Рішення № 135443852, 01.04.2026, Погребищенський районний суд Вінницької області

Справа № 128/3236/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2026 року м. Погребище

Погребищенський районний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Тітової Т. Л.,

за участю секретаря Затоковенко Т. О.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження в приміщенні Погребищенського районного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Служба у справах дітей Жмеринської міської ради, до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, -

встановив:

У серпні 2025 року представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Рудяк С. В. звернувся до суду з позовною заявою про позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка та відповідач перебували у фактичних шлюбних відносинах у період з травня 2021 року по липень 2023 року, під час яких у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Починаючи з липня 2023 року сторони припинили спільне проживання та фактичні сімейні відносини. Після розірвання відносин відповідач не підтримує жодних контактів з дитиною, не цікавиться її життям, станом здоров`я, психічним і фізичним розвитком, не бере участі у вихованні та не надає матеріальної допомоги на її утримання. Відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, зокрема з шестимісячного віку дитини не проявляє до неї жодного інтересу, не спілкується з нею, не відвідує за місцем проживання, не бере участі у вирішенні питань щодо її виховання та розвитку.

Крім того, під час спільного проживання відповідач неодноразово вчиняв психологічне насильство в сім`ї, що негативно характеризує його особу та свідчить про неспроможність забезпечити належні умови для виховання дитини.

Також відповідач надав нотаріально засвідчену заяву від 23.06.2025, в якій зазначив, що не заперечує проти позбавлення його батьківських прав щодо його малолітнього сина.

Зазначені обставини у своїй сукупності свідчать про систематичне невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків та відсутність будь-якої участі у житті дитини, що стало підставою для звернення позивачки до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 20.10.2025 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, постановлено її розгляд проводити за правилами загального позовного провадження; залучено виконавчий комітет Жмеринської міської ради до участі у справі в якості органу опіки та піклування; встановлено учасникам провадження строки для подання заяв по суті справи (а. с. 65, 66).

Ухвалою судді від 18.02.2026 підготовче провадження у справі закрито та призначено її до судового розгляду по суті (а .с. 132).

Позивачка та її представник - адвокат Рудяк С. В. у судове засідання не з`явилися. Водночас 11.03.2026 через систему «Електронний суд» представником позивачки подано заяву, в якій просить здійснювати розгляд справи за їх відсутності. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити та не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

У судовому засіданні 04.03.2026 позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити.

Представник позивачки - адвокат Рудяк С. В. також підтримав позов, наголосивши на наявності достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, у судові засідання призначені на 04.03.2026 та 01.04.2026 не з`явився, причин неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не подав.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Жмеринської міської ради, також у судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи відповідно до вимог чинного законодавства. Разом з тим, 10.03.2026 до суду надійшла заява від представника Служби Лавріненко Ю. В. про розгляд справи за її відсутності. У заяві зазначено, що при вирішенні спору представник покладається на розсуд суду.

У судовому засіданні 04.03.2026 був допитаний свідок ОСОБА_4 , який пояснив, що є братом позивачки та обізнаний із обставинами справи. З його слів, востаннє він відвідував сестру місяць тому. Свідок зазначив, що орієнтовно з шестимісячного віку дитини відповідач не бере участі у її вихованні. На даний час відповідач не підтримує жодного зв`язку з дитиною, хоча має таку можливість, однак не виявляє відповідного бажання. Також свідок вказав, що дитина проживає у комфортних умовах разом із матір`ю та її чоловіком, якого фактично сприймає як батька. Позивачка, зі слів свідка, ніколи не перешкоджала відповідачу у спілкуванні з дитиною, однак останній самостійно не виявляв ініціативи щодо участі у її вихованні.

Ухвалою суду від 01.04.2026 постановлено здійснити заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що батьками малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 27.12.2022 (а. с. 10).

Згідно з довідкою від 11.07.2025 № 13, виданою старостою Вінницько-Хутірського старостинського округу, позивачка ОСОБА_1 проживає без реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 разом з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина перебуває на її утриманні, батько участі у вихованні дитини не бере (а. с. 30).

05.03.2024 відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб, актовий запис № 307 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 від 05.03.2024) (а. с. 31).

Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади від 06.06.2025 №2025/007497316 та від 27.06.2025 №2025/008566399 позивачка ОСОБА_1 та її малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 9, 10).

Згідно з довідкою-характеристикою від 03.07.2025 № 01-5-2025/318, виданою старостою Кармалюківського старостинського округу, ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 . За період проживання на території старостинського округу Матяш І. Ю. характеризується позитивно, скарг від сусідів та мешканців округу не надходило (а. с. 12).

Відповідно до довідки від 03.07.2025 № 01-5-2025/317, виданої старостою Кармалюківського старостинського округу, до складу сім`ї ОСОБА_1 входять: чоловік - ОСОБА_5 , син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочка - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Діти проживають разом із матір`ю та перебувають на її утриманні (а. с. 13).

Актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 03.07.2025, складеним комісією Жмеринської міської ради, встановлено, що ОСОБА_1 разом із чоловіком ОСОБА_5 , трьома малолітніми дітьми: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та свекрухою проживають у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Сім`я веде домашнє господарство, обробляє присадибну земельну ділянку. Житловий будинок та господарські споруди перебувають у належному стані, в будинку чисто та охайно. Діти доглянуті, забезпечені належними умовами для проживання та розвитку (а. с. 14).

Згідно з довідкою від 11.08.2025 № 01-5-2025/381, виданої старостою Кармалюківського старостинського округу, ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 разом із своїми трьома малолітніми дітьми: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідач ОСОБА_2 на території Кармалюківського старостинського округу не зареєстрований та не проживає. Відомості щодо виконання ним батьківських обов`язків відсутні. Про дітей піклуються їх мати ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_5 (а. с. 29).

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 20.03.2025 у справі № 147/164/25 з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 30.01.2025 і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 34-36).

Крім того, 23.06.2025 відповідач ОСОБА_2 подав приватному нотаріусу Вінницького міського нотаріального округу Миронюк Н. В. заяву, в якій зазначив, що не заперечує проти позбавлення його батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначена заява зареєстрована в реєстрі за № 713 (а. с. 33).

Отже, зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що відповідач, будучи батьком дитини, фактично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, а саме: не проявляє належної батьківської турботи про сина, не піклується про його фізичний та духовний розвиток, не цікавиться його життям, не бере участі у його вихованні, а також не забезпечує дитину матеріально.

Рішенням виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області від 20.11.2025 № 379 затверджено висновок органу опіки і піклування виконавчого комітету Жмеринської міської ради про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Висновок обґрунтовано тим, що відповідно до Сімейного кодексу України, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу та допускається виключно у разі наявності передбачених законом підстав, зокрема у випадку винного, свідомого та систематичного ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

За результатами розгляду матеріалів органом опіки та піклування не встановлено достатніх і належних доказів, які б свідчили про наявність у діях батька саме такого винного ухилення від виконання батьківських обов`язків. Сам по собі факт недостатньої участі у вихованні дитини або епізодична бездіяльність, за відсутності доказів свідомого нехтування обов`язками, не може вважатися підставою для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Крім того, встановлено, що батько проходив військову службу, виконуючи обов`язок із захисту держави, що є об`єктивною обставиною, яка могла впливати на можливість його участі у вихованні дитини та не може розцінюватися як безумовне підтвердження ухилення від виконання батьківських обов`язків.

З огляду на викладене, орган опіки та піклування дійшов висновку про відсутність правових підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, у зв`язку з чим вважає таке позбавлення недоцільним (а. с. 102-110).

02.03.2026 до суду через систему «Електронний суд» від представника позивачки - адвоката Рудяка С. В. надійшли додаткові пояснення у справі. У поданих поясненнях представник позивачки зазначає, що висновок органу опіки і піклування виконавчого комітету Жмеринської міської ради є необґрунтованим та таким, що складений без належного дослідження обставин справи, та таким, що суперечить найкращим інтересам дитини.

Зокрема, вказується, що як до звернення до суду з позовом, так і після його подання відповідач не проявляє інтересу до життя дитини. Не бере участі у її вихованні, не забезпечує матеріального утримання та не підтримує з нею жодних особистих контактів. За твердженням представника позивачки. Відповідач не спілкується з дитиною та не бачиться з нею, починаючи з її шестимісячного віку, що свідчить про тривалу, систематичну та свідому бездіяльність з його боку.

На думку представника позивачки, така поведінка відповідача є проявом свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо виховання дитини у розумінні Сімейного кодексу України, що є самостійною та достатньою підставою для застосування заходу крайнього впливу - позбавлення його батьківських прав відносно малолітнього сина.

З урахуванням викладеного, представник позивачки вважає, що наявні у справі обставини підтверджують факт винного, тривалого та систематичного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, у зв`язку з чим просить суд не брати до уваги вказаний висновок органу опіки та піклування та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а. с. 149-152).

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди під час розгляду справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України, дитині має бути забезпечена можливість здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 27 цієї Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до практики ЄСПЛ, при вирішенні питань. Що стосуються дітей, необхідно дотримуватися балансу між інтересами дитини та інтересами батьків, при цьому першочергова увага має надаватися найкращим інтересам дитини. Такі інтереси, з огляду на їхню природу та значущість, повинні мати перевагу над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»).

У рішенні у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), ЄСПЛ зазначив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два ключові аспекти: по-перше, у найкращих інтересах дитини є збереження її зв`язків із сім`єю, за винятком випадків, коли доведено, що така сім`я непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стабільному середовищі, яке не є неблагополучним. Аналогічну правову позицію викладено у рішенні ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Статтею 150 Сімейного кодексу України передбачені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою ст. 155 Сімейного кодексу України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Згідно із ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Зміст п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за наявності винної поведінки батьків, яка полягає у свідомому нехтуванні ними своїми обов`язками.

Відповідно до пунктів 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків. У зв`язку з цим питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, зокрема, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; не забезпечують належного харчування, медичного догляду та лікування; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормальногорозвитку; не надають доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для здобуття освіти. Зазначені обставини як окремо, так і в сукупності, можуть розцінюватися як ухилення від виконання батьківських обов`язків лише за умови наявності винної поведінки батьків, тобто свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

Також суд зазначає, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, провадження № 61-13690св20; від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, провадження № 61-1544св21; від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, провадження № 61-10115св23; від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, провадження № 61-5203св23, від 26 грудня 2024 року у справі № 561/474/24, провадження № 61-13691св24).

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Сімейного кодексу України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_2 систематично та свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання сина.

Зокрема, відповідач не забезпечує належного матеріального утримання сина, не піклується про його фізичний та духовний розвиток, стан здоров`я, навчання і підготовку до самостійного життя, не підтримує з ним належного спілкування, не цікавиться внутрішнім світом та не створює умов для здобуття освіти.

Досліджені судом докази підтверджують доводи позивачки про те, що відповідач не бере участі у житті сина та фактично самоусунувся від виконання батьківських обовязків. Під час розгляду справи відповідач не вжив жодних заходів для змівни своєї поведінки, не надав доказів наявності об`єктивних перешкод для виконання батьківських обов`язків та не довів свого наміру належним чином їх виконувати.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для позбавленя відповідача батьківських прав щодо малолітньої дитини.

Водночас суд звертає увагу, що відповідно до ст.169 Сімейного кодексу України, у разі зміни поведінки відповідач має право звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд зазначає, що відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як встановлено судом, при зверненні до суду з цим позовом позивачкою сплачено судовий збір в розмірі 1 211 грн 20 коп., що підтверджується платіжною інструкцією від 31.08.2025 № 2.257167249.1 (а. с. 49).

Оскільки позовні вимоги задоволено у повному обсязі, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 1 211 грн 20 коп.

Відповідно до ч. 3 та 8 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, їх зв`язок із розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також встановлює їх розмір на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України визначено, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить із положень ч. 1 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу представником позивачки надано: ордер серії АВ № 1223554 від 12.08.2025 (а. с. 51); копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВН № 001114 від 31.05.2024 (а. с. 52); копію квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки від 28.07.2025 № 1.236121149.1, відповідно до якої позивачка ОСОБА_1 сплатила Рудяку С. В. 12 000 грн за надання правничої допомоги згідно договору від 09.07.2025 № 22/25 (а. с. 50).

Вирішуючи питання обґрунтованості вимог про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 12 000 грн, суд зазначає таке.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Виходячи з положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 2 статті 141 ЦПК України, відповідно до якого інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із цим, у частині 3 статті 137 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Водночас відповідно до висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Пунктом 48 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 № 10 визначено, що витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Водночас у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, суд дослідивши та оцінивши обґрунтованість заявленої представника позивача вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн, з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, а також складності справи та обсягу досліджених доказів, дійшов висновку про часткове задоволення вимоги.

Зважаючи на відсутність заперечень відповідача щодо неспівмірності розміру заявлених витрат, суд вважає за справедливе та обґрунтоване стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.

Керуючись статтями 2, 5, 10, 141, 258, 259, 263-265, 279, 280-285, 351, 352, 354 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп., сплачений за подання позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 (шість тисяч) грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Служба у справах дітей Жмеринської міської ради Вінницької області, код ЄДРПОУ 38051926, місцезнаходження: вул. Київська, 1-А, м. Жмеринка Вінницької області, 23100.

Повне судове рішення складено 06.04.2026.

Суддя