Рішення № 135415814, 27.03.2026, Камінь-Каширський районний суд Волинської області

Справа № 567/2273/25

Провадження № 2/157/330/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2026 рокумісто Камінь-Каширський

Камінь-Каширський районний суд Волинської області

у складі головуючого - судді Ходачинського Р.О.,

за участю секретаря судового засідання Кисляка Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

04.02.2026 до Камінь-Каширського районного суду Волинської області надійшла позовна заява ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 , у якій позивач просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором № 95531 від 01.12.2019 в розмірі 8000 грн та понесені судові витрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 01.12.2019 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 в електронному вигляді укладено кредитний договір № 95531 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися. Сума виданого кредиту становить 2000 грн, дата надання кредиту 01.12.2019, строк кредиту 30 днів, валюта кредиту UAH, відсоткова ставка - 2 % в день. Станом на 24.11.2025 загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 8000 грн, яка складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 2000 грн та простроченої заборгованості за процентами в розмірі 6000 грн.

28.10.2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 01-28/10/2021 відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 року до договору факторингу № 01-18/02/2021, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_2 .

Позивачем на адресу відповідача була направлена вимога про дострокове погашення заборгованості за зазначеним кредитним договором, проте станом на дату подачі позову вимога була залишена відповідачем без виконання.

Ухвалою судді від 09.02.2026 заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що кредитний договір № 95531 укладено 01.12.2019 строком на 30 днів. Позивач звернувся до суду лише наприкінці 2025 року, значно перевищивши трирічний строк позовної давності, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові. Позивач нараховує 6000 грн відсотків за 6 років. Однак, згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 (справа № 444/9519/12), після закінчення строку кредитування право нараховувати договірні відсотки припиняється. Зазначив, що він у грудні 2025 року, одразу після набрання законної сили рішенням у справі № 157/1552/25, добровільно зв`язався з представником ОСОБА_3 та повністю сплатив борг, не чекаючи виконавчих дій, що підтверджує його порядність та готовність до конструктивного вирішення спорів. Витрати на правничу допомогу в розмірі 10500 грн вважає неспівмірними, оскільки перевищують ціну позову та у 5 разів перевищують тіло кредиту.

У зв`язку з цим просить застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у позові повністю. У разі задоволення позову - обмежити суму відсотків 30-денним терміном (1200 грн). Повністю відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу або зменшити їх до визначеної судом суми за принципом співмірності.

У поданій відповіді на відзив представник позивача зазначив, що вважає відзив на позовну заяву безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Згідно з п. 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Тобто, продовження строків позовної давності в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону, і тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається. Враховуючи вищезазначене, строк позовної давності щодо звернення до суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором було продовжено на строк дії карантину.

Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

04.09.2025 року набув чинності закон № 4434-IX про відновлення перебігу строків позовної давності. Таким чином, з перехідних положень Цивільного кодексу виключається норма, що зупиняла на час воєнного стану перебіг строків позовної давності. У зв`язку з наведеним, перебіг строку позовної давності у період з 02.04.2020 року по 04.09.2025 року був зупинений. У зв`язку з цим строк позивної давності не підлягає застосуванню до позивних вимог про стягнення заборгованості за вищезазначеним кредитним договором.

Відповідач, укладаючи кредитний договір з ТОВ «ЗАЙМЕР», погодився на умови, передбачені кредитним договором щодо його пролонгації та нарахування відсотків у випадку прострочення повернення кредиту, тому твердження відповідача про незаконність нарахування процентів є необґрунтованими. Просить долучити до матеріалів справи детальний розрахунок заборгованості за договором № 95531 наданий первісним кредитором.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу зазначив, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено розмір витрат на професійну правничу допомогу у даній справі, з урахуванням кваліфікації, досвіду та завантаженості адвоката. Відтак, заперечення відповідача щодо недоведеності понесених витрат є безпідставними, не ґрунтуються на матеріалах справи та не підлягають задоволенню.

У зв`язку з цим просить відзив на позовну заяву відповідача залишити без розгляду та задоволення, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» понесені судові витрати, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

19.03.2026 представник позивача подав заяву про розподіл/відшкодування/компенсацію судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, де зазначив, що під час подання позовної заяви позивач заявив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, які складаються з витрат на судовий збір та витрат на професійну правову допомогу, яка орієнтовно становила 10 500, грн. Фактичний розмір винагороди (гонорару) за надані послуги професійної правничої допомоги в рамках розгляду даної справи в суді першої інстанції становить 10 500 грн, що підтверджується Актом про отримання правової допомоги від 09.03.2026 та квитанцією про оплату зазначеної правової допомоги від 09.03.2026.

У зв`язку з цим просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10500 грн.

Відповідачем 23.03.2026 подано заперечення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, у якому він зазначає, що вважає зазначену суму необґрунтованою, неспівмірною та такою, що суперечить вимогам процесуального закону з огляду на порушення критеріїв співмірності та розумності. Справа є малозначною, типовою (стягнення заборгованості за мікрокредитом), що не потребує значних інтелектуальних зусиль чи опрацювання великого обсягу законодавства.

Просить відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10500 грн у повному обсязі (у разі відмови у задоволенні позову). У разі часткового задоволення позову зменшити розмір витрат на правничу допомогу до розумної та співмірної суми, враховуючи типовість справи, фінансовий стан відповідача та існуючу судову практику щодо даного представника.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у позовній заяві та відповіді на відзив просив розгляд справи проводити за відсутності представника позивача.

Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, подав заяву, у якій просив справу розглянути за його відсутності та врахувати його позицію викладену у відзиві на позовну заяву.

Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає до часткового задоволення.

Щодо укладення договору:

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Судом встановлено, що 01 грудня 2019 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 95531, який підписаний відповідачем шляхом використання електронного підпису KL3459, тобто у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» (а.с. 15-17).

Згідно із п. 1.1. цього договору товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 2000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до пунктів 1.2. - 1.4. договору кредит надається строком на 30 днів, тобто до 30.12.2019. Строк дії договору 30 днів. За користування кредитом клієнт сплачує товариству 730% річних від суми кредиту в розрахунку 2% на добу. Тип процентної ставки - фіксована. Кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.

Згідно з п. 4.3 договору у разі, якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений в п. 1.2 цього договору та/або в додатку(ах) до цього договору, клієнт зобов`язаний виплатити товариству пеню в розмірі 5 % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання умов цього договору, починаючи з першого дня прострочення. При цьому пеня нараховується до дня повного погашення заборгованості за договором включно, але в будь-якому випадку не більше 100 (ста) календарних днів.

Таким чином, в укладеному договорі сторонами погоджено всі істотні умови щодо суми і строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, розмір і тип процентної ставки, про що свідчить підписання договору відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором KL3459, який був відправлений йому 01.12.2019 на номер телефону НОМЕР_1 , що вбачається з довідки про ідентифікацію ТОВ «ЗАЙМЕР» (а.с. 11). Цей кредитний договір є дійсним, у судовому порядку не оскаржувався.

Відповідно до умов договору товариство надало ОСОБА_1 кредит шляхом зарахування 01.12.2019 року на його платіжну картку зазначену у кредитному договорі суму коштів 2000 грн, що вбачається з інформаційної довідки ТОВ «Платежі онлайн» № 384/12 від 17.12.2025 (а.с. 24) та про що відповідач не заперечив.

У виписці з особового рахунку за кредитним договором № 95531 зазначено, що за невиконання ОСОБА_1 умов договору станом на 24.11.2025 виникла заборгованість у розмірі 8000 грн, з яких 2000 грн прострочена заборгованість за сумою кредиту та 6000 грн прострочена заборгованість за процентами (а.с. 9).

Щодо переходу права вимоги:

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

28 жовтня 2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» (клієнт) та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (фактор) укладено договір факторингу № 01-28/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників (а.с. 18-21).

Згідно з п. 2 зазначеного договору факторингу під правом вимоги розуміється право грошової вимоги клієнта до боржників, строк платежу за якою настав (наявна вимога) та право грошової вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимоги) щодо погашення заборгованості, яка виникла та виникне на підставі укладених боржниками кредитних договорів та підтверджується документацією.

Надана копія договору факторингу № 01-28/10/2021 від 28.10.2021 містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від клієнта - ТОВ «ЗАЙМЕР» до фактора - ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ».

На виконання п. 7.1 зазначеного договору факторингу позивач сплатив ТОВ «ЗАЙМЕР» 1444834,08 грн за відступлення прав грошової вимоги, що вбачається з платіжних доручень № 1653 від 02.11.2021 (а.с. 22), № 1672 від 23.11.2021 (а.с. 22 зворот) та № 432 від 02.11.2021 (а.с. 23).

Відповідно до копії витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 01-28/10/2021 від 28.10.2021, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» отримало право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 95531 від 01.12.2019 року на загальну суму 8000 грн, з яких 2000 грн залишок по тілу кредиту та 6000 грн залишок по відсотках (а.с. 10).

Суд погоджується, що перехід права вимоги позивача ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до відповідача ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 95531 від 01.12.2019 відбувся у встановленому законодавством порядку, проте не погоджується з розміром заборгованості за відсотками за користування кредитом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 по справі № 10/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя). Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

З наданого представником позивача розрахунку встановлено, що за період поза межами строку кредитування, позикодавець продовжував нараховувати саме проценти за «користування кредитом». Позивачем в позовній заяві зазначено, що підтверджується доданими розрахунками заборгованості, що будь-якої неустойки за договором або інфляційних втрат та процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України відповідачу не нараховувалось.

Як встановлено судом, строк кредитування був погоджений сторонами та становив 30 днів. Умовами кредитного договору продовження строку дії договору не передбачено.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку дії кредитного договору є безпідставним, тому проценти за користування коштами за кредитним договором повинні нараховуватися впродовж 30 днів, як передбачено додатком № 1 до кредитного договору.

За таких обставин суд здійснив власний розрахунок згідно з умовами договору про надання фінансового кредиту № 95531 від 01.12.2019, відповідно до якого за період строку дії договору - 30 днів розмір відсотків за користування кредитом за фіксованою процентною ставкою 2% буде становити 1200 грн (2000 грн х 2% х 30 днів), згідно з розділом 1.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення частково, а саме з відповідача належить стягнути на користь ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 95531 від 01.12.2019 у розмірі 3200 гривень, що складається із заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 2000 грн та заборгованості за відсотками 1200 гривень.

Щодо строку позовної давності:

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» запроваджено з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України карантин. У подальшому карантин було неодноразово продовжено, востаннє постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 до 30 червня 2023року. Верховною Радою України 30.03.2020 було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX, відповідно до якого прикінцеві та перехідні положення ЦК України були доповнені пунктом 12. Зазначений закон набрав чинності 02.04.2020.

Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Запровадження на всій території карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених ст. 257 ЦК України.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 № 4434-IX, який 04.09.2025 набув чинності,

Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.

Згідно з цими нормами законодавства України перебіг строку позовної давності у період з 02.04.2020 року по 04.09.2025 року був зупинений, тому підстав для застосування строку позовної давності судом не встановлено.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Оскільки сума заборгованості відповідача за договором про надання фінансового кредит № 95531 від 01.12.2019 підтверджена належно проведеним судом розрахунком, здійсненим на підставі умов договору та вимог чинного законодавства, тому саме такий її розмір необхідно стягнути на корить позивача.

Щодо розподілу судових витрат:

Позивач ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» у позовній заяві просить суд стягнути на свою користь судовий збір та витрати на правову допомогу в розмірі 10500 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що позов задоволено на 40% (3200 х 100 : 8000), з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сплачений ним судовий збір у розмірі 968,96 грн (2422,40 грн х 40%).

Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до пунктів 1 та 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з висновком зробленим у постанові Верховного Суду 13.03.2025 року у справі № 275/150/22, принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

На підтвердження надання правової допомоги позивач надав копії довіреності від 29.12.2025, договору про надання правової допомоги від 29.12.2023 року (а.с. 12-13), додаткової угоди № 1 від 27.12.2024 до договору про надання правової допомоги від 29.12.2023 (а.с. 14), свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 8096/10 від 18.07.2019 (а.с. 26), акта про отримання правової допомоги від 09.03.2026, платіжної інструкції № 3 10855 від 09.03.2026, розрахунку, згідно з яким вартість послуг з надання правничої допомоги становить 10500 гривень.

Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.

При цьому, суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону, та не є складною.

За таких обставин суд вважає, що позивачем витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 10500 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розумної необхідності судових витрат. Враховуючи складність справи та виконані роботи, суд вважає розмір у сумі 5000 грн співмірним розміром витрат на правничу допомогу.

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, з відповідача на користь позивача стягуються витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених вимог у частці 40%, а саме - 2000 грн. Решту витрат на правничу допомогу суд залишає за позивачем.

Керуючись ст. 81, 89, 133, 137, 141, 263-265, 280 ЦПК України, ст. 526, 610, 625, 638, 1048, 1049, 1054 ЦК України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором № 95531 від 01.12.2019 року в розмірі 3200 (три тисячі двісті) гривень.

Відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 коп. сплаченого судового збору та 2000 (дві тисячі) гривень витрат за надання професійної правничої допомоги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ», 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 7, код ЄДРПОУ 42228158.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення суду складений 01.04.2026.

Суддя Роман ХОДАЧИНСЬКИЙ