельних ділянок», яким:

1. Затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального дачного будівництва із земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради;

2. Передано у власність 90-та громадянам наведені земельні ділянки загальною площею 9,00 га, в т.ч. забудовані землі 9,00 га для індивідуального дачного будівництва із земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради;

3. Зобов?язано громадян (згідно додатку) замовити оформлення державних актів на право власності на земельну ділянку в землевпорядній організації, яка виконала землевпорядні роботи щодо відведення земельних ділянок у власність;

4. Зобов?язано громадян (згідно додатку) не приступати до використання земельних ділянок до встановлення їх меж на місцевості, одержання Державних актів на право власності на земельну ділянку та їх державної реєстрації;

5. Громадянам (згідно додатку) виконувати обов?язки власників земельних ділянок відповідно до вимог ст. 91 Земельного кодексу України;

6. Рекомендувати Бердянському районному відділу земельних ресурсів внести відповідні зміни в земельну облікову документацію.

З додатку до зазначеного розпорядження вбачається, що у власність 90-та громадянам передано земельні ділянки по 0,1 га кожному.

Розпорядженням голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області № 345 від 16.05.2008 р. «Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02.08.2007 р. № 532» вирішено додати пункт 1.1, пункт 2 вважати таким, що втратив чинність та викласти їх в наступній редакції:

п.1.1 «Перевести 9,0 га, в тому числі забудовані землі, відповідно до затвердженого проекту землеустрою з земель оборони до земель рекреаційного призначення»;

п. 2 «Передати у власність громадянам (згідно додатку) земельні ділянки загальною площею 9,0 га, в т.ч. забудовані землі 9,0 га, для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель державної власності рекреаційного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради».

На виконання вищевказаних розпоряджень голови Бердянської РДА протягом 2007 року 90-там громадянам видано державні акти на право власності на земельні ділянки з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва по 0,1 га кожному.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.11.2014 р. у справі № 908/3717/14 позов Заступника Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Міністерства оборони України м.Київ, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя м. Запоріжжя до Бердянської районної державної адміністрації, м. Бердянськ Запорізької області задоволено; визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області № 543 від 12.09.2006р. Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою».

За результатами розгляду справи №908/3717/14 господарський суд встановив, що оскаржуване рішення Бердянської РДА прийнято на підставі листа командира військової частини НОМЕР_2 про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою військового містечка № НОМЕР_1 № 867 від 28.07.2006р., листа ТОВ Будівельна компанія Будресурси та матеріалів погодження місця розташування земельної ділянки. Однак Міністр оборони України або, за його дорученням, начальник Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України, відповідну згоду на припинення права користування спірною земельною ділянкою, її вилучення не надавав, жодної заяви про добровільну відмову від належного Міністерству оборони України права на вказану земельну ділянку не адресував. Оскільки рішення про відмову від права постійного користування спірною земельною ділянкою не приймалось, а тому будь-які правові підстави для розпорядження нею Бердянською районною державною адміністрацією відсутні.

Зазначене рішення набрало законної сили і на момент розгляду справи № 908/267/15-г не скасовано.

У зв`язку зі скасуванням розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області № 543 від 12.09.2006 р. Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою заступник військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України звернувся з зазначеною позовною заявою.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 1 Земельного кодексу України).

Земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (ст. 13 Конституції України).

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Частинами 1, 5 ст. 116 Земельного кодексу (у редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваних розпоряджень) встановлено, що підставою набуття права власності або права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, за умови, що такі рішення прийняті у межах їх повноважень, визначених цим кодексом; надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Як вже зазначалося, земельна ділянка, на якій були розташовані будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 на момент їх відчуження перебувала у користуванні Міністерства оборони України і не була предметом договору купівлі продажу від 03.02.2006 р.

Згідно з положеннями ст. 20 Земельного кодексу УРСР від 08.07.1970 р., відповідно до положень якого Мелітопольській КЕЧ видавався державний акт на землю, було визначено, що право землекористування засвідчується державними актами на право користування землею.

Місцевий господарський суд вірно зауважив, що Земельний кодекс УРСР 1970 року та в подальшому Земельні кодекси України 1990 і 2001 року, інші нормативно правові акти, які регулювали земельні правовідносини, серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не містили такої підстави як неоформлення або непереоформлення раніше наданих прав.

Конституційний суд України виклав правову позицію у рішенні по справі № 1-17/2005 від 22.09.2005 р. (справа про постійне користування земельними ділянками), відповідно до якої громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, посилався на ч.1 ст. 141 Земельного кодексу України, якою визначено підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, у пункті "в" цієї частини (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) такою підставою визначено припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

Верховний суд України у постанові від 21.02.2011 р. у справі № 21-3а11 вказав, що приписи ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Зазначений висновок Верховного суду України повинен бути врахований судом при застосуванні даної норми права, як того вимагає ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України.

Як вже було зазначено, Наказом командувача військами ордена Червоного прапора Південного оперативного командування Про організацію реформування та ліквідації Мелітопольської квартирно-експлуатаційної частини (району) Південного оперативного командування від 27.01.2003 р. №55 Мелітопольську квартирно-експлуатаційну частину (району) Південного оперативного командування розформовано, правонаступником визнано Запорізьку квартирно-експлуатаційну частину (району) Південного оперативного командування; земельну ділянку, яку займало військове містечко № НОМЕР_1 в порядку правонаступництва було передано КЕВ м.Запоріжжя і підтверджується актом приймання-передачі від 30.12.2005 р.

Таким чином, реформування Мелітопольської КЕЧ відбувалось з правонаступництвом, отже право постійного користування земельною ділянкою, яка була надана для розташування військового містечка № НОМЕР_1 , за фактом реформування Мелітопольської КЕЧ не припинено.

На момент розформування Мелітопольського КЕЧ на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно з Положенням про квартирно-експлуатаційну службу та квартирне забезпечення радянської армії та військово-морського флоту, затвердженого наказом Міністра оборони СРСР від 22.023.1977 р. № 75 (яке регулювало відповідні правовідносини на час їх виникнення), Порядком вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1282 від 29.08.2002 р., військове містечко це майновий комплекс будівель, споруд, іншого нерухомого військового майна разом із житловим фондом, об`єктами соціальної та інженерної інфраструктури, які використовуються для його використовування, розміщений на відокремленій земельній ділянці, яка належить до категорії земель оборони.

Відповідно до ст. ст. 65, 77, 78, 84 Земельного кодексу України ( в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) порядок використання земель оборони встановлюється законом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони.

Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом (ст. 14 Закону України Про Збройні Сили України).

Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Приймаючи до уваги вищенаведені норми, місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку, що на момент прийняття оскаржуваних рішень райдержадміністрації вищевказані землі відносилися за формою власності до державної власності, за цільовим призначенням до земель оборони та перебували на обліку в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України відповідно до вимог наказу Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997 р. Про затвердження Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями і Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України та наказу Міністра оборони СРСР № 75 від 22.02.1977 р. Про затвердження Положення про квартирно-експлуатаційну службу та квартирне забезпечення радянської армії та військово-морського флоту.

Приймаючи оскаржувані розпорядження Бердянською РДА не враховано приписи статей 116, 142 Земельного кодексу України та п. 44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997 р., відповідно до яких існує певний, передбачений законодавством порядок припинення права постійного користування землями оборони у зв`язку із добровільною відмовою від них землекористувача.

Зазначений порядок передбачає:

- добровільну відмову землекористувача, адресовану власнику земельної ділянки;

- прийняття рішення власником земельної ділянки про припинення права постійного користування.

Отже, саме з моментом прийняття рішення власником земельної ділянки законодавство пов`язує момент припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Підставою припинення права постійного користування земельними ділянками державної власності, закріпленими за державними юридичними особами, відповідно до ст. 142 Земельного кодексу України, є згода саме відповідного органу управління такої юридичної особи на вилучення земельних ділянок, у даному випадку Міністерства оборони України.

Відповідно до правового висновку, викладеного в п. 4.2 Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов`язаних із земельними правовідносинами, прийнятих Вищим господарським судом 01.01.2010 р., необхідною умовою передачі земель оборони є згода на це Міністра оборони України.

Міністром оборони України не надавалась згода на припинення права користування земельною ділянкою площею 9,88 га та на її вилучення.

Відповідно до приписів ст. 317 Цивільного кодексу України та ст. 78 Земельного кодексу України право розпорядження майном належить його власнику.

Згідно зі ст. 3 Закону України Про Збройні Сили України, ст. ст. 3, 4, 6 Закону України Про управління об`єктами державної власності та п.1, пп. б п. 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 03.08.2006р. № 1080, п. 44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями Міністерство оборони України є центральним органом державної виконавчої влади, яке, зокрема, здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил України, надає згоду на вилучення земельних ділянок, які не використовуються Збройними Силами України.

В матеріалах справи містяться пояснення № 3638 від 24.11.2015 р. в яких КЕВ м. Запоріжжя повідомило, що згідно Акту про встановлення меж в натурі Мелітопольській квартирно-експлуатаційній частині Мелітопольського району, розпорядження СМ УРСР №204-0029 від 19.02.1962 р., наказу №58 від 12.07.2005 р. та розпорядження від 02.09.2005 р. № 303/1/4/4170 начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України, затвердженого акту прийому-передачі казармено-житлового фонду, комунальних споруд і обладнання, квартирного майна, палива та території військового містечка № НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_2 від 30.12.2005 р. вказана земельна ділянка згідно бухгалтерського обліку рахується за КЕВ м.Запоріжжя.

Із витягу з Відомості наявності та використання земель оборони (форма 405), наданого КЕВ м. Запоріжжя, вбачається, що земельна ділянка колишнього військового містечка № НОМЕР_1 площею 12,4 га станом на 27.11.2015 р. обліковується як землі оборони та закріплюється за відповідним КЕВ.

Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку стосовно того, що оскільки уповноваженим органом (Міністерством оборони України) не надавалась згода на припинення його права користування спірними земельним ділянками, тому були відсутні необхідні та достатні підстави для припинення Міністерству оборони України права постійного користування земельною ділянкою площею 9 га у с. Луначарське Бердянського району Запорізької області. Така земельна ділянка не могла бути зарахована до земель, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради, тим більше не могла бути переведена із земель оборони до земель рекреаційного призначення, а тому будь-які правові підстави для розпорядження нею Бердянською районною державною адміністрацією були відсутні.

В матеріалах справи відсутні докази уповноваження Міністром оборони України командира військової частини ОСОБА_17 для надання згоди на передачу до земель запасу території військового містечка № НОМЕР_1 , як зазначено в листі № 867 від 28.07.2006 р. командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_17 , який вказаним листом, адресованим голові Бердянської РДА, в порушення вимог ст. ст. 77, 84 Земельного кодексу України надав згоду на передачу до земель запасу території військового містечка № НОМЕР_1 .

Крім того, по цьому факту зареєстроване кримінальне провадження № 42014080370000099.

Судова колегія погоджується з місцевим господарським судом, що при прийнятті оскаржуваних розпоряджень Бердянська РДА перевищила межі наданих їй повноважень, що полягає у розпорядженні земельною ділянкою військового містечка № НОМЕР_1 площею 9,88 га всупереч вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч.4 п. в 84, ч. ч. 1, 5 ст. 116, ст. 141, ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України, ст. 317 Цивільного кодексу України, ст. 137 Господарського кодексу України, ст. 6 Закону України Про місцеві державні адміністрації, пунктів 44, 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями.

Апелянт, заперечуючи проти рішення місцевого господарського суду, посилається на норми ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України.

Судова колегія зауважує, що статтями 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України передбачено окрему підставу для припинення права користування земельною ділянкою перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю або споруду.

У пунктах 2.11, 2.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 6 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин роз`яснено, що у застосуванні положень статей 377 ЦК України та 120 ЗК України щодо переходу права користування земельною ділянкою внаслідок переходу права на розташований на ній житловий будинок, будівлю, споруду господарським судам слід враховувати, що положення відповідних статей обох кодексів мають один і той же предмет регулювання, а тому підлягають застосуванню в сукупності.

Відповідно до частини другої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Отже, якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім`я в установленому законом порядку, в тому числі з додержанням вимог згаданих Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень" і статті 125 ЗК України, яка пов`язує виникнення права на земельну ділянку з моментом державної реєстрації відповідного права". Він за необхідності може звернутися до господарського суду також з позовом про визнання за ним права користування земельною ділянкою (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Норми ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України (чинній на момент спірних правовідносин) не передбачали автоматичний перехід прав на земельну ділянку при переході права власності на розташовану на ній будівлю або споруду від одного суб`єкта правовідносин до іншого. Умовою переходу права на земельну ділянку разом із переходом права на розташовану на ній будівлю або споруду була необхідність застереження про це у відповідному договорі (купівлі-продажу нерухомого майна, договорі оренди землі тощо).

Так, у ч.1 ст. 120 Земельного кодексу України в редакції, яка діяла на момент укладання договору купівлі-продажу нерухомого військового майна від 03.02.2006р. та виникнення права власності на це майно, було передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

За договором купівлі-продажу нерухомого військового майна від 03.02.2006 р. до ТОВ Будівельна компанія Будресурси були передані у власність лише будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 , а не земельна ділянка. У фактичне користування відповідача перейшло право користування не всією спірною земельною ділянкою (9 га), а лише під будівлями і спорудами. Право на земельну ділянку під будівлями і спорудами не переходило автоматично, а мало бути оформлено відповідно до вимог чинного законодавства.

В матеріалах справи відсутні докази оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташовані придбані ним будівлі та споруди. Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Будресурси не мало права розпоряджатися всією площею земельної ділянки, а могли користуватися лише тією площею, на якій знаходились будівлі та споруди, які воно придбало. Як зазначалось вище, загальна площа придбаних будівель і споруд згідно договору купівлі-продажу від 03.02.2006 р. складала 1044,20 кв.м.

Після продажу майна Міністерством оборони України право власності на це майно перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Будресурси, однак питання щодо відчуження або вилучення земельної ділянки при здійсненні продажу нерухомого майна військового містечка № НОМЕР_1 не вирішувалось.

Бердянська районна державна адміністрація не є розпорядником земель, що перебувають у державній власності, оскільки таке розпорядження землями мало здійснюватися відповідачем з дотриманням вимог ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України після вилучення земельної ділянки у попереднього користувача в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Оскільки право на земельну ділянку ТОВ Будівельна компанія Будресурси не було оформлено відповідно до вимог чинного законодавства з отриманням правовстановлюючих документів на земельну ділянку, тому ТОВ Будівельна компанія Будресурси також не могло розпоряджатись землею, на якій знаходяться придбані ним будівлі та спорудами. Правовстановлюючі документи на цю землю у останнього відсутні.

Крім того, відповідно до п. 42 наказу Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997р. Про затвердження Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями, землі, які виділені в користування Міністерству оборони України, забороняється займати для будівництва індивідуальних і кооперативних житлових будинків, гаражів, інших господарських будівель, а також під дачі та садово-городні ділянки.

Крім того, що рішенням господарського суду Запорізької області від 25.11.2014 р. у справі №908/3717/14 визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області № 543 від 12.09.2006р. Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою, судом у цій справі встановлено, що Міністр оборони України або, за його дорученням, начальник Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України, відповідну згоду на припинення права користування спірною земельною ділянкою, її вилучення не надавав, жодної заяви про добровільну відмову від належного Міністерству оборони України права на вказану земельну ділянку не адресував. Оскільки рішення про відмову від права постійного користування спірною земельною ділянкою не приймалось, така земельна ділянка не могла бути зарахована до земель комунальної власності, а тому будь-які правові підстави для розпорядження нею Бердянською районною державною адміністрацією відсутні.

Згідно ст. 35 ГПК України факти встановлені рішення господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішені інших спорів в яких беруть участь ті самі сторони.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Статтею 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Отже, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, спірні розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації № 532 від 02.08.2007р. "Про передачу у власність земельних ділянок" та № 345 від 16.05.2008р. "Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02.08.2007р. №532" слід визнати незаконними та скасувати.

21.12.2015 р. відповідач надав господарському суду Запорізької області письмову заяву про застосування строку позовної давності та відмову в позові з підстав пропуску строку позовної давності. Відповідач стверджує, що позивачу-2 (КЕВ м. Запоріжжя) стало відомо про оскаржувані розпорядження Бердянської РДА 31.03.2009 р., тобто з моменту надіслання листа виконуючого обов`язки голови райдержадміністрації Федосова В.М. на адресу начальника КЕВ м. Запоріжжя, в якому повідомляється про вилучення земель розпорядженням голови райдержадміністрації від 12.09.2006 р. №543 та передачу їх у власність громадянам розпорядженням від 02.08.2007р. № 532. Даний лист містить відмітку про отримання його 31.03.2009 р. У зв`язку з цим відповідач вважає, що позивач-2 дізнався про вилучення земель 31.03.2009 р. і з цього моменту у нього виникло право на звернення до суду з позовом про оскарження спірних розпоряджень, а строк позовної давності за цими вимогами спливає 31.03.2012 р.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частинами 1, 5 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 268 Цивільного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і зазначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства №4176-VІ від 20.12.2011 р. пункт 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України виключено. Даний Закон опублікований в газеті Голос України від 14.01.2012 р. №6 і набув чинності 15.01.2012 р. Відповідно до п. 5 розділу ІІ Перехідних положень даного Закону протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Також, згідно правової позиції Верховного суду України, яка згідно приписів ст.111-28 ГПК України є обов`язковою для господарського суду, та викладена у постанові від 23.12.2014р. у справі № 916/2414/13, що прийнята з питань неоднакового застосування норм права в господарських спорах, до вимог про оскарження рішення органу місцевого самоврядування та до вимог про визнання незаконним договору оренди землі (укладеного на підставі рішення райради) має бути застосовано положення про позовну давність відповідно до того нормативно-правового акта, який був чинним на момент виникнення відповідних правовідносин. Даний висновок ВСУ також викладено у листі Вищого господарського суду України від 20.04.2015р.№ 01-06/631/15.

Таким чином, до вимог прокурора і в інтересах держави про оскарження рішень відповідача № 532 від 02.08.2007р. та № 345 від 16.05.2008р. застосовуються положення про позовну давність відповідно до того нормативно-правового акта, зокрема і ст. 268 ЦК України, який був чинним на момент виникнення відповідних правовідносин, тобто на день коли позивачі дізнались про порушення їх права.

Місцевий господарський суд обґрунтовано зауважив, що якщо враховувати те, що з листа виконуючого обов`язки голови райдержадміністрації Федосова В.М. на адресу начальника КЕВ м. Запоріжжя, на який посилається відповідач, позивачу-2 стало відомо про існування розпоряджень Бердянської РДА № 543 від 12.09.2006 р. та № 532 від 02.08.2007 р. щодо земельної ділянки площею 12,4 га, а разом з цим і про порушення своїх прав і законних інтересів, то на цей момент були чинними положення п.4 ч.1 ст. 268 ЦК України про непоширення на вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним акту органу державної влади або місцевого самоврядування. Тому суд вважає, що заява про застосування строку позовної давності, з підстав зазначених у цій заяві, не може бути задоволена, враховуючи норми ЦК України про позовну давність, що діяли на момент існування спірних правовідносин, та вищенаведене правову позицію ВСУ щодо застосування строку позовної давності у спірних господарських правовідносинах.

Крім того, позов прокурором пред`явлений на підставі того, що рішенням господарського суду Запорізької області від 25.11.2014р. у справі 908/3717/14 визнано незаконним та скасовано розпорядження Бердянської райдержадміністрації № 543 від 12.09.2006р. Про передачу земельної ділянки та надання згоди на розробку проекту землеустрою, яке приймалось саме по земельній ділянці військового містечка № НОМЕР_1 площею 9,88га.

Таким чином, позивач-2 (КЕВ м.Запоріжжя) та позивач-1 (Міністерство оборони України) з моменту скасування судом розпорядження № 543 від 12.09.2006р. дізнались про порушення своїх прав у зв`язку з таким скасуванням, бо оспорювані у даній справі розпорядження прийняті внаслідок розпорядження № 543 від 12.09.2006р., тому фактично строк позовної давності для захисту порушених прав держави в особі позивачів з підстави скасування розпорядження № 543 почав свій перебіг з моменту прийняття судом рішення у справі № 908/3717/14. Тобто Запорізька прокуратура з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону звернулась з позовом про визнання незаконними та скасування розпоряджень № 532 від 02.08.2007р. та № 345 від 16.05.2008р. в межах строку позовної давності, в результаті чого господарським судом обґрунтовано відмовлено у задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності.

Отже, за висновком судової колегії, відповідно до вимог ст. 43 ГПК України рішення господарського суду Запорізької області від 21.12.2015 р. у справі № 908/267/15-г ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін. Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами та обставинами справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Аналізуючи зміст вищенаведеного судового рішення (постанова Донецького апеляційного господарського суду від 04.04.2016 р.), яке набрало законної сили, суд дійшов висновку про те, що воно є преюдиційним до предмету даного провадження, оскільки цим рішенням визнано незаконними та скасовані розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації № 532 від 02.08.2007р. "Про передачу у власність земельних ділянок" та № 345 від 16.05.2008р. "Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02.08.2007р. №532"які, в свою чергу надали можливість позивачу ОСОБА_1 придбати у власніть за договорами купівлі-продажу спірні земельні ділянки та отримати державні акти на право власності на земельні ділянки.

Суд звертає увагу на те, що суб`єктний склад сторін в обох справа, хоча і не в повінй мірі, але є тотожним Бердянська районна державна адміністрація та ОСОБА_1 .

В постанові Донецького апеляційного господарського суду від 04.04.2016 р. зазначено, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку стосовно того, що оскільки уповноваженим органом (Міністерством оборони України) не надавалась згода на припинення його права користування спірними земельним ділянками, тому були відсутні необхідні та достатні підстави для припинення Міністерству оборони України права постійного користування земельною ділянкою площею 9 га у с. Луначарське Бердянського району Запорізької області. Така земельна ділянка не могла бути зарахована до земель, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради, тим більше не могла бути переведена із земель оборони до земель рекреаційного призначення, а тому будь-які правові підстави для розпорядження нею Бердянською районною державною адміністрацією були відсутні.

В матеріалах справи відсутні докази уповноваження Міністром оборони України командира військової частини ОСОБА_17 для надання згоди на передачу до земель запасу території військового містечка № НОМЕР_1 , як зазначено в листі № 867 від 28.07.2006 р. командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_17 , який вказаним листом, адресованим голові Бердянської РДА, в порушення вимог ст. ст. 77, 84 Земельного кодексу України надав згоду на передачу до земель запасу території військового містечка № НОМЕР_1 .

Крім того, по цьому факту зареєстроване кримінальне провадження № 42014080370000099.

Суд апеляційної інстанції погодився з місцевим господарським судом, що при прийнятті оскаржуваних розпоряджень Бердянська РДА перевищила межі наданих їй повноважень, що полягає у розпорядженні земельною ділянкою військового містечка № НОМЕР_1 площею 9,88 га всупереч вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч.4 п. в 84, ч. ч. 1, 5 ст. 116, ст. 141, ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України, ст. 317 Цивільного кодексу України, ст. 137 Господарського кодексу України, ст. 6 Закону України Про місцеві державні адміністрації, пунктів 44, 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями.

Враховуючи висновки, викладені в постанові Донецького апеляційного господарського суду від 04.04.2016 р., суд вважає обґрунтованою позицію позивача ОСОБА_1 , що саме дії відповідача Бердянської районної державної адміністрації, які полягали у перевищенні повноважень та прийнятті незаконних рішень призвели до вилучення у нього майна, придбаного за договорами купівлі-продажу, а тому пред`явлення позовних вимог про відшкодування шкоди власнику майна до Бердянської районної державної адміністрації є цілком обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.

ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги до Беряднської міської військової адміністрації Бердянскього району положеннями ст. 56 Конституції України, а також статтями 1166, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, наполягаючи на тому, що шкода завдана незаконними рішеннями органу державної влади.

Статтею 1174 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Як було зазначено вище, в період 2007-2008 років головою Бердянської районної державної адміністрації були прийняті розпорядження, на підставі яких фізичним особам видано державні акти на право власності на земельні ділянки, у яких, в свою чергу, ОСОБА_1 придбав вказані земельні ділянки за договорами купівлі-продажу.

Надалі, у 2016 році в судовому порядку визнано незаконним та скасовано

розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації № 532 від 02.08.2007р. та № 345 від 16.05.2008р., згідно з якими передано у власність громадянам земельні ділянки загальною площею 9,0 га в т.ч. забудовані землі 9,00 га для індивідуального дачного будівництва із земель оборонного призначення , що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради; а у 2021 році за рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області (справа № 310/22/17) зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельні ділянки, загальною площею 1.5 га, які розташовані на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, законному землекористувачу - квартирно-експлуатаційному відділу м. Запоріжжя.

Разом з тим, Бердянська міська військова адміністрація Бердянського району Запорізької області була утворена на підставі Указу Президента України

від 18 серпня 2022 року № 587/2022 і цей орган тимчасово здійснює повноваження Бердянської міської ради - як органу місцевого самоврядування.

З наведеного слідує, що Бердянська міська військова адміністрація не приймала жодних розпорядчих актів щодо спірних земельних ділянок, не порушувала прав позивача, а тому є неналежним відповідачем по справі.

На підтвердження заподіяної матеріальної шкоди стороню позивача надано суду звіт про оцінку майнових прав від 10.07.2024 р. права власності на земельні ділянки, що розташовані на території Азовського старостинського округу (до адміністративно-територіальної реформи 2020 року Луначарської сільської ради) Бердянської міської територіальної громади Бердянського району Запорізької області, відповідно до якого величина ринкової вартості об`єкта оцінки станом на 10.07.2024 отримана в результаті незалежної оцінки склала 12 135 324.00 грн. (т.1, а.с.40-202)

Не погоджуючись зі звітом про оцнку майнових прав, представник Бердянської районної державної адміністрації пояснила, що вказаний звіт не може бути доказом, оскільки останній не є висновком експерта, зроблений станом на 10 липня 2024 року, а фактично земельні ділянки були придбані у період з 2007 -2008 років. У звіті зазначено дату оцінки ринкової вартості земельних ділянок у дол. США станом на 07 жовтня 2013 року, а курс валюти долару США використаний на дату оцінки, тобто на 10 липня 2024 року.

Аналогічну позицію висловила в судовому засіданні представник Беряднської міської військової адміністрації Бердянскього району, пояснивши, що реальні витрати ОСОБА_1 щодо спірних ділянок є мінімальними -16 000 грн. за ділянку і абсолютно неспівмірними із заявленою сумою 12 135 324 грн. Позивач, по суті, просить компенсувати йому не понесені збитки, а умовну «ринкову вартість» ділянок станом на 2024 рік, яку він міг би отримати, якби мав змогу їх реалізувати в майбутньому. Це не є реальними збитками, а радше спробою отримати вигоду за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року (справа № 914/881/17; провадження № 12-18гс18) :

26. Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом № 2658-III.

27. Згідно із частиною четвертою статті 3 цього Закону процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

28. Підставою проведення оцінки майна є, зокрема, договір між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки, який укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім (за змістом частини першої статті 10 і частини першої статті 11 Закону № 2658-III).

29. Відповідно до статті 33 Закону № 2658-III спори, пов`язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку.

30. Статтею 32 Закону № 2658-III передбачена відповідальність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, частиною другою якої визначено, що оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності - суб`єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема, за недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.

31. Відтак, чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема, недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна) ним своїх обов`язків.

32. Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (частина перша статті 12 Закону № 2658-III).

33. Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт по оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.

34. Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.

Аналізуючи положення чинного законодавства та актуальну практику Великої Палати Верховного Суду, суд вважає хибним твердження представника Бердянської районної державної адміністрації про те, що звіт про оцінку майнових прав від 10.07.2024 р. не може бути доказом, оскільки останній не є висновком експерта.

Суд зауважує, що звіт про оцінку майна має відповідати вимогам Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджених Постановою КМУ № 1440 від 10.09.2003 р.

Згідно п.56 Стандарту (Загальні вимоги до складання звіту про оцінку та підготовки висновку про вартість майна), звіт про оцінку майна складається в електронній та паперовій формі, якщо складання звіту про оцінку майна в паперовій формі передбачено нормативно-правовими актами з оцінки майна або договором на проведення оцінки майна, та може складатися в повній або стислій формі.

Звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити:

опис об`єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати; дату оцінки та дату завершення складення звіту, а у разі потреби - строк дії звіту та висновку про вартість майна відповідно до вимог законодавства; мету проведення оцінки та обґрунтування вибору відповідної бази оцінки; перелік нормативно-правових актів, відповідно до яких проводиться оцінка; перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки; виклад усіх припущень, у межах яких проводилася оцінка; опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних та іншої інформації під час проведення оцінки; висновки щодо аналізу існуючого використання та найбільш ефективного використання об`єкта оцінки; виклад змісту застосованих методичних підходів, методів та оціночних процедур, а також відповідних розрахунків, за допомогою яких підготовлено висновок про вартість майна; письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість; висновок про вартість майна; додатки з копіями всіх вихідних даних, а також у разі потреби - інші інформаційні джерела, які роз`яснюють і підтверджують припущення та розрахунки.

Згідно п.60 Стандарту, висновок про вартість майна повинен містити відомості про: замовника оцінки та виконавця звіту про оцінку майна; назву об`єкта оцінки та його коротку характеристику; мету і дату оцінки; вид вартості, що визначався; використані методичні підходи; величину вартості, отриману в результаті оцінки. У разі потреби оцінювач має право відобразити у висновку свої припущення та застереження щодо використання результатів оцінки. Висновок підписується оцінювачем (оцінювачами), який безпосередньо проводив оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.

Вивчивши звіт про оцінку майнових прав від 10.07.2024 р., допитавши в судовому засіданні в якості свідка оцінювача ОСОБА_19 , суд дійшов висновку про те, що звіт в повній мірі відповідає вимогам Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджених Постановою КМУ № 1440 від 10.09.2003 р.

Суд не приймає до уваги твердження представників відповідачів про те, що розмір шкоди має визначатися виходячи з ціни договорів 2008 року, з огляду на правові позиції Верховного Суду, згідно з якою кредитор має отримати рішення про присудження відшкодування, реальна грошова цінність якого є адекватною економічній ситуації в суспільстві та цінності відповідних матеріальних благ на момент ухвалення судом відповідного рішення. Суд має підстави визначити розмір збитків саме за правилами другого речення частини третьої статті 623 ЦК України, якщо на момент ухвалення рішення відповідні ціни істотно зросли порівняно із датою подачі позову. Але застосування цього правила здійснюється не за ініціативою суду (що було б порушенням: принципу диспозитивності процесу), а лише за позовом кредитора (позивача). (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 03 липня 2023 року у справі № 369/6092/20).

Згідно ч.3 ст.89 ЦПК України, суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши усі наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт порушення його прав, в зв`язку з чим, позов ОСОБА_1 до Бердянської районної державної адміністрації про стягнення шкоди в розмірі 12 135 324 грн. є законним та обґрунтованим.

Щодо заяви відповідачів про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята статті 267 ЦК України).

Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

У постанові Верховного суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13 зазначено, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 21.12.2015 р. (справа 908/267/15-г) позов Заступника військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України м.Київ, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя м.Запоріжжя задоволено; визнано незаконними та скасовано розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації № 532 від 02.08.2007р. "Про передачу у власність земельних ділянок" та № 345 від 16.05.2008р. "Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02.08.2007 №532".

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 особисто звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Запорізької області від 21.12.2015 р.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.04.2016 року (справа №908/267/15-г) апеляційна скарга ОСОБА_1 , залишена без задоволення; рішення господарського суду Запорізької області від 21.12.2015 р. у справі №908/267/15-г, залишено без змін.

Як слід з постанови суду, ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_4 ) особисто був пристуній на проголошенні судом постанови.

Тобто, ОСОБА_1 з 04.04.2016 р. (дата ухвалення постанови суду) був достовірно обізнаний про те, що Бердянська РДА (розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації №532 від 02.08.2007 р. та №345 від 16.05.2008 р.) перевищила межі наданих їй повноважень та незаконно перевела із земель оборони до земель рекреаційного призначення земельну ділянкою військового містечка № НОМЕР_1 площею 9,88 га, і що придбані ним за договрами купівлі-продажу земельні ділянки площею 1,5 належать до категорії земель оборони.

Верховний Суд у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №914/3224/16 зазначив, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Оскільки, порушення прав ОСОБА_1 було предметом судового розгляду в іншій справі (Донецького апеляційного господарського суду від 04.04.2016 року справа №908/267/15-г) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ), то позивачу на вказану дату було достеменно відомо про таке порушення.

Позивач ОСОБА_1 із заявою про поновлення строку позовної давності до суду не звертався.

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою 05.08.2024 р., тоді як трирічний строк позовної давності сплив 04.04.2019 р. Отже, в позові слід відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 81, 263-268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Бердянської районної державної адміністрації, Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області про стягнення шкоди

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: М.В. Антоненко