Рішення № 135443861, 03.04.2026, Погребищенський районний суд Вінницької області

Справа № 143/71/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2026 року м. Погребище

Погребищенський районний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Тітової Т. Л.,

за участю секретаря Затоковенко Т. О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в місті Погребище Вінницького району Вінницької області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

У січні 2026 року ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.01.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 964927234 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого відповідачці надано кредитні кошти у розмірі 5 800 грн з подальшим з збільшенням суми кредиту 8 300 грн.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу №28/1118-01.

Надалі, 05.05.2022 між вказаними товариствами підписано реєстр прав вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступив ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до відповідачки за вищевказаним кредитним договором.

05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Онлайн фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01.

31.07.2023 ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Онлайн фінанс» підписали реєстр прав вимоги, згідно з яким ТОВ «Таліон Плюс» відступив ТОВ «Онлайн фінанс» право грошової вимоги до відповідачки.

У подальшому, 10.07.2025 між ТОВ «Онлайн фінанс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс» укладено договір факторингу №10/07/25-Е, відповідно до якого, на підставі реєстру боржників від тієї ж дати, позивач набув право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором від 09.01.2022 № 964927234.

Відповідачка свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на момент звернення до суду утворилась заборгованість у розмірі 17 841 грн 18 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту 8 300 грн та заборгованості за процентами 9 541 грн 18 коп.

Посилаючись на наведені обставини, ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс» просить стягнути з відповідачки зазначену заборгованість, судовий збір в розмірі 2 662 грн 40 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.

Ухвалою судді від 12.02.2026 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а також витребувано відповідні докази (а. с. 111, 112).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, встановивши характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами, а також надавши належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, а також державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статей 2, 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки, передбачені законом. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, і несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням процесуальних дій.

Відповідно до вимог ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, що мають значення для правильного вирішення справи, та визначає правовідносини сторін випливають, що випливають із встановлених обставин.

Звертаючись із позовом до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та допустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд має забезпечити сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що 09.01.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 964927234 у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

За змістом п. 1.1 кредитного договору кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 8 300 грн, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за його користування

У п. 1.3 кредитного договору обумовлено, що кредитодавець надає позичальнику перший транш в сумі 5 800 грн, який має бути повернено 27.01.2022.

Сторони погодили, що встановлений в п. 1.7 договору строк дисконтного періоду та відповідно строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником шляхом протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальник в особистому кабінеті чи терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежується. При цьому сторони узгоджують, що у випадку якщо дата ініціалізації продовження дисконтного періоду більша поточної дати закінчення дисконтного періоду з нарахуванням всіх попередніх продовжень дисконтного періоду, то кількість днів, на які продовжується дисконтний період, дорівнює 30 днів (п. 1.8 договору).

Відповідно до п. 8.3.1 кредитного договору за період від дати видачі кредиту до 26.05.2023 року проценти нараховуються за процентною ставкою 708,10 відсотків річних, що на день укладення договору становить 1,94 відсотка від суми кредиту за кожний день користування ним.

Згідно з п. 1.9.2 кредитного договору за умови продовження строку дисконтного періоду на умовах п. 1.8 договору з наступного дня після закінчення вказаного у п. 1.7 договору строку нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 747,34 процентів річних, що становить 2,05 процентів у день від суми кредиту за кожний день користування ним.

Відповідно до п. 5.2 договору строк дії договору обчислюється з моменту його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором та до закінчення строку надання кредиту визначеного в п. 1.7 договору. Строк дії договору може бути продовжено з урахуванням умов продовження строку надання кредиту передбачених п. 1.8 та п. 1.12.1 договору. У будь-якому разі зобов`язання, що виникли під час дії договору, діють до повного виконання (а. с. 38 на звороті-35).

Згідно з листом АТ КБ «Приватбанк» від 05.03.2026 № 20.1.0.0.0/7-260227/51050-БТ, на ім`я ОСОБА_1 було емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ). Разом із тим, відповідно до наданої інформації, на ім`я відповідачки емітувались й інші платіжні картки.

Відповідно до виписки за договором № б/н за період 09.01.2022-14.01.2022, наданою АТ КБ «Приватбанк», 09.01.2022 на картку № НОМЕР_1 було перераховано перший транш в сумі 5 800 грн.

Згідно з випискою за договором № б/н за період 19.01.2022-24.01.2022, наданою АТ КБ «Приватбанк», 19.01.2022 на картку № НОМЕР_1 було перераховано другий транш в сумі 2 500 грн.

Згідно із розрахунком заборгованості, складеним ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», у ОСОБА_1 наявна заборгованість за тілом кредиту 8 300 грн та процентами за користування кредитом в розмірі 9 556 грн 18 коп., що нараховувалися в період з 09.01.2022 по 05.05.2022 (а. с. 50, 51).

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Договір факторингу № 28/1118-01.

Пунктом 1.2 договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме, прав вимоги.

Відповідно до п. 1.3 договору факторингу визначено, що під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому (а. с. 76-79).

28.11.2019 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020 у (а. с. 81 на звороті).

31.12.2020 між Клієнтом та Фактором укладено додаткову угоду № 26 від 31.12.2020 до договору факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року (а. с. 82-85).

31.12.2021 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року (а. с. 87).

31.12.2022 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 (а. с. 87 на звороті).

31.12.2023 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 (а. с. 88).

Згідно із п. 4.1 договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.

Відповідно до долученого до матеріалів справи витягу з реєстру прав вимоги до договору факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01 (з урахуванням додаткових угод до нього) ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 17 841 грн 18 коп. (а. с. 74, 75).

В подальшому, 05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01 (а. с. 67-69).

03.08.2021 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 2, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 (а. с. 71 на звороті).

30.12.2022 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 3, яка продовжила строк дії договору до 30 грудня 2024 (а. с. 72).

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 10 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» отримало право вимоги до відповідачки на загальну суму 17 841 грн 18 коп. (а. с. 65, 66).

Надалі 10.07.2025 ТОВ «ФК « Ейс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали договір факторингу № 10/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідачки (а. с. 58-64).

Відповідно до витягу з реєстру боржників за договором факторингу від 10.07.2025 № 10/07/25-Е від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 17 841 грн 18 коп. (а. с. 56, 57).

Відтак, при передачі прав вимоги за факторинговими договорами, право вимоги за кредитним договором від 09.01.2022 № 964927234 перейшло до позивача, що свідчить про факт отримання права грошової вимоги до відповідачки в розмірі 17 841 грн 18 коп.

За випискою з особового рахунку ОСОБА_1 за кредитним договором від 09.01.2022 № 964927234, складеною ТОВ «ФК «Ейс» за період з 10.07.2025 по 26.12.2025, розмір заборгованості становить 17 841 грн 18 коп. (а. с. 48).

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що ч. 1 ст. 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

Згідно із ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

В ч. 1 ст. 1078 ЦК України унормовано, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги є виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

У постанові Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц.

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦК України).

При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20).

Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17).

При цьому суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.

Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).

Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі встановлено, що правовідносини за кредитним договором виникли 09.01.2022, тобто значно пізніше ніж було укладено договір факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс».

Однак, системний аналіз положень ч. 1 ст. 1078 ЦК України дає підстави для висновку, що предметом договору факторингу може бути як право грошової вимоги, строк виконання за яким настав (наявна вимога), так і право вимоги, яке виникне у майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 1.3 договору факторингу № 28/1118-01 сторонами визначено, що право вимоги, яке є предметом цього договору, охоплює всі права клієнта за кредитними договорами, у тому числі права грошових вимог до боржників щодо сплати заборгованості, строк виконання яких настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому.

Таким чином, застосовний у договорі факторингу № 28/1118-01 термін «право вимоги» охоплює як наявні грошові вимоги, строк виконання яких настав, так і майбутні вимоги, що узгоджується з положеннями ч.1 ст. 1078 ЦК України.

Отже, договір факторингу № 28/1118-01 містить умови про те, що предметом відступлення є, зокрема, право грошової вимоги, яке може виникнути у майбутньому.

Крім того, відповідно до п. 4.1 договору факторингу №28/1118-01 право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання сторонами реєстру прав вимог.

Як убачається з матеріалів справи, 05.05.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» підписано реєстр прав вимоги, згідно з яким первісний кредитор відступив новому кредитору право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором (а. с. 24, 25).

За таких обставин відсутні підстави вважати, що право грошової вимоги за вказаним кредитним договором не перейшло від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», а в подальшому до позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Вирішуючи спір по суті в частині стягнення заборгованості зав тілом кредиту в розмірі 8 300 грн, суд виходить з того, що відповідачці було надано у користування грошові кошти (кредит) у зазначеному розмірі, які перераховано на її банківський рахунок (платіжну карту), що підтверджується матеріалами справи.

Водночас матеріали справи не місять належних та допустимих доказів повернення відповідачкою суми основного боргу, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом у розмірі9 541 грн 18 коп., суд виходить із того, що зазначена сума заборгованості підтверджується наданим позивачем розрахунком. (а. с. 50, 51).

При цьому відповідачка не скористалась своїм процесуальним правом подати заперечення або контрозрахунок, не спростувала надані позивачем докази та не надала суду доказів відсутності або іншого розміру заборгованості , у зв`язку з чим заявлені вимоги у цій частині в також підлягають задоволенню.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, а з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 17 841 грн 18 коп.

Відповідно до ч. 1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 662 грн 40 коп.

Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн, суд зазначає про таке.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат враховується:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача надано: копію договору від 20.08.2025 № 20/08/25-01 про надання правничої допомоги, укладеного між ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс» та Адвокатським бюро «Соломко та партнери»; додаткову угоду до нього (а. с. 45-47); акт прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025 (а. с. 44); довіреність від 11.08.2025 (а. с. 42); копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 7073/10 (а. с. 43).

Оцінюючи заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу, суд виходить із вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, відповідно до якої розмір витрат на правничу допомогу має бути спів мірним із складністю справи, обсягом виконаних робіт, витраченим часом та іншими обставинами.

Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг від 29.12.2025 адвокатом було зазначено, що: на складання позовної заяви витрачено 2 год. та вартість цієї послуги становить 5 000 грн; на вивчення матеріалів справи було витрачено 2 год. та вартість цієї послуги становить 1 000 грн, на підготовку адвокатського запиту було витрачено 1 год. та вартість цієї послуги становить 500 грн; на підготовку та подання клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів було витрачено 1 год. та вартість цієї послуги становить 500 грн (а. с. 44).

Разом з тим, на переконання суду, зазначені в цьому акті обсяги виконаних робіт та витрачений час не є співмірними їх вартості у загальному розмірі 7 000 грн.

Суд враховує, що, вивчення матеріалів справи, а також підготовка та подання клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів, яке фактично додано до позовної заяви, є складовими частинами такої правничої послуги, як підготовка позовної заяви, у зв`язку з чим не можуть оцінюватися як окремі послуги з самостійним вартісним значенням.

Крім того, суд звертає увагу, що зміст адвокатського запиту та клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів є значною мірою тотожним, а відтак витрачення окремого часу на підготовку кожного з них не є належним чином обґрунтованим.

Також суд вважає, що заявлена вартість однієї години роботи адвоката зі складання позовної заяви у розмірі 2 500 грн є завищеною та не відповідає критерію розумності.

Оцінивши надані позивачем докази на підтвердження розміру понесених витрат, з урахуванням складності справи, ціни позову, обсягу задоволених позовних вимог, а також керуючись принципами розумності, справедливості та верховенства права, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог у цій частині.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе стягнути з відповідачки на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500 грн, виходячи з обґрунтованого обсягу наданих послуг 3 години роботи (2 год. на складання позовної заяви та 1 год. на підготовку адвокатського запиту ) із розрахунку 500 грн за 1 годину.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 205/5969/15-ц відповідно до якої суд має право зменшити розмір витрат на правничу допомогу у разі їх невідповідності критеріям розумності та співмірності.

Керуючись статтями 2-7, 10, 133, 141, 258, 259, 263, 268, 279, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором від 09.01.2022 № 964927234 в розмірі 17 841 (сімнадцять тисяч вісімсот сорок одна) грн 18 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту 8 300 грн, заборгованість за відсотками 9 541 грн 18 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судовий збір в розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Сторони у справі:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: вул. Юрія Поправки, 6, кабінет 13, м. Київ, 02094.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Повне рішення суду складено 06.04.2026.

Суддя