Рішення № 135444140, 06.04.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/2060/26

Провадження № 2/127/498/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2026 Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Романюк Л.Ф., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (ЄДРПОУ 42986956, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб.13, м. Київ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості кредитним договором.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 06.01.2021р. між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №261999837, відповідно до умов якого відповідач отримав кредитні кошти у сумі 7950,00 грн. з обов`язком повернути їх у визначений договором строк та сплатити проценти за користування кредитом.

Позивач зазначає, що первісний кредитор свої зобов`язання виконав у повному обсязі, перерахувавши відповідачу кредитні кошти, однак відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 27315,10 грн, яка складається з 7950,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 19365,10 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.

Надалі право вимоги за вказаним кредитним договором неодноразово відступалося: 28.11.2018р. між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, на підставі якого право вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «Таліон Плюс», що підтверджується Реєстром прав вимоги №124 від 09.03.2021р.

У подальшому 05.08.2020р. між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, відповідно до якого право вимоги заборгованості за кредитним договором було відступлено новому кредитору.

Надалі 11.07.2025р. право вимоги заборгованості за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС», що підтверджується витягами з реєстрів прав вимоги та відповідними документами, доданими до позову.

Після переходу права вимоги відповідач заборгованість добровільно не погасив, у зв`язку з чим позивач ТОВ «ФК «Ейс» звернувся до суду з вимогою про стягнення зазначеної заборгованості та судових витрат.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 10.02.2026 року було відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) осіб. Вказану ухвалу разом із копією позовної заяви з додатками було надіслано відповідачці ОСОБА_1 на адресу реєстрації рекомендованим листом з повідомленням.

24.02.2026р. на адресу суду від відповідачки ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач заперечує проти задоволення позову ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС», посилаючись на його необґрунтованість та недоведеність належними і допустимими доказами, зазначаючи, що кредитний договір із позивачем не укладався, грошові кошти не отримувались, а сам позивач не довів існування зобов`язання, при цьому позивач не є первісним кредитором і не надав належних доказів переходу права вимоги (договору факторингу з додатками, реєстру боржників, доказів передачі первинної документації та повідомлення боржника), що відповідно до ст. 512, 514 ЦК України та практики Верховного Суду виключає набуття ним статусу належного кредитора.

Також відсутні докази укладення договору саме відповідачем, отримання коштів, належності банківської картки відповідачу та її ідентифікації, а поданий розрахунок заборгованості не підтверджений первинними документами та не є належним доказом.

Клопотання позивача про витребування доказів спрямоване на усунення недоліків доказової бази та суперечить принципу змагальності, оскільки обов`язок доказування покладено на позивача. Крім того, відсутні належні докази укладення електронного договору (ідентифікації особи, КЕП, відеоідентифікації), а нарахування процентів здійснено з порушенням вимог законодавства та практики Верховного Суду, зокрема після спливу строку кредитування, що виключає можливість їх стягнення.

Також відповідач заявляє про застосування позовної давності, оскільки строк виконання зобов`язання сплив у 2021 році, що є підставою для відмови у позові.

У зв`язку з викладеним просить відмовити у задоволенні позову повністю, а у разі часткового задоволення відмовити у стягненні штрафів, комісій та процентів поза межами строку кредитування, застосувати положення ст. 551 ЦК України щодо зменшення санкцій, позовну давність та покласти судові витрати на позивача.

26.02.2026р. на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач заперечує доводи відповідача щодо пропуску строку позовної давності, зазначаючи, що перебіг такого строку відповідно до вимог ст. 257, 261 ЦК України підлягає обчисленню з урахуванням законодавчих змін, запроваджених у період дії воєнного стану, зокрема Законом України №2120-IX від 15.03.2022р., яким передбачено зупинення перебігу позовної давності на час дії воєнного стану, що підтверджується також правовими позиціями Верховного Суду, у зв`язку з чим позов подано у межах встановленого строку

Водночас позивач вказує, що кредитний договір №261999837 від 06.01.2021р. укладено у електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», шляхом акцепту відповідачем оферти через інформаційно-телекомунікаційну систему із застосуванням одноразового ідентифікатора, що є належним електронним підписом, а тому договір є дійсним та таким, що породжує правові наслідки.

Позивач також зазначає, що відповідач був належним чином ідентифікований, ознайомлений з умовами договору, підтвердив їх прийняття та отримав кредитні кошти на власний банківський рахунок, що підтверджується платіжними документами та інформацією банку, при цьому відповідач частково здійснював платежі, чим визнав факт існування зобов`язання.

Крім того, право вимоги за кредитним договором правомірно перейшло до позивача на підставі договорів факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, №05/0820-01 від 05.08.2020р. та №11/07/25-Е від 11.07.2025 із підписанням відповідних реєстрів прав вимоги, що підтверджує належність позивача як кредитора.

Позивач наголошує, що нарахування процентів здійснено відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, у тому числі після спливу строку кредитування на підставі ст. 625 ЦК України, а доводи відповідача щодо відсутності належних доказів укладення договору чи отримання коштів є безпідставними та спрямовані виключно на ухилення від виконання зобов`язань. Таким чином, позивач вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

27.02.2026р. позивачем на адресу суду надіслано заперечення на відповідь на відзив. Так, нею категорично заперечуються позовні вимоги, посилаючись на сплив строку позовної давності, оскільки кінцевий строк виконання зобов`язання настав 05.02.2021, перебіг позовної давності розпочався 06.02.2021 та сплив 06.02.2024, тоді як позов подано лише у 2026 році, а посилання позивача на воєнний стан як підставу для зупинення строків є безпідставними з огляду на практику Верховного Суду, яка вимагає доведення об`єктивної неможливості звернення до суду, що позивачем не підтверджено.

Також зазначає про недоведеність укладення кредитного договору та отримання коштів, оскільки відсутні належні докази, зокрема підтвердження підписання електронного договору, належності телефонного номера та отримання SMS-коду саме відповідачем, а роздруківки електронних файлів не підтверджують волевиявлення сторони.

Крім того, позивач не довів належного переходу права вимоги за договорами факторингу через відсутність оригіналів договорів, належного повідомлення боржника та конкретизації переданого права вимоги.

Відповідач також заперечує розмір заявлених вимог, вказуючи на їх надмірність і несправедливість, оскільки проценти у розмірі 456,25 % річних є економічно необґрунтованими, суперечать принципам добросовісності та положенням законодавства про споживче кредитування, перевищують допустимі межі, а судова практика допускає їх зменшення або відмову у стягненні.

Окремо оспорюється вимога про стягнення 7 000 грн витрат на правничу допомогу як необґрунтована та непропорційна.

У зв`язку з викладеним, відповідач просить застосувати наслідки спливу позовної давності, відмовити у задоволенні позову повністю, або, у разі часткового задоволення, обмежити стягнення лише сумою фактично отриманого кредиту, зменшити проценти до мінімально допустимого рівня та відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу.

24.02.2026р. від відповідачки ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення та уточнення до раніше поданого відзиву у справі, в яких зазначає про необхідність здійснення судом перевірки кожного правочину щодо відступлення права вимоги, зокрема наявності належних доказів укладення відповідних договорів, відповідності обсягу переданого права вимоги умовам первісного кредитного договору та коректності зазначених у реєстрах сум заборгованості, при цьому звертає увагу, що реєстри боржників містять значний обсяг інформації щодо багатьох осіб, що може ускладнювати перевірку правильності даних та не виключає можливості технічних помилок чи неточностей, які впливають на визначення кінцевого розміру заборгованості, у зв`язку з цим просить суд надати оцінку належності, допустимості та достатності доказів переходу права вимоги саме щодо її зобов`язання, а також перевірити правильність нарахування відсотків, пені та інших платежів, з урахуванням того, що у позовній заяві до суми основного боргу додані відсотки та інші нарахування, і встановити, чи здійснено розрахунок відсотків відповідно до умов кредитного договору та вимог законодавства, чи відповідає порядок їх нарахування передбаченим умовам, чи не перевищують нарахування встановлених законом меж.

Зазначає, що у разі встановлення підстав для стягнення штрафних санкцій просить застосувати принцип співмірності відповідальності та зменшити їх розмір у разі невідповідності наслідкам порушення або надмірності порівняно з основним боргом, залишаючи за собою право заперечувати проти розміру заявлених до стягнення сум.

Також просить витребувати належні докази, зокрема належним чином оформлені договори відступлення права вимоги, повний та зрозумілий розрахунок заборгованості із зазначенням періодів, ставок та підстав нарахувань, докази фактичного перерахування кредитних коштів на її рахунок та повідомлення про відступлення права вимоги, а у разі задоволення позову перевірити обґрунтованість та документальне підтвердження судових витрат, не покладати на неї витрати на правничу допомогу за відсутності доказів їх фактичного понесення та співмірності, відмовити у стягненні інших витрат, не передбачених договором чи законом, а також врахувати її матеріальний стан і вирішити питання щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду.

Зазначає, що її правова позиція залишається незмінною відповідно до раніше поданого відзиву, подані пояснення є його уточненням та доповненням, і просить суд прийняти їх та врахувати при розгляді справи, перевіривши правомірність переходу права вимоги та належність доказів такого переходу.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 178, 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом установлено, що 06.01.2021р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №261999837, який оформлений в електронній формі через інформаційно-комунікаційну систему кредитодавця. Умовами договору передбачено, що позичальник приймає пропозицію кредитодавця (оферту) шляхом вчинення акцепту в електронній формі, зокрема шляхом підтвердження умов договору та підписання його одноразовим ідентифікатором, що відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до електронного підпису та підтверджує волевиявлення позичальника на укладення договору.

Згідно з умовами договору кредитодавець надав відповідачу кредит в сумі 5000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених в Договорі.

Відповідно до п.1.2 кредит надається строком на 30 днів.

Згідно п.4.3 Кредитного договору, сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку надання Кредиту, визначеного в п. 1.2 цього Договору, є процентами в розумінні ч.2 ст. 625 ЦК України.

Договором визначено істотні умови кредитування, зокрема розмір кредиту, порядок та строки його повернення, розмір процентної ставки та відповідальність за порушення грошових зобов`язань. Зокрема, договором передбачена фіксована процентна ставка- 456,25 % річних ( а.с.40-43).

Відповідно до додаткової угоди від 15.01.2021р. до договору №261999837 від 06.01.2021р., сторони домовились збільшити суму кредиту на 1000,00 грн. з 15.01.2021р. на строк дії даного договору ( а.с.44).

Відповідно до додаткової угоди від 23.01.2021р. до договору №261999837 від 06.01.2021р., сторони домовились збільшити суму кредиту на 200,00 грн. з 23.01.2021р. на строк дії даного договору ( а.с.45).

Відповідно до додаткової угоди від 23.01.2021р. до договору №261999837 від 06.01.2021р., сторони домовились збільшити суму кредиту на 250,00 грн. з 23.01.2021р. на строк дії даного договору (а.с.46).

Відповідно до додаткової угоди від 26.01.2021р. до договору №261999837 від 26.01.2021р., сторони домовились збільшити суму кредиту на 1500,00 грн. з 23.01.2021р. на строк дії даного договору (а.с.47).

Відповідно до умов договору позичальник зобов`язаний своєчасно повернути отриманий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі, передбачені договором. У разі порушення строків виконання грошових зобов`язань договором передбачено нарахування процентів за користування кредитом та інших платежів відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 205, 207, 639 ЦК України правочин може вчинятися в електронній формі, а якщо його зміст зафіксований в електронному документі та підписаний електронним підписом, він є таким, що вчинений у письмовій формі. Згідно зі ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію, відповіді про її прийняття.

Відповідно до Довідки АТ «Ощадбанк» №46/12-11/28636/2026/БТ від 25.02.2026р. ОСОБА_1 емітовано банківську картку № НОМЕР_1 . На дану картку було зараховано кошти в рамках даного кредитного договору: 11.01.2021р.- 5000,00 грн;16.01.2021р.-1000,00 грн.; 25.01.2021р.- 250,00 грн.; 25.01.2021р.-200,00 грн.; 27.01.2021р.-1500,00 грн.

Фінансовий номер ОСОБА_1 - НОМЕР_2 . ( а.с.51-58).

Відповідно до Виписки з особового рахунку за даним Кредитним договором та Розрахунку заборгованості, заборгованість ОСОБА_1 перед Кредитором становить 27315,10 грн., яка складається з 7950,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 19365,10 грн. заборгованість за процентами за користування кредитом. ( а.с.48).

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

За викладених обставин, суд резюмує, що без здійснення входу позичальником на сайт кредитодавця, без отримання ним умов договору (оферти) і повідомлення з одноразовим ідентифікатором та без введення відповідачем одноразового ідентифікатора, що означає прийняття пропозиції (акцепту), кредитний договір не був би укладеним.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 28 квітня 2021року у справі №234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі №234/8079/20, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.

Отже, факт виникнення кредитних відносин є очевидним і встановленим, позаяк надані позивачем докази містять інформацію про підписання договору, за яким заявлено стягнути заборгованість, електронним цифровим підписом, зокрема за допомогою одноразового ідентифікатора, вчиненим з урахуванням положень ч. ч. 6, 12 п. 1 ст. 3, ст. 12, п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», ч. 1 ст. 205 ЦК України.

Доказів про те, що персональні дані ОСОБА_1 (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки на яку здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону, електронна адреса) були використані кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від її імені, відповідачем не надані.

За приписами ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

ОСОБА_1 не заявлялись зустрічні позовні вимоги щодо безгрошовості кредитного договору на підставі положень ст.1051 ЦК України.

Крім того, факт отримання нею коштів в сумі 7950,00 грн., ОСОБА_1 не оспорила.

Усвідомлюючи виникнення фінансових зобов`язань перед Первісним Кредитором, Відповідач здійснила часткову оплату в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №261999837 від 06.01.2021р. шляхом здійснення платежу, зазначеного у розрахунку заборгованості за Кредитним договором, а саме: 08.02.2021р. 155,00 грн., 04.03.2021р. 15,00 грн. ( а.с.49-50).

Сплачуючи кредит, Відповідачка, додатково до зазначеного вище, вчинила конклюдентні дії, що свідчать про прийняття укладеного Кредитного договору, який створив для неї певні цивільні права та обов`язки, частину з яких було реалізовано.

Це відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеній у Постанові від 23.12.2020 по справі №127/23910/14-ц, а саме: «Часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу».

28.11.2018р. між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, на підставі якого право вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «Таліон Плюс», що підтверджується Реєстром прав вимоги №124 від 09.03.2021р. (а.с.15-27).

05.08.2020р. між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, за умовами якого ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права грошової вимоги до боржників, у тому числі й право вимоги до відповідача за кредитним договором №261999837 від 06.01.2021р. Передача прав вимоги підтверджується відповідним Реєстром прав вимоги №11 від 31.08.2023р., сформованим та підписаним сторонами до зазначеного договору факторингу ( матеріали електронної справи).

11.07.2025р. між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» було укладено договір факторингу №11/07/25-Е, за умовами якого право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №261999837 від 06.01.2021р. було відступлено ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС», що підтверджується витягом з Реєстру прав вимоги №б/н від 14.07.2025р., сформованим на виконання вказаного договору ( матеріали електронної справи).

Відповідно до положень статей 512, 514, 516, 1077 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок відступлення права вимоги, у тому числі на підставі договору факторингу, при цьому до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Отже, досліджені судом докази свідчать про те, що право грошової вимоги за кредитним договором №261999837 від 06.01.2021р. послідовно перейшло від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», надалі до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а згодом до ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС», яке на час звернення до суду є належним кредитором у спірному зобов`язанні та набуло право вимоги до відповідача щодо стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.

Доводи відповідача щодо ненаправлення йому повідомлення про відступлення права вимоги також не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, а неповідомлення боржника не звільняє його від обов`язку виконання зобов`язання. Положення ч. 1 ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування» встановлюють обов`язок повідомлення споживача, однак не передбачають недійсності відступлення у разі його недотримання.

Оцінюючи надані докази у їх сукупності відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд приходить до переконання, що кредитний договір між сторонами укладено належним чином, грошові кошти відповідачем отримано, зобов`язання з їх повернення не виконано, право вимоги до відповідача правомірно перейшло до позивача, а доказів погашення суми основного боргу відповідачем суду не надано. За таких обставин позовні вимоги у про стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 7950,00 грн., заборгованості за відсотками в сумі 19365,10 грн. є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статей 256-257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.

Пунктом 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 2 квітня 2020 року.

Постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року. Враховуючи постанову Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641, постанову Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236, карантин на території України, установлений 12 березня 2020 року, неодноразово продовжувався та діяв до 30 червня 2023 року.

Окрім того, згідно пунктом 19 Розділу «Прикінцеві положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався і діє станом на дату ухвалення рішення.

Разом із тим, внесено зміни до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Продовжено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 30 квітня 2023 року. Також продовжено на всій території України карантин до 30 квітня 2023 року.

Враховуючи вище викладене, строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину та строк воєнного, надзвичайного стану.

Суд вважає, що з урахуванням продовження строку позовної давності, та того, що карантин був введений 12 березня 2020 року, строк позовної давності необхідно відраховувати саме з цієї дати. Договір про надання позики на умовах споживчого кредиту №261999837 укладено 06.01.2021 року, тобто, після введення на території України карантину та воєнного стану, отже строк позовної давності зупинено. Таким чином, позов заявлено в межах строку позовної давності.

Клопотання відповідачки про надання відстрочки (розстрочки) виконання рішення суду також не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до положень цивільного процесуального законодавства, відстрочка або розстрочка виконання рішення суду може бути надана судом лише за наявності обґрунтованих підстав, які свідчать про неможливість або істотне ускладнення своєчасного виконання рішення, зокрема у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем боржника, його сімейним станом, станом здоров`я чи іншими винятковими обставинами, що мають бути належним чином підтверджені відповідними доказами.

Разом з тим, заявляючи клопотання про надання відстрочки (розстрочки) виконання рішення, відповідачка не надала суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про об`єктивну неможливість або істотне ускладнення виконання рішення суду у визначений законом спосіб та строки. Зокрема, відсутні докази її скрутного матеріального становища, рівня доходів, наявності утриманців, стану здоров`я чи інших обставин, які могли б бути підставою для застосування судом такого процесуального інституту як відстрочка чи розстрочка виконання рішення.

Саме по собі посилання відповідачки на необхідність надання відстрочки (розстрочки) виконання рішення без належного доказового підтвердження не може бути підставою для задоволення відповідного клопотання, оскільки суперечить засадам змагальності сторін та обов`язку кожної сторони доводити ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Крім того, суд враховує, що надання відстрочки або розстрочки виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, та застосовується виключно у виняткових випадках за наявності належного обґрунтування, з дотриманням балансу інтересів сторін, зокрема права стягувача на своєчасне та повне виконання судового рішення.

За таких обставин, враховуючи відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження підстав для надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні відповідного клопотання відповідачки.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витратити зі сплати судового збору у сумі 2662,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн., які суд вважає доведеними та обгрунтованими.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 7681, 141, 259, 263265 ЦПК України, ст.ст. 512, 514, 526, 530, 610, 611, 1054 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (ЄДРПОУ 42986956, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб.13, м. Київ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб.13, ЄДРПОУ 42986956) заборгованість за кредитним договором в розмірі 27315 ( двадцять сім тисяч триста п`ятнадцять) грн. 10 коп., 2662,40 грн. судового збору та 7000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду може бути оскаржено, шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складено 06.04.2026 року.

Учасники справи:

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб.13, ЄДРПОУ 42986956).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , ( АДРЕСА_1 ).

Суддя: